П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
29 листопада 2022 р.м.ОдесаСправа № 400/6090/21
Категорія:106030000 Головуючий в 1 інстанції: Марич Є.В.
Час і місце ухвалення:11.07.2022
Дата складання повного тексту: 11.07.2022
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Бітова А.І.
суддів - Лук'янчук О.В.
- Ступакової І.Г.
у зв'язку з неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, справа розглянута згідно п.2 ч.1 ст. 311 КАС України;
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного Управління Національної поліції в Миколаївської області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 липня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Національної поліції в Миколаївської області про: скасування наказу в частинах; зобов'язання вчинити певні дії; стягнення середнього заробітку, за час затримки розрахунку, матеріальної допомоги за 2021 рік, моральної шкоди,
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного Управління Національної поліції (далі - ГУНП) в Миколаївської області про:
- стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 11 березня 2021 року по 25 червня 2021 року у сумі 50 249,68 грн.;
- скасування наказу №161 о/с від 11 березня 2021 року в частині обчислення невикористаних відпусток, що дає право для обчислення одноразової грошової допомоги;
- зобов'язання виплатити грошову компенсацію за невикористані позивачем 5 щорічних основних оплачуваних відпусток;
- скасування наказу №161 о/с від 11 березня 2021 року в частині обчислення календарної вислуги років, що дає право для обчислення одноразової грошової допомоги;
- зобов'язання зарахувати календарну вислугу років за час навчання у вищому навчальному закладі у період з 01 вересня 1999 року по 05 липня 2004 року в Одеському національному університеті ім. І.І. Мечникова в межах п'яти років із розрахунку - один рік за шість місяців та зробити перерахунок одноразової грошової допомоги;
- стягнення доплати до заробітної плати (грошового забезпечення) за роботу в період карантину з квітня 2020 року по день звільнення, з урахуванням виплачених сум;
- стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення за 2021 рік;
- зобов'язання сплатити грошову компенсацію вартості неотриманого речового майна;
- зобов'язання нарахувати та сплатити надбавку за використання цивільної форми одягу з 21 листопада 2005 року по 11 березня 2021 року;
- стягнення моральної шкоди в сумі 50 000 грн.;
- звернення рішення до негайного виконання.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що під час його звільнення відповідачнесвоєчасно провів розрахунок при звільненні, також відповідачем невірно обчислено кількість невикористаних відпусток та вислугу років. Крім того, відповідачем порушено чинне законодавство щодо доплати в період карантину, виплати матеріальної допомоги та компенсації за неотримане речове манно. Відтак, на думку позивача з ним не проведено в повній мірі розрахунок при звільнені.
Відповідач позов не визнав, вказуючи, що діяв у межах наданих йому повноважень, відповідно до вимог чинного законодавства, та у спосіб і в порядку визначеному ним, у зв'язку з чим, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 липня 2022 року позов ОСОБА_1 до ГУНП в Миколаївської області задоволено частково.
Стягнуто з ГУНП в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 11 березня 2021 року по 25 червня 2021 року у сумі 50 249.68 грн.
Скасовано наказ №161 о/с від 11 березня 2021 року в частині обчислення невикористаних відпусток, що дає право для обчислення грошової допомоги.
Зобов'язано ГУНП в Миколаївській області виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію невикористаних діб основних та додаткових відпусток за період проходження служби, що складає 63 доби.
В решті позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ГУНП в Миколаївської області ставиться питання про скасування судового рішення в частині задоволених вимог у зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм процесуального та матеріального права.
Доводи апеляційної скарги:
- одноразова грошова допомога при звільненні виплачена в день надходження коштів від Департаменту фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Національної поліції України, а отже ГУНП в Миколаївській області виплачено позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні у строки, передбачені п.8 розділу VI Порядку №260, який був чинним на день звільнення позивача. Отже, підстави для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, за несвоєчасний розрахунок з позивачем при звільненні відсутні;
- при подачі апеляційної скарги ГУНП в Миколаївській області керувалось правовою позицією Верховного Суду викладеною у постановах від 31 березня 2020 року у справі №540/1244/19, від 04 вересня 2020 року у справі №260/348/19, від 15 жовтня 2020 року у справі №520/80/20.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 липня 2022 року іншим учасником справи не оскаржено.
Таким чином, відповідно до правил ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, тобто, в частині задоволених вимог.
ОСОБА_1 не скористався процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ГУНП в Миколаївській області, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Обставини встановлені судом першої інстанції, підтверджені судом апеляційної інстанції та неоспорені учасниками апеляційного провадження:
Наказом від 11 березня 2021 року №161 о/с позивача звільнено зі служби в поліції відповідно до п.4 ч.1. ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року №580-VIII (далі-Закон №580-VIII), в якому крім іншого зазначено що стаж служби позивача для виплати одноразової грошової допомоги склав 15 років 11місяців 22 дні, виплата компенсації за невикористану чергову відпустку - 6 діб, премія за поточний місяць 61.144%.
09 квітня 2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив надати розрахунок призначення одноразової грошової допомоги при звільненні. В подальшому позивач подав до відповідача скаргу, в якій просив врахувати при призначенні одноразової грошової допомоги при звільнені невикористані 5 відпусток за попередні роки, стаж навчання у вищому навчальному закладі, грошові кошти у вигляді компенсації за використання цивільної форми, несплачену матеріальну допомогу у 2021 році, не сплачену доплату в період карантину.
Через відсутність відповіді на скаргу позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи справу, та частково задовольняючи позов суд першої інстанції вказав, що не проведення з вини відповідача виплати одноразової грошової допомоги у день звільнення є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпІІ України, тобто виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Суд першої інстанції погодився з позивачем, що у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції, їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні. як основної так і додаткової відпусток.
Суд першої інстанції вказав про відсутність підстав для зарахування часу навчання позивача до вислуги років в календарному обчисленні, відповідно, внесення змін до наказу про звільнення. Відтак в цій частині позовних вимог суд вважав необхідним відмовити.
Суд першої інстанції також відмовив у стягненні з відповідача доплати до заробітної плати за роботу в період карантину з квітня 2020 року по день звільнення, з урахуванням виплачених сум, вказавши про відсутність належних доказів того, що позивач у вказаний період залучався до забезпечення правопорядку і безпеки громадян та внаслідок виконання своїх службових обов'язків мав безпосередній контакт з населенням в умовах дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач під час вирішення питання про надання позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення діяв обґрунтовано та в межах наданих повноважень, вказавши, що виплата відповідачем грошових коштів без наявності відповідних асигнувань, фактично буде вважатися порушенням бюджетного законодавства.
Суд першої інстанції звернув увагу на те. що фактично позивачу не було відмовлено у виплаті матеріальної допомоги на оздоровлення, а лише вказано, що на даний час в Управлінні відсутні необхідні асигнування для виплати матеріальної допомоги.
Суд першої інстанції також відмовив у задоволенні вимог щодо зобов'язання сплатити грошову компенсацію вартості неотриманого речового майна, нарахування та сплати надбавки за використання цивільної форми одягу, оскільки норми спеціального законодавства не передбачають компенсаційні виплати вартості неотриманих предметів однострою поліцейському в разі його звільнення. Такого виду додаткового грошового забезпечення як надбавка за використання цивільної форми одягу не передбачено і Порядком та умовами виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року №260, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 року за №669/28799 (далі - Порядок №260).
Суд першої інстанції не вбачав підстав для стягнення моральної шкоди вказавши, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження факту заподіяння моральної шкоди, моральних або фізичних страждань протиправної поведінки відповідача, не підтверджено наявність причинного зв'язку між моральною шкодою і протиправною бездіяльністю відповідача.
Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 6-12, 77 КАС України, ч.1 ст. 92, ч.ч.1, 2, 7, 10, 11 ст.93, ст. 102 Закону України "Про Національну поліцію", ст. 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України.
Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини, пов'язані з проходженням публічної служби в органах внутрішніх справ, звільненням із неї визначені та урегульовані спеціальним законодавством, зокрема, Законом України "Про Національну поліцію".
Стаття 102 Закону №580-VIII визначає, що пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 01 січня 1992 року №2262-XII (далі - Закон №2262-XII).
Відповідно до ст. 9 Закону №2262-XII особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби (ч. 2 ст.9).
Виплата зазначеної в частинах першій та другій цієї статті одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією, Службою судової охорони, Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах цивільного захисту, транспорту, виконання кримінальних покарань, пожежної і техногенної безпеки, єдину державну податкову політику, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.
Поліцейським, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України, співробітникам Служби судової охорони, звільненим зі служби безпосередньо з посад, займаних в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або у сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях і у вищих навчальних закладах із залишенням на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, виплата одноразової грошової допомоги з підстав, передбачених частинами першою та другою цієї статті, здійснюється за рахунок коштів органів, у яких вони працювали.
Порядок призначення та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні поліцейським визначено постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей" (далі - Постанова №393), приписи пунктів 10 та 14 якої містять аналогічні за змістом норми права.
Згідно п.23 Порядку №260 поліцейським, які звільняються зі служби в поліції та в установленому порядку мають право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, нарахування такої допомоги здійснюється з розрахунку місячного грошового забезпечення з урахуванням щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, що мають постійний характер, та премій, установлених на день звільнення.
Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби.
Колегія суддів наголошує про те, що сторонами не заперечується, що позивач мав право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, сума цієї допомоги також не є спірною.
Виплата поліцейським, які звільняються зі служби за власним бажанням, одноразової грошової допомоги при звільненні передбачена ст. 102 Закону №580-VIII, ст. 9 Закону №2262-XII, пунктом 10 Постанови №393.
Зазначені законодавчі акти визначають, що така допомога виплачується особам, які "звільняються" зі служби. Отже, допомога при звільненні має бути виплачена не пізніше дня звільнення зі служби.
Непоширення норм Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ/поліції стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, одноразової грошової допомоги при звільненні) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
У той же час такі питання врегульовані КЗпП України.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці поліцейських, не встановлена дата проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про можливість застосування до спірних правовідносин норми ст.ст. 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в поліції.
Таким чином, всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення та закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, в разі ж невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Отже, не проведення з вини відповідача виплати одноразової грошової допомоги у день звільнення є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року в справі №440/4332/18, від 13 лютого 2020 року в справі №809/698/16, від 06 березня 2020 року в справі №1240/2162/18, від 27 квітня 2020 року в справі №812/639/18, від 22 травня 2020 року в справі №320/1263/19 та інших і колегія суддів не знаходить підстав для відступу від неї під час розгляду цієї справи.
Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Колегія суддів вважає необґрунтованим довід скаржника про те, що відповідно до норм п.8 розділу VІ Наказу №260, одноразова грошова допомога при звільненні виплачується не пізніше двох місяців з дня звільнення із служби, оскільки норми КЗпП України яким встановлено обов'язок повного розрахунку при звільненні мають вищу юридичну силу, ніж Наказ МВС.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про задоволення позову щодо скасування наказу в частині обчислення невикористаних відпусток, що дає право для обчислення грошової допомоги та зобов'язання відповідача виплатити грошову компенсацію за невикористані позивачем 5 щорічних основних оплачуваних відпусток.
Згідно ч.1 ст. 92 Закону №580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.
Частиною 2 вказаної статті встановлено, що поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Відповідно до частин 1, 2, 7, 10, 11 ст. 93 Закону №580-VIII тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються.
Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки.
Чергова відпустка надається поліцейському, як правило, до кінця календарного року.
За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання із чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції.
За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
При цьому, згідно п.8 розділу ІІІ Порядку №260, за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.
Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому, одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Дослідивши наявний в матеріалах справи наказ №161 о/с від 11 березня 2021 року, колегією суддів встановлено, що позивачу виплачено грошову компенсацію за 6 невикористаних днів відпустки у році звільнення (а.с.44).
Разом з тим, згідно листа ГУНП в Миколаївській області №6255/14-2021 від 21 жовтня 2021 року за період проходження служби кількість невикористаних діб основних та додаткових відпусток складає 63 доби, з яких: за 2015 рік - 02 доби, за 2016 рік - 36 діб, за 2018 рік - 15 діб, за 2020 рік - 10 діб (а.с.77, зворотній бік).
Між тим, системний аналіз вищевикладених норм матеріального права свідчить про те, що за бажанням поліцейського, він може використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
Тобто, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), не використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції, їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної так і додаткової відпусток.
Такий висновок суду узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 19 січня 2021 року у справі №160/10875/19.
Разом з тим, колегія суддів не погоджується із визначеною судом першої інстанції сумою стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 11 березня 2021 року по 25 червня 2021 року, з огляду на наступне.
Велика Палата Верховного Суду також неодноразово звертала увагу на те, що встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (Постанова від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (позиція Верховного Суду України, висловлена у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц): - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
З урахуванням наведеного, колегія суддів наголошує, що при прийнятті рішення у даній справі судом першої інстанції не враховано необхідність дотримання принципу співмірності та розумності заявлених позивачем вимог щодо стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки з ним розрахунку при звільненні.
Суд першої інстанції не з'ясував, яку частку від суми, що підлягала до виплати позивачу на час його звільнення, становила сума виплаченої несвоєчасно відповідачем на користь позивача компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та індексації грошового забезпечення позивача, з чим була пов'язана тривалість періоду затримки розрахунку при звільненні з моменту порушення права позивача і до моменту його звернення з вимогою про виплату належної йому суми.
Отже, колегія суддів вважає за доцільне здійснити відповідний розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 .
При вирішенні даного питання колегія суддів враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Вказаний підхід застосований Касаційним адміністративним судом під час вирішення справи №806/2473/18 та наведений в постанові від 30 жовтня 2019 року.
Відповідно до п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року (далі - Порядок №100), середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з п.8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
День звільнення позивача з ГУНП в Миколаївській області 11 березня 2021 року є останнім днем служби.
Остаточний розрахунок при звільненні з позивачем проведено відповідачем 25 червня 2021 року, що не заперечується відповідачем.
Таким чином, період затримки розрахунку при звільненні складає 104 календарні дні.
Згідно довідки про доходи від 31 березня 2021 року, фактичне грошове забезпечення за останні два місяці перед звільненням позивача становлять: за лютий 2021 року (28 календарних днів) 10 827,12 грн. та березень 2021 року (11 календарних днів) 8 016,65 грн, всього 18 843,77 грн.
Середньоденне грошове забезпечення на момент звільнення складає 18 843,77 грн./39 календарних днів = 483,17 грн.
Середнє грошове забезпечення, яке підлягає виплаті позивачу у зв'язку з затримкою виплати при звільненні індексації грошового забезпечення позивача, становить 50 249,68 грн. (483,17 грн. х 104 календарних дні).
Між тим, вищевказану суму середнього заробітку (50 249,68 грн.) не можна вважати співмірною, оскільки вона є занадто великою у порівняні з своєчасно невиплаченою позивачеві сумою при звільненні 100 980,68 грн., а тому, до даних правовідносин необхідно застосувати принцип співмірності з урахуванням таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, тощо.
Істотність частки невиплачених позивачу сум при звільненні у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 49% (50 249,68 грн./100980,68 грн. (сума коштів отриманих на виконання рішення суду/середній заробіток за весь час затримки розрахунку = 0,49).
Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 483,17 (середньоденна заробітна плата позивача) х 0,49 (істотність частки) х 104 (дні затримки розрахунку) = 24 622,34 грн.
Враховуючи вищевикладене, з урахуванням принципу розумності, справедливості та співмірності, колегія суддів вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 24 622,34 грн., з урахуванням істотності частки несвоєчасно виплачених сум у порівнянні із середнім заробітком позивача.
Враховуючи, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, колегія суддів, керуючись п.1 ч.1 ст. 317 КАС України, вважає необхідним змінити рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів не змінює розподіл судових витрат відповідно ст. 139 КАС України.
Оскільки дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст. 328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 308, 311, п.2 ч.1 ст. 315, п.1 ч.1 ст. 317, 321, 322, 325, ч.5 ст. 328 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного Управління Національної поліції в Миколаївської області задовольнити частково.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 липня 2022 року змінити, виклавши абзац 2 його резолютивної частини в наступній редакції:
"Стягнути з Головного Управління Національної поліції в Миколаївської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 11 березня 2021 року по 25 червня 2021 року у сумі 24 622,34 грн."
В іншій частині рішення суду першої залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 29 листопада 2022 року.
Головуючий: Бітов А.І.
Суддя: Лук'янчук О.В.
Суддя: Ступакова І.Г.