ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
30 листопада 2022 року м. Київ № 640/5471/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Келеберди В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 (далі - позивач та/або ОСОБА_1 ) з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області (далі - відповідач та/або ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області) та просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області №513 від 26.10.2020 про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) (паспорт громадянина Російської Федерації № НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , в тому числі в частині заборони в'їзду на територію України строком на 3 (три) роки;
- зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області виключити громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) (паспорт громадянина Російської Федерації № НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , з реєстру осіб котрим заборонено в'їзд на територію України.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.03.2021 відкрито провадження у справі №640/5471/21 та ухвалено здійснювати розгляд справи одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Мотивуючи позовні вимоги представник позивача вказує на те, що оскаржуване рішення відповідача базується на припущеннях, що вказує на його протиправність.
Представником відповідача відзиву на позовну заяву не подано, заяв та клопотань до суду не надходило, причини неподання відзиву на позовну заяву суду не відомі.
Згідно із частиною 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Приймаючи до уваги наведене суд вирішує спір по суті за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши подані матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд звертає увагу на наступне.
26.10.2020 Управлінням стратегічних розслідувань в місті Києві Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України скеровано до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області подання №6244/55/125/01-20 про ініціювання перед Державною міграційною службою України прийняття рішень про примусове повернення/видворення з України з забороною в'їзду на територію України громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до вимог статей 26, 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - подання).
На підставі вказаного подання, рішенням Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області від 26.10.2020 вирішено:
1. Примусово повернути до країни походження або третьої країни громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 .
2. Зобов'язати його покинути територію України у термін до 27.10.2020 року.
3. Заборонити в'їзд на територію України на 3 (три) роки терміном до 06.10.2023 року.
4. Повідомити прокуратуру м. Києва про прийняте рішення про примусове повернення з України.
Зі змісту спірного рішення слідує, що останнє прийнято з урахуванням подання Управлінням стратегічних розслідувань в місті Києві Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 26.10.2020 №6244/55/125/01-20, пояснень позивача та вказано про те, що становище громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), свідчить про те, що ним порушені вимоги статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Позивач категорично не погоджується зі спірним рішенням, вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, з огляду на що звернувся до суду з метою захисту своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.
Надаючи оцінку спірним правовідносин суд керується положеннями чинного законодавства, яке діяло станом на час їх виникнення та звертає увагу на наступне.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначає Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI (далі - Закон № 3773-VI).
Відповідно до пунктів 6, 9 частини 1 статті 1 Закону № 3773-VI іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; іноземці та особи без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, - іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території Україні протягом дії візи або на період, установлений законодавством чи міжнародним договором України, або якщо строк їх перебування на території України продовжено в установленому порядку.
Згідно із частиною 1 статті 2 Закону № 3773-VI правовий статус іноземців та осіб без громадянства визначається Конституцією України, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.
У разі якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж передбачені цим Законом, застосовуються правила, передбачені таким міжнародним договором України.
Відповідності до положень статті 3 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб'єктності та основних прав і свобод людини.
Іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
За правилами статті 9 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства в'їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку.
Іноземці та особи без громадянства під час проходження прикордонного контролю у пунктах пропуску через державний кордон зобов'язані подати свої біометричні дані для їх фіксації.
Строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
Відповідно до частин 1-4 статті 26 Закону № 3773-VI іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в'їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України.
Один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України.
Рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду.
У свою чергу, положеннями частини 1 статті 13 Закону № 3773-VI регламентовано, що в'їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється, серед іншого в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю; якщо така особа з порушенням встановленого законодавством України порядку здійснила в'їзд на тимчасово окуповану територію України або до району проведення антитерористичної операції чи виїзд з них або вчинила спробу потрапити на ці території поза контрольними пунктами в'їзду-виїзду.
За наявності підстав, зазначених в абзацах другому, сьомому і восьмому частини першої цієї статті, відомості про іноземця або особу без громадянства вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в'їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України (ч. 2 ст. 13 Закону № 3773-VI)
Рішення про заборону в'їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону, або уповноваженим підрозділом Національної поліції України. У разі невиконання рішення про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства забороняється подальший в'їзд в Україну на десять років, що додається до частини строку заборони в'їзду в Україну, який не сплив до моменту прийняття повторного рішення про заборону в'їзду в Україну (ч. 3 ст. 13 Закону № 3773-VI).
Аналізуючи наведені положення Закону № 3773-VI суд приходить до наступних висновків.
По-перше, іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
По-друге, іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення.
По-третє, рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю; якщо така особа з порушенням встановленого законодавством України порядку здійснила в'їзд на тимчасово окуповану територію України або до району проведення антитерористичної операції чи виїзд з них або вчинила спробу потрапити на ці території поза контрольними пунктами в'їзду-виїзду, рішення щодо чого вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в'їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України.
В четверте, рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіряючи відповідність оскаржуваного рішення критеріям, які встановлені частиною 2 статті 2 КАС України суд зверне увагу на наступне.
Як слідує зі змісту подання Управління стратегічних розслідувань в місті Києві Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 26.10.2020 №6244/55/125/01-20 та оскаржуваного рішення, позивач прибув до України для налагодження контактів безперешкодного прибуття до України інших вихідців з вказаного регіону та шляхом виготовлення підроблених офіційних документів займається легалізацією їх законного перебування на території України для організації та виконання замовних кримінальних правопорушень корисно-насильницької спрямованості із застосуванням зброї, а саме: розбійних нападів, вимагань та виконання замовних вбивств.
За період перебування на території України ОСОБА_1 систематично порушує правила перебування в Україні, а саме: не має постійного місця проживання та з метою конспірації постійного його змінює, чим порушує встановлений порядок пересування та зміну місця проживання; з незаконної легалізації свого знаходження на території України може використовувати підроблені документи: не будучи працевлаштованим має не встановлені джерела доходів, займається налагодженням корумпованих зв'язків з метою легалізації свого перебування.
У ході опитування громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , пояснив що в Україну він потрапив 10.11.2019 року. Кордон України перетнув через ПП «Маяки-Удобне». Проживає в АДРЕСА_1 (хостел). В Україну прибув з метою зайняття підприємницькою діяльністю. В органи міграційної служби в зв'язку з оформленням посвідки на тимчасове проживання та дозволу на імміграцію не звертався. Претензій до співробітників міграційної служби не має.
Як вже було вказано судом вище, підставою прийняття спірного рішення є, серед іншого наведені обставини, що вказують на те, що дії позивача порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства та суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України.
Приймаючи до уваги зазначене, за висновком суду, відповідачем правомірно застосовано до позивача положення частини 1 статті 26 Закону № 3773-VI.
Разом з цим, вказані обставини є безпосередньо і підставою, в розрізі положень частини 1 статті 13 Закону № 3773-VI, для заборони в'їзду іноземця або особи без громадянства на територію України.
Беручи до уваги наведене у сукупності суд вважає, що спірне рішення відповідає критеріям, які визначені частиною 2 статті 2 КАС України.
У той же час, суд відхиляє посилання представника позивача у позовній заяві на положення статті 31 Закону № 3773-VI, адже вказана норма регулює питання заборони щодо примусового повернення чи примусового видворення або видачі чи передачі іноземця та особи без громадянства, що не є предметом розгляду даної адміністративної справи.
Окрім цього, суд критично сприймає твердження представника позивача про відсутність обставин його притягнення до кримінальної відповідності, як підстави для висновку про протиправність спірного рішення, оскільки, в даному випадку дії позивача, згідно наданих документів, порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства та суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України. Доказів зворотного позивачем не надано. Також матеріали справи не містять в собі належних та достатніх доказів на підтвердження спростування вказаних обставин, у тому числі шляхом подання позовної заяви про захист честі та гідності.
Частиною 1 статті 73 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Підсумовуючи вищевикладене, повно та всебічно проаналізувавши матеріали адміністративної справи суд дійшов до висновку про відповідність спірного рішення критеріям, які встановлені частиною 2 статті 2 КАС України, з огляду на що відсутні підстави для скасування останнього і, як наслідок підстави для зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Відповідно до частини 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно із частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки адміністративний позов не підлягає до задоволення, то відсутні підстави для вирішення питання щодо розподілу судових витрат про які просить позивач.
Керуючись статтями 2, 72, 73, 77, 139, 143, 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволені позову громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 , паспорт громадянина Російської Федерації № НОМЕР_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_3 ) до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, б. 4-А, код ЄДРПОУ 42552598) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії відмовити повністю.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.І. Келеберда