ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
30 листопада 2022 року м. Київ № 640/12473/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Келеберди В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НІКЕЯ-ЛТД» до Головного управління Державної фіскальної служби в місті Києві, Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби в місті Києві про визнання незаконним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариства з обмеженою відповідальністю «НІКЕЯ-ЛТД» (далі - позивач та/або ТОВ «НІКЕЯ-ЛТД») з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в місті Києві (далі - відповідач-1 та/або контролюючий орган), Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби в місті Києві (далі - відповідач - 2) та просить суд:
- визнати незаконним та скасувати рішення відповідача вих. № 124182/10/26-15-55-05 від 14.12.2018;
- зобов'язати Головне управління Державної фіскальної служби в місті Києві внести до інформаційних баз даних ДФС України податкову інформацію з поданої у письмовій формі податкової декларації ТОВ «НІКЕЯ-ЛТД» з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць листопад 2018 року з додатками 2, 3, 4, 5 та доповнень до неї.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.11.2019 зазначену позовну заяву повернуто особі, яка її подала.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.01.2020 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «НІКЕЯ-ЛТД» задоволено, ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.11.2019 скасовано та направлено справу для продовження розгляду до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.03.2020 відкрито провадження у справі №640/12473/19 та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін).
Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що подана ним податкова звітність - податкова декларація за листопад 2018 року містить всі необхідні реквізити, які передбачені пунктом 48.3 статті 48 Податкового кодексу України, а у податкового органу відсутні повноваження щодо перевірки наявності та чинності рішення про його реєстрацію як платника податку на додану вартість, як передумови для прийняття податкової звітності. Також позивач посилається на неправомірність застосування відповідачами положень пункту 49.15 статті 49 ПК України, втручання контролюючого органу в діяльність відповідача-2.
Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, де останній стверджує про правомірність прийнятого ним рішення та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
У свою чергу представником позивача подано відповідь на відзив на позовну заяву, де останній зазначає, що спірні правовідносини виникли в результаті реалізації відповідачем-1 процедури, передбаченої пунктом 49.11 статті 49 Податкового кодексу України, яка може бути застосована лише при порушенні платником положень пунктів 48.3, 48.4 статті 48 Податкового кодексу України. Також представник позивача посилається на судову практику Верховного Суду.
Справа вирішується на підставі наявних в ній матеріалів.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю «НІКЕЯ-ЛТД» як юридична особа зареєстроване 06.06.2005 (номер запису: 1 070 102 0000 009384), що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 33546858). З 13.06.2005 зареєстрований платником податку на додану вартість (свідоцтво № 100342672).
Товариство з обмеженою відповідальністю «НІКЕЯ-ЛТД» здійснює господарську діяльність з ввезення в Україну та реалізації на її території електричного обладнання (зокрема, освітлювальних приладів, ламп тощо під торговельними марками «ELECTRUM» та «ELM»), бере участь у спеціалізованих виставках та ярмарках, впроваджує новітні технології.
13.12.2018 ТОВ «НІКЕЯ-ЛТД» на паперових аркушах подано до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві звітну податкову декларацію з податку на додану вартість за листопад 2018 з додатками 2, 3, 4, 5 та викладенням доповнення до податкової декларації з податку на додану вартість за звітний період листопад 2018 (включно з додатками) відповідно до абзацу 2 пункту 46.4 статті 46 Податкового кодексу України у формі листа від 13.12.2018 вих. №165.
Листом від 14.12.2018 за вих. №124182/10/26-55-05 Головне управління ДФС у м. Києві за підписом уповноваженої особи - начальника ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві Корнієвською О.М. відмовлено ТОВ «НІКЕЯ-ЛТД» у прийнятті звітності, а також зазначено, що за результатами перевірки наявності та достовірності обов'язкових реквізитів (п. 49.8 ст. 49 Податкового кодексу України) податкова декларація з податку на додану вартість за листопад 2018 року, яка була подана 13.12.2018, вважається неподаною у зв'язку з порушенням вимог нормативно-правових актів, в саме: відповідно до пункту 184.6 статті 184 Податкового кодексу України, у разі анулювання реєстрації особи як платника податку, останнім звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня, що настає за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем анулювання реєстрації. При цьому, свідоцтво платника ПДВ ТОВ «НІКЕЯ-ЛТД» за ІПН 335468526557 анульоване 25.05.2016.
Вважаючи таку відмову необґрунтованою, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Товариство з обмеженою відповідальністю «НІКЕЯ-ЛТД» вважає відмову відповідача-2 щодо прийняття податкової звітності протиправною, з огляду на що звернувся до суду з метою захисту своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд керується положеннями чинного законодавства, яке діяло станом на час їх виникнення та звертає увагу на наступне.
У відповідності до вимог статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України).
Пунктом 49.1 статті 49 ПК України регламентовано, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.
Платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об'єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є. Цей абзац застосовується до всіх платників податків, в тому числі платників, які перебувають на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності (п. 49.2 ст. 49 ПК України).
За правилами пункту 49.3 статті 49 ПК України податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів:
а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою;
б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення;
в) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.
Єдиною підставою для відмови у прийнятті податкової декларації засобами електронного зв'язку в електронній формі є недійсність електронного цифрового підпису такого платника податків, у тому числі у зв'язку із закінченням строку дії сертифіката відкритого ключа, за умови що така податкова декларація відповідає всім вимогам електронного документа і надана у форматі, доступному для її технічної обробки.
У свою чергу, згідно із пунктом 49.4 статті 49 ПК України платники податків, що належать до великих та середніх підприємств, подають податкові декларації контролюючому органу в електронній формі з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.
Податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі контролюючому органу всіма платниками цього податку з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.
У разі припинення договору про визнання електронних документів з підстав, визначених законом, платник податків має право до складення нового договору подавати податкову звітність у спосіб, визначений підпунктами "а" і "б" пункту 49.3 цієї статті.
Контролюючим органам забороняється в односторонньому порядку розривати договір про визнання електронних документів.
Відповідно ж до пункту 49.8 статті 49 ПК України прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.
Між тим, положеннями пункту 48.3 статті 48 ПК України визначено, що податкова декларація повинна містити такі обов'язкові реквізити: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); місцезнаходження (місце проживання) платника податків; найменування контролюючого органу, до якого подається звітність; дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми); інформація про додатки, що додаються до податкової декларації та є її невід'ємною частиною; ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків; підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).
При цьому, у окремих випадках, коли це відповідає сутності податку або збору та є необхідним для його адміністрування, форма податкової декларації додатково може містити такі обов'язкові реквізити: відмітка про звітування за спеціальним режимом; код виду економічної діяльності (КВЕД); код органу місцевого самоврядування за КОАТУУ; індивідуальний податковий номер згідно з даними реєстру платників податку на додану вартість за звітний (податковий) період; дата та номер рішення про включення неприбуткової організації до Реєстру неприбуткових установ та організацій; ознака неприбутковості організації; повне найменування нерезидента; місцезнаходження нерезидента; назва та код держави резиденції нерезидента (п. 48.3 ст. 48 ПК України).
В свою чергу, положення пункту 49.9 статті 49 ПК України визначають, що за умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом.
Згідно із пунктом 49.10 статті 49 ПК України відмова посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється.
Аналіз вказаного дає суду підстави дійти до висновку, що контролюючий орган зобов'язаний прийняти податкову декларацію, про те, під час прийняття останньої зобов'язаний перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 ПК України.
Між тим пунктом 49.11 статті 49 ПК України регламентовано, що у разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий контролюючий орган зобов'язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови: у разі отримання такої податкової декларації, надісланої поштою або засобами електронного зв'язку, - протягом п'яти робочих днів з дня її отримання; у разі отримання такої податкової декларації особисто від платника податку або його представника - протягом трьох робочих днів з дня її отримання.
Відповідно до пунктів 49.12, 49.13 статті 49 ПК України у разі отримання відмови контролюючого органу у прийнятті податкової декларації платник податків має право: подати податкову декларацію та сплатити штраф у разі порушення строку її подання; оскаржити рішення контролюючого органу у порядку, передбаченому статтею 56 цього Кодексу.
У разі якщо в установленому законодавством порядку буде встановлено факт неправомірної відмови контролюючим органом (посадовою особою) у прийнятті податкової декларації, остання вважається прийнятою у день її фактичного отримання контролюючим органом.
Податкова декларація, надіслана платником податків або його представником поштою або засобами електронного зв'язку, вважається неподаною за умови її заповнення з порушенням норм пунктів 48.3 і 48.4 статті 48 цього Кодексу та надсилання контролюючим органом платнику податків письмової відмови у прийнятті його податкової декларації (п. 49.15 ст. 49 ПК України).
Як слідує зі змісту листа від 14.12.2018 за вих. №124182/10/26-55-05 контролюючого органу позивачу відмовлено у прийнятті звітності - податкової декларації за листопад 2018 року, оскільки свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Нікея-ЛТД» за ІПН335468526557 було анульоване 25.05.2016.
Відповідно до пункту 184.5 статті 184 ПК України з моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, складання податкових накладних.
У разі анулювання реєстрації особи як платника податку останнім звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня, що настає за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем анулювання реєстрації (п. 184.6 ст. 184 ПК України).
Як вже було вказано судом вище пунктом 49.8 статті 49 ПК України регламентовано, що прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу.
Суд зазначає, що оскільки пунктом 48.4 статті 48 ПК України передбачено наявність такого обов'язкового реквізиту податкової декларації як індивідуальний податковий номер згідно з даними реєстру платників податку на додану вартість за звітний (податковий) період, контролюючий орган при прийнятті податкової звітності повинен перевірити наявність та достовірність у поданій декларації цього реквізиту.
Варто наголосити, що подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої із порушенням вимог, серед іншого пункту 48.3 статті 48 ПК України є безумовною підставою для надання контролюючим органом такому платнику податків письмового повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови.
Приймаючи до уваги наведене у свій сукупності, суд вважає, що подана 13.12.2018 позивачем податкова декларація за листопад 2018 року не відповідала вимогам пункту 48.3 статті 48 ПК України в частині зазначення в ній недостовірних даних щодо реєстраційного номеру облікової картки платника податків, що в силу вимог податкового законодавства є підставою, з урахуванням пункту 49.11 статті 49 ПК України, для відмови у прийнятті податкової звітності.
Одночасно, при вирішення спору по суті суд враховує, що рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість було оскаржено ТОВ «Нікея-ЛТД» у судовому порядку.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.12.2018 у справі № 826/15293/16 за позовом ТОВ «Нікея-ЛТД» до ДФС України, ДФС у м. Києві, ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві, Уповноваженої Верховної Ради України Денисової Л.Л., задоволено частково позовні вимоги, зокрема визнано протиправним та скасовано рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 25 травня 2016 року № 485/26-55-12-05 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ «Нікея-ЛТД».
Разом з цим, суд наголошує, що станом на час прийняття відповідачами рішення про відмову у прийнятті податкової звітності (14.12.2018) - податкової декларації за листопад 2018 року, яка була подана 13.12.2018 рішення в адміністративній справі № 826/15293/16 не набрало законної сили, а тому стверджувати, що останні діяли станом на час прийняття такого рішення не в порядок та не в спосіб встановлений законом не вбачається за можливе.
При цьому, суд зазначає, що лист Головного управління ДФС у м. Києві від 14.12.2018 за вих. №124182/10/26-55-05 за своїм змістом і формою не є рішенням у розумінні положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Таким чином, позовні вимоги щодо визнання незаконним та скасування рішення відповідача-1 вих. № 124182/10/26-15-55-05 від 14.12.2018 не підлягають до задоволення.
Окрім цього, на переконання суду позовні вимоги в цій частині також не можуть бути задоволенні шляхом визнання протиправними дій Головного управління ДФС у м. Києві щодо відмови у прийнятті звітності, оскільки станом на час вчинення останнім таких дій рішення в адміністративній справі № 826/15293/16 не набрало законної сили.
У той же час, в контексті спірних правовідносин та у зв'язку із встановленими у даній справі обставинами слід вказати, що положеннями частини 1 статті 2 КАС України регламентовано, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд при вирішенні спору по суті враховує те, що податкова декларація з податку на додану вартість за листопад 2018 року та додатки до неї були подані ТОВ «Нікея-ЛТД» у паперовій формі.
Проте, суд вказує, що податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі контролюючому органу всіма платниками цього податку з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису (дана правова норма набрала чинності 1 січня 2015 року згідно Закону України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» та кореспондується із Порядком заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, який затверджений наказом Міністерства фінансів України від 28 січня 2016 року № 21 (чинний із 1 лютого 2016 року)).
Отже, ключовою відмінністю податкової звітності з податку на додану вартість, починаючи з 1 січня 2015 року, стало покладення на платника податків обов'язку щодо її подання засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб, що забезпечувало належне функціонування системи електронного адміністрування податку на додану вартість, та упереджувало випадки безпідставного відшкодування податку на додану вартість в автоматичному режимі.
Тобто, наведений імперативний припис передбачає обов'язок платника податку на додану вартість подавати звітність з цього податку лише в електронній формі.
Єдине виключення з цього правила закріплене в абзаці 3 пункту 49.4 статті 49 ПК України (яким передбачено, що у разі припинення договору про визнання електронних документів з підстав, визначених законом, платник податків має право до складення нового договору подавати податкову звітність у спосіб, визначений підпунктами "а" і "б" пункту 49.3 цієї статті.
Інших виключень з правила, встановленого пунктом 49.4 статті 49 ПК України, законодавець не передбачив.
Аналогічна правова пропозиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 (справа № 810/2468/17), від 11.12.2018 (справа № 810/1711/17), від 21.05.2019 (справа № 826/28016/15).
Варто наголосити, що матеріали справи не містять в собі доказів розірвання контролюючим органом в односторонньому порядку відповідного договору про визнання електронних документів, який укладений ТОВ «Нікея-ЛТД» з контролюючим органом.
Отже, наявність діючого договору про визнання електронних документів позбавляє платника податків можливості подавати податкову звітність у паперовому вигляді.
Зважаючи на вищевикладене суд приходить до висновку, що позивач був зобов'язаний подавати звітність з податку на додану вартість, шляхом подання відповідної декларації в електронній формі, що у свою чергу виключає будь-яку можливість зобов'язувати суб'єкта владних повноважень приймати звітність у формі, не встановленій положеннями ПК України, навіть враховуючи те, що в межах адміністративної справи №826/15293/16 скасовано підставу, яка безпосереднього слугувала для відмови у прийнятті податкової звітності - податкової декларації за листопад 2018 року.
Таким чином, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог щодо зобов'язання Головного управління Державної фіскальної служби в місті Києві внести до інформаційних баз даних ДФС України податкову інформацію з поданої у письмовій формі податкової декларації ТОВ «НІКЕЯ-ЛТД» з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць листопад 2018 року з додатками 2, 3, 4, 5 та доповнень до неї.
Суд вкотре наголошує, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, проте такий захист має здійснюватися судом із дотриманням вимог закону.
Окрім цього при вирішення спору по суті суд відхиляє посилання позивача на безпідставне застосування відповідачем пункту 49.15 статті 49 ПК України, оскільки лист Головного управління ДФС у м. Києві від 14.12.2018 за вих. №124182/10/26-55-05 посилання на вказану норму не містить.
Також не заслуговують на уваги твердження позивача про незаконність втручання контролюючим органом в діяльність відповідача-2, оскільки наказом Головного управління ДФС у м. Києві від 12.12.2018 № 18141 (розміщений на веб-сайті за посиланням http://kyiv.sfs.gov.ua/dfs-u-regioni/upovnovajeni-osobi/73192.html) Корнієвська О.М. визначена уповноваженою особою ГУ ДФС у м. Києві, зокрема, щодо підписання від імені контролюючого органу письмових повідомлень про відмову у прийнятті податкової звітності.
Поряд з цим, суд не досліджує відповідність податкової декларації за листопад 2018 року всім реквізитам, які передбачені пунктом 48.3 статті 48 ПК України, окрім наведеного вище, оскільки лист Головного управління ДФС у м. Києві від 14.12.2018 за вих. №124182/10/26-55-05 жодних зауважень щодо інших реквізитів не містить.
Окрім цього, суд залишає поза увагою посилання позивача на судовому практику, зокрема постанови Верховного Суду від 31.07.2018 у справі №810/1570/16, від 02.04.2019 у справі №826/5496/18, від 18.12.2019 у справі №320/6849/18, оскільки спірні правовідносини та підстави позову не є аналогічними.
Інші доводи позивача суд також залишає поза увагою, оскільки останні не спростовує вище встановленого судом.
Схожа правова позиція до спірних правовідносин застосована і в постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №826/2318/18.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 73 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Підсумовуючи вищевикладене, повно та всебічно проаналізувавши матеріали адміністративної справи суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову в цілому.
Відповідно до частини 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно із частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки адміністративний позов не підлягає до задоволення, то відсутні підстави для вирішення питання щодо розподілу судових витрат про які просить позивач.
Керуючись статтями 2, 72, 73, 77, 139, 143, 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволені позову Товариства з обмеженою відповідальністю «НІКЕЯ-ЛТД» (01021, м. Київ, вул. Мечникова, б. 16, код ЄДРПОУ 33546858) до Головного управління Державної фіскальної служби в місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, б. 33/19, код ЄДРПОУ 39439980), Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби в місті Києві (01011, м. Київ, вул. Лєскова, б. 4, код ЄДРПОУ 39669867) про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії відмовити повністю.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.І. Келеберда