справа №380/15996/22
про повернення позовної заяви
30 листопада 2022 рокумісто Львів
Суддя Львівського окружного адміністративного суду Гулик А.Г., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії ГУ МВС України у Львівській області, Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 до Ліквідаційної комісії ГУ МВС України у Львівській області код ЄДРПОУ 08592247, місцезнаходження: 79007, м.Львів, пл.Григоренка, 3, Головного управління Національної поліції у Львівській області код ЄДРПОУ 40108833, місцезнаходження: 79007, м.Львів, пл.Григоренка, 3 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою від 14.11.2022 суддя залишив позовну заяву без руху та встановив позивачу строк для усунення зазначених у ній недоліків.
25.11.2022 до суду від позивача надійшла заява про поновлення строку звернення до суду. Заява обґрунтована тим, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати частину 2 статті 233 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022), яка передбачала право працівника у разі порушення законодавства про оплату праці звернутися до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
З метою з'ясування всіх обставин звільнення позивача, він звернувся із запитами до Ліквідаційної комісії ГУМВС України у Львівській області. У відповідях від 14.07.2022 №К-148/13-2022, від 22.08.2022 №К-198/05/13-2022, від 28.09.2022 №К-232/13-2022 позивача повідомлено, що термін зберігання запитуваних ним документів 5 років, а тому надати довідку про кількість невикористаних відпусток за період з 16.03.2005 по 06.11.2015 неможливо.
Листом ГУ НП у Львівській області від 06.10.2022 №К-250/Зі/13-2022 позивачу надано копії його особових карток за період з 2005 по 2015 роки, з яких він довідався про розмір нарахованого грошового забезпечення за 2005-2009 роки, зокрема дійшов висновку про неправильне нарахування та невиплату компенсації за невикористані 60 днів відпустки, матеріальної допомоги у 2005, 2006, 2007 роках, матеріальної допомоги на оздоровлення за 2008 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2008, 2009 роки. За таких обставин позивач вважає, що про порушення своїх прав він дізнався з моменту отримання згаданого листа.
Також позивач вважає, що його зверненню до суду з позовом перешкоджало запровадження в Україні з 24.02.2022 правового режиму воєнного стану.
Надаючи оцінку обґрунтованості заяви про поновлення пропущеного строку звернення, суд виходив із наступних міркувань.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого вказаним Кодексом або іншими законами.
Частиною 1 статті 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. За змістом частини 1 статті 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Правова регламентація поновлення процесуального строку забезпечується, серед іншого, приписами частин 1, 3 та 6 статті 121 КАС України. Вказані норми визначають, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли згаданим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, у письмовому провадженні. Про поновлення або продовження процесуального строку, відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою.
Процесуальна природа та призначення строків звернення до суду зумовлюють необхідність звертати увагу не лише на визначені в нормативних приписах відповідних статей загальні темпоральні характеристики умов реалізації права на судовий захист - строк звернення та момент обчислення його початку, але й на природу спірних правовідносин щодо захисту прав, свобод та інтересів, у яких особа звертається до суду.
Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
Суд зауважує, що законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно -правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановленого строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.
Частиною 2 статті 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. При цьому звернення до суду може здійснюватися у межах встановленого строку, який в адміністративному судочинстві визначений як строк звернення до суду.
Правова природа строку звернення до суду, дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого фізична або юридична особа, орган державної влади та місцевого самоврядування можуть звернутися до суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргою, обумовлено передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід'ємною складовою верховенства права.
У пункті 570 рішення у справі “ВАТ “Нафтова компанія Юкос” проти Росії” Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) визначив термін давності, як передбачене законом право порушника не піддаватися попередженню або суду після закінчення певного терміну після здійснення правопорушення. Як зазначив ЄСПЛ, строки давності, які характерні для національних правових систем Держав-учасниць, відповідають декільком цілям, в числі яких забезпечення правової визначеності та остаточності.
Зміст принципу правової визначеності розкрито у ряді рішень Конституційного Суду України. Наприклад, у рішенні від 29.06.2010 №17-рп/2010 Конституційний Суд України звернув увагу на правову визначеність як елемент верховенства права, зазначивши, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини і громадянина та втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дозволять особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Отже, встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень у адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Інакше кажучи, встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
Обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформовано практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, також строків апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб'єктивні, а об'єктивні та непереборні причини їх пропуску.
Згідно з прецедентною практикою ЄСПЛ для забезпечення оптимального співвідношення права на доступ до правосуддя та принципу правової визначеності у процесі прийняття судом рішення про поновлення строку на звернення до суду мають враховуватися: 1) особливі обставини кожної конкретної справи у системному зв'язку з причинами пропуску строку на звернення до суду; наявність причин непереборного та об'єктивного характеру пропуску строку на звернення до суду; 2) характер права, для захисту якого надійшло звернення до суду, та його значення для сторін; 3) період, який минув з моменту пропуску строку, правові наслідки його поновлення або не поновлення; 4) наявність публічного (суспільного та, меншою мірою, державного) інтересу у справі; 5) фундаментальність значення справи для судової та правозастосовної практики.
Суд, надаючи правову оцінку питанню визначенню моменту, з якого починається перебіг строку звернення до суду, враховує презумпцію знання законодавства (ignorantia juris non excusat - незнання закону не вибачається), за змістом якої кожен вважається таким, що знає закони.
Правовою основою згаданої презумпції є обов'язок кожного неухильно додержуватися Конституції України та законів України. Вказаний обов'язок закріплений частиною 1 статті 68 Конституції України. Суд наголошує на тому, що обов'язок додержання законів передбачає і обов'язок їх знання. Як наслідок, у відповідності до наведеної презумпції закони повинен знати кожний. З цього положення випливає загальновідома формула, а саме - незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності, яка детермінована частиною 2 статті 68 Конституції України.
Слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли їй стало відомо про прийняття певного рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, внаслідок чого відбулося порушення прав, свобод чи інтересів особи. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому “повинна” слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дії, і у неї не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Отже, виходячи з положень статей 122 і 123 КАС України, суд повинен перевірити дотримання позивачем строку звернення до суду, чітко встановивши час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення його прав, свобод чи інтересів, а в разі пропуску строку - дати оцінку поважності причин його пропуску та в залежності від з'ясованого відкрити провадження у справі або повернути позовну заяву (на стадії до відкриття провадження) чи залишити її без розгляду (на стадії після відкриття провадження).
На переконання суду, виплата спірних сум (компенсації за невикористані 60 днів відпустки, матеріальної допомоги у 2005, 2006, 2007 роках, матеріальної допомоги на оздоровлення за 2008 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2008, 2009 роки) позивачу мала бути здійснена при його звільненні зі служби, а відтак, пов'язана з фактом його звільнення.
За таких обставин суддя вважає, що на спірну правову ситуацію поширюються приписи спеціального процесуального законодавства, а саме частини 5 статті 122 КАС України, а не норма статті 233 КЗпП України, за змістом яких для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. При цьому суд враховує правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №713/4010/13-ц.
У свою чергу, згідно з витягом з наказу Головного управління МВС України у Львівській області від 06.11.2015 №876 о/с “По особовому складу” позивача звільнено у запас з 06.11.2015. Позивач визнає факт ознайомлення з вказаним наказом та надає суду його копію.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року у справі № 9901/929/18 та від 14 січня 2021 року у справі № 9901/584/19).
У зв'язку з цим суд вважає за необхідне застосувати норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП).
Частиною першою статті 116 КЗпП передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, які належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
За таких обставин виплата компенсації за невикористані 60 днів відпустки, матеріальної допомоги у 2005, 2006, 2007 роках, матеріальної допомоги на оздоровлення за 2008 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2008, 2009 роки при звільненні позивачу повинні виплачуватись (за умови наявності права на таку виплату) у день звільнення, тобто 06.11.2015. Інакше кажучи про невиплату відповідної суми позивач дізнався 06.11.2015. Отже, перебіг місячного строку звернення до суду розпочався з 07.11.2015 та закінчився 07.12.2015.
Водночас до суду позивач звернувся лише 03.11.2022 (згідно з відбитком поштового штемпеля на конверті, в якому позовна заява надійшла до суду), тобто майже через 7 років після звільнення зі служби в органах внутрішніх справ та просить перерахувати виплати, здійснені йому у 2005-2009 роках, тобто виплати здійснені 12 - 17 років тому.
Суд, оцінюючи причини поважності пропуску строку звернення до суду, зазначає наступне.
Зі змісту положень КАС України вбачається, що у ньому, як правило, не визначено граничні межі, у яких адміністративні суди можуть приймати рішення про поновлення строку звернення до суду. Окрім цього, не містить КАС України й конкретних підстав та критеріїв, за якими можливо оцінити поважність причин пропуску відповідного строку.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
У рішенні “Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії” від 25.01.2000 Європейський суд зазначив про те, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними.
ЄСПЛ у пунктах 37 та 38 рішення від 18.11.2010 у справі “Мушта проти України” нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.
У рішенні від 03.04.2008 у справі “Пономарьов проти України” ЄСПЛ указав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).
Таким чином, за практикою ЄСПЛ застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі “Перез де Рада Каванілес проти Іспанії” від 28.10.1998, заява № 28090/95, пункт 45).
Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Рішенням Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава може встановлювати відповідні процесуальні строки, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Верховний Суд неодноразово вказував (зокрема, постанова від 22.04.2020 у справі №811/1664/18), що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства.
Реалізація права позивача на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною поведінкою.
Питання ж поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску.
Поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку.
Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Вказане узгоджується із висновками, відображеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 у справі №9901/405/19.
Екстраполюючи викладене на спірні правовідносини, суддя критично оцінює посилання позивача на те, що він дізнався про порушення свого права лише з листа-відповіді ГУ НП у Львівській області від 06.10.2022 №К-250/Зі/13-2022 з копіями особових карток грошового забезпечення позивача за 2005-2015 роки. Суддя зазначає, що остаточний розрахунок з позивачем проведений ще 06.11.2015, проте він розпочав вчиняти активні дії щодо ознайомлення з деталями розрахунку лише через 7 років після звільнення. Суддя враховує, що для вирішення питання про пропуск строку звернення до суду вирішальне значення має дата, з якої позивач дізнався про порушення своїх прав (дата розрахунку), а не підстави прийняття рішення суб'єктом владних повноважень.
У свою чергу, якщо позивач заперечує існування підстав, які є підставою оскаржуваних дій, рішень чи бездіяльності, він має передбачену законом можливість оскаржити відповідний адміністративний акт упродовж нормативно передбаченого КАС України строку.
Суддя акцентує увагу на тому, що строк звернення до суду стосується виключно питання прийняття до розгляду або відмови у розгляді позовних вимог по суті, але не застосовується для прийняття рішення про задоволення чи не задоволення таких вимог, а також періоду протягом якого такі вимоги підлягають задоволенню.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29.11.2019 у справі №607/1402/16-а.
Суд відхиляє посилання позивача на те, що зверненню до суду з цим позовом перешкоджало введення в Україні правовоого режиму воєнного стану, адже такий введений в Україні з 24.02.2022, тобто більш, ніж через 6 років після звільнення позивача зі служби. Також суд звертає увагу на те, що позивач жодним чином не обґрунтував яким чином вплинуло на реалізацію його права на звернення до суду, запровадження правового режиму воєнного стану в Україні. Посилання позивача на запровадження правового режиму воєнного стану в Україні як на перешкоду для звернення до суду має загальний та абстрактний характер, не пов'язаний із конкретними обставинами, а тому само по собі не може вважатися поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Крім того, суддя бере до уваги висновки, відображені у постанові Верховного Суду від 12.09.2019 у справі №826/3318/17, згідно з якими встановлення наявності або відсутності факту порушеного права здійснюється під час розгляду справи судом по суті лише у випадку своєчасного звернення до суду або у випадку пропуску строку з поважних причин. Інакше кажучи, доводи, які стосуються вирішення спору по суті та впливають на кінцевий результат вирішення відповідної справи, зокрема, щодо об'єктивної наявності чи відсутності порушення права позивача не можуть впливати на вирішення питання про поновлення строку звернення до суду.
Як встановив суддя, місячний строк звернення до суду сплив 07.12.2015. При цьому позивач як на обставину для поновлення строку звернення до суду посилається на подання запиту, відповідь на який він отримав 06.10.2022. На переконання судді, вказана обставина виникла поза межами місячного строку та не може вважатися об'єктивною і непереборною у розумінні прецедентної практики ЄСПЛ, що, у свою чергу, виключає можливість поновлення пропущеного строку.
Підсумовуючи викладене у сукупності, суддя зазначає про те, що причини пропуску строку, наведені у заяві є неповажними, а тому у задоволенні заяви про поновлення строку необхідно відмовити повністю.
Згідно з частиною 2 статті 123 КАС України, якщо вказані підстави у заяві позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду визнані судом неповажними, суд повертає позовну заяву.
Керуючись статтями 122, 123, 243, 248 КАС України, суд
у задоволенні заяви позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду відмовити повністю.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії ГУ МВС України у Львівській області, Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії повернути позивачу разом з усіма доданими до неї матеріалами.
Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повної ухвали суду.
Суддя А.Г. Гулик