30 листопада 2022 року № 320/2010/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панченко Н.Д., розглянувши в порядку письмового провадження у місті Києві за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії
до суду звернувся ОСОБА_1 (код: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код: 22933548, адреса: 08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, 10), в якому просить: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області здійснити з 01.04.2019 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром, виходячи з відсоткового значення розміру пенсії - 80% суми грошового забезпечення, зазначеною у довідці Київського обласного ТЦК та СП від 29.07.2021 №2/3/1/3591, з урахуванням вже виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що на підставі оновленої довідки, у яку включено щомісячні додаткові види грошового забезпечення, які були враховані при призначенні пенсії, при проведенні перерахунку та виплати пенсії відповідачем протиправно застосовано обмеження максимальним розміром, оскільки положення Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” (далі - Закон №2262-ХІІ) щодо обмеження пенсії максимальним розміром не можуть застосовуватися до нього, оскільки пенсію йому призначено з 01.12.2014.
Позивач вказує, що обмеження відповідачем пенсії максимальним розміром є протиправним та порушує його право на належний рівень пенсійного забезпечення. Також позивач вказав на те, що норма, якою було передбачено обмеження пенсій військовослужбовців десятьма прожитковими мінімумами, а саме: частина сьома статті 43 Закону № 2262-XII, втратила чинність з часу ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016. При цьому положення статті 2 Закону № 3668-VI у частині обмеження максимальним розміром пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII є тотожними частині сьомій статті 43 Закону № 2262-XII, а тому є такими, які суперечать Конституції України і не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідач проти позову заперечив та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог з посиланням на положення статті 2 Закону № 3668-VI, за змістом якої максимальний розмір пенсії, призначеної (перерахованої) відповідно до Закону № 2262-XII, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, що, на переконання відповідача, свідчить про те, що він діяв у відповідності до вимог законодавства.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України № НОМЕР_2 .
На виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 15.11.2021 у справі №320/10994/21 відповідачем проведено перерахунок пенсії позивача з 01.12.2019 з обмеженням її максимальним розміром.
16.12.2021 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про здійснення перерахунку пенсії з 01.04.2019 без її обмеження максимальним розміром, перерахованої на підставі судового рішення від 15.11.2021 у справі №320/10994/21.
Листом від 14.01.2022 Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області позивачу відмовлено у здійсненні перерахунку пенсії без обмеження максимальним розміром через відсутність правових підстав для цього.
Не погоджуючись з відмовою відповідача у здійсненні перерахунку пенсії та вважаючи такі дії протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи нормативно-правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що предметом спору у цій справі є правомірність дій відповідача щодо обмеження розміру пенсії позивача, яку призначено відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом № 3668-VI, який набрав законної сили 01.10.2011.
Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України “Про державну службу”, “Про прокуратуру”, “Про статус народного депутата України”, “Про Національний банк України”, “Про Кабінет Міністрів України”, “Про дипломатичну службу”, “Про службу в органах місцевого самоврядування”, “Про судову експертизу”, “Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”, “Про наукову і науково-технічну діяльність”, “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, “Про пенсійне забезпечення”, “Про судоустрій і статус суддів”, Постанови Верховної Ради України від 13.10.1995 “Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України”, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас Законом № 3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, яку викладено в редакції Закону № 3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016.
Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016, яким визнав таким, що не відповідає статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ, виходив із того, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей, є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України зазначив, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI.
Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон № 2262-ХІІ) прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.
При цьому положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262-XII), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та Законом № 3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
При цьому суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону № 3668-VI.
Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, суд вважає, що вони явно суперечать один одному.
Суд звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових прогалин щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.
Саме такий висновок щодо застосування норм права у подібних спірних правовідносинах викладено Верховним Судом у численних постановах, зокрема від 25 липня 2022 року у справі № 580/3451/21; від 20 липня 2022 року у справі № 340/2476/21; від 11 липня 2022 року у справі №620/613/21; від 29 червня 2022 року у справі №640/19118/18; від 18 травня 2022 року у справі № 380/12337/20, від 25 листопада 2022 року справа № 520/3668/17, від 08 листопада 2022 року справа №580/6636/21.
Тому дії ГУ ПФУ щодо виплати з 01.12.2019 пенсії позивачу, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом № 2262-ХІІ, з обмеженням максимальним розміром (десять прожиткових мінімумів встановлених для осіб, які втратили працездатність), є протиправним, а позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Правильність такої позиції додаткового підтверджена Рішенням Конституційного Суду України № 7-р(ІІ)/2022 від 12.10.2022, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), приписи статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, що поширюють свою дію на Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ, в тім, що вони не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року.
Суд не враховує висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 03.04.2018 у справі № 361/4922/17, оскільки предметом спору у справі № 361/4922/17 є перерахунок пенсії відповідно до Закону України “Про статус i соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, а предметом спору у даній справі є виплата пенсії без обмеження максимальним відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”. Отже, спірні відносини не є подібними і йдеться про застосування різних законів.
Також суд не враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 03.07.2018 у справі № 554/8997/16-а, оскільки станом на дату прийняття рішення існує стала практика Верховного Суду у даній категорії справ та відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду у справі №755/10947/17 застосуванню підлягає саме остання правова позиція Верховного Суду.
Зважаючи на протиправність дій відповідача, що полягали у застосуванні обмеження граничного розміру при виплаті позивачу пенсії, підлягають задоволенню й похідні вимоги щодо зобов'язання відповідача виплачувати позивачу пенсію в повному розмірі, без обмеження максимальним розміром з 01.04.2019, з урахуванням раніше проведених виплат.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачеві, виходячи з 80% грошового забезпечення, зазначеного у довідці КОТЦтаСП від 29.07.2021 №2/3/1/3591, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Із системного аналізу вказаних норм вбачається, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.
Судом встановлено, що позивачем не оскаржуються дії пенсійного органу щодо відмови у здійсненні перерахунку пенсії у розмірі 80% грошового забезпечення, зазначеного у довідці КОТЦтаСП від 29.07.2021 №2/3/1/3591. Жодного правового обґрунтування з даного приводу не містить і безпосередньо позовна заява.
Крім цього, як вбачається із матеріалів справи, дане питання вже було предметом розгляду у межах провадження по справі № 320/10994/21 та позов в частині встановлення відсотку, що підлягає застосуванню (80%) при здійсненні перерахунку пенсії задоволено.
Відтак, як вже було зазначено судом, предметом спору у межах даного провадження є виключно правомірність дій відповідача щодо обмеження розміру пенсії позивача, яку призначено відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Отже, виходячи з аналізу викладеного, суд приходить до висновку, що заявлена позовна вимога в частині застосування відсоткового значення, що становить 80% від суми грошового забезпечення, зазначеного у довідці Київського обласного ТЦК та СП від 29.07.2021 №2/3/1/3591, задоволенню не підлягає як така, що вже вирішена судом у межах провадження по справі № 320/10994/21.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем за дані позовні вимоги сплачено судовий збір у розмірі 992,40 грн. (квитанція №29 від 05.02.2022). Враховуючи задоволення позову слід присудити судові витрати зі сплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань, призначених для Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (ЄДРПОУ: 22933548, місцезнаходження: 08500, Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, 10) здійснити з 01.04.2019 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 (код: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) без обмеження максимальним розміром з урахуванням вже виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 992,40 грн. (дев'ятсот дев'яносто дві грн. 40 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 30.11.2022.
Суддя Панченко Н.Д.