30 листопада 2022 року м. Київ № 320/9342/21
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Панової Г.В., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області
про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області, в якому просить суд:
- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 15.12.2020 р. № 104250003340 щодо відмові ОСОБА_2 в призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку, відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області призначити ОСОБА_2 пенсію за віком із зниженням пенсійного віку, відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з дня подачі заяви ОСОБА_1 про призначення вказаної пенсії.
Обґрунтовуючи позов позивач зазначив, що є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Вказав, що спірним рішенням йому відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зі зниженням пенсійного віку згідно статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з підстав не підтвердження наявності страхового стажу за періоди з 27.12.1991 по 10.10.1992, з 12.10.1992 по 18.12.1994 та з 19.12.1994 по 31.11.1995.
На думку позивача, твердження відповідача про те, що записи в трудовій книжці завірені печаткою УРСР та відсутні підписи відділу кадрів при звільненні, не є обґрунтованою підставою для відмови йому у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, оскільки згідно відомостей листа начальника Трудового архіву Білоцерківської міської ради Київської області документи з особового складу Техно-комерційного центру «Ригонда» та філії «Бест Лайн» на державне зберігання до трудового архіву не надходили. Відтак, позивач позбавлений можливості надати належним чином засвідчені копії відповідних документів для підтвердження страхового стажу.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.09.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Також суд поновив ОСОБА_2 строк звернення до суду з даним позовом.
Крім того, вказаною ухвалою суд витребував від відповідача докази по справі та запропонував відповідачу протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву.
Відповідач позов не визнав та подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив про те, що 10.12.2020 ОСОБА_2 звернувся до Білоцерківського відділу обслуговування громадян № 2 (сервісний центр) із заявою встановленого зразка та пакетом документів для призначення пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Додатково, Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зазначило, що вік виходу на пенсію зменшується на 5 років, а отже необхідний стаж становить 22 роки. Згідно документів, наданих позивачем, страховий стаж заявник становить 17 років 11 місяців 19 днів. До страхового стажу не зараховані періоди роботи, записи про які внесені в трудову книжку з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993. Додаткових документів для підтвердження не зарахованих періодів роботи заявником не було надано, отже, умова щодо наявності необхідного страхового стажу не виконується.
Крім того, відповідач зазначив про пропуск позивачем строку звернення до суду.
Позивач не погоджуючись з доводами відповідача, викладеними у відзиві на позов подав до суду відповідь на відзив, у якій зазначив, що ним було подано до відповідача заяв та пакет документів для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Щодо пропуску строку звернення до суду позивач зазначив, що ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.09.2021 суд поновив йому строк звернення до суду з даним позовом.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з таких підстав.
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином України, що підтверджується відомостями копії паспорта громадянина України Серія НОМЕР_1 виданим 10.05.1196 року міським відділом №2 Білоцерківського МУГУ МВС України в Київській області.
Судом встановлено, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році та має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що підтверджуються посвідчення категорія 2 Серія НОМЕР_2 , виданим Київською облдержадміністрацією.
10.12.2020 позивач звернувся до Білоцерківського відділу обслуговування громадян №2(сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України Київської області із заявою про призначення йому як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС пенсії зі зменшенням пенсійного віку.
До вказаної заяви позивачем додано: довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру; копію паспорта громадянина України НОМЕР_1 , копію трудової книжки НОМЕР_3 ; копію диплому (свідоцтво, атестат) про навчання № НОМЕР_4 ; довідку з ДПІ про облік як суб'єкт підприємницької діяльності (Відомості з РС); довідку про відкритий рахунок в банку; документи про місце проживання (реєстрації) особи №2940 від 20.08.2019; копію посвідчення постраждалого від ЧАЕС (2 категорія) НОМЕР_2 .
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 15.12.2020 № 104250003340 про відмову у призначенні пенсії за віком відмовлено ОСОБА_2 у призначенні пенсії за віком.
Відповідач зазначив, що наданими документами підтверджено проживання заявника в зоні посиленого радіологічного контролю 28 років 8 місяців 6 днів, що дає право на зниження пенсійного віку на 5 років. Відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон) з 01.01.2020р., право на призначення пенсії за віком мають особи, які досягли пенсійного віку, за наявності страхового стажу 27 років. Вік виходу на пенсію за віком зменшується на 5 років, отже необхідний страховий стаж становить 22 роки.
Також відповідач вказав, що відповідно до п.2 ст.24 Закону страховий стаж обчислюється за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. До страхового стажу не були зараховані період з 27.12.1991р. по 10.10.1992 р., з 12.10.1992 р. по 18.12.1994 р., та з 19.12.1994 р. по 31.11.1995 р., оскільки записи внесені з порушенням Інструкції ведення трудових книжок, затверджено спільним Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1995 р. № 58, а саме запис завірений печаткою УРСР та відсутні підписи відділу кадрів при звільнені.
Крім того, відповідач додав, що довідка про присвоєння ідентифікаційного номера потребує до оформлення, оскільки у ній не вірно вказано по батькові.
За наданими документами страховий стаж заявника становить 17 років 11 місяців 19 днів. Право па призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відсутнє. За наявного страхового стажу право на призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону ОСОБА_2 набуде по досягненню віку 65 років.
На думку позивача, Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, відмовляючи йому у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку, діяло всупереч нормам чинного законодавства, чим порушило його права та інтереси, що стало підставою для звернення з даним адміністративним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною першою статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі по тексту - Закон № 1058-IV у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.
Відповідно до статті 15 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон № 1788-XII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом Української РСР «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я врегульовано Законом України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 796-XII).
Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 55 Закону № 796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу: які працювали з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року у зоні відчуження від 1 до 5 календарних днів, у 1987 році - від 10 до 14 календарних днів, у 1988 році - не менше 30 календарних днів, на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві - не менше 14 календарних днів у 1986 році зі зменшенням пенсійного віку на 5 років.
Частиною другою, третьою статті 55 закону № 796-ХІІ обумовлено, що пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року.
Призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону.
Статтею 10 Закону №796-XII передбачено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988 -1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки та їх будівництві.
Згідно з статтею 65 Закону № 796-XII учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України.
Посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом (ч.3 ст. 65 Закону №796-ХІІ).
Відповідно до частини першої статті 15 Закону № 796-XII підставами для визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є період роботи (служби) у зоні відчуження, що підтверджено відповідними документами.
Частиною четвертою статті15 Закону № 796-ХІІ обумовлено, що видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.
Як було встановлено судом 04.03.1993 Київською обласною державною адміністрацією було видано ОСОБА_2 посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році (категорія 2) серія НОМЕР_2 , яке було у подальшому перереєстроване.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 1992 № 501 «Про Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відповідно до статті 65 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» Кабінет Міністрів України затвердив Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (додається) та затвердив зразки посвідчень, що видаються особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (додаються).
Абзацом другим пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 № 504 дозволено використовувати для видачі громадянам уже виготовлені бланки посвідчень (без вкладишів до них) за зразками, затвердженими постановою Кабінету Міністрів УРСР від 18 червня 1991 р. № 44 (44а-91-п ) «Про затвердження Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (ЗП УРСР, 1991 р., N 8, ст. 60).
Відповідно до пункту 2,3 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1997 №501 посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції від 19 грудня 1991 р. із змінами і доповненнями від 1 липня 1992 р.), іншими актами законодавства України.
Інвалідам з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілим від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу, віднесеним до категорії 1, а також учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження з моменту аварії до 1 липня 1986 р. - незалежно від кількості робочих днів, з 1 липня до 31 грудня 1986 р. - не менше 5, а у 1987 році - не менше 14 календарних днів, віднесених до категорії 2, видаються посвідчення синього кольору, серія А.
У пункті 10 цього Порядку уточняється на підставі яких документів видається посвідчення. Зокрема, встановлено, що учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС посвідчення видаються на підставі одного з таких документів: а) посвідчення про відрядження в зону відчуження; б) військовий квиток і довідка командира військової частини про участь в ліквідації наслідків аварії в зоні відчуження; в) довідка про підвищену оплату праці в зоні відчуження (із зазначенням кількості днів і населеного пункту); г) рішення суду про встановлення факту перебування в зоні відчуження;
У свою чергу довідки про період проживання, роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення є лише підставою для визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
З наведеного слідує, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи». Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Верховний Суд у постановах від 23.05.2018 у справі № 398/3509/16-а та від 27.02.2018 у справі № 344/9789/17 висловив правовий висновок щодо застосування положень ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Таким чином, наявність у особи посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є вичерпним доказом участі особи в заходах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Отже, з урахуванням викладеного суд зазначає, що особи, які є учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та надали територіальному органу Пенсійного фонду документи, що підтверджують факт їх роботи у зоні відчуження у 1986 - 1990 роках призначається пенсія за віком зі зниженням пенсійного віку на десять, вісім або п'ять років в залежності від періоду роботу у зоні відчуження.
Як було встановлено судом позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 04.03.1993 та має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». При цьому, вказане посвідчення є дійсним та підстав для проведення перевірки достовірності його видачі та/або скасування дії цього посвідчення судом під час розгляду даної справи не встановлено.
На підтвердження того факту, що позивач приймав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС позивачем до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області надано наступні документи.
Як вбачається з архівної довідки трудового архіву Білоцерківської міської ради від 12.09.2019 № 862/04-01 згідно наказів з особового складу начальника Виробничо-торгівельного об'єднання громадського харчування за 1985-1991 роки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , працював кухарем 5 р. кафе «Рябінушка», кухарем-бригадиром кафе «Заречанка» об'єднання №2 з 10 жовтня 1985 року (Наказ № 114-к від 10.10.1985 р.) по 01 серпня 1991 року (Наказ № 80-к від 01.08.1991 р.)
Згідно наказу Міністерства торгівлі УРСР № 212 від 17.06.1981 р., з 1 січня 1982 року Білоцерківський трест їдалень перейменовано в Управління громадського харчування Білоцерківського міськвиконкому.
Згідно наказу № 72 від 19.07.1989 р. ТПООП Київського облвиконкому, з 1 вересня 1990 р. Управління громадського харчування Білоцерківського міськвиконкому перейменовано у Виробничо-торгівельне об'єднання громадського харчування.
Відповідно до відомостей архівного витягу з наказів № 45-к від 01.05.1986 року Білоцерківського управління громадського харчування Київського обласного управління громадського харчування «По особовому складу» на виконання телефонограми зам. Керівника Київського облвиконкому Фурсова К.Т. наказано відрядити в розпорядження райспоживсоюзу в м. Чорнобиль для виконання заходів по ГО з 01 травня 1986 по 04 травня 1986 ОСОБА_2 - кухаря 5 розряду.
Згідно із відомостями архівного витягу з наказу №47-к від 07.05.1986 Білоцерківського управління громадського харчування Київського обласного управління громадського харчування, яким наказано на виконання наказу № 40 від 07.05.1986 року Київського обласного управління громадського харчування командувати в м. Іванків з 07.05-13.05.1986 року ОСОБА_2 - кухаря 4 розряду.
Відомостями диплому № НОМЕР_4 , виданого 14.07.1983 року Київським середнім професійно-технічним кооперативним училищем м.Києва № 735 підтверджується здобуття ОСОБА_3 професії повара.
Відповідач, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії, у рішенні від 15.12.2020 №104250003340, зазначив, що відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 01.01.2020 право на призначення пенсії за віком мають особи, які досягли пенсійного віку, за наявності страхового стажу 27 років. Вік виходу на пенсію за віком зменшується на 5 років, отже необхідний страховий стаж становить 22 роки.
До страхового стажу не були зараховані період з 27.12.1991р. по 10.10.1992 р., з 12.10.1992 р. по 18.12.1994 р., та з 19.12.1994 р. по 31.11.1995 р., оскільки записи внесені з порушенням Інструкції ведення трудових книжок, затверджено спільним Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1995 р. № 58, а саме запис завірений печаткою УРСР та відсутні підписи відділу кадрів при звільнені.
Частиною першою статті 24 Закону №1058-ІV обумовлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч.2 ст. 24 Закону №1058-ІV).
Згідно із частиною третьою вказаної статті страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною першою-третьою статті 44 Закону №1058-ІV встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Заява про призначення пенсії за віком може бути подана застрахованою особою не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Підпунктом 5 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого постановою правління ПФУ від 25 листопада 2005 року №22-1, передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, орган, що призначає пенсію, додає довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року №10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за №785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року №8-1), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення.
Період отримання допомоги по безробіттю підтверджується до 01 січня 2010 року на підставі записів у трудовій книжці, а починаючи з 01 січня 2010 року - довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку.
Як було вказано вище, Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області спірним рішенням відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку з підстав відсутності необхідного стажу.
Так, відповідач повідомив про незарахування до страхового стажу періодів з 27.12.1991р. по 10.10.1992 р., з 12.10.1992 р. по 18.12.1994 р., та з 19.12.1994 р. по 31.11.1995 р., оскільки записи трудової книжки внесені з порушенням Інструкції ведення трудових книжок, затверджено спільним Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1995 р. № 58, а саме запис завірений печаткою УРСР та відсутні підписи відділу кадрів при звільнені.
Відповідно до трудової книжки позивача серії НОМЕР_3 від 23.07.1983 ОСОБА_3 працював у такі періоди:
- з 01.09.1980 по 17.07.1983 навчався в Київському кооперативному училищі;
- з 22.07.1983 року по 04.10.1985 кухарем 4 розряду ресторану «Тополя» Білоцерківського об'єднання громадського харчування Райспоживспілки;
- з 10.10.1985 по 15.09.1986 працював кухарем 5го розрядку кафе Рябинушка;
-з 01.09.1986 по 15.06.1987 проходив навчання в школі підготовки метродотелів та офіціантів Республіканської дворічної школи;
- з 17.06.1987 по 01.08.1991 працював кухарем-бригадиром 6 розряду кафе «Зарічанка» об'єднання №2;
- з 02.08.1991 по 30.12.1991 працював інженером ОМТС кооперативу;
- з 27.12.1991 по 10.10.1992 працював адміністратором Малого підприємства «Вікторія»;
- з 12.10.1992 по 18.12.1984 працював продавцем магазину техно-комерційного центру «Ригонда»;
- з 19.12.1994 по 31.11.1995 року працював продавцем Акціонерного товариства закритого типу «Бест Лайн»;
- з 01.12.1995 по 01.12.1996 працював продавцем в ООО «БИЖУБИ»;
- з 02.12.1996 по 01.03.2001 року працював продавцем в ООО «БИКОИН»;
- з 01.08.2002 по 12.08.2013 працював кухарем у ПП ОСОБА_4 ;
- з 13.08.2003 по 18.06.2004 працював на посаді адміністратора Приватного підприємства «Агроцентр»;
- з 21.06.2004 по 25.01.2017 працював на посаді комерційного менеджера по закупівлі і реалізації продуктів харчування ПП ОСОБА_5 ;
За правилами статті 62 Закону № 1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, наявність трудового стажу підтверджується у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 1.1 розділу 1 Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України 58 від 29.07.1993 (далі-Інструкція №58, яка була чинна на момент заповнення не зарахованих періодів трудової діяльності в трудовій книжці позивача НОМЕР_3 ) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівників.
Трудові книжки ведуться на всіх працівників підприємств, установ і організацій (надалі підприємств) усіх форм власності, які пропрацювали на них понад 5 днів, включаючи осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
На працівників, які працюють на умовах трудового договору у підприємців, що не мають прав юридичної особи, а також на працівників, які працюють у окремих громадян по їх обслуговуванню (як домашні робітниці, няньки, шофери, охоронники та інш.) трудові книжки не ведуться. Їх робота підтверджується довідкою організації, за участю якої було укладено трудовий договір між наймачем і працівником, а також довідкою про сплату внесків до фонду державного соціального страхування.
Трудові книжки ведуться на всіх працівників та службовців державних кооперативних та суспільних підприємств, установ та організацій, які пропрацювали більше 5 років, у тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на нештатних працівників за умови, якщо він підлягає державному соціальному страхуванню.
Згідно з пунктом 2.3 розділу 2 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пункту 2.14 розділу 2 Інструкції №58 У графі 3 розділу «Відомості про роботу» як заголовок пишеться повне найменування підприємства.
Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу.
У графі 3 пишеться: "Прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво" із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади на яку прийнятий працівник, виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у "Єдиній державній класифікацій професій всіх категорій працівників на підставі міжнародних стандартів".
Пунктом 4.1 розділу 4 Інструкції №58 визначено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 №301 визначено, що за порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж позивача є його трудова книжка. При цьому, лише у разі відсутність трудової книжки або записів в ній органи пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів чи показань свідків.
Як зазначено вище, трудова книжка НОМЕР_5 позивача містить записи про трудову діяльність позивача, зокрема періоди роботи з 27.12.1991 по 10.10.1992 адміністратором Малого підприємства «Вікторія»; з 12.10.1992 по 18.12.1984 продавцем магазину ТКЦ «Ригонда»; з 19.12.1994 по 31.11.1995 року продавцем АОЗТ «Бест Лайн».
Суд зазначає, що вказані відомості скріплені печатками Малого підприємства «Вікторія», Техно-торгового центру «Ригонда» УРСР, Акціонерного товариства закритого типу «Бест Лайн» відповідно.
Судом встановлено, що вказані записи про трудову діяльність позивача за номерами 18, 20 та 22 не містять підпису відповідальних осіб, в порушення вищевказаних приписів Інструкції № 58.
Вказане свідчить про неналежне оформлення відповідних записів роботи та звільнення позивача та, відповідно, про неналежне виконання роботодавцем позивача обов'язку щодо ведення трудової книжки відповідного до вимог чинного законодавства.
Однак, суд зазначає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Відсутність посилання чи неточність записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 та від 16.04.2020 у справі № 159/4315/16-а.
Так, Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17 зазначив, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.
У постанові від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а Верховний Суд зауважив, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Крім того, у постанові від 11.11.2020 у справі № 677/831/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб до оформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. При цьому витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Разом з тим, суд зауважує, що відповідно до відомостей довідки наданої трудовим архівом Білоцерківської міської ради Київської області від 02.09.2019 №833/04-01, документи з особового складу Техно-комерційного центру «Ригонда» та філії «Бест Лайн» на державне зберігання до трудового архіву Білоцерківської міської ради не надходили. Тому підтвердити факт роботи заявника - ОСОБА_3 на даних підприємствах з 12.10.1992 по 18.12.1994 р, та з 19.12.1994 по 31.11.1995 немає можливості.
Враховуючи вказане, суд вважає, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу у спірний період, а ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження трудового стажу ОСОБА_3 .
У зв'язку з цим, посилання відповідача у спірному рішенні на відповідні порушення є безпідставними.
Як було зазначено головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області у спірному рішенні, за наданими документами страховий стаж заявника становить 17 років 11 місяців 19 днів.
Як було встановлено судом, відповідач безпідставно при призначенні пенсії не зарахував до загального страхового стажу позивача періоди його роботи з 27.12.1991 по 10.10.1992, з 12.10.1992 по 18.12.1994, з 19.12.1994 по 31.11.1995, що в загальному становить 3 роки 11 місяців 14днів.
Крім того, суд звертає увагу, що з наявного у матеріалах справи рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 16.09.2019 № 4712, яким відмовленого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у призначенні пенсії за віком як ліквідатору наслідків аварії на ЧАЕС 2 категорії у 1986 році відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідачем по справі зазначено про те, що страховий стаж становить 22 роки 6 місяців 25 днів, що суперечить висновкам про наявний страховий стаж позивача, який відображений ГУ ПФУ у Київській області у рішенні від 15.12.2020 № 104250003340.
Відповідно до приписів частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Однак, відповідачем в межах даного позову не доведено правомірності свого рішення, як і не надано доказів відсутності у позивача стажу для призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку у відповідності до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катстрофи».
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 15.12.2020 р. № 104250003340 щодо відмові ОСОБА_2 в призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку, відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до Рекомендації №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області було протиправно не зараховано до загального страхового стражу позивача відповідні періоди його роботи, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.
Відповідно до приписів частини другої статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З огляду на встановлені в ході судового розгляду справи обставини, суд дійшов висновку, що з метою належного захисту порушеного права позивача слід вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 27.12.1991 по 10.10.1992 року адміністратором Малого підприємства «Вікторія, з 12.10.1992 по 18.12.1984 року продавцем магазину техно-комерційного центру «Ригонда, з 19.12.1994 по 31.11.1995 року продавцем Акціонерного товариства закритого типу «Бест Лайн».
З урахуванням тієї обставини, що оскаржуване рішення відповідача не ґрунтується на дискреційних повноваженнях, суд вважає, що належним способом захисту прав та інтересів позивача є саме зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області призначити ОСОБА_2 пенсію за віком із зниженням пенсійного віку, відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з дня подачі заяви ОСОБА_1 про призначення вказаної пенсії.
Відповідно до частини першої статті 45 Закону № 1058 пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: 1) пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Таким чином, оскільки позивач досягнув пенсійного віку, необхідного для призначення пенсії за віком, 23.10.2020 (55 років), тримісячний строк для подання заяви про таке призначення почав свій перебіг з 24.10.2020.
Матеріали справи свідчать, що із заявою про призначення пенсії позивач звернувся 10.12.2020, тобто в межах трьохмісячного строку, передбаченого для подання заяви про призначення пенсії, внаслідок чого пенсія має бути призначена з дня, наступного за днем досягнення пенсійного віку позивачем, тобто з 24.10.2020.
Таким чином суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області призначити ОСОБА_2 пенсію за віком із зниженням пенсійного віку, відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 24.10.2020.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за звернення до суду з даним позовом судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 15.12.2020 р. № 104250003340 щодо відмові ОСОБА_2 в призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку, відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 27.12.1991 по 10.10.1992 року адміністратором Малого підприємства «Вікторія, з 12.10.1992 по 18.12.1984 року продавцем магазину техно-комерційного центру «Ригонда, з 19.12.1994 по 31.11.1995 року продавцем Акціонерного товариства закритого типу «Бест Лайн».
4. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_2 пенсію за віком із зниженням пенсійного віку, відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 24.10.2020.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Панова Г. В.