21 листопада 2022 року Справа № 280/2742/22 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Мінаєвої К.В.,
за участю секретаря судового засідання - Поштаренко В.К.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивачів - адвоката Тульчевського О.В., адвоката Тульчевської Н.В.,
представника відповідача - Воєводіної С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу
за позовною заявою ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Запорізькій області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач), у якій позивач просить суд:
1) визнати протиправним та скасувати прийняте Головним управлінням ДФС у Запорізькій області податкове повідомлення-рішення форми Р№0007591305 від 19.04.2019, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на загальну суму 181 147,31 грн., у т.ч.: за податковими зобов'язаннями 144 917,85 грн. та за штрафними санкціями (фінансовими) санкціями 36 229,46 грн.;
2) визнати протиправним та скасувати прийняте Головним управлінням ДФС у Запорізькій області податкове повідомлення-рішення форми ПС №0007581305 від 19.04.2019, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції з податку на доходи з фізичних осіб у розмірі 170,00 грн.;
3) визнати протиправним та скасувати прийняте Головним управлінням ДФС у Запорізькій області податкове повідомлення-рішення форми Р №0007601305 від 19.04.2019, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з військового збору, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на загальну суму 13 643,14 грн., у тому числі за податковими зобов'язаннями 10 914,51 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 2 728,63 грн.;
4) визнати протиправним та скасувати прийняту Головним управлінням ДФС у Запорізькій області податкову вимогу від 19.09.2019 №73757-49 на суму 284735,25 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що позивачу не відправлялася ані копія наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки № 31 від 08.01.2019 року, ні акт від 25.02.2019 року №77/08-01-13- 05/ НОМЕР_1 , ні податкові - повідомлення - рішення від 19.04.2019 р, прийняті за результатами розгляду цього акту, ні податкова - вимога. Про існування зазначених актів позивач дізнався при ознайомленні з матеріалами адміністративної справи 280/9186/21 про стягнення податкового боргу. Посилається на висновок Верховного суду у справі № 1940/1610/18 про те, то визначення суми додаткового блага повинно здійснюватися з урахуванням пункту 8 підрозділу 1 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України. Просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 10.05.2022 відкрито провадження в адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін. Крім того, витребувано докази по справі, зокрема, у Головного управління ДПС у Запорізькій області:
- докази направлення податкових повідомлень-рішень №0007591305 від 19.04.2019, №0007581305 від 19.04.2019, №0007601305 від 19.04.2019, податкової вимоги від 19.09.2019 №73757-49 на адресу ОСОБА_1 з інформацією про дату отримання;
- всі документи та матеріали, які стали підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень;
- докази направлення (вручення) позивачу письмового запиту із зазначенням виявлених порушень, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки №31 від 08.01.2015.
Ухвалою суду від 27.06.2022 клопотання представника Головного управління ДПС у Запорізькій області про відстрочення подання витребуваних доказів задоволено частково. Продовжено строк на подання витребуваних судом доказів згідно ухвали суду від 10.05.2022 у справі №280/2742/22 до 27 липня 2022 року включно.
Від відповідача до суду надійшло клопотання про відстрочення подання до суду витребуваних доказів, а саме: копії поштового повідомлення про вручення наказу №31 від 08.01.2019, повідомлення від 09.01.2019 №2/2291/14/08-01-13-05-09 до скасування воєнного стану.
Ухвалою суду від 09.08.2022 вирішено розгляд адміністративної справи №280/2742/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги, - здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 25 серпня 2022 року, витребувано від Головного управління ДПС у Запорізькій області: докази направлення (вручення) позивачу письмового запиту із зазначенням виявлених порушень, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки №31 від 08.01.2015.
В судовому засіданні 28.08.2022 оголошено перерву в підготовчому провадженні до 26.09.2022. Ухвалою суду від 26.09.2022 в задоволенні клопотання представника відповідача Воєводіної С.В. про зупинення провадження у справі №280/2742/22 - відмовлено. В судовому засіданні закінчено підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду на 24.10.2022.
Ухвалою суду від 24.10.2022 розглянуто клопотання представника позивача та відповідача про перенесення розгляду справи у зв'язку з загостренням ситуації в м. Запоріжжі, відкладено судове засідання у справі №280/2742/22 на 21 листопада 2022 року .
Відповідач проти позову заперечив, подав відзив на позов. Зазначає, що відповідно до пп. «д» 164.2.17 пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПКУ анульована сума заборгованості за основним боргом (кредитом) є доходом, отриманим як додаткове благо. ОСОБА_1 необхідно було самостійно сплатити податок на доходи фізичних осіб з такого доходу та відобразити його у річній податковій декларації з податку на доходи фізичних осіб, а також сплатити військовий збір відповідно до п.16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПКУ. На думку відповідача, пункт 8 підрозділу 1 розділу ХХ Податкового кодексу України стосується регулювання правовідносин, які складаються щодо прощення (анулювання) кредитором суми боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті відносно якого відбулась зміна валюти зобов'язання з іноземної у гривню. Проте, Позивачем не доведено вказану обставину, так само як і не надано жодного доказу на підтвердження факту зміни умов кредитного договору. Зазначає, що контролюючим органом, відповідно до вимог ст.42, п.79.2. ст.79 ПК України, на адресу ОСОБА_1 надіслано наказ про проведення перевірки та повідомлення. Вказані документи надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення. контролюючим органом не порушувались вимоги Податкового кодексу України щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки. Наголошує, що позивачем пропущено строк звернення до суду.
Також відповідачем подано додаткові пояснення у справі, в яких з посиланням на лист Національного Банку України від 23.04.2021 року, відповідно до якого відображення в кредитному договорі грошового еквіваленту за своїм змістом не є заміною валюти відповідного зобов'язання.
Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд встановив такі обставини.
Відповідно до інформації відділу Державного реєстру ДФС України (“Відомості з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДПА України про суми виплачених доходів”) встановлено, що фізичною особою ОСОБА_1 у 2015 році отримано дохід у сумі 727 634,28 грн. від АТ «УкрСиббанк» за ознакою доходу 126 - «Дохід, отриманий платником податку, як додаткове благо» (крім випадків, передбачених статтею 165 розділу IV Кодексу) (підпункт 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 розділу IV Кодексу)».
З метою підтвердження інформації, яка відображена у відомості з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДПА України про суми виплачених доходів, стосовно отримання фізичною особою ОСОБА_1 доходу у вигляді додаткового блага (ознака доходу 126) в сумі 727 634,28 грн., контролюючим органом, в адресу АТ «УкрСиббанк», направлено лист.
Як вставнолено з акту перевірки, листом АТ «УкрСиббанк» від 22.10.2018 року №14-2- 02/62374, надано підтвердження інформації, зазначеної у податковому розрахунку за формою 1-ДФ про дохід, отриманий платником податку, як додаткове благо у вигляді основної суми боргу (кредиту), встановленого пп. «д» пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України.
Для встановлення реєстрації місця проживання ОСОБА_1 , контролюючим органом направлено запит до Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради. Відповідно до листа Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради від 05.10.2018 року №01-17/02/5829, місце реєстрації ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 .
Контролюючим органом, з метою отримання пояснень та документального підтвердження з приводу отриманого доходу у 2015 році, громадянину ОСОБА_1 надіслано рекомендований лист №8141/14/08-01-50-07 від 14.09.2018 року, в якому вказувалось про необхідність подання декларації про майновий стан і доходи за 2015 рік, задекларувати доходи, отримані як додаткове благо та сплатити відповідні податки. Також у листі зазначалось, що у разі невиконання вимог щодо самостійного декларування доходів, буде розглянуто питання щодо проведення позапланової документальної перевірки.
Однак, лист №8141/14/08-01-50-07 від 14.09.2018 року повернувся з позначкою «за закінченням терміну зберігання».
Контролюючим органом, на підставі пп.20.1.4 п.20.1 ст. 20, п.п. 75.1.2 п.75.1 ст. 75, пп.78.1.2 п.78.1 ст.78, ст.79 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (із змінами та доповненнями) та на підставі наказу ГУ ДФС у Запорізькій області №31 від 08.01.2019 року, проведено невиїзну документальну позапланову перевірку з питань не подання у встановлений законодавством строк податкової декларації та своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів з доходів фізичних осіб за ознакою доходу «126» у період з 01.01.2015 року по 31.12.2015 року платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ).
Документальною позаплановою невиїзною перевіркою (акт від 25.02.2019 року №77/08-01-13-05/ НОМЕР_1 ), встановлено порушення:
пп. «д» 164.2.17 пп.164.2.17 п.164.2 ст.164, п.167.1 ст.167, пп.14.1.180 п.14.1 ст.14, у зв'язку із чим донараховано податок на доходи фізичних осіб за 2015 рік у сумі 144 917,85 грн. (податкове зобов'язання);
пп.14.1.180 п.14.1 ст.14, пп. «д» 164.2.17 пп.164.2.17 п.164.2 ст.164, п.167.1 ст.167, підпункт 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ (зі змінами та доповненнями), у зв'язку із чим донараховано військового збору за 2016 рік у сумі 10 914,51 грн. (податкове зобов'язання);
пп. 49.18.4 п. 49.18 ст. 49, пп.179.1 ст.179 ПКУ щодо ненадання податкової декларації про майновий стан і доходи за 2015 рік, у зв'язку із чим застосовано штрафні санкції у сумі 170,0 гривень.
За результатами перевірки складено акт від 25.02.2019 року №77/08-01-13- 05/ НОМЕР_1 , який направлено поштою ОСОБА_1 з повідомленням про вручення №7111808381186, однак повернуто, у зв'язку із закінченням терміну зберігання.
На підставі вищезазначеного акту, прийняті податкові повідомлення - рішення:
№0007591305 від 19.04.2019 року про збільшення сум грошового забезпечення за платежем «Податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатом річного декларування» на суму 181 147,31 грн., з яких 144 917,85 грн. (податкове зобов'язання), 36 229,46 грн. (штрафні санкції);
№0007601305 від 19.04.2019 року про збільшення сум грошового зобов'язання за платежем «Військовий збір, що оплачується фізичними особами з результатом річного декларування» на загальну суму 13 643,14 грн., з яких 10 914,51 грн. (податкове зобов'язання), 2 728,63 грн. (штрафні санкції);
№0007581305 від 19.04.2019 року про застосування штрафних санкцій за платежем «Податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатом річного декларування» на суму 170 грн.
Вищезазначені податкові повідомлення-рішення направлено поштою ОСОБА_1 з повідомленням про вручення №6900504921509, однак повернуто, у зв'язку із закінченням терміну зберігання.
На адресу відповідача надіслана податкова вимога від 19.09.2019 №73757-49 на суму 284 735,25 грн., яка повернута до податкового органу не врученою.
Не погодившись з прийнятими контролюючим органом податковими - повідомленнями рішеннями та вимогою, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Щодо строку звернення до суду судом враховано наступне.
Відповідач вважає, що позивачем порушено шестимісячний строк, встановлений для звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів. При цьому податковий орган посилається на постанову Верховного суду України у складі Касаційного адміністративного суду від 27.01.2022 року у справі №160/11673/20, в якій зазначається про те, що з метою забезпечення єдиної правозастосовної практики під час судового розгляду відповідних спорів у справах, у яких позивачами не використовувалась процедура адміністративного оскарження рішень податкового органу про нарахування грошових зобов'язань, суд відступив від висновку Верховного суду, викладеного в постановах від 03.04.2018 року №826/5325/17, від 23.05.2018 року №803/728/17, від 18.06.2018 року №805/1146/17 та сформулював такий висновок: процесуальний строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних санкцій) у випадку, якщо платником податків не використовувалась процедура досудового вирішення спору (адміністративне оскарження) визначається частиною 2 ст.122 КАС України - становить 6 місяців і обчислюється з дня коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Позивач у позовній заяві заявив клопотання про поновлення строку звернення до суду з даним позовом. У позовній заяві вказує, що оскаржувані рішення йому вручені не були, про їх існування йому стало відомо 11.02.2022 при ознайомленні з матеріалами адміністративної справи №280/9186/21 за позовом Головного управління ДПС в Запорізькій області до позивача про стягнення податкового боргу.
В ухвалі про відкриття провадження суд дійшов висновку, що для ухвалення обґрунтованого рішення за результатами розгляду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду необхідно з'ясувати, чи виконано контролюючим органом свій обов'язок щодо направлення спірних рішень на адресу позивача у встановленому порядку, чи отримував їх позивач та чи поважними є причини пропуску ним строку звернення до суду з даним позовом.
При розгляді справи встановлено, що спірні податкові повідомлення-рішення направлено поштою ОСОБА_1 з повідомленням про вручення №6900504921509, однак повернуто, у зв'язку із закінченням терміну зберігання 22.05.2019 року.
Відповідно до абз. 2 п. 42.5 ст. 42 ПК України у разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв'язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
З огляду на викладене, на думку відповідача, ОСОБА_1 повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів саме у 2019 році, а тому для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів, шестимісячний строк минув.
Суд вважає за необхідне відмітити, що дійсно Верховний Суд у складі об'єднаної судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 27.01.2022 у справі №160/11673/20 з метою забезпечення єдиної правозастосовної практики під час судового розгляду відповідних спорів у справах, у яких позивачами не використовувалась процедура адміністративного оскарження рішень податкового органу про нарахування грошових зобов'язань, відступив від висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 03.04.2018 у справі №826/5325/17, від 23.05.2018 у справі №803/728/17, від 18.06.2018 у справі №805/1146/17 - та сформулював такий правовий висновок - процесуальний строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних санкцій) у випадку, якщо платником податків не використовувалася процедура досудового вирішення спору (адміністративного оскарження) визначається частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) - становить шість місяців і обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Однак, судова палата наголосила, що при обчисленні шестимісячного строку звернення до суду у подібних до цієї справах, суди повинні звертати особливу увагу на момент початку перебігу цього строку і в кожній конкретній справі вирішувати питання про наявність/відсутність підстав вважати його пропущеним, а так само наявність/відсутність підстав вважати такий строк пропущеним з поважних причин.
Усталеною є практика Верховного Суду про те, що при вирішенні питання про поновлення строку, в межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв'язку із: тривалістю строку, який пропущено; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.
Зокрема, питання наявності підстав вважати поважними причини пропуску строку звернення до суду з позовом, які пов'язані зі зміною правової позиції Верховного Суду з цього питання було предметом дослідження Верховним Судом у справі № 640/11650/21, за наслідками касаційного розгляду якої було ухвалено постанову від 23 вересня 2021 року. У цій постанові суд касаційної інстанції зазначив, що у перехідний період для забезпечення реалізації права особи на звернення до суду у вказаних умовах їй має бути забезпечений певний розумний строк, достатній для формулювання правової позиції і вчинення дій з підготовки відповідного позову та його подання до суду. Тобто, новий підхід Верховного Суду у питанні визначення строку звернення до суду з позовами може застосовуватися для нових позовів, поданих після ухвалення постанови від 26 листопада 2020 року, однак, при вирішенні питання поновлення строку звернення з позовом істотне значення мають такі обставини: строк, який сплинув після зміни судової практики і до моменту звернення до суду з позовом; причини, які заважали звернутися до суду з позовом у максимально короткий термін після зміни судової практики; чи є підставі вважати, що позивачем було допущено необґрунтовані зволікання.
Аналогічний підхід було продемонстровано Верховним Судом при розгляді справи № 580/3400/20 (постанова від 27 липня 2021 року).
Отже, при вирішенні питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з даним позовом суд враховує, що зміна практики відбулася у постанові від 27.01.2022 у справі №160/11673/20, позов надійшов до суду 21.02.2022 року, тобто у перехідний період та в розумний строк, достатній для формулювання правової позиції і вчинення дій з підготовки відповідного позову та його подання до суду, тому немає підстав вважати, що позивачем було допущено необґрунтовані зволікання, а отже строк звернення суд не вважає пропущеним.
Щодо встановлених під час перевірки порушень суд зазначає, що документальною позаплановою невиїзною перевіркою (акт від 25.02.2019 року №77/08-01-13-05/ НОМЕР_1 ), встановлено порушення:
- пп. «д» 164.2.17 пп.164.2.17 п.164.2 ст.164, п.167.1 ст.167, пп.14.1.180 п.14.1 ст.14, у зв'язку із чим донараховано податок на доходи фізичних осіб за 2015 рік у сумі 144 917,85 грн. (податкове зобов'язання);
- пп.14.1.180 п.14.1 ст.14, пп. «д» 164.2.17 пп.164.2.17 п.164.2 ст.164, п.167.1 ст.167, підпункт 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ (зі змінами та доповненнями), у зв'язку із чим донараховано військового збору за 2016 рік у сумі 10 914,51 грн. (податкове зобов'язання);
- пп. 49.18.4 п. 49.18 ст. 49, пп.179.1 ст.179 ПКУ щодо ненадання податкової декларації про майновий стан і доходи за 2015 рік, у зв'язку із чим застосовано штрафні санкції у сумі 170,0 гривень.
Позивач вважає, що ним не отримане додаткове благо та з посиланням на висновок Верховного суду у справі № 1940/1610/18, вказує, що визначення суми додаткового блага повинно здійснюватися з урахуванням пункту 8 підрозділу 1 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України.
Суд вважає за необхідне відмітити наступне.
Підпунктом 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що додатковим благом є кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку.
Згідно пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
Відповідно до підпункту "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді суми боргу платника податку, анульованого (прощеного) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Якщо кредитор повідомляє платника податку - боржника рекомендованим листом з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або шляхом надання повідомлення боржнику під підпис особисто про анулювання (прощеного) боргу та включає суму анульованого (прощеного) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано (прощеного), такий боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації.
За змістом пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані: а) своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок; б) подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування.
Підпунктами 14.1.47, 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України закріплено, що додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).
Дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді: а) процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України; б) доходів від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих в Україні портів; в) доходів від продажу рухомого та нерухомого майна, доходів від відчуження корпоративних прав, цінних паперів, у тому числі акцій українських емітентів; г) доходів, отриманих у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України; ґ) доходів страховиків - резидентів від страхування ризиків страхувальників - резидентів за межами України; д) інших доходів від діяльності, у тому числі пов'язаних з повною або частковою переуступкою прав та обов'язків за угодами про розподіл продукції на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем митних органів (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо); е) спадщини, подарунків, виграшів, призів; є) заробітної плати, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору; ж) доходів від зайняття підприємницькою та незалежною професійною діяльністю.
Аналіз наведених норм законів дає підстави для висновку, що додаткове благо визначається як дохід у разі приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Грошова сума, яка надана в кредит, підлягає поверненню, тому сама по собі ця сума не збільшує дохід платника податку. Водночас, у разі коли відпадуть встановлені законом та/або договором підстави для витребування кредитором у боржника грошової суми, наданої на умовах повернення, у платника податку - боржника виникає приріст фінансових показників за рахунок суми, взятої в борг.
Таким чином, сума кредиту, прощена (анульована) банком, збільшує дохід платника податку і включається в його оподатковуваний дохід. Разом з тим проценти, які нараховані банком за умовами договору за користування кредитом, та підвищені проценти, нараховані у разі прострочення платежу, не є доходами, які призводять до приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Відповідно, у разі прощення (анулювання) процентів, нарахованих за користування кредитом, та підвищених процентів, нарахованих у разі прострочення платежу, відсутні підстави вважати їх додатковим благом платника податку.
Отже, під додатковим благом розуміється основна сума боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, і не включає в цю суму боргу (кредиту) проценти, нараховані за користування кредитом, прощені (анульовані) кредитором.
7 травня 2015 року набув чинності Закон України від 9 квітня 2015 року №321-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо кредитних зобов'язань" (далі-Закон №321-VIII), згідно з яким підрозділ 1 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК доповнено пунктом 8, згідно з яким не вважається додатковим благом платника податку та не включається до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу сума, прощена (анульована) кредитором у розмірі різниці між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначена за офіційним курсом Національного банку України на дату зміни валюти зобов'язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, та сумою такого боргу, визначеною за офіційним курсом Національного банку України станом на 1 січня 2014 року, а також сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені) за такими кредитами, прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Норми цього пункту застосовуються до фінансових кредитів в іноземній валюті, непогашених до 1 січня 2014 року.
Дія абзацу першого цього пункту поширюється на операції з прощення (анулювання) кредитором боржникові заборгованості за фінансовим кредитом в іноземній валюті, що здійснювалися починаючи з 1 січня 2015 року.
Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 28 липня 2021 року у справі №826/12872/17 дійшов висновку, що у разі, якщо кредитором (банком) здійснено анулювання основної суми боргу (кредиту), а не суми у розмірі різниці, розрахованої кредитором відповідно до пункту 8 підрозділу 1 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК, то з метою оподаткування сума такого анульованого боргу вважається додатковим благом і включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу у відповідності до підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК (додаткове благо) з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідної суми податку.
Ключовою умовою застосування норми пункту 8 підрозділу 1 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК Верховний Суд в зазначеній постанові визнав факт зміни сторонами кредитного договору валюти зобов'язання. Лише тоді розрахована курсова різниця основного боргу не буде вважатися додатковим благом. Прощення основного боргу в іноземній валюті, щодо якого не змінено валюту зобов'язання на гривню, є додатковим благом і підлягає оподаткуванню у визначеному ПК порядку.
З матеріалів справи судом встановлено, що між АТ «УкрСиббанк» та громадянином України ОСОБА_1 10 квітня 2008 року був укладений договір про надання споживчого кредиту №11330938000, за умовами якого банк зобов'язується надати Позичальнику грошові кошти в іноземній валюті у сумі 38000,00 доларів США 00 центів, а Позичальник повернути кошти та сплатити проценти за його користування.
Відповідно до копії повідомлення АТ «УкрСиббанк» про анулювання боргу №31-1- 62/111 від 07.10.2015 року, наданого позивачем до позову, встановлено, що Банк, з метою виконання вимог «д» 164.2.17 ст.164 Податкового кодексу України, повідомив ОСОБА_1 , як платника податку на доходи фізичних осіб, що прийнято рішення про анулювання кредитної заборгованості, що станом на 07.10.2015 року становила 34 218,99 доларів США, а саме: суми основного боргу (кредиту) 34 218,99 доларів США, що складає 727 634,28 грн. по курсу НБУ станом на 07.10.2015 року;
АТ «УкрСиббанк», як кредитор, також повідомив, що банком прийнято рішення про анулювання заборгованості, а саме: суми процентів 12 932,82 долари, що складає 275 004,12 грн. по курсу НБУ станом на 07.10.2015 року; суми штрафних санкцій (пені), які підлягають стягненню на підставі Виконавчого напису у сумі 1 482,80 грн.
Вказане повідомлення позивач отримав, про що свідчить його власноручний підпис 07.10.2015 на повідомленні про анулювання боргу від 07.10.2015 року .
Таким чином, АТ «УкрСиббанк» здійснив анулювання (прощення) суми боргу, а не суми різниці між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначеної за офіційним курсом Національного банку України на дату зміни валюти зобов'язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, та сумою такого боргу, визначеною за офіційним курсом Національного банку України станом на 1 січня 2014 року., а отже пункт 8 підрозділу 1 розділу ХХ Податкового кодексу України, не є такими, що підлягають застосуванню.
При розгляді справи встановлено та позивачем не заперечується, що зміни умов договору №11330938000 від 10.04.2008 року щодо валюти зобов'язання не відбулося.
Крім того, з 01.01.2015 р. Законом «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014р. № 71- VІІI, який набрав чинності з 01.01.2015 року, запроваджено військовий збір.
Відповідно до пп. 1.1 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VІ (зі змінами та доповненнями), платниками збору є особи, визначені п.162.1 ст. 162 ПК. Згідно з п. 162.1 ПК платниками є: фізична особа - резидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент.
Об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені ст. 163 Податкового кодексу України (далі ПКУ) (п.п. 1.2 п. 16 прим. 1 підрозділу 10 розділу ХХ ПКУ), зокрема, загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід. Ставка збору становить 1,5 відсотки об'єкта оподаткування, визначеного п.п. 1.2 п. 16 прим. 1 підрозділу 10 розділу XX ПКУ (п.п. 1.3 п. 16 прим. 1 підрозділу 10 розділу XX ПКУ). Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому ст.168 ПКУ (п.п. 1.4 п. 16 прим. 1 підрозд. 10 розд. XX ПКУ).
Відповідно до п.п. «в» 168.4.5 п.168.4 ст. 168 ПКУ фізична особа, відповідальна згідно з вимогами розділу ІV ПКУ за нарахування та утримання збору, сплачує (перераховує) його до відповідного бюджету, зокрема: в інших випадках - за її податковою адресою.
Враховуючи викладене, оскільки банком здійснено анулювання (прощення) саме основної суми боргу (кредиту), а не суми у розмірі різниці, розрахованої кредитором відповідно до п.8 підрозділу 1 розділу ХХ «Перехідні положення» Кодексу, то з метою оподаткування сума такого анульованого боргу, тобто основна сума боргу (кредиту), вважається додатковим благом і включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу з урахуванням норм п.п. «д» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України та оподатковується податком на доходи фізичних осіб і військовим збором відповідно до п.п.1.2 п. 161 підрозділу 10 розділу ХХ Кодексу.
Зазначена позиція викладена у постановах Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 жовтня 2022 року у справі № 520/4045/2020, від 26.02.2021 по справі №826/158/18, від 13.01.2021 року по справі №815/3071/18, від 06.11.2020 року по справі №826/7313/17.
Відповідно до п.179.1, ст.179 ПКУ, платник податку зобов'язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до пп.49.18.4 п.49.18 ст.49 ПКУ, податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб - до 1 травня року, що настає за звітним, крім випадків, передбачених розділом IV цього Кодексу.
Згідно із п.120.1 ст.120 ПКУ, неподання (крім випадків, якщо податкова декларація не подається відповідно до п.49.2 статті 49 цього Кодексу) або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов'язаними нараховувати і сплачувати податки та збори, податкових декларацій (розрахунків), а також іншої звітності, обов'язок подання якої до контролюючих органів передбачено цим Кодексом, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання. Вказане зумовило прийняття податкового - повідомлення рішення №0007581305 від 19.04.2019 року про застосування штрафних санкцій за платежем «Податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатом річного декларування» на суму 170 грн.
Враховуючи встановлення при розгляді справи отримання позивачем доходу у вигляді додаткового блага, відповідач правомірно визначив позивачу грошове зобов'язання зі сплати військового збору, обрахованого з суми прощеного (анульованого) кредитором основного боргу (кредиту).
Водночас основним аргументом позивача є недотримання податковим органом процедури проведення перевірки.
Суд зазначає, що згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як встановлено пп. 20.1.4. п. 20.1 ст. 20 ПК України, контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Приписами пп.75.1.2 п.75.1 ст.75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Пунктом 78.1 статті 78 ПК України передбачено, що документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема розпочато процедуру реорганізації юридичної особи (крім перетворення), припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, закриття постійного представництва чи відокремленого підрозділу юридичної особи, в тому числі іноземної компанії, організації, порушено провадження у справі про визнання банкрутом платника податків або подано заяву про зняття з обліку платника податків.
Положеннями пп. 78.1.2 п.78.1 ст.78 ПК України, які вказані як підстави проведення перевірки, передбачено, що перевірка здійснюється, якщо платником податків не подано в установлений законом строк податкову декларацію, розрахунки, звіт про контрольовані операції або документацію з трансфертного ціноутворення, якщо їх подання передбачено законом.
Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків (крім перевірок, передбачених пп. 78.1.2 п.78.1 цієї статті) надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.
Відповідно до пункту 78.4 вказаної статті про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.
Перелік матеріалів, які можуть бути підставою для висновків під час проведення документальної позапланової перевірки, та порядок надання платниками податків документів для такої перевірки встановлено статтями 83, 85 цього Кодексу.
Особливості проведення документальної невиїзної перевірки передбачені ст.79 ПК України.
За приписами п.79.2 ст.79 ПК України, документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.
Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.
При цьому присутність платника податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов'язкова. За наявності письмового звернення платника податків замість документальної невиїзної перевірки може проводитись документальна виїзна перевірка.
Отже, документальна позапланова невиїзна перевірка платника податків проводиться виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, а право на проведення такої перевірки надається лише за умови повідомлення платника податку про таку перевірку та вручення копії наказу про проведення перевірки у спосіб, визначений законом - у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до її початку. З наказом про проведення перевірки, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Ця вимога є обов'язковою, в тому числі і при проведенні позапланової документальної невиїзної перевірки.
Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.
Невиконання вимог пункту 79.2 статті 79 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.
Контролюючим органом не може бути проведено невиїзну позапланову документальну перевірку щодо платника податку у разі відсутності підтвердження повідомлення платника про проведення даної перевірки, зокрема щодо дати і часу її проведення. У разі відсутності такого підтвердження встановлюється порушення процедури проведення перевірки, результатом чого є визнання протиправними податкових повідомлень рішень прийнятих на основі таких перевірок.
Зазначене вище узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 25.01.2015р. у справі № 21-425а14.
Головним критерієм, покладеним в основу визнання правових актів органу державної влади незаконними з процесуальних підстав, є порушення адміністративних процедур, покликаних забезпечувати платникам податків реалізацію й захист їх прав.
Суд вважає за доцільне зазначити, що аналізуючи положення ПК України в розрізі процедури проведення податкових перевірок Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у справі №826/17123/18 (постанова від 21 лютого 2020 року) сформулював правовий висновок: «оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства про проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства».
У справі №520/8836/18 у постанові від 22 вересня 2020 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справи щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду обґрунтував відсутність підстав до запропонованого колегією відступу від раніше висловленої правової позиції такими висновками: «перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб'єктом владних повноважень, який зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України.
Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної позапланової перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 КАС України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом» та «встановлені судами обставини щодо протиправності призначення та проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, є достатніми для висновку про протиправність такого рішення, а тому відсутня необхідність перевірки підстав для донарахування сум грошових зобов'язань».
Отже, установивши таке порушення процедури проведення перевірки, наслідком якого є визнання протиправними її результатів, до аналізу інших обставин суд не може переходити з огляду на викладену вище сталу і послідовну практику Верховного Суду, відступу від якої у встановленому законом порядку не здійснювалося.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04 серпня 2021 року № 540/2553/19.
У аспекті спірних правовідносин варто вказати, що податкова перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій податковим органом як суб'єктом владних повноважень, який зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України.
Судом з матеріалів справи встановлено, що на підставі наказу ГУ ДФС у Запорізькій області №31 від 08.01.2019 року, прийнято рішення про проведення перевірки з питань не подання у встановлений законодавством строк податкової декларації та своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів з доходів фізичних осіб за ознакою доходу «126» у період з 01.01.2015 року по 31.12.2015 року платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ).
Підставою для проведення перевірки визначено пп. 78.1.2 п. 78.1 ст. 78 ПК України - платником податків не подано в установлений законом строк податкову декларацію.
Відповідач зазначає та в акті перевірки вказано, що даний наказ про проведення перевірки та повідомлення направлені податковим органом рекомендованим листом з повідомленням про вручення (без зазначення дати та номеру рекомендованого повідомлення).
Однак до матеріалів справи докази такого направлення відповідачем не надані. При цьому відповідач посилається на те, що саме ці докази відправлення неможливо надати у зв'язку з тим, що документальну позапланову невиїзну перевірку платника податків-фізичної особи ОСОБА_1 проводив головний державний ревізор-інспектор Лупащенко О.В. з постійним місцем роботи в Бердянській ДПІ (м. Бердянськ). У зв'язку з тим, що Бердянська ДПІ (м. Бердянськ) перебуває на тимчасово окупованій території, надати суду копію поштового повідомлення про вручення наказу №31 від 08.01.2019, повідомлення від 09.01.2019 №2/229/1408-01-13-05-09, неможливо на теперішній час.
При розгляді справи ухвалою суду від 26.09.2022 в задоволенні клопотання представника відповідача Воєводіної С.В. про зупинення провадження у справі №280/2742/22 до скасування воєнного стану, введеного Указом Президента України 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» для надання можливості надати до суду для ознайомлення (огляду) оригінали документів перевірки щодо платника - відмовлено.
Суд, як при вирішенні клопотання, так і при розгляді справи, виходив з того, що копії матеріалів перевірки позивача були надані з електронного депозитарію актів (довідок) перевірок, порядок ведення якого затверджено Наказом ДФС України від 03.07.2017 року. За поясненнями представника відповідача такі докази як поштове повідомлення про вручення наказу №31 від 08.01.2019, повідомлення від 09.01.2019 №2/229/1408-01-13-05-09 електронному депозитарії відсутні.
Щодо знаходження їх на тимчасово окупованій території у м. Бердянськ, суд зазначає, що в Акті про результати невиїзної позапланової документальної перевірки від 25.02.2019 року №77/08-01-13- 05/ НОМЕР_1 , вказано, що перевірку проведено головним державним ревізором-інспектором відділу контрольно - перевірочної роботи фізичних осіб управління податків і зборів з фізичних осіб ГУ ДФС у Запорізькій області. Відсутні відомості про те, що постійним місцем роботи головного державного ревізора-інспектора Лупащенко О.В. є місто Бердянськ Запорізької області. Також суду не надано будь-яких доказів, які свідчать про те, що оригінали матеріалів перевірки щодо позивача знаходяться у місті Бердянськ, що вони не є пошкодженими, знищеними, тощо. Крім того, немає відомостей, що навіть після скасування воєнного стану, введеного Указом Президента України 64/2022 від 24.02.2022, можливим є їх отримання чи відновлення.
Також суд не приймає в якості належних доказів направлення ОСОБА_1 копії наказу №31 від 08.01.2019 року та копії повідомлення від 09.01.2019 року №2/229/14/08-01-13-05-09 «Про проведення документальної позапланової перевірки», копію чеку від 10.01.2019 року, копію Списку №204 Ф.103. згрупованих поштових відправлень, копію Списку №507 Ф.103 згрупованих поштових відправлень листів рекомендованих, поданих в Запоріжжя-5 (відправник ДФС). Документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 статті 42 ПК України, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику). Отже, належним доказом дотримання пункту 42.4 ПК України є зворотнє повідомленням про вручення поштового відправлення.
З огляду на викладене, проаналізувавши наведені приписи ст. 42 ПК України, суд зазначає, що з наказом про невиїзну перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку, в той час, як невиконання вище вказаних вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності її правових наслідків.
До того ж, оскільки невиїзна перевірка проводиться не за місцезнаходженням платника податків, завчасне (до початку перевірки) повідомлення його про час та місце проведення перевірки є гарантією його права на об'єктивну, повну та всебічну перевірку дотримання ним податкової дисципліни, включаючи можливість надання платником податків наявних у нього документів для підтвердження показників податкового обліку, виклад своїх аргументів.
Отже, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено факт вручення ОСОБА_1 наказу ГУ ДФС у Запорізькій області №31 від 08.01.2019 року та повідомлення від 09.01.2019 №2/229/1408-01-13-05-09.
Жодних зауважень щодо надіслання поштової кореспонденції податковим органом за неправильною адресою від позивача не надходило. При цьому суд не приймає посилання відповідача на постанову Верховного суду від 18.07.2019 року у справі №0440/5993/18, згідно якої добросовісний платник податків зобов'язаний забезпечити отримання ним кореспонденції. У разі невиконання цього обов'язку платник не вправі посилатись на не отримання ним документів, як на обставину, що звільняє його від настання негативних наслідків, оскільки особисто позивачем в судовому засіданні повідомлено та визнається відповідачем, що адреса місця знаходження позивачем не змінювалась.
Отже, в ході судового розгляду справи відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено, що до початку проведення контрольного заходу, а саме 05.02.2019 року, у нього була наявна інформація про вручення у порядку, визначеному статтею 42 ПК України, копії наказу про проведення контрольного заходу, адже в матеріалах справи відсутні документи, які б засвідчили факт отримання відповідного наказу платником податків, або надходження від пошти відповідного повідомлення про вручення із зазначенням причини невручення поштового конверта, в якому знаходився наказ, чи інші належні докази саме до початку проведення відповідної перевірки, з приводу правомірності якої виник спір, як того вимагає імперативна норма пункту 79.2 статті 79 ПК України.
Підсумовуючи викладене, суд вважає, що оскільки позивача не було своєчасно повідомлено про дату початку проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та місце її проведення, наведені вище факти порушення відповідачем порядку проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ОСОБА_1 підтверджують як неправомірність самої перевірки, так і є достатньою підставою для визнання протиправними та скасування винесених за наслідками такої перевірки рішень.
При цьому, визначаючись з питанням, чи вплинуло порушення відповідачем порядку проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ОСОБА_1 на прийняті податкові - повідомлення рішення, суд зазначає, що у даній справі податкове зобов'язання було визначено самостійно контролюючим органом, та відповідно до статті 123.1 накладено на платника податків штраф в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання. Водночас згідно норм ст. 50.1 ПК України платник податків, який самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний, зокрема, надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі 3% від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку.
В разі обізнаності позивача про проведення перевірки та її предмету позивач, окрім надання додаткових документів та викладу своїх аргументів, мав можливість в разі згоди з позицією податкового органу самостійно визначити податкове зобов'язання та подати відповідну податкову декларацію.
Згідно норм статті 59.1. ПК України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення, а адресу відповідача надіслана податкова вимога від 19.09.2019 №73757-49 на суму 284 735,25 грн.
Оскільки при розгляді справи суд дійшов висновку про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення та, є протиправними та підлягають скасуванню з огляду на порушення податковим органом встановленої Податковим кодексом України процедури проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, то як наслідок, підлягає скасуванню і податкова вимога від 19.09.2019 №73757-49 на суму 284 735,25 грн.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Частинами 1, 2 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення адміністративного позову.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що згідно з частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
У зв'язку із викладеним, понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору в розмірі 3 969,60 грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 257, 259-262, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати прийняте Головним управлінням ДФС у Запорізькій області податкове повідомлення-рішення форми Р№0007591305 від 19.04.2019, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на загальну суму 181 147,31 грн., у т.ч.: за податковими зобов'язаннями 144 917,85 грн. та за штрафними санкціями (фінансовими) санкціями 36 229,46 грн.
Визнати протиправним та скасувати прийняте Головним управлінням ДФС у Запорізькій області податкове повідомлення-рішення форми ПС №0007581305 від 19.04.2019, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції з податку на доходи з фізичних осіб у розмірі 170,00 грн.
Визнати протиправним та скасувати прийняте Головним управлінням ДФС у Запорізькій області податкове повідомлення-рішення форми Р №0007601305 від 19.04.2019, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з військового збору, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на загальну суму 13 643,14 грн., у тому числі за податковими зобов'язаннями 10 914,51 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 2 728,63 грн.
Визнати протиправним та скасувати прийняту Головним управлінням ДФС у Запорізькій області податкову вимогу від 19.09.2019 №73757-49 на суму 284 735,25 грн.
Судовий збір у розмірі 3 969,60 грн. (три тисячі дев'ятсот шістдесят дев'ять гривень шістдесят копійок) присудити на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 ;
Відповідач - Головне управління ДПС у Запорізькій області, 69107, м.Запоріжжя, пр.Соборний, буд.166.
Повне судове рішення складено 30.11.2022.
Суддя К.В. Мінаєва