Номер провадження: 22-ц/813/1933/22
Справа № 522/10228/19
Головуючий у першій інстанції Донцов Д. Ю.
Доповідач Заїкін А. П.
17.11.2022 року м. Одеса
Єдиний унікальний номер судової справи: 522/10228/19
Номер провадження: 22-ц/813/1933/22
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
- головуючого судді - Заїкіна А.П. (суддя - доповідач),
- суддів - Князюка О.В., Таварткіладзе О.М.,
за участю секретаря судового засідання - Зеніної М.О.,
учасники справи:
- позивач - Заступник керівника Одеської місцевої прокуратури №3 в інтересах держави, в особі Одеської міської ради,
- відповідачі - 1) ОСОБА_1 , 2) Державний реєстратор Комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» Махортов Ігор Олександрович,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Заступника керівника Одеської місцевої прокуратури №3 в інтересах держави, в особі Одеської міської ради, до ОСОБА_1 , Державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» Махортова Ігора Олександровича про скасування реєстрації права власності, витребування майна, за апеляційною скаргою Заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Приморського районного суду міста Одеси, ухвалене у складі судді Донцова Д.Ю. 15 жовтня 2020 року, повний текст рішення складений 15 жовтня 2020 року,
встановив:
2. Описова частина
2.1 Короткий зміст позовних вимог
У червні 2019 року Заступник керівника Одеської місцевої прокуратури №3 (далі - Прокурор) звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в якому просить: 1) визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» Махортова Ігора Олександровича (індексний номер 38525049 від 05.12.017), на підставі якого за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстроване право власності на об'єкт нерухомого майна - кв. АДРЕСА_1 , площею - 177,7 кв. м.; 2) скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 23741290 про право власності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на об'єкт нерухомого майна, загальною площею - 177,7 кв. м., який розташований по АДРЕСА_2 ; 3) визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Юридичного департаменту Одеської міської ради Кравцан Марини Миколаївни (індексний номер 42636019 від 21.08.2018), на підставі якого закрито розділ щодо об'єкту нерухомого майна - кв. АДРЕСА_1 у зв'язку з її поділом; 4) визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Юридичного департаменту Одеської міської ради Кравцан Марини Миколаївни (індексний номер 42634337 від 21.08.2018), на підставі якого за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстроване право власності на об'єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення № 9а, площею - 15,7 кв. м., розташований по АДРЕСА_2 (номер запису про право власності 27575751); 5) скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 27575751 про право власності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на об'єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення № 9а, площею - 15,7 кв. м., який розташований по АДРЕСА_2 ; 6) визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Юридичного департаменту Одеської міської ради Кравцан Марини Миколаївни (індексний номер 42635336 від 21.08.2018), на підставі якого за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстроване право власності на об'єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення № 9б, площею - 104,3 кв. м., розташоване по АДРЕСА_2 (номер запису про право власності 27576649); 7) скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 27576649 про право власності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на об'єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення № 9б, площею - 104,3 кв. м., який розташований по АДРЕСА_2 ; 8) визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Юридичного департаменту Одеської міської ради Кукліної Альбіни Олександрівни (індексний номер 42633131 від 21.08.2018), на підставі якого за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстроване право власності на об'єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1 , площею - 57,7 кв. м. (номер запису про право власності 27574278); 9) скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 27574278 про право власності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на об'єкт нерухомого майна - кв. АДРЕСА_1 ; 10) витребувати нерухоме майно, площею - 15,7 кв. м., - 104,3 кв. м., - 4,4 кв. м., - 4,7 кв. м., - 0,7 кв. м., розташоване у будинку АДРЕСА_2 з незаконного володіння ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Одеської міської ради.
Прокурор також просить у разі задоволення позовної заяви стягнути з відповідачів на користь прокуратури Одеської області сплачений судовий збір за подачу позову та інші судові витрати, які прокуратурою будуть понесені при розгляді справи за даним позовом, на рахунок прокуратури Одеської області за наступними реквізитами: - отримувач коштів - прокуратура Одеської області (адреса: 65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3); код отримувача (код за ЄДРПОУ): 03528552; рахунок отримувача: 35213085000564; банк отримувача: ДКСУ у м. Києві; код банку отримувача: 820172; код класифікації доходів бюджету 22030101.
Прокурор обґрунтовує свої вимоги тим, що на підставі договору купівлі-продажу №226 від 18.12.2001 року ОСОБА_1 належить кв. АДРЕСА_1 . Відповідно до зазначеного договору площа квартири складає - 42,9 кв. м..
Вивченням Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, встановлено, що на підставі рішення державного реєстратора КП «Реєстраційна служба Одеської області» Махортова І.О. №38525049 від 05.12.2017 року в Реєстрі речових прав зареєстровано право власності ОСОБА_1 на кв. АДРЕСА_1 , площею - 177,7 кв. м..
Позивач зазначає, що реєстрація права власності у Державному реєстрі речових прав на спірну квартиру, площею - 177,7 кв. м., проведена незаконно. Як вбачається з переліку документів, на підставі яких була проведена реєстрація права власності, підставою для реєстрації є: - договір купівлі-продажу, серія та номер: 4-2792, виданий 18.12.2001 (у якому зазначена площа квартири - 42,9 кв. м.); - технічний паспорт від 28.11.2017; - довідка, серія та номер: 03-28, видана 28.11.2017 року. Інших документів, передбачених ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якими підтверджено право власності на спірну квартиру, площею - 177,7 кв. м., не має. У зв'язку із зазначеним, позивач вважає, що рішення державного реєстратора Махортова І.О. №38525049 від 05.12.2017 року, яким проведено державну реєстрацію спірного майна, є протиправним, що призвело до незаконної реєстрації і, як наслідок, набуття права власності ОСОБА_1 на об'єкти нерухомого майна, власником яких вона не була. Так, відповідно до листа ЖУФ «Ренесанс» ЛТД-92 №44 від 12.03.2019 року кв. АДРЕСА_1 була збільшена за рахунок місць загального користування, чорного ходу та підвального приміщення, які є комунальною власністю.
У подальшому, на підставі рішення державного реєстратора Юридичного департаменту Одеської міської ради Кравцан М.М. №42636019 від 21.08.2018 у Реєстрі речових прав закрито розділ щодо об'єкту нерухомого майна - кв. АДРЕСА_1 у зв'язку з її поділом.
На підставі рішення державного реєстратора Юридичного департаменту Одеської міської ради Кравцан М.М. №42634337 від 21.08.2018 року у реєстрі речових прав зареєстровано нежитлове приміщення №9а, площею - 15,7 кв. м. (номер запису про право власності 27575751).
На підставі рішення державного реєстратора Юридичного департаменту Одеської міської ради Кравцан М.М. №42634336 від 21.08.2018 року у реєстрі речових прав зареєстровано нежитлове приміщення №9б, площею - 104,3 кв. м. (номер запису про право власності 27576649).
На підставі рішення державного реєстратора Юридичного департаменту Одеської міської ради Кравцан М.М. №42633131 від 21.08.2018 року у реєстрі речових прав зареєстровано нежитлове приміщення №9, площею - 57,7 кв. м. (номер запису про право власності 27574278).
Позивач зазначає, що спірна квартира була поділена на три самостійні об'єкти нерухомості, з яких приміщення №9а, площею - 15,7 кв. м., та нежитлове приміщення №9б, площею - 104,3 кв. м., є самовільно захопленим приміщеннями підвалу, власником яких є територіальна громада м. Одеси. Крім того, площа квартири також була збільшена з - 42,9 кв. м. до - 57,7 кв. м. за рахунок місць загального користування будинку, а саме приміщень чорного ходу площею - 4,4 кв. м., - 4,7 кв. м., та - 0,7 кв. м..
Позивач посилається на ті обставини, що Одеська міська рада, як власник нежитлових приміщень, які були неправомірно захоплені, згоди на їх відчуження не надавала. Спірні приміщення чорного ходу та підвалу перебувають у будинку, який перебуває на балансі м. Одеси, відповідно, вони є власністю, що належать територіальній громаді міста Одеси, в особі Одеської міської ради. Враховуючи зазначене, прокурор вважає, що є підстави для представництва інтересів територіальної громади м. Одеси, в особі Одеської міської ради, в суді (Т. 1, а. с. 3 - 10).
2.2 Позиція відповідача в суді першої інстанції
У відзиві на позовну заяву адвокат Єфремов А.А., діючий від імені ОСОБА_1 , зазначає, що доводи прокурора зводяться до того, що остання нібито здійснила самовільне захоплення приміщення, які є комунальною власністю, а далі була здійснена незаконна державна реєстрація цих приміщень. При цьому, вся доказова база позивача ґрунтується на листі Дочірнього підприємства ЖУФ «Ренесанс» ЛТД-92, яке є юридичної особою, засноване на приватній формі власності. Згідно даних ЄДРПОУ основним видом діяльності ЖУФ «Ренесанс» є комплексне обслуговування об'єктів. При цьому, ЖУФ «Ренесанс» не є ані власником, ані користувачем будь-яких приміщень за адресою - АДРЕСА_2 . Крім того, ЖУФ «Ренесанс» не є органом, уповноваженим на управління або розпорядження об'єктами комунальної власності, які не є суб'єктом експертної діяльності і не уповноважено надавати відповідні експертні висновки. Викладені у листі доводи директора ЖУФ «Ренесанс» щодо володіння нерухомим майном без правових документів є його припущеннями. Представник відповідача зазначає, що відповідачка на законних підставах придбала квартиру АДРЕСА_1 . Згодом з урахуванням положень законодавства, звернулась до компетентних органів за наданням дозволу на проведення реконструкції вказаної квартири та отримала декларацію про готовність об'єкта до експлуатації, яка й стала одним із документів для реєстрації права власності на реконструйовані об'єкти нерухомого майна у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (Т. 1, а. с. 126 - 129).
У доповненнях до відзиву на позовну заяву адвокат Єфремов А.А., діючий від імені ОСОБА_1 , зазначає, що аналізуючи норми законодавства, можливо дійти висновку, що допоміжні приміщення та місця загального користування є спільною власністю усіх власників квартир у домі АДРЕСА_2 , при цьому Одеська міська рада не є власником квартир у цій будівлі. Отже, здійснення відповідачем реконструкції квартири АДРЕСА_3 жодним чином не вплинуло та не порушило права Одеської міської ради. В той же час зазначили, що реконструкція була вчинена з повним дотриманням закону та за наявності усіх дозвільних документів, також надали суду акт, відповідно якого усі власники квартир у домі АДРЕСА_2 надали згоду відповідачу на користування приміщеннями чорного ходу (Т. 1, а. с. 133 - 134).
2.3 Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків
Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 15 жовтня 2020 року відмовлено у задоволенні вищевказаного позову Прокурора.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що прокурором не надано доказів щодо перебування спірних об'єктів нерухомості у власності Одеської міської ради. Позивач в обґрунтування позову зазначив, що на підставі рішення Одеської обласної ради народних депутатів від 25.11.1991 № 226-ХХІ «Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування і районів області» у комунальну власність територіальної громади м. Одеси був переданий весь житловий та нежилий фонд місцевих рад, розташований у рамках територіальних границь міста. Таким чином, всі приміщення, розташовані у будинку АДРЕСА_2 , які не приватизовані, є об'єктами комунальної власності. Разом з тим, матеріали справи не містять таке рішення, саме лише посилання на зазначені копії рішень та додатків, на думку суду є недостатніми доказами на підтвердження права власності.
Відповідачка набула право власності на об'єкти нерухомості у встановленому законом порядку, на підставі технічних паспортів від 03.08.2018 року та Декларації про готовість об'єкта до експлуатації серії ОД141182121725 від 31.07.2018 року, виданої Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, яка на даний час не скасована.
Відповідно до наданого представником відповідачки акту, мешканці будинку не заперечують проти передання у користування відповідачки, яка є власником кв. АДРЕСА_3 в будинку, місць загального користування, у т. ч. приміщень чорного ходу - площею 4,4, кв. м., 4,7 кв. м., 0,7 кв.м.. Разом з тим, наданий акт містить лише описання та перелік осіб, які підписали його, однак вказаний акт не посвідчений належним чином та відсутня дата його складання. Тому, вважати наданий акт належним доказом на обґрунтування заперечень проти позову неможливо (Т. 1, а. с. 219 - 226).
2.4 Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Заступник керівника Одеської обласної прокуратури в апеляційній скарзі просить рішення Приморського районного суду міста Одеси від 15 жовтня 2020 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги Заступника керівника Одеської місцевої прокуратури №3 в інтересах держави, в особі Одеської міської ради, задовольнити.
2.5 Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених в рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права (ст. ст. 12, 56, 76 - 79, 263 ЦПК України), неправильному застосуванні норм матеріального права (ст. ст. 376, 387 - 388 ЦК України, ст. 128 ЦК УРСР, ст. ст. 29, 30, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 35 Закону УРСР «Про власність», ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Прокурор зазначає, що відмовляючи у задоволенні позову, суд дійшов хибного висновку про недоведеність належності територіальній громаді м. Одеси, в особі Одеської міської ради, спірних нежитлових підвальних (цокольних) приміщень, місць загального користування у житловому будинку. Помилковим є також висновок суду першої інстанції про недоведеність доводів позову щодо неправомірності володіння майном відповідачкою за наявності чинної декларації про готовність об'єктів до експлуатації.
Спірне майно було передано у комунальну власність на початку 90-х років під час розмежування загальнодержавного майна, у відповідності до Закону УРСР «Про власність», постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 року «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю та власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)» та прийнятого на їх виконання рішення Одеської обласної ради.
Рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради народних депутатів від 06.04.1992 №104 затверджено акти приймання-передачі майна у комунальну власність міста Одеси. Зокрема, акт від 18.02.1992 щодо передачі майна у галузі житлово-комунального господарства, зокрема усього житлового фонду (Т. 1, а. с. 235 - 243).
2.6 Узагальнені доводи інших учасників справи в апеляційному суді
У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Мельниченко Р.В., діючий від імені ОСОБА_1 , заперечує проти апеляційної скарги. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення суду першої інстанції просить залишити без змін.
Представник відповідачки вказує на те, що державна реєстрація права власності на спірні об'єкти за відповідачкою відбулася на підставі належних документів. Вірним є висновки суду про відсутність доказів знаходження спірного майна у комунальній власності. Апелянт просить скасувати рішення державного реєстратора на всі спірні об'єкти нерухомості, у тому числі і на придбану відповідачкою на законних підставах квартиру. Зазначені у п. п. 3 - 9 вимоги прохальної частини позовної заяви заявлені до неналежного відповідача. Особи, які повинні відповідати за цими вимогами не були залучені до участі у справі (Т. 2, а. с. 25 - 27).
2.7 Рух справи в суді апеляційної інстанції
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 30.11.2020 року апеляційну скаргу заступника прокурора Одеської області на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 15 жовтня 2020 року залишено без руху (Т. 2, а. с. 3).
На виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху апелянтом надано до суду заяву, якою усунуто недоліки апеляційної скарги (Т. 2, а. с. 6 - 6 зворотна сторона).
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 04.01.2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника прокурора Одеської області на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 15 жовтня 2020 року (Т. 2, а. с. 8).
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 04.01.2021 року призначено розгляд апеляційної скарги у приміщенні Одеського апеляційного суду (Т. 2, а. с. 9).
15.04.2021 року від адвоката Мельниченка Р.В., діючого від імені ОСОБА_1 , надійшов відзив на апеляційну скаргу (Т. 2, а. с. 25 - 27).
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 22.04.2021 року витребувано з Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області належним чином посвідчені копії усіх документів, на підставі яких видавалась Декларація про готовність об'єкта до експлуатації щодо об'єктів нерухомості, які розташовані за адресою - АДРЕСА_4 .
Витребувано у державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» Махортова І.О. реєстраційну справу щодо об'єктів нерухомості, які розташовані за адресою - АДРЕСА_4 .
Витребувано з Одеської міської ради належним чином завірену копію рішення Одеської обласної ради народних депутатів від 25.11.1991 № 226-ХХІ «Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування і районів області» з додатками про перелік об'єктів нерухомості, рішення виконавчого комітету Одеської міської ради народних депутатів від 06.04.1992 року №104 про затвердження акту приймання-передачі мана у комунальну власність міста Одеси, акт від 18.02.1992 року щодо передачі майна у комунальну власність (Т. 2, а. с. 38 - 41).
18.05.2021 від департаменту архівної справи та діловодства Одеської міської ради надійшли витребувані судом докази.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 16.09.2021 року витребувано з Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради (м. Одеса, вул. Черняховського, 6) належним чином посвідчені копії усіх документів, на підставі яких видавалась Декларація про готовність об'єкта до експлуатації щодо об'єктів нерухомості, які розташовані за адресою - АДРЕСА_5 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_3 .
Витребувано від Південного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Одеса) (65007, м. Одеса, вул. Богдана Хмельницького, 34) відомості щодо знаходження реєстраційних справ після припинення Комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області», у випадку їх знаходження у цій установі - зобов'язано останню надати реєстраційну справу щодо об'єктів нерухомості, які розташовані за адресою - АДРЕСА_5 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_3 .
Витребувано з Одеської міської ради (65004, м. Одеса, пл. Думська, 1) відомості щодо передачі у комунальну власність, згідно рішення Одеської обласної ради народних депутатів віл 25.11.1991 року та рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 06.04.1992 року №104, підвального приміщення у будинку АДРЕСА_2 (Т. 2, а. с. 103 - 106).
11.10.2021 року, 02.11.2021 року від Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, Південного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Одеса)надійшли витребувані судом докази.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 16.06.2022 року витребувано з Одеської міської ради (65004, м. Одеса, пл. Думська, 1) відомості щодо знаходження реєстраційних справ після припинення Комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області», у випадку їх знаходження у цій установі - зобов'язано Одеську міську раду надати апеляційному суду реєстраційну справу щодо об'єктів нерухомості, які розташовані за адресою - АДРЕСА_5 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_3 .
Витребувано з Одеської міської ради (65004, м. Одеса, пл. Думська, 1) відомості щодо передачі у комунальну власність, згідно рішення Одеської обласної ради народних депутатів від 25.11.1991 року та рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 06.04.1992 року №104, житлового будинку АДРЕСА_6 , підвального приміщення у будинку АДРЕСА_2 (Т. 2, а. с. 147 - 150).
11.08.2022 року від Одеської міської радинадійшли витребувані судом докази.
Учасники справи у судове засідання не з'явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, час знаходження справи на розгляді апеляційного суду, багаторазове призначення справи до розгляду, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, викладення сторонами свої правової позиції у заявах по суті справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників.
3. Мотивувальна частина
3.1 Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Заступника керівника Одеської обласної прокуратури підлягає задоволенню частково.
3.2 Встановлені та неоспорені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин
Згідно договору купівлі-продажу від 18.12.2001 року ОСОБА_2 придбала квартиру АДРЕСА_1 (далі - Квартира). Загальна площа квартири - 42,9 кв. м., житлова - 33,9 кв. м. (Т. 1, а. с. 26).
31.07.2018 року Управлінням ДАБК Одеської міської ради було зареєстровано Декларацію про готовність до експлуатації об'єкта № ОД 141182121725, в якій зазначено: - інформація про об'єкт - реконструкція квартири АДРЕСА_3 з розподілом на квартиру АДРЕСА_3 , нежитлове приміщення № 9а та нежитлове приміщення АДРЕСА_7 , нежитлове приміщення № 9а, нежитлове приміщення № 9б. Замовник - ОСОБА_1 . Дата початку будівництва - 19.07.2018 року. Дата закінчення будівництва - 26.07.2018 року. Загальна площа об'єкта реконструкції - 177,7 кв. м., у тому числі: - квартира АДРЕСА_3 - загальна площа - 57,7 кв. м., кількість поверхів - 2, двокімнатна; - нежитлове приміщення №9а - загальна площа - 15,7 кв. м.; - нежитлове приміщення №9б - загальна площа - 104,3 кв. м. (Т. 2, а. с. 117 - 124).
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, наданих на виконання ухвали апеляційного суду Управлінням державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради копій реєстраційних справ, за відповідачкою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) було зареєстровано право власності у житловому будинку АДРЕСА_2 :
1) на підставі рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» Махортова Ігора Олександровича (індексний номер 38525049 від 05.12.017), - на квартиру АДРЕСА_1 , площею - 177,7 кв. м. (номер запису про право власності 23741290).
Згідно рішення державного реєстратора Юридичного департаменту Одеської міської ради Кравцан Марини Миколаївни (індексний номер 42636019 від 21.08.2018) було закрито розділ щодо об'єкту нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , у зв'язку з її поділом;
2) на підставі рішення державного реєстратора Юридичного департаменту Одеської міської ради Кукліної Альбіни Олександрівни (індексний номер 42633131 від 21.08.2018), - на квартиру АДРЕСА_1 , площею - 57,7 кв. м. (номер запису про право власності 27574278). Згідно наявного у реєстраційній справі технічного паспорту від 03.08.2018 року, виготовленого ТОВ «Одеське БТІ», вказана квартира є двоповерховою. На першому поверсі знаходяться підсобні приміщення площею - 4,4 кв. м., - 2,7 кв. м. та - 0,7 кв. м.. На другому поверсі - дві житлові кімнати площею - 20,8 кв. м. та - 13,1 кв. м., два підсобних приміщення площею - 5,3 кв. м. та - 8,7 кв. м..
3) на підставі рішення державного реєстратора Юридичного департаменту Одеської міської ради Кравцан Марини Миколаївни (індексний номер 42634337 від 21.08.2018), - на нежитлове приміщення № 9а, площею - 15,7 кв. м., (номер запису про право власності 27575751). Згідно наявного у реєстраційній справі технічного паспорту, від 03.08.2018 року, виготовленого ТОВ «Одеське БТІ», вказане нежитлове приміщення є окремим підвалом, який складається з приміщення сходових ступенів, площею - 3,9 кв. м., приміщення, площею - 11,8 кв. м.;
4) на підставі рішення державного реєстратора Юридичного департаменту Одеської міської ради Кравцан Марини Миколаївни (індексний номер 42635336 від 21.08.2018), - на нежитлове приміщення № 9б, площею - 104,3 кв. м., (номер запису про право власності 27576649). Згідно наявного у реєстраційній справі технічного паспорту, від 03.08.2018 року, виготовленого ТОВ «Одеське БТІ», вказане нежитлове приміщення є окремим підвалом, який складається з приміщень площею - 17,9 кв. м., 32,7 кв. м., 11,8 кв. м., 13,7 кв. м., 28,2 кв. м..
Підставою виникнення права власності на усі вищезазначені об'єкти нерухомості зазначено: - договір купівлі-продажу від 18.12.2001, видавник - Державний нотаріус Першої Одеської державної нотаріальної контори Алексєєва О.В.; - Декларація про готовність до експлуатації об'єкта № ОД 141182121725, видана 31.07.2018, видавник - Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради (Т. 1, а. с. 11 - 25, 28 - 36).
Згідно наявного у справі копії Акту (без дати його складання) 16-ть мешканців будинку АДРЕСА_2 не заперечують проти передання у користування ОСОБА_1 місць загального користування, у тому числі приміщеннями чорного входу площею - 4,4 кв. м., 4,7 кв. м., 0,7 кв. м..
По справі виникли правовідносини щодо захисту права комунальної власності.
3.3 Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає вищезазначеним вимогам законодавства.
Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про повну відмову в задоволенні позовних вимог прокурора.
3.4 Мотиви відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі та прийняття аргументів відзиву на апеляційну скаргу
Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно зі ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Статтю 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.
Державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до ст. 4 наведеного вище Закону, державній реєстрації прав підлягають, зокрема речові права на нерухоме майно, похідні від права власності.
Відповідно до ст. 5 Закону, у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі.
Відповідно до ст. 77 Закону державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом об'єкт проводиться відповідно до статті 331 Цивільного кодексу України щодо особи, яка здійснювала будівництво такого об'єкта (замовник будівництва), чи у випадку, передбаченому статтею 332 Цивільного кодексу України, - щодо особи, яка є власником закінченого будівництвом об'єкта, реконструкція якого проводилася, якщо інше не встановлено договором або законом.
Державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом об'єкт проводиться за наявності відомостей про його технічну інвентаризацію, про прийняття його в експлуатацію та про присвоєння такому об'єкту адреси (крім випадку проведення реконструкції об'єкта, що не має наслідком його поділ, виділ частки або об'єднання), отриманих державним реєстратором з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва.
У разі коли закінчений будівництвом об'єкт у результаті нового будівництва є складовою частиною будинку, будівлі, споруди (квартира, гаражний бокс, машино-місце, інше житлове та нежитлове приміщення), яка після прийняття об'єкта в експлуатацію є самостійним об'єктом нерухомого майна, відомості про прийняття в експлуатації та про присвоєння адреси отримуються щодо будинку, будівлі або споруди, складовою частиною яких є такий об'єкт, а щодо відповідної складової частини будинку, будівлі, споруди - відомості про присвоєння адреси такій частині.
Відповідно до ст. 18 Закону державна реєстрація прав проводиться в такому порядку з урахуванням особливостей, визначених цим Законом:
1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв;
2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав;
3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв;
4) перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень;
5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав);
6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав;
7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником;
8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.
Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Державна реєстрація прав на земельну ділянку проводиться виключно за наявності в Державному земельному кадастрі відомостей про зареєстровану земельну ділянку, а щодо новоствореного об'єкта нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, - виключно за наявності в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва відомостей про такий об'єкт.
Державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва, майбутні об'єкти нерухомості та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.
Відповідно до ст. 24 Закону в державній реєстрації прав може бути відмовлено, коли заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; у Державному реєстрі прав відсутні відомості про право власності/право користування земельною ділянкою замовника будівництва.
За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.
Відповідно до наведеного вище Закону та порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, для державної реєстрації права власності на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо), розміщене в об'єкті нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, власником такого майна подаються: документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за особою об'єкта інвестування, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо); технічний паспорт на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо).
Встановлено, що спір по даній справі стосується збільшеної квартири, двох окремих нежитлових приміщень - підвалів.
Перед реєстрацією права власності реєстратор перевіряє документи, на підставі яких у особи виникло це право. Під час здійснення первісної реєстрації права власності на об'єкт нерухомості, загальною площею - 177,7 кв. м., ОСОБА_1 не надала державному реєстратору Комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» Махортову І.О. документи, які свідчать про законність підстав набуття нею права власності на об'єкти нерухомості (два підвали, приміщеннями чорного входу), які внаслідок проведеної реконструкції квартири були приєднані до придбаної на законних підставах квартири, загальною площею - 42,9 кв. м., внаслідок чого площа квартири збільшилася до - 177,7 кв. м..
Щодо повноважень прокурора на звернення до суду з позовом, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п. 3 ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено обов'язок представництва інтересів держави в суді у виключних випадках в порядку, що визначені законом.
Згідно ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Відповідно ч. 4 ст. 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі
№ 912/2385/18 зроблено висновок про те, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Таким чином, сам факт не звернення до суду уповноваженого органу може свідчити про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає хибними висновки суду першої інстанції про передчасність звернення прокурора з позовом до суду, оскільки до збігу строку позовної давності Одеська міська рада має можливість самостійно вчинити дії щодо захисту інтересів територіальної громади.
Колегія суддів критично відноситься до висновків суду першої інстанції про те, що прокурором не було надано доказів знаходження спірних приміщень підвалів, чорного входу в комунальній власності територіальної громади м. Одеси, виходячи з наступного.
З наданих апеляційному суду на виконання ухвали документів, а саме - Рішення Одеської обласної ради народних депутатів від 25.11.1991 року «Про розмежування державного майна між власністю обласної Ради, міст обласного підпорядкування і районів області» з Додатком №2, рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 06.04.1992 року «Про прийняття у комунальну власність міста державного майна житлово-комунального господарства, охорони здоров'я, народної освіти і культури» вбачається, що до комунальної власності територіальної громади м. Одеси було передано увесь житловий та нежитловий фонд у межах м. Одеси. Колегія суддів також приймає до уваги, що наявні у наданих суду першої інстанції копіях рішень органів місцевого самоврядування відомості щодо передачі усього житлового та нежитлового фонду у комунальну власність не були опорочені іншими доказами.
Таким чином, прокурором у відповідності до вимог ст. ст. 76 - 80 ЦПК України доведено, що державну первісну реєстрацію права власності на спірну квартиру збільшеної площі проведено у порушення вимог чинного законодавства. Тому, колегія суддів приходить до висновку про визнання первісної державної реєстрації права власності на спірну, збільшену за площею квартиру за ОСОБА_1 незаконною та такою, що підлягає скасуванню.
Колегія суддів погоджується з висновком суду про недопустимість наданого Акту, складеного мешканцями житлового будинку. Щодо його належності колегія суддів додаткового зазначає, що у вказаному Акті йде мова про надання згоди мешканцями будинку щодо передачі у користування, а не у власність ОСОБА_1 місць загального користування.
Умови і порядок переобладнання, перебудови, перепланування будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень, регламентовані Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затвердженими наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 №76, зареєстрованим в Міністерстві юстиції 25.08.2009р. за № 927/11207 (далі -Правила). Пунктом 1.4.5 вказаних Правил, передбачено, що для одержання дозволу не переобладнання або перепланування жилих і нежилих у жилих будинках приміщень їх власник або уповноважена ним особа, наймач (орендар) приміщення за згодою його власника подають до органу місцевого самоврядування заяву про надання дозволу на переобладнання або перепланування та, у разі необхідності, можуть надаватися такі документи: - копія свідоцтва про право власності або договору найму (оренди) приміщення; - копія поповерхових планів, завірених в установленому порядку ; - проект переобладнання жилих і нежилих у жилих будинках приміщень, погоджений в установленому порядку; - згода власників, співвласників (наймачів) або уповноважених ними осіб на переобладнання та перепланування приміщень, що перебувають у їх спільній власності.
Матеріали справи не містять вищевказаних документів. Тому, помилковим є висновки суду про те, що реконструкція квартири відбулася в установленому законодавством порядку.
Колегія суддів також приймає до уваги, що матеріали справи не містять доказів створення у житловому будинку по АДРЕСА_2 об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, передання йому на утримання вказаного житлового будинку. Тому, такими, що засновані на припущеннях є висновки суду першої інстанції про те, що допоміжні приміщення та місця загального користування у домі АДРЕСА_2 є спільною власністю усіх власників квартир. Здійснення відповідачем реконструкції квартири АДРЕСА_3 жодним чином не вплинуло та не порушило права Одеської міської ради.
Щодо суб'єктного складу, колегія суддів зазначає наступне.
Спір про скасування рішень про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна має розглядатися як спір, що пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача особою, за якою зареєстровано право власності на ці об'єкти нерухомого майна. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано. Участь державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру, а тому такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення, здійснено оспорюваний запис.
Зазначений правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 304/284/18, від 12 лютого 2020 року у справі № 820/4524/18, від 16 січня 2019 року у справі № 755/9555/18, від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 04 квітня 2018 року у справі № 817/1048/16.
Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України), до яких звернуті матеріально-правові вимоги позивача. Отже, можливість інших суб'єктів, зокрема посадових осіб, у тому числі державних реєстраторів, брати участь у цивільному процесі в якості позивачів і відповідачів у цивільному процесі обмежена.
Належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача (близькі за змістом висновки сформульовані у пункті 7.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17). Якщо позовна вимога заявлена до особи, яка не є учасником спірних правовідносин (тобто, не до тієї особи, яка має відповідати за цією вимогою), така особа є неналежним відповідачем.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті чи для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення щодо суті заявлених до належного відповідача вимог (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39)).
Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача. Натомість установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який він виконує під час розгляду справи (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункти 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц(пункт 31.4), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63)).
Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов'язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 р. у справі № 823/2042/16 (п. 36)). Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь у такому спорі реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні своїх прав) не змінює приватноправового характеру спору.
Спір у позивача виник саме з ОСОБА_3 щодо правомірності дій останньої з реєстрації за нею речового права, тому належним відповідачем є саме вона.
Верховний Суд у вищенаведеній постанові вказав, що фізична особа, яка досягла повноліття, у цивільному процесі може бути стороною саме як така особа, а не як нотаріус, державний реєстратор тощо.
Державний реєстратор, так само як і приватний нотаріус, зобов'язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі чи не був.
Таким чином, позовні вимоги про визнання незаконними та скасування державної реєстрації права власності на спірні об'єкти нерухомості не можуть бути звернені до Державних реєстраторів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ОСОБА_6 , рішенняяких позивач просить скасувати, а тому у задоволенні позовних вимог до вказаних осіб необхідно відмовити.
Щодо позовної вимоги про скасування записів державного реєстратора про право власності на об'єкти нерухомості необхідно зазначити наступне.
За змістом цивільного права правовою підставою для звернення до суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц).
За змістом пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"» (далі - Закон України № 1952) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до статті 11 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
У частині другій статті 26 Закону України № 1952 (у редакції, чинній до 16.01.2020) було унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01.01.2013, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.
Однак згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України № 1952 викладено у новій редакції.
Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України № 1952 (у редакції, чинній із 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення судом апеляційної інстанції оскарженої постанови у справі), на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України № 1952 у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов'язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Викладене свідчить, що з 16.01.2020 року такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачав, тому позивач помилково констатував необхідність застосування такого способу судового захисту, який в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати йому відновлення порушеного права, а отже неспроможний надати особі ефективний захист її прав.
Водночас колегія суддів зазначає, що у пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до набрання чинності цим Законом.
Отже, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16.01.2020 цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України № 1952.
Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 23.06.2020 у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19, від 14.07.2020 у справі № 910/8387/19, від 20.08.2020 у справі № 916/2464/19.
За таких обставин, необхідно відмовити у задоволенні позовних вимог прокурора про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів про право власності ОСОБА_1 , на об'єкти нерухомості, які розташовані по АДРЕСА_2 , а саме: - запису № 23741290 про право власності на об'єкт нерухомого майна, загальною площею - 177,7 кв. м.; - запису № 27575751 про право власності на об'єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення № 9а, площею - 15,7 кв. м.;- запису № 27576649 про право власності на об'єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення № 9б, площею - 104,3 кв. м.; - запису № 27574278 про право власності на об'єкт нерухомого майна - кв. АДРЕСА_3 .
Щодо вимог прокурора про витребування майна, колегія суддів зазначає, що вони підлягають задоволенню, оскільки матеріали справи не містять доказів надання Одеською міською радою у власність ОСОБА_1 приміщень чорного ходу, площею - 15,7 кв. м., - 104,3 кв. м., - 4,4 кв. м., - 4,7 кв. м., - 0,7 кв. м., розташованих у будинку АДРЕСА_2 .
3.5 Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги Першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури є частково доведеними, а тому вона підлягає задоволенню частково.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.
Оскільки висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, судом першої інстанції порушено норми процесуального права, неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог прокурора за вищевказаного обґрунтування.
4. Розподіл судових витрат
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Таким чином, необхідно здійснити розподіл судових витрат.
На підставі ст. ст. 133, 141 ЦПК України, у зв'язку із частковим задоволенням позову (60%), підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Прокуратури Одеської області документально підтверджений, сплачений судовий збір за подання позову у розмірі - 37 693,56 грн. (Т. 1, а. с. 2) та апеляційної скарги у розмірі - 56 540,34 грн. (Т. 2, а. с. 6 зворотна сторона), що загалом становить - 94 233,90 грн., у розмірі - 56 540,34 грн. = 94 233,90 грн. х 60%.
5. Порядок та строк касаційного оскарження
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).
6. Резолютивна частина
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський
апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,
постановив:
Апеляційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури- задовольнити частково.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2020 року- скасувати. Ухвалити нове судове рішення.
Позов Заступника керівника Одеської місцевої прокуратури №3 в інтересах держави, в особі Одеської міської ради, до ОСОБА_1 , Державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» Махортова Ігора Олександровича про скасування реєстрації права власності, витребування майна,- задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» Махортова Ігора Олександровича (індексний номер 38525049 від 05.12.017), на підставі якого за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстроване право власності на об'єкт нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , площею - 177,7 кв. м..
Визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Юридичного департаменту Одеської міської ради Кравцан Марини Миколаївни (індексний номер 42636019 від 21.08.2018), на підставі якого закрито розділ щодо об'єкту нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 у зв'язку з її поділом.
Визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Юридичного департаменту Одеської міської ради Кравцан Марини Миколаївни (індексний номер 42634337 від 21.08.2018), на підставі якого за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстроване право власності на об'єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення № 9а, площею - 15,7 кв. м., розташований по АДРЕСА_2 (номер запису про право власності 27575751).
Визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Юридичного департаменту Одеської міської ради Кравцан Марини Миколаївни (індексний номер 42635336 від 21.08.2018), на підставі якого за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстроване право власності на об'єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення № 9б, площею - 104,3 кв. м., розташоване по АДРЕСА_2 (номер запису про право власності 27576649).
Визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Юридичного департаменту Одеської міської ради Кукліної Альбіни Олександрівни (індексний номер 42633131 від 21.08.2018), на підставі якого за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстроване право власності на об'єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1 , площею - 57,7 кв. м. (номер запису про право власності 27574278).
Витребувати нерухоме майно, площею - 15,7 кв. м., - 104,3 кв. м., - 4,4 кв. м., - 4,7 кв. м., - 0,7 кв. м., розташоване у будинку АДРЕСА_2 з незаконного володіння ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Одеської міської ради.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 )на користь Прокуратури Одеської області (м. Одеса, вул. Пушкінська, 3, код ЄДРПОУ: 03528552, код класифікації доходів бюджету 22030101, р/р UA808201720343100002000000564) судовий збір у загальному розмірі - 56 540 (п'ятдесят шість тисяч п'ятсот сорок) грн. 34 грн..
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складений 01 грудня 2022 року.
Головуючий суддя: А. П. Заїкін
Судді: О. В. Князюк
О. М. Таварткіладзе