Номер провадження: 22-ц/813/8732/22
Справа № 511/409/20
30.11.2022 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Орловської Н.В.,
суддів Кутурланової О.В.,
Чорної Т.Г.,
секретар Зєйналова А.Ф.к.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Одесі за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 28 серпня 2020 року по справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Роздільнянський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління юстиції (м.Одеса), Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області, про встановлення особи та факту постійного проживання на території України,
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про встановлення особи та факту постійного проживання на території України.
Заява ОСОБА_1 мотивована тим, що вона - ОСОБА_2 , народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Подгорне Воронезької області Росії, що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 . У період 1984-1986 років (точної дати не пам'ятає) вона уклала шлюб з ОСОБА_3 у с.Ніжнєсмородино Понировського району Курської області РФ. Після реєстрації шлюбу вона перейшла на прізвище ОСОБА_4 , однак свідоцтво про шлюб втрачено її чоловіком.
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її чоловік ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , яке видано відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби по Роздільнянському району Роздільнянського міжрайонного управління юстиції в Одеській області 04 лютого 2014 року.
Вказувала на те, що вона є представником ромської національності, як і її чоловік, вели кочовий спосіб життя.
За цей час у неї народилися діти, з яких зареєстровано народження двох дітей - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Народження їх доньки ОСОБА_5 зареєстрував її чоловік, але втратив свідоцтво про народження доньки.
Однак у 2017 році заявник отримала довідку у Мєщовському районі Калузької області РФ, яка підтверджує факт її народження. Також цією довідкою підтверджується, що вона взяла прізвище чоловіка та записана як ОСОБА_1 .
Народження доньки ОСОБА_6 зареєстровано за рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 26 січня 2016 року у справі № 511/3144/15-ц. У свідоцтві про народження ОСОБА_6 вона записана матір'ю дитини.
Крім того, згідно з медичним свідоцтвом про народження сина ОСОБА_7 , 2001 року народження, вона ( ОСОБА_1 ) також зазначена матір'ю дитини.
Зазначала, що вона не має жодних документів, що підтверджують її особу, проте її та її родину знають багато людей у м. Роздільна Роздільнянського району Одеської області, де вона проживає з середини 2000-х років. Через відсутність свідоцтва про шлюб вона не має можливості оформити паспорт громадянина України, оскільки Державна міграційна служба України не може встановити перехід з прізвища ОСОБА_8 на ОСОБА_4 , і, як наслідок, її особу.
У 2018 році вона зверталась до Суворовського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України з заявою щодо встановлення особи з подальшим оформленням паспорта громадянина України, однак їй відмовлено у задоволенні вказаної заяви, її особу не встановлено, належність до громадянства України не визначено.
Через об'єктивні чинники, а саме відсутність паспортного документа і неможливість перетину державного кордону України, вона не може поїхати до РФ і отримати дублікат свідоцтва про шлюб.
Вказувала на те, що вона намагалась уточнити дату укладення шлюбу через засоби електронного зв'язку дізналася, що актовий запис про укладення шлюбу на території Понировського району Курської області РФ з невідомих причин не зберігся.
Зазначала, що встановлення її особи є вкрай важливим для неї, оскільки саме від нього залежить оформлення паспорту. Більше того, встановлення її особи є також важливим для її дітей, оскільки вона не може зареєструвати народження сина ОСОБА_7 та інших дітей.
Вказувала на те, що вона з часу народження її дочки ОСОБА_6 , тобто з 1990 року, постійно проживає на території України та її не покидала. З 1990 року по 1995 рік вона проживала на території Донецької області, з 1995 року до середини 2000 років вона проживала на території Дніпропетровської області, де в неї народився син ОСОБА_7 , з середини 2000 років вона проживає у м. Роздільна Роздільнянського району Одеської області.
Зазначала, що з огляду на кочовий спосіб життя, вона не може підтвердити офіційними документами своє пересування територією України, однак її постійне проживання на території України станом на 1991 року може підтвердити її дочка - ОСОБА_6 , інші свідки можуть підтвердити її проживання на території м.Роздільна Роздільнянського району Одеської області.
З урахуванням зазначеного та заяви про уточнення вимог, ОСОБА_1 просила встановити її особу - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце народження: с. Подгорне Воронезької області Росії, відповідно до фотозображення, що міститься у довідці Виконавчого комітету Роздільнянської міської ради № 3097 від 29 жовтня 2019 року, та встановити юридичний факт її постійного проживання на території України станом на 24 серпня та 13 листопада 1991 року.
Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 28 серпня 2020 заяву задоволено частково. Встановлено юридичний факт постійного проживання ОСОБА_1 станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року. В іншій частині заяви відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні заяви в частині встановлення особи, суд першої інстанції виходив із того, що такий факт не встановлюється в порядку окремого провадження, оскільки від нього не залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичної особи.
Задовольняючи заяву в частині встановлення юридичного факту постійного проживання заявника на території України, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для встановлення юридичного факту постійного проживання ОСОБА_2 на території України станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року.
Не погодившись з зазначеним рішенням суду, ГУ ДМС України в Одеській області звернулося з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким в задоволені заяви відмовити в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що згідно з п. 1 розділу І Порядку провадження з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, виходу з громадянства України особа подає заяву, а також інші документи, передбачені розділом II цього Порядку. При цьому, заявник не звертався до територіальних підрозділів ГУ ДМС України в Одеській області з заявою встановленого зразка про набуття, прийняття чи встановлення належності до громадянства України, не надала до ГУ ДМС України в Одеській області жодних документів, зазначених у Порядку, отже заявник не використав всі можливості для отримання статусу громадянина України та звернення до суду із заявою про встановлення факту є передчасним. Також посилається на те, що не можуть бути встановлені в судовому порядку факти щодо, зокрема, належності до певної національності; набуття громадянства України громадянином іншої держави. Приймаючи до уваги, що проти встановлення факту постійного проживання на території України за період станом на 24.08.1991, заінтересована особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області заперечує, можливо стверджувати, що у даному випадку наявний спір про право.
ОСОБА_1 , не погодившись з зазначеним рішенням суду, звернулася з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення суду в частині відмови в задоволенні заяви про встановлення особи ОСОБА_1 .
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що реалізація її особистих прав, насамперед, права на громадянство, в тих фактичних обставинах, що мають місце у справі, залежить від наявності рішення суду про встановлення особи, оскільки іншим чином немає змоги реалізувати своє право на громадянство. Оскаржуваним рішенням порушено норми процесуального права, зокрема, ст. 4 (право на звернення до суду за захистом), ст. 5 (способи захисту прав та інтересів), ст. 10 (недопустимість відмови у розгляді справи з мотивів неповноти законодавства), ст. 293, ст. 315 ЦІ ІК України.
22.01.2021 від заявниці надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просила суд залишити апеляційну скаргу ГУ ДМС України в Одеській області без задоволення.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст. 367 ЦПК України, а також враховуючи висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 19.10.2022р, судом встановлено наступне.
Згідно з повторним свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , народилася в селі Подгорне, Подгоренський район Воронезької області, про що 07 лютого 1966 року зроблений актовий запис № 2. Місце державної реєстрації - виконавчий комітет Подгоренської сільської ради депутатів трудящих Подгоренського району Воронезької області. Батько - ОСОБА_10 , циган, мати - ОСОБА_11 , циганка. Дата видачі повторного свідоцтва - 18 листопада 2017 року. (т.1, а.с.13,14)
Відповідно до довідки № 4, виданої 04.03.2016 року Генеральним консульством Російської Федерації в Одесі, ОСОБА_12 , що народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Підгірне Воронезької області РРФСР, неможливо визначити належність до громадянства Російської Федерації (на підставі відповіді УФМС Росії по Липецькій області вих. № 23/5335 від 23 березня 2015 року). (т.1, а.с.103,104)
Згідно довідки про народження №253, виданої відділом записів актів цивільного стану Адміністрації муніципального району «Мещовський район» Калузької області РФ, в архіві відділу наявний запис акту про народження ОСОБА_13 №2 від 10.01.1988 р. по Клетінській сільській раді Мещовського району Калузької області. Дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_6 , місце народження - село Калізна, Мещовський район, Калузька область. Батьками зазначені: ОСОБА_3 - батько; ОСОБА_1 - мати. (т.1, а.с.21)
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 45 років, про що 04 лютого 2014 року складено відповідний актовий запис № 1. (т.1, а.с.27)
Згідно з медичним свідоцтвом про народження №137 від 24 квітня 2012 року ОСОБА_1 , яка проживала за адресою АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 народила дівчинку. (т.1, а.с.24)
Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про держану реєстрацію народження відповідно до статей 126, 133, 135 СК України, ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_7 народилась в місті Єнакієве Донецької області, Україна. (т.1, а.с.25-26)
Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 26 січня 2016 року у справі №511/3144/15-ц встановлено факт народження ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_7 у м. Єнакієво Донецької області, Україна, від матері ОСОБА_1 . Рішення набрало законної сили 08 лютого 2016 року. (т.1, а.с.88-89)
Згідно з медичним свідоцтвом про народження №3063 від 15 листопада 2012 року у ОСОБА_1 , яка проживала за адресою АДРЕСА_2 народився хлопчик, ІНФОРМАЦІЯ_8 (т.1, а.с.23)
Згідно з довідкою виконавчого комітету Роздільнянської міської ради від 29 жовтня 2019 року №3097 громадянка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , проживає по АДРЕСА_3 (без реєстрації). (т.1, а.с.17)
Згідно з довідкою виконавчого комітету Роздільнянської міської ради від 21 червня 2019 року №1546 ОСОБА_1 , 1966 року народження, є матір'ю та членом сім'ї ОСОБА_6 , 1990 року народження, та проживає по АДРЕСА_3 . (т.1, а.с.18)
Згідно з листом Комітету запису актів громадського стану Курської області від 26 грудня 2019 року актовий запис про укладення шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_11 , складений на території Понировського району Курської області за період 1984-1986 років, не виявлено.
Відповідно до листа начальника Роздільнянського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 07 лютого 2020 року актовий запис про шлюб ОСОБА_3 та ОСОБА_9 не може бути поновлено.
Відповідно до листа Суворовського районного відділу у м. Одесі Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області від 21 грудня 2018 року №5116/3464 ОСОБА_1 повідомлено, що її заява про встановлення особи з подальшим оформленням паспорта громадянина України у вигляді (ІD) картки розглянута. Її особу не встановлено, належність до громадянства України не визначено. Рекомендовано для ідентифікації особи звернутися до суду за місцем фактичного проживання. (т.1, а.с.19-20)
Посилаючись на неможливість у позасудовому порядку встановити свою особу та, як наслідок, встановити належність до громадянства України, заявниця звернулася до суду з даною заявою та наполягає на її задоволенні.
Відповідно до частини першої статті 3, статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи чи інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.
У частині першій статті 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Частиною першою статті 315 ЦПК України регламентовано розгляд справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Це можуть бути справи про встановлення фактів: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Як вбачається зі змісту заяви в її уточненій редакції, а також доводів апеляційних скарг, предметом розгляду є питання щодо встановлення особи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_10 та встановлення юридичного факту її постійного проживання на території України станом на 24 серпня та 13 листопада 1991 року.
Щодо встановлення особи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , то колегія суддів зазначає наступне.
Відмовляючи у задоволенні цієї частини вимог суд першої інстанції виходив з того, що особа громадянина не може бути встановлена в порядку окремого провадження, оскільки від цього не залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичної особи.
Апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, як таким, що ґрунтується на помилковому тлумаченні норм матеріального права та неправильному застосуванні норм процесуального права.
Зі змісту заяви ОСОБА_1 вбачається, що необхідність встановлення її особи заявниця пов'язує зі встановленням належності до громадянства України та необхідністю в оформленні паспорта громадянина України.
Апеляційний суд зазначає, що надання адміністративної послуги з оформлення паспорта громадянина України регламентовано Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», Законом України «Про громадянство України».
Згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», паспорт громадянина України відноситься до документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, і оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру.
Частиною першою статті 4 вказаного Закону передбачено, що Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.
Відповідно до пункту «б» частини першої статті 3 зазначеного Закону ідентифікація особи - встановлення особи шляхом порівняння наданих даних (параметрів), у тому числі біометричних, з наявною інформацією про особу в реєстрах, картотеках, базах даних тощо.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» розпорядник Реєстру - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Пунктом 1 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 360, визначено, що Державна міграційна служба України є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» визначено загальний порядок видачі та відновлення паспорта (далі - Порядок № 302).
В пунктах 38-40 Порядку № 302 передбачено, що після прийняття до розгляду заяви - анкети та доданих до неї документів працівник територіального підрозділу Державної міграційної служби України здійснює заходи з ідентифікації особи, на ім'я якої оформляється паспорт. Ідентифікація особи здійснюється на підставі даних, отриманих з баз даних Реєстру. Ідентифікація особи, на ім'я якої оформляється паспорт і стосовно якої відсутня інформація в базах даних Реєстру, здійснюється відповідно до наявних державних та єдиних реєстрів, інших інформаційних баз, що перебувають у власності держави або підприємств, установ та організацій.
У виключних випадках за результатами перевірок, за якими особу не ідентифіковано, проводиться процедура встановлення особи (пункт 43 Порядку № 302).
Зокрема, цим пунктом встановлено, що у разі неподання особою, яка досягла 18-річного віку, документів з фотокартками проводиться процедура встановлення особи шляхом надсилання запитів щодо перевірки документів та інформації, зазначеної заявником у письмовому зверненні, зокрема до Міністерства внутрішніх справ, Національної поліції, Міністерства юстиції України, органів Державної фіскальної служби, навчальних закладів, військових частин, військових комісаріатів, установ виконання покарань, для отримання інформації з наявних державних та єдиних реєстрів, інших інформаційних баз, що перебувають у власності держави або підприємств, установ та організацій, у тому числі фотокартки особи, яка дасть змогу ідентифікувати особу. В процесі перевірки береться до уваги вся інформація, яку повідомив заявник. Одночасно проводиться перевірка за даними обліку територіальних органів та територіальних підрозділів ДМС. Перевірка стосовно осіб, які проживають на тимчасово окупованій території України проводиться, зокрема, за даними Державного реєстру виборців шляхом надсилання запитів до відповідних відділів ведення Державного реєстру виборців. Крім того, у виключних випадках за відсутності фотокартки особи та за результатами перевірок, за якими особу не ідентифіковано, з метою встановлення особи проводиться опитування родичів, сусідів, які були зазначені у письмовому зверненні. За результатами їх свідчень складається акт встановлення особи за формою, встановленою МВС. Строк проведення процедури встановлення особи не повинен перевищувати двох місяців.
Згідно з частиною першою статті 10 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» у разі неможливості встановити особу розпорядником реєстру особа встановлюється за рішенням суду про встановлення факту, що має юридичне значення, для видачі документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України. До завершення процедури встановлення особи державною міграційною службою України та (або) прийняття відповідного рішення суду, документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, не видаються.
Враховуючи вищевикладені норми законодавства слід дійти висновку, що заявник має право на встановлення відповідного факту, що має юридичне значення у порядку, визначеному частиною першою статті 10 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус».
У разі, якщо ДМС України не змогла встановити особу заявника після проведення процедури ідентифікації, то встановлення такого факту проводиться у судовому порядку.
До місцевого загального суду подається заява про встановлення факту, що має юридичне значення, для видачі документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України.
Згідно вищевказаних нормативних актів, основними документами, які дозволяють особі звернутися до суду, мають бути: свідоцтво про народження особи та рішення ДМС України про неможливість встановити особу після проведення процедури ідентифікації.
У своїй заяві до суду заявник має вказати, який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують цей факт (показання свідків, біографічні дані заявника та будь-які документи, які надають можливість перевірити інформацію щодо його особи).
Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року, який згідно ч.5 ст.411 ЦПК України є обов'язковим для застосування при апеляційному розгляді даної справи.
Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування поданої заяви про встановлення особи заявниця посилалась на те, що внаслідок відсутності у неї документу, що посвідчує особу, а також відсутності свідоцтва про шлюб, яким би можливо було підтвердити перехід з дівочого прізвища ОСОБА_14 на ОСОБА_4 , остання не має можливості оформити паспорт громадянина України.
На підтвердження заяви про встановлення особи подала до суду, зокрема, дублікат свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , згідно якого ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася в селі Подгорне, Подгоренський район Воронезької області, про що 07 лютого 1966 року зроблений актовий запис № 2. Місце державної реєстрації - виконавчий комітет Подгоренської сільської ради депутатів трудящих Подгоренського району Воронезької області. Батько - ОСОБА_10 , циган, мати - ОСОБА_11 , циганка. Дата видачі повторного свідоцтва - 18 листопада 2017 року. (т.1, а.с.13,14)
З довідки № 4, виданої 04.03.2016 року Генеральним консульством Російської Федерації в Одесі, вбачається, що народжена ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Підгірне Воронезької області РРФСР ОСОБА_1 мала дівоче прізвище ОСОБА_15 (т.1, а.с.103,104)
З наданих заявницею відомостей про народження її дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 вбачається, що їх батьками є ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Згідно довідки виконавчого комітету Роздільнянської міської ради від 29 жовтня 2019 року №3097 встановлено, що фізична особа, фотозображення якої міститься у нижньому лівому куті зазначеної довідки, є громадянкою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , яка проживає по АДРЕСА_3 (без реєстрації). (т.1, а.с.17)
Крім того, апеляційний суд враховує, що особу заявниці підтвердила свідок, допитана у суді першої інстанції, зокрема дочка ОСОБА_1 - ОСОБА_6 .
На звернення заявниці з заявою про встановлення особи з подальшим оформленням паспорта громадянина України у вигляді (ІD) картки листом Суворовського районного відділу у м. Одесі Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області від 21 грудня 2018 року №5116/3464 ОСОБА_1 повідомлено, що її особу не встановлено, належність до громадянства України не визначено. Рекомендовано для ідентифікації особи звернутися до суду за місцем фактичного проживання. (т.1, а.с.19-20)
З огляду на викладене, дослідивши надані заявницею докази на підтвердження її особи, а саме копію дублікату свідоцтва про народження, дані про народження її дітей, копію довідки Виконавчого комітету Роздільнянської міської ради № 3097 від 29 жовтня 2019 року, а також з огляду на наявну в матеріалах справи інформацію про неможливість органу ДМС України встановити особу заявника, на підставі ч.1 ст.10 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» слід дійти висновку про наявність підстав для задоволення вимог заявниці про встановлення її особи - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце народження: с.Подгорне Воронезької області Росії, відповідно до фотозображення, що міститься у довідці Виконавчого комітету Роздільнянської міської ради № 3097 від 29 жовтня 2019 року.
Суд першої інстанції не надав належної правової оцінки вказаним доказам, не застосував до спірних правовідносин ч.1 ст.10 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 в частині вимог про встановлення її особи.
Таким чином, на підставі ст. 376 ЦПК України, рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 28 серпня 2020 року в частині відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення її особи слід скасувати та постановити нове рішення, яким заяву в цій частині задовольнити.
Надаючи правову оцінку рішенню суду першої інстанції в частині задоволення вимог ОСОБА_1 про встановлення факту її постійного проживання на території України, колегія суддів зазначає наступне.
За позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 22.08.2018р. у справі №363/214/17-ц, тлумачення ст.256 ЦПК України (ст.293 ЦПК України у чинній редакції) свідчить про те, що перелік юридичних фактів, які підлягають встановленню в судовому порядку є невичерпним і у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. При цьому, не виключається встановлення факту постійного проживання на території України.
Відповідно до п.1,2 частини 1 статті 3 Закону України «Про громадянство України», громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав.
Згідно ст.5 Закону України «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України, є, серед іншого, паспорт громадянина України.
Вирішуючи питання встановлення належності до громадянства України, слід керуватися, крім Закону України "Про громадянство України" від 18 січня 2001 року, також Указом Президента України від 27 березня 2001 року N 215/2001 "Питання організації виконання Закону України "Про громадянство України", яким затверджений Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень (далі - Порядок).
Згідно пп. «а» п.7 розділу ІІ Порядку встановлення належності до громадянства України стосується: громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року, в тому числі:
Пунктом 8 розділу ІІ Порядку передбачено, що для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, подає:
а) заяву про встановлення належності до громадянства України;
б) копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що за станом на 24 серпня 1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт);
в) судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року.
Пунктом 9 розділу ІІ Порядку передбачено, що для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 2 частини першої статті 3 Закону особа, яка проживала на території України за станом на 13 листопада 1991 року і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її проживання в Україні на зазначену дату, подає:
а) заяву про встановлення належності до громадянства України;
б) копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що за станом на 13 листопада 1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт);
в) судове рішення про встановлення юридичного факту проживання особи на території України за станом на 13 листопада 1991 року.
У пункті 44 Порядку встановлено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.
Суд зазначає, що у відповідності до пункту 3 частини 2 статті 9 Закону України «Про громадянство України», безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п'яти років є однією з умов прийняття до громадянства України.
Положення статті 1 цього ж Закону дає чітке визначення поняття «безперервне проживання на території України» та «проживання на території України на законних підставах». Безперервне проживання на території України - проживання в Україні особи, якщо її разовий виїзд за кордон у приватних справах не перевищував 90 днів, а в сумі за рік - 180 днів. Проживання на території України на законних підставах проживання в Україні іноземця чи особи без громадянства, які мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну чи тимчасову прописку на території України, або зареєстрували на території України свій національний паспорт, або мають посвідку на постійне чи тимчасове проживання на території України, або їм надано статус біженця чи притулок в Україні. Розширене тлумачення цих понять та переліку умов, за яких можливе встановлення факту безперервного проживання та прийняття до громадянства України, Законом не передбачено.
Виходячи з наведених положень законодавства слід дійти висновку, що рішення суду про встановлення факту постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року або 13 листопада 1991 року створює правові наслідки для такої особи при вирішенні питання про встановлення належності до громадянства України.
Судом першої інстанції з наданих заявницею доказів встановлено, що ОСОБА_1 з 1990 року постійно (безперервно) проживає на території України.
Так, ІНФОРМАЦІЯ_7 у м. Єнакієве Донецької області ОСОБА_1 народила дочку ОСОБА_6 , що підтверджується рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 26 січня 2016 року.
Також ІНФОРМАЦІЯ_13 на території України, а саме у м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, народився її син, що підтверджується медичним свідоцтвом про народження № 3063 від 15 листопада 2012 року.
Встановивши вказані обставини, надавши правову оцінку зібраним у справі доказам, а також застосувавши наведені вище норми матеріального права суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту її постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року.
Заперечуючи проти рішення суду першої інстанції у вказаній частині Головне управління ДМС в Одеській області вказує на те, що заявник ОСОБА_1 не зверталася до територіальних підрозділів ГУ ДМС України в Одеській області з заявою встановленого зразка про набуття, прийняття чи встановлення належності до громадянства України, не надала жодних документів, зазначених у Порядку, а тому її звернення до суду вважає передчасним.
Крім того, представник ГУ ДМС в Одеській області вказує на те, що відповідно до листа Верховного Суду від 01.01.2012 «Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення» не можуть бути встановлені в судовому порядку факти щодо, зокрема, належності до певної національності; набуття громадянства України громадянином іншої держави».
Також представник ГУ ДМС України в Одеській області зазначає, що з огляду на заперечення вказаного органу проти задоволення заяви ОСОБА_1 , тому є підстави вважати, що у даних правовідносинах наявний спір про право, що виключає можливість розгляду справи в порядку окремого провадження.
Апеляційний суд критично оцінює наведені заперечення ГУ ДМС в Одеській області з огляду на наступне.
Так, з наявної в матеріалах справи копії листа Головного управління ДМС України в Одеській області від 21.12.2018р. №5116/3464 вбачається, що предметом розгляду вказаного органу була заява ОСОБА_1 щодо встановлення особи з подальшим оформленням паспорта громадянина України у вигляді (ID) картки, за наслідком розгляду якої надано відповідь, що особу не встановлено, належність до громадянства України не визначено, у зв'язку з чим рекомендовано звернутися до суду. (т.2, а.с.19-20)
Наведені обставини спростовують довід ГУ ДМС України в Одеській області щодо передчасного звернення ОСОБА_1 до суду з даною заявою.
Щодо доводу ГУ ДМС України в Одеській області про недопустимість встановлення юридичного факту належності до певної національності та набуття громадянства України громадянином іншої держави, то колегія суддів не бере його до уваги, оскільки предметом розгляду даної справи є не встановлення громадянства України, а встановлення факту постійного проживання особи на території України станом на конкретний період, що є допустимим способом захисту прав та інтересів особи за позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 22.08.2018р. у справі №363/214/17-ц.
Також апеляційний суд відхиляє довід ГУ ДМС України в Одеській області щодо неможливості розгляду справи в порядку окремого провадження з огляду на наявність спору про право між сторонами.
Так, згідно з ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника. Т
Відповідний порядок застосовується, зокрема, якщо встановлення такого факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право, тобто не стосується виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав інших осіб.
Предметом розгляду у даній справі є питання щодо встановлення особи ОСОБА_1 та встановлення факту її постійного проживання на території України станом на 24 серпня та 13 листопада 1991 року.
Головне управління ДМС України в Одеській області є публічним органом, до компетенції якого належить питання щодо набуття громадянства. При цьому, будь-яких доказів, що внаслідок встановлення юридичного факту у межах даної справи будуть порушені особисті чи майнові права ГУ ДМС України в Одеській області, останнім не надано.
Апеляційний суд зауважує, що сама по собі незгоди Головного управління ДМС України в Одеській області, як зацікавленої особи, з заявою ОСОБА_1 , не свідчить про наявність спору про право.
Інших доводів та заперечень, які б підлягали врахуванню апеляційним судом згідно ст. 367 ЦПК України, представником ГУ ДМС України в Одеській області не наведено.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту її постійного проживання на території України станом на 24 серпня та 13 листопада 1991 року ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційну скаргу ГУ ДМС України в Одеській області слід залишити без задоволення, а рішення суду у вказаній частині залишити без змін.
Керуючись ст. ст.367,374, 375, 376, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 28 серпня 2020 року в частині відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення її особи - скасувати та постановити нове рішення, яким заяву в цій частині задовольнити.
Встановити особу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце народження: с.Подгорне Воронезької області Росії, відповідно до фотозображення, що міститься у довідці Виконавчого комітету Роздільнянської міської ради № 3097 від 29 жовтня 2019 року.
В іншій частині рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 28 серпня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуюча ________________ Н.В.Орловська
Судді: ________________ О.В.Кутурланова
________________ Т.Г.Чорна