30.11.22
22-ц/812/980/22
Справа № 484/3559/21
Провадження № 22-ц/812/980/22
30 листопада 2022 року Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах :
головуючого - Темнікової В.І.,
суддів - Бондаренко Т.З., Крамаренко Т.В.,
із секретарем судового засідання - Біляєвою В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 05 вересня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Літвіненко Т.Я. в приміщенні того ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Первомайської міської ради Миколаївської області про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом, -
У вересні 2021 року ОСОБА_1 через свого представника звернувся до суду з позовом до Первомайської міської ради Миколаївської області про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Первомайськ Миколаївської області помер його вітчим - ОСОБА_2 , про що Первомайським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) було видане свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 та зроблений відповідний актовий запис № 95.
Після його смерті відкрилася спадщина на належне йому майно, що складається з житлового будинку та земельної ділянки, площею 0,0615 га, для його будівництва і обслуговування, які розташовані по АДРЕСА_1 .
За життя спадкодавець заповіту не склав. Позивач відповідно до вимог ст. 1264 ЦК України, є єдиним спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_2 , а саме спадкоємцем четвертої черги, оскільки проживав однією сім'єю зі спадкодавцем не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
У встановленому законодавством порядку позивач прийняв спадщину, шляхом подачі відповідної заяви до Першої Первомайської ДНК Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з метою прийняття спадщини після смерті вітчима, проте нотаріус відмовила йому у видачі свідоцтва про право власності на спадщину через те, що він не зміг підтвердити факт постійного проживання зі спадкодавцем на день його смерті та тому, що у нього відсутній оригінал правовстановлюючого документу на земельну ділянку, про що 23.06.2021 нотаріусом була винесена постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії.
Вказує, що померлий з 1983 року та до дня смерті матері позивача ОСОБА_3 проживав разом з нею однією сім'єю, як чоловік і дружина, без реєстрації шлюбу, що підтверджується довідками від 17 червня 2021 року, виданими головою квартального комітету № 6 м. Первомайськ, Миколаївської області. На той час позивач проживав з ними та фактично чоловік матері був його вітчимом.
В червні 1995 року позивач одружився та почав проживати із дружиною окремо від батьків, проте вони ніколи не переставали бути однією сім'єю. Позивач часто навідував батьків, надавав їм посильну допомогу у веденні господарства. Після смерті матері він підтримував свого вітчима морально та матеріально, допомагав йому у всьому.
Також зазначав, що саме позивач здійснював догляд за своїм вітчимом, допомагав вести господарство та проживав з ним постійно до дня смерті, оскільки той потребував постійного стороннього догляду, що підтверджується довідкою, виданою головою квартального комітету №6 від 17.06.2021 року.
ОСОБА_2 прийняв спадщину після смерті матері, проте за життя не встиг зареєструвати право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,0615 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала померлому на підставі рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 07.08.2020 року по справі №484/2378/20.
Однак, за життя спадкодавець реалізував своє право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, у встановленому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, та їх обтяжень» порядку, а право власності на земельну ділянку для його будівництва та обслуговування - залишилось не зареєстрованим.
Позивач здійснив за свій рахунок похорони вітчима, що підтверджується копіями квитанції та рахунку-замовлення №015193 Комунального підприємства Первомайської міської ради «Комунсервіс» Миколаївської області.
Факт проживання спадкоємця разом з вітчимом на час відкриття спадщини можуть також підтвердити свідки.
Посилаючись на положення ч. 2 ст. 315 ЦПК України, п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 р. № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», п. 3 ч. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України № 5 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», ч. 1 ст. 392, ст. 1216, 1218, ч.1 ст. 1225 ЦК України, а також на те, що позивач не має можливості отримати свідоцтво про право на спадщину за законом на зазначене вище спадкове майно, вважає, що єдиним правовим способом захисту його законних прав та інтересів, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, є звернення до суду з позовом про визнання права власності на нього в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Первомайськ, Миколаївської області та встановлення факту проживання однією сім'єю зі спадкодавцем не менше як п'ять років до відкриття спадщини.
04 жовтня 2021 року представник позивача подав до суду заяву про уточнення позовних вимог, а саме: зазначив місце розташування земельної ділянки, щодо якої визнається право власності, та остаточно просив визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , право власності на земельну ділянку площею 0,0615 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться по АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Первомайськ, Миколаївської області.
Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 05 вересня 2022 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до Первомайської міської ради Миколаївської області, про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом.
Не погодившись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 через свого представника звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
В апеляційній скарзі, повторюючи доводи позовної заяви, а також зазначаючи те, що факт проживання позивача разом з вітчимом однією сім'єю в судовому засіданні підтвердили свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , просив скасувати рішення суду від 29 вересня 2022 року та задовольнити позовні вимоги.
Також апелянт зазначає, що приймаючи рішення у справі суд помилково погодився з доводами представника відповідача, викладеними в відзиві на позов, зокрема, про те, що перебування у зареєстрованому шлюбі позивача не дає можливості для прийняття рішення у справі щодо встановлення факту проживання однією сім'єю з іншою особою, тоді як відповідно до п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 р. № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила ч. 2 ст. 3 СК України, згідно якої сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.
Апелянт вважає, що в ході розгляду справи було встановлено та підтверджено належними та допустимими доказами, що позивач та його вітчим були членами однієї сім'ї, оскільки проживали разом однією сім'єю з 1983 року до моменту смерті вітчима. Той факт, що позивач, одружившись став проживати з дружиною в іншому домоволодінні, не припинив сам по собі факт існування сім'ї позивача та його матері з вітчимом. В даному випадку позивач і не повинен був жити в одному будинку з дружиною і дітьми разом з матір'ю та вітчимом. Сім'я існує незалежно від місця проживання дітей та батьків.
Посилаючись на викладене, та на ст. ст. 1216, 1218, 1225 ЦК України просив задовольнити позовні вимоги.
Правом подачі відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався.
Учасники процесу до судового засідання не з'явилися, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні ( ст.263 ЦПК України).
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин ( ст. 264 ЦПК України).
Рішення суду зазначеним вимогам закону відповідає.
Так відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що земельна ділянка розміром 0,0615 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 належала ОСОБА_6 .
Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 07.08.2020р. на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами і земельну ділянку розміром 0,0615 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 в м. Первомайську Миколаївської області, визнано право власності за ОСОБА_2
ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Первомайськ Миколаївської області помер - ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 24 грудня 2020 року, виданим Первомайським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління МЮ (м.Одеса), про що зроблений відповідний актовий запис №1128 (а.с.8).
Згідно копії спадкової справи № 309/2021 Першої Первомайської державної нотаріальної контори Миколаївської області, із заявою про прийняття спадщини, яка була зареєстрована за № 309, 23.06.2021 року звернувся ОСОБА_1 . Інших заяв про прийняття спадщини не надходило (а.с.55-64).
Відповідно до Постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії, наданої Першою Первомайською державною нотаріальною конторою Миколаївської області, ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 , на спірну земельну ділянку, оскільки реєстрація права власності даної земельної ділянки не була проведена, а також, позивачем не надані документи, що підтверджують родинні відносини з ОСОБА_2 (а.с.18).
Також судом встановлено, що відповідно до копії свідоцтва про народження ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , його батьками зазначені ОСОБА_7 та ОСОБА_3 (а.с.7), шлюб між якими згідно свідоцтва про розірвання шлюбу було розірвано 23.11.2004р., актовий запис № 297 (а.с. 12).
ІНФОРМАЦІЯ_6 в м. Первомайськ Миколаївської області ОСОБА_3 померла, про що Первомайським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану головного територіального управління юстиції у Миколаївській області видане свідоцтво про смерть серії НОМЕР_4 від 10 червня 2019 року та зроблений відповідний актовий запис №510 (а.с.11).
Згідно довідки від 17.06.2021р., наданої головою квартального комітету № 6, останнім місцем проживання ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_7 , було АДРЕСА_2 . Разом з нею на день її смерті проживав без реєстрації її співмешканець, ОСОБА_2 , а також був зареєстрований, але не проживав її син ОСОБА_1 (а.с. 15).
Проаналізувавши зазначені обставини, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 не є рідним сином ОСОБА_2 , а приходився йому пасинком і станом на 09.06.2019р. не проживав разом з останнім та своєю матір'ю за адресою: АДРЕСА_2 , а тому до нього не можна застосувати положення ч. 2 ст. 3 СК України.
Також судом було встановлено, що згідно довідки від 17.06.2021р., наданої головою квартального комітету № 6, вітчим позивача, ОСОБА_2 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , на день смерті був зареєстрований, але з 1983 року не проживав за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.13).
Як вбачається з довідки від 17.06.2021р., наданої головою квартального комітету № 6, останнім місцем проживання ОСОБА_2 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , було АДРЕСА_2 . ОСОБА_1 здійснював догляд за своїм вітчимом, допомагав вести господарство, а з травня 2020 року проживав з ним постійно до дня смерті, оскільки ОСОБА_2 потребував постійного стороннього догляду. Останній проживав за зазначеною адресою без реєстрації з 1983 року по день смерті. (а.с. 14)
Здійснивши аналіз зазначених обставин, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 постійно проживав разом зі своїм вітчимом ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 та був пов'язаний з ним спільним побутом в період з травня 2020р. до дня смерті останнього ІНФОРМАЦІЯ_4 , тобто лише вісім місяців.
Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , підтвердили, що ОСОБА_1 підтримував гарні стосунки зі своїм вітчимом ОСОБА_2 , відносився до нього як до рідного батька, постійно приїзжав і допомагав по господарству, а після смерті матері постійно проживав разом з ним за адресою: АДРЕСА_2 , вів спільне господарство до дня смерті вітчима, оскільки ОСОБА_2 потребував постійного стороннього догляду.
Проаналізувавши зазначені обставини, а також положення ст. 1217, 1218, 1264 ЦК України, п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008р. №7, а.3 ч.2 ст. 3 СК України, суд першої інстанції дійшов остаточного висновку, що факт проживання ОСОБА_1 однією сім'єю з ОСОБА_2 , як вітчима та пасинка не менше п'яти років до дня відкриття спадщини, ведення ними спільного господарства на протязі вказаного строку не знайшов свого підтвердження в ході судового розгляду, а тому відсутні і підстави для задоволення позовних вимог та визнання за позивачем права власності на спадкове майно.
Висновки суду відповідають обставинам справи та законодавству, яке регулює спірні правовідносини, в тому числі і зазначеному в тексті судового рішення.
Згідно ч. 1 ст. 293 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Перелік фактів, які підлягають встановленню судом в окремому провадженні, викладений в ч. 1 ст. 315 ЦПК України та не є вичерпним. Зокрема, згідно ч. 2 ст. 256 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до ст. 1264 ЦК України, у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Отже, встановлення цього факту має юридичне значення для позивача, оскільки слугує підставою для отримання ним спадщини після смерті вітчима.
Як зазначено в п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України за №7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», на який посилався суд приймаючи рішення, при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги може належати жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім'ї, тощо.
Разом із тим відповідно до пункту 2 вказаної постанови справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення та можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб, та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, за відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження.
Відповідач заперечує право позивача на спадкування після смерті вітчима. Тому справа правомірно розглядалася судом за правилами позовного провадження.
Відповідно до частин другої та четвертої статті 3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права й обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Як слідує із правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 21 березня 2019 року у справі №461/4689/15-ц, для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім'єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п'ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім'єю. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення з спадкодавцем спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 26.04.2022р. у справі № 522/10915/17, від 11 січня 2020р. у справі № 750/474/19, від 08 квітня 2021 року у справі № 462/5763/19.
В абзаці п'ятому п. 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3червня 1999року №5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім'ї» також зазначено, що членами сім'ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв'язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов'язковими умовами для визнання їх членами сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями є спільне проживання, спільний побут і взаємні права й обов'язки.
Відповідно до вимог статей 12, 81 ЦПК України обов'язок доведення тих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим ЦПК України, покладається на кожну із сторін.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Зміст обов'язку подавати докази полягає в тому, що у випадку його невиконання суб'єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалася заінтересована сторона, неіснуючим, чи навпаки, як це має місце при використанні презумпції, існуючим, якщо інше не доказано другою стороною.
Звертаючись до суду з позовом, зокрема, про встановлення факту проживання однією сім'єю понад п'ять років з спадкодавцем, ОСОБА_1 вказував, що ОСОБА_2 з 1983 року до дня смерті матері позивача ОСОБА_3 (09 червня 2019) проживав разом з нею однією сім'єю, як чоловік і дружина, без реєстрації шлюбу, що позивач також проживав з ними та фактично чоловік матері був його вітчимом. В червні 1995 року позивач одружився та почав проживати із дружиною окремо від батьків, проте вони ніколи не переставали бути однією сім'єю. Позивач часто навідував батьків, надавав їм посильну допомогу у веденні господарства. Після смерті матері він підтримував свого вітчима морально та матеріально, допомагав йому у всьому, здійснював догляд за своїм вітчимом, допомагав вести господарство та проживав з ним постійно до дня смерті, оскільки той потребував постійного стороннього догляду.
Однак, у матеріалах справи відсутні будь-які докази, що підтверджують факт проживання позивача з вітчимом однією сім'єю саме протягом 5 років до смерті останнього.
Судом на підставі аналізу наявних в матеріалах справи доказів встановлено, що останнім місцем проживання матері позивача ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_7 , було АДРЕСА_2 і що разом з нею на день її смерті проживав без реєстрації її співмешканець ОСОБА_2 , а позивач хоча і був зареєстрований за цією адресою, але фактично не проживав з нею.
Останнім місцем проживання ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , також було АДРЕСА_2 . За адресою реєстрації ( АДРЕСА_1 ) вітчим позивача ОСОБА_2 з 1983 року не проживав.
ОСОБА_1 здійснював догляд за своїм вітчимом, допомагав вести господарство, а з травня 2020 року проживав з ним постійно до дня смерті, оскільки ОСОБА_2 потребував постійного стороннього догляду.
Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , підтвердили, що ОСОБА_1 підтримував гарні стосунки зі своїм вітчимом ОСОБА_2 , відносився до нього як до рідного батька, постійно приїзжав і допомагав по господарству, а після смерті матері ІНФОРМАЦІЯ_7 , постійно проживав разом з ним за адресою: АДРЕСА_2 , вів спільне господарство до дня смерті, оскільки ОСОБА_2 потребував постійного стороннього догляду.
Врахувавши зазначені положення законодавства та встановивши відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 проживав з ОСОБА_2 однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, оскільки спадкодавець постійно проживав разом із позивачем за адресою: АДРЕСА_2 та був пов'язаний з ним спільним побутом в період з травня 2020р. до дня смерті останнього ІНФОРМАЦІЯ_4 , тобто лише вісім місяців, суд обґрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення факту проживання позивача з ОСОБА_2 однією сім'єю не менше п'яти років до часу відкриття спадщини.
За такого апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що під час розгляду справи було встановлено та підтверджено належними та допустимими доказами, що позивач та його вітчим були членами однієї сім'ї, оскільки проживали разом однією сім'єю з 1983 року до моменту смерті вітчима.
Критично апеляційний суд ставиться також до доводів апеляційної скарги про те, що той факт, що позивач, одружившись в червні 1995р. став проживати з дружиною в іншому домоволодінні, не припинив сам по собі факт існування сім'ї позивача та його матері з вітчимом, що в даному випадку позивач і не повинен був жити в одному будинку з дружиною і дітьми разом з матір'ю та вітчимом, так як сім'я існує незалежно від місця проживання дітей та батьків.
При цьому колегія суддів виходить з того, що правовий статус дитини згідно з положеннями ст.6 СК України, має особа до досягнення нею повноліття. Позивач набув повноліття ІНФОРМАЦІЯ_8 , тобто не підпадає під поняття дитини в юридичному понятті даного терміну, а тому доказування того, що він є членом сім'ї своєї матері та вітчима після досягнення ним повноліття має відбуватися на загальних підставах, зазначених в тексті постанови.
Враховує колегія суддів також те, що згідно матеріалів справи мати позивача до 23.11.2004р. перебувала в зареєстрованому шлюбі з батьком позивача ОСОБА_7 , а тому її спільне проживання в період з 1983р. до 2004р. з ОСОБА_2 з юридичної точки зору не породжує правових наслідків для встановлення факту їх спільного проживання саме однією сім'єю як чоловіка та жінки, так як відповідно до чинного законодавства України, жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу. Аналіз ст.74 СК України дозволяє зробити висновок про те, що для застосування положень цієї статті необхідною умовою є, зокрема, встановлення факту не перебування осіб у будь-якому іншому шлюбі (постанова Верховного Суду від 25.04.2019 року у справі № 759/4596/18, провадження № 61-3852св19, постанова Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 755/18012/16-ц, провадження № 61-40658св18). Таким чином, у разі встановлення факту перебування чоловіка чи жінки, які проживають разом без реєстрації шлюбу, у зареєстрованому шлюбі з іншою особою, встановлення факту їх спільного проживання є неможливим. Більш того факт постійного проживання таких осіб може бути встановлено судом лише з дня набрання чинності СК України, тобто з 01 січня 2004 року, оскільки законодавством України, яке діяло до 2004 року, встановлення такого факту не було передбачено (постанова Верховного Суду від 16.12.2020 року у справі № 493/915/16-ц, провадження № 61-286св20).
За такого посилання позивача, що його мати з 1983р. по 2004р. проживала однією сім'єю з ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу, а він як неповнолітній був членом їх сім'ї, є необґрунтованими. Більш того, ці обставини не мають правового значення для вирішення спору у даній справі, так як встановленню підлягає факт проживання позивача з вітчимом саме протягом останніх 5 років перед смертю ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 )
Зазначені обставини у їх сукупності не дають підстав вважати, що позивач більше 5 років поспіль саме перед відкриттям спадщини проживав з померлим однією сім'єю.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду, зроблених в рішенні суду та фактично відтворюють вимоги, з якими позивач звернувся до суду і направлені на переоцінку доказів, яким суд дав належну правову оцінку в межах наданих йому законом повноважень.
Приймаючи остаточне рішення у справі, суд апеляційної інстанції враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, N 303-A, § § 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland, N 49684/99, § 2)).
Тому, враховуючи, що інші доводи апеляційної скарги містять суб'єктивне тлумачення апелянтом як обставин справи, так і норм діючого законодавства, направлене на переоцінку доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції під час ухвалення рішення були повно встановлені фактичні обставини справи, правильно визначений характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює.
За таких обставин апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 05 вересня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання її повного тексту у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді
Повний текст постанови складено 01 грудня 2022 року.