Справа № 461/4449/21 Головуючий у 1 інстанції: Стрельбицький В.В.
Провадження № 22-ц/811/548/22 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
30 листопада 2022 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Ніткевича А.В.,
суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,
розглянувши в порядку письмового позовного провадження без повідомлення учасників справи на підставі наявних письмових доказів в приміщенні Львівського апеляційного суду в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 вересня 2021 року в складі судді Стрельбицького В.В. у справі за позовом Акціонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
встановив:
У травні 2021 року позивач Акціонерне товариство «Ідея Банк» (далі - АТ «Ідея Банк») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 05 липня 2019 року між Банком та відповідачкою ОСОБА_1 укладений Договір кредиту та страхування № Z62.00407.005451379. (далі Договір).
Згідно Договору відповідачка отримала кредит в розмірі 66 128 грн. зі сплатою 15% річних, з погашенням кредиту та процентів у терміни, передбачені графіком щомісячних платежів.
Позивач повністю виконав свої зобов'язання згідно Договору. Проте, відповідачка не повернула отриманий кредит у встановлений договором термін та не сплатила нараховані інші платежі за кредитним договором. Останній платіж відповідачка здійсненила 16 лютого 2021 року.
Сума боргу відповідачки за Договором кредиту станом на 26 березня 2021 року становить 82 243,37 грн.
У зв'язку із невиконанням умов Договору, на адресу відповідачки банком направлено вимогу про усунення порушення кредитних зобов'язань від 07 лютого 2021 року. Згідно даної вимоги АТ «Ідея Банк» вимагало терміново, протягом 30 календарних днів з дня направлення кредитором цієї вимоги виконати зобов'язання по кредитному договору, а саме, достроково повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитними коштами, тобто до дня фактичного погашення всієї заборгованості за кредитом, а також суму пені, нарахованої на день повного погашення заборгованості та інші платежі за кредитним договором. Також відповідачці повідомлено, що у випадку непогашення заборгованості за кредитним договором в тридцятиденний строк з дня направлення цієї вимоги банком будуть здійснені заходи щодо примусового стягнення із відповідача заборгованості за кредитним договором на власний вибір кредитора.
Відповідачка у добровільному порядку не сплатила заборгованість за кредитним договором.
Позивач просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором в розмірі 82 243,37 грн., а також 2 270,00 грн судового збору.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 22 вересня 2021 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Ідея Банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 82 243 грн. 37 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Ідея Банк» суму сплаченого судового збору в розмірі 2270 грн. 00 коп.
Рішення суду оскаржила відповідачка ОСОБА_1 .
В апеляційній скарзі зазначає, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зокрема зазначає, що рішення ухвалене з порушенням правил підсудності, оскільки відповідачка зареєстрована в АДРЕСА_1 , відтак спір мав бути переданий до Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська.
Щодо суми боргу зазначає, що суд не з'ясував, яка сума підлягає до стягнення, оскільки згідно вимоги, датованої 03.02.2021, заборгованість станом на 03.02.2021 становить 78 663,61 грн, проте після виставленої вимоги, банк провів нарахування на заборгованість, чим змінив суму заборгованості, до суду звернувся з вимогою про стягнення з боржника 82 243,37 грн. Окрім того, матеріали справи не містять даних про отримання відповідачкою вказаної вимоги.
Судом також не з'ясовано, на яких саме умовах розрахована заборгованість і за який період нарахована прострочена заборгованість, оскільки платежі здійснювались періодично, а тому і за кожен платіж строк нарахування відсотків при порушенні умов повинен бути різним.
Вказує на те, що суд першої інстанції не врахував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 від 06.02.2019, яким роз'яснено, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.
Також зазначає, що в період з часу подання позову до моменту ухвалення рішення нею сплачено 7 515 грн., що в свою чергу не враховано при розрахунку реальної заборгованості по цьому кредиту. Тому вважає, що сума, яка прийнята судом до сплати як заборгованість не відповідає дійсності на момент прийняття такого рішення.
Наголошує на тому, шо судом не встановлено, на яких саме умовах, правилах та тарифах розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи договір кредиту та страхування про приєднання до ДКБОФО АТ «Ідея Банк» (п. 3.4).
На підставі викладеного, вважає, що рішення суду від 22.09.2021 про стягнення 82 243,37 грн. заборгованості за кредитним договром прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні, обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Просить скасувати рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 вересня 2021 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову АТ «Ідея Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що у відповідності до вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення.
Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою апеляційне провадження.
Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч. 1 ст. 369 ЦПК України).
Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду першої інстанції з вимогами щодо стягнення заборгованості за кредитним договором, сумарний розмір якої не перевищує ста прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Враховуючи наведене, справа призначена для розгляду апеляційним судом в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
При цьому, згідно із ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, відтак колегія суддів інформувала учасників справи про час і день розгляду справи, шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково з таких підстав.
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
Задовольняючи позовні вимоги АТ «Ідея Банк» суд першої інстанції виходив з того, що відповідач поршив умови договору, оскільки Банк надав клієнту грошові кошти в кредит, останній ними скористався, але свої зобов'язання за договором виконав не у повному обсязі, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню в судовому порядку.
Колегія суддів суддів частково погоджується з таким висновком суду виходячи з такого.
Судом встановлено, що 05 липня 2019 року між АТ «Ідея Банк» та відповідачкою ОСОБА_1 укладений Договір кредиту та страхування № Z62.00407.005451379.
Згідно Договору кредиту відповідачка отримала кредит в розмірі 66 128 грн. зі сплатою 15% річних, з погашенням кредиту та процентів у терміни, передбачені графіком щомісячних платежів.
Позивач повністю виконав свої зобов'язання згідно Договору. Проте, відповідачка не повернула отриманий кредит у встановлений договором термін та не сплатила нараховані інші платежі за кредитним договором. Останній платіж відповідачкою здійснений 16 лютого 2021 року.
У зв'язку із невиконанням умов кредитного договору, на адресу відповідачки банком направлено вимогу про усунення порушення кредитних зобов'язань від 07 лютого 2021 року за кредитним договором № Z62.00407.005451379 від 05 липня 2019 року укладеним між АТ «Ідея Банк» та відповідачкою ОСОБА_1 .
Згідно даної вимоги АТ «Ідея Банк» вимагало терміново, протягом 30 календарних днів з дня направлення кредитором цієї вимоги виконати зобов'язання по кредитному договору, а саме, достроково повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитними коштами, тобто до дня фактичного погашення всієї заборгованості за кредитом, а також суму пені, нарахованої на день повного погашення заборгованості та інші платежі за кредитним договором. Також відповідачу було повідомлено, що у випадку непогашення заборгованості за кредитним договором в тридцятиденний строк з дня направлення цієї вимоги банком будуть здійснені заходи щодо примусового стягнення із відповідача заборгованості за кредитним договором на власний вибір кредитора.
Згідно із штемпелем на описі вкладення в цінний лист, дана вимога скерована відповідачці 07.02.2021.
Докази про виконання ОСОБА_2 вимоги матеріали справи не містять.
Натомість звертаючись до суду із даним позовом позивач зазначив, що станом на 26 березня 2021 року у відповідачки наявна заборгованість на загальну суму 82 243,37 грн, яка складається з основного боргу - 43609,42 грн., простроченого боргу - 13 614,71 грн., прострочених процентів - 5796,34 грн., строковх процентів - 490,64 грн., нарахованої плати за обслуговування кредиту, 1408,53 грн., простроченої плати за обслуговування кредиту - 17 323,73 грн.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Таким чином, за змістом загальних норм права об'єктом зобов'язання не можуть бути дії, які одна із сторін вчиняє на власну користь.
Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України).
Згідно із ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов”язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Матеріалами справи безспірно встановлено, що позивач АТ «Ідея Банк» виконав свої зобов'язання згідно умов кредитного договору, що підтверджується копією меморіального ордеру №1756447 від 05 липня 2019 про видачу кредиту отримувачу ОСОБА_1 в сумі 66128,00 грн. (а.с. 26).
Згідно із виписки Банку, ОСОБА_1 користувалась кредитними коштами, частково такий погашала.
Проте, відповідачка у добровільному порядку не сплатила заборгованість за кредитним договором.
Задовольняючи позовні вимоги АТ «Ідея Банк» суд першої інстанції виходив з того, що позов є підставним та підлягає до задоволення, проте суд першої інстанції не врахував, що такий позов є підставним лише в частині стягнення основного та простроченого боргу, строкових та прострочених відсотків.
Покликання апелянта на те, що суд не з'ясував, яка сума підлягає до стягнення, оскільки згідно вимоги, датованої 03.02.2021, заборгованість станом на 03.02.2021 становить 78 663,61 грн, а станом на 26 березня 2021 року становить іншу суму, колегія суддів відхиляє, оскільки сума заборгованості хоча і вказана станом на 26.03.2021, проте така згідно виписки розрахована з урахуванням здійсненого відповідачкою 16.02.2021 останнього платежу в розмірі 500 грн. (а.с. 28-32).
Письмових доказів про дату отримання позичальником вимоги від 07.02.2021, матеріали справи не містять. З урахуванням встановлених обставин та умов договору, суд апеляційної інстанції вважає, що строк користування кредитом в будь-якому випадку вважаться таким, що настав не пізніше 10 березня 2021 року (на 31-й календарний день з дати направлення повідомлення (вимоги) банком 07 лютого 2021 року).
Мотиви скарги про те, що суд першої інстанції не врахував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 від 06.02.2019, яким роз'яснено, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється, з урахуванням встановлених судом обставин, є безпідставними.
Перевіряючи законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в частині стягнення інших складових заборгованості (плати з обслуговування кредиту) за кредитним договром № Z62.00407.005451379 від 05 липня 2019 року, колегія суддів вважає, що рішення в означеній частині не відповідає вимогам закону з огляду на таке.
У пункті 1.5 Договору кредиту № Z62.00407.005451379 від 05 липня 2019 року зазначено, що під час користування Кредитом, Банк надає Позичальнику послуги з щомісячного обслуговування кредитної заборгованості, що визначені цим Договором та Договором комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (ДКБОФО), за надання яких встановлена плата, відповідно до п. 5 Додатку №1 як «Інші послуги Банку».
Розмір плати за обслуговування кредиту визначений у пункті 5 Договору кредиту (у графіку щомісячних платежів) змінюється залежно від погашення кредиту: перший платіж за становить 2731,09 грн, останній - 416,61 грн.
Разом з тим надання «інших послуг Банку» за обслуговування кредиту, за вказану плату умовами договору не передбачено.
Відповідно до абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
Згідно із частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Відповідно до частин першої-другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит (частини перша та друга статті 11 Закону України «Про споживче кредитування»).
Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина п'ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) відступила від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 583/3343/19 (провадження № 61-22778св19) й постанові Верховного Суду від 15 березня 2021 року в справі № 361/392/20 (провадження № 61-16470св20) та зазначила, що умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Щодо наслідків включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації, що за законом повинна надаватися безоплатно, має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності на момент виникнення спірних правовідносин та в цій частині відміняє дію попереднього нормативно-правового акта, тобто застосуванню підлягає Закон України «Про споживче кредитування».
При цьому, Велика Палата Верховного Суду наголосила, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.
Враховуючи те, що відповідачу встановлено щомісячну плату за «інші послуги банку», які за законом повинні надаватись безоплатно, положення пункту 1.5 Договору кредиту, з урахуванням вищезазначеної позиції Верховного Суду, щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.
Оскільки пункти 1.5 Договору кредиту № Z62.00407.005451379 від 05 липня 2019 року є нікчемним в силу вимог Закону, відсутні підстави для стягнення заборгованості по сплаті нарахованої та простроченої плати за обслуговування кредитної заборгованості та наявні підстави для перерахунку здійснених платежів.
За таких обставин у задоволенні позовних вимог АТ «Ідея Банк» про стягнення нарахованої плати за обслуговування кредиту в сумі 1408,53 грн. та простроченої плати за обслуговування кредиту в сумі 17 323,73 грн. слід було відмовити у зв'язку з нікчемністю умови договору, якою передбачено плату за обслуговування Договору кредиту.
Поряд з тим, із долученої до матеріалів справи виписки Банку за період з 01.01.2000 по 26.03.2021 вбачається, що ОСОБА_1 погашаючи кредит, в тому числі вносила кошти на погашення плати за обслуговування по Договору кредиту № Z62.00407.005451379 від 05 липня 2019 року, а саме: 05.08.2019 в сумі 2378,69 грн. та 352,40 грн.; 05.09.2019 - 2321,09 грн. та 343,87 грн.; 07.10.2019 - 346,51 грн. та 2252,32 грн; 05.11.2019 - 2205,90 грн та 326,80 грн; 05.12.2019 - 2137,69 грн. та 328,88 грн.; 01.08.2020 - 309,74 грн. та 2090,71 грн; 05.02.2020 - 2033, 12 грн та 174,34 грн.; 06.02.2020- 126,86 грн.; 05.03.2020 - 1955,34 грн. та 312,85 грн; 06.04.2020 - 1917,92 грн та 284,14 грн.; 12.05.2020 - 268,67 грн.; 18.05.2020 - 1000 грн; 26.05.2020 - 284,79 грн. та 582,47 грн.; 18.12.2020 - 362,34 грн; 18.01.2021 - 36,23 грн., на загальну суму 24 733,67 грн.
З навденого слідує, що частина сплачених коштів за Договором кредиту зараховувалась Банком на погашення плати за обслуговування кредиту, в той час як така не підлягала сплаті, оскільки пункт Договору кредиту в цій частині є нікчемним.
За встановлених судом обставин, колегія суддів вважає, що сума коштів, зарахованих банком на погашення плати за обслуговування кредиту мала бути зарахована в рахунок погашення як тіла кредиту, так і відсотків за користування кредитними коштами у порядку визначеному ст. 19 Закону України «Про споживче кредитування».
Статтею 19 Закону визначено, у разі недостатності суми здійсненого платежу для виконання зобов'язання за договором про споживчий кредит у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості: 1) у першу чергу сплачуються прострочена до повернення сума кредиту та прострочені проценти за користування кредитом; 2) у другу чергу сплачуються сума кредиту та проценти за користування кредитом; 3) у третю чергу сплачуються неустойка та інші платежі відповідно до договору про споживчий кредит.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що наданий позивачем розрахунок заборгованості станом на 26 березня 2021 року є таким, що не повністю відповідає матеріалам справи та вимогам Закону, оскільки сплачені відповідачкою кошти на погашення плати за обслуговування кредиту мали бути зараховані в рахунок погашення як тіла кредиту, так і відсотків за користування кредитними коштами у порядку визначеному ст.19 Закону України «Про споживче кредитування».
Колегія суддів вважає слушними покликання апелянта на те, що в період з часу подання позову до моменту ухвалення рішення нею було сплачено 7 515 грн., а саме: 23.04.2021 - 510 грн., 23.06.2021- 1000 грн, 20.07.2021 - 2000 грн, 20.08.2021 - 2005 грн., 20.09.2021 - 2000 грн., що стверджується випискою по особовому рахунку за період з 05.07.2019 по 12.01.2022, долученому до апеляційної скарги.
Сплачена сума коштів впливає як на загальний розмір заборгованості, оскільки частина, внесених відповідачкою, коштів могла бути спрямована на погашення плати за обслуговування кредиту.
Оцінивши виписки Банку, розрахунок заборгованості та провівши власний розрахунок, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги АТ «Ідея Банк» підлягають до задоволення частково, а саме, з відповідачки на користь Банку підлягає стягненню 31 262 грн. 44 коп. заборгованості за Договором кредиту та страхування № Z62.00407.005451379 від 05 липня 2019 року.
При цьому колегія суддів виходила з наступного: від загальної суми заборгованості 82243,37 грн необхідно відняти заборгованість із нарахованої та простроченої плати за обслуговуваання кредиту в сумах 1408,53 грн. та 17 323,73 грн. відповідно, зарахування в рахунок основного боргу, простроченого боргу, прострочених процентів та строкових процентів, сплачену відповідачкою суму в розмірі 24 733 грн. 67 коп., які були спрямовані на погашення плати за обслуговування кредиту та за мінусом сплачених відповідачкою коштів в період з дня подання позову 28.05.2021 до моменту ухвалення судом рішення 22.09.2021, що у підсумку становить 31262,44 грн.
З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів знаходить доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 такими, що спростовують правильність рішення суду першої інстанції в частині визначення загального розміру заборгованості за кредитним договором, відтак оскаржуване рішення необхідно змінити, зменшивши загальний розмір заборгованості з 82 243,37 грн. до 31 262 грн. 44 коп.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги в частині порушення судом правил територіальної підсудності, колегія суддів виходить з такого.
Як вбачається із матеріалів справи, 05.07.2019 р. між АТ «Ідея Банк» та відповідачем ОСОБА_1 укладений Договір кредиту та страхування № Z62.00407.005451379.
Відповідно до ч. 8 ст. 28 ЦПК України, позови, що виникають із договорів, у яких зазначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів.
З п. 3.4 вказаного Договору вбачається, що нанесенням власноручного підпису, позичальник акцептує публічну пропозицію про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб АТ «Ідея Банк», яка розміщена на офіційному веб-сайті Банку.
Згідно із п. 9.2 Договору, визначено, що цей договір виконується за місцем знаходження банку: 79008, м.Львів, Галицький район, вул. Валова,11, та у випадку спору між сторонами за цим договором, позов може пред'являтися також за місцем виконання договору.
Вказаний пункт договору відповідає положенням ч. 1 ст. 532 ЦК України, згідно якої місце виконання зобов'язання встановлюється у договорі.
З урахуванням встановленого, суд апеляційної інстанції приходить висновку, що позивач скористався передбаченим ч. 8 ст. 28 ЦПК України правилом альтернативної підсудності такої справи та пред'явив позов до Галицького районного суду м. Львова на свій вибір.
Відповідно до п. 33 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 3 від 1 березня 2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
Пунктом 37 цієї постанови передбачено, що право вибору між судами, яким згідно із правилом загальної підсудності і правилом альтернативної підсудності, підсудна справа, належить виключно позивачу.
Враховуючи наведене, звернувшись з позовом до Галицького районного суду м. Львова позивач АТ «Ідея Банк» не порушив правила підсудності, які встановлені ст.ст. 27-28 ЦПК України, а доводи апеляційної скарги про протилежне не свідчать, тому підстав для задоволення скарги та скасування оскаржуваного рішення, колегія суддів не вбачає.
Відповідно до частини першої та другої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Статтею 141 ЦПК України встановлено порядок здійснення судом розподілу судових витрат між сторонами.
Зокрема, нормами статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З матеріалів справи вбачається, що за подання позовної заяви, АТ «Ідея Банк» сплатив 2270 грн., за подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатила 3405 грн.
Відповідно до частини 10 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Зважаючи на те, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, за розгляд справи у суді першої інстанції підлягало до стягнення ОСОБА_1 на користь АТ «Ідея Банк» 862 грн. 89 коп. судового збору. Натомість, за розгляд справи у суді апеляційної інстанції підлягає сплаті 1294,33 грн. (150%), в той час, як ОСОБА_1 сплатила за подання апеляційної скарги 3405 грн. Відповідно з АТ «Ідея Банк» необхідно стягнути на користь ОСОБА_1 2110 грн. 67 коп. сплаченого судового збору
Виходячи з вищенаведеного, з урахування часткового задоволення апеляційної скарги та позову з АТ «Ідея Банк» на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути 1247 грн. 78 коп. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 вересня 2021 року в частині вирішення позовних вимог Акціонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за нараховану та прострочену плату за обслуговування кредиту скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні таких вимог - відмовити.
Рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 вересня 2021 року в частині стягнення інших складових кредитної заборгованості змінити, зменшивши загальний розмір заборгованості за Договором кредиту та страхування № Z62.00407.005451379 від 05.07.2019, який необхідно стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Ідея Банк», з 82 243 грн 37 коп. до 31262 (тридцять одна тисяча двісті шістдесят дві) гривень 44 копійок.
Рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 вересня 2021 року в частині розподілу судових витрат скасувати.
Стягнути з акціонерного товариства «Ідея Банк» в користь ОСОБА_1 1247 (одна тисяча двісті сорок сім) грн. 78 коп. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 30 листопада 2022 року.
Головуючий А.В. Ніткевич
Судді С.М. Бойко
С.М. Копняк