ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/18526/21
провадження № 2/753/180/22
16 листопада 2022 року Дарницький районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Лужецька О.Р.,
при секретарі - Григораш Н.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовомОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей Козелецької селищної ради Чернігівського району Чернігівської області про визначення місця проживання дитини
Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей Козелецької селищної ради Чернігівського району Чернігівської області про визначення місця проживання дитини. Свої вимоги мотивувала тим, що з 28.08.2019 р. сторони перебувають в зареєстрованому шлюбі, під час якого народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначає, що дитина проживає разом з матір'ю. Сторони не дійшли згоди щодо визначення місця проживання дитини, у зв'язку із чим звернулась з відповідним позовом до суду.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 24.09.2021 р. відкрито провадження у даній справі та постановлено провести розгляд даної справи в порядку загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання.
Ухвалою суду від 15.02.2022 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
25.08.2022 р. від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову. Зазначив, що позивачем не обґрунтовано позовні вимоги та не надано доказів того, що визначення місця проживання дитини разом з позивачем буде відповідати найкращим інтересам дитини. Вказав, що 25.02.2020 р. позивач без згоди відповідача самочинно змінила місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , яка після народження проживала за місцем проживання свого батька. Позивач протиправно позбавила відповідача як батька права виховувати свою дитину.
В судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідач в судове засідання не прибув, про час та місце слухання справи повідомлявся належним чином.
В судове засідання представник третьої особи Служби у справах дітей Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації не прибув, подав заяву про розгляд справи без участі представника служби.
В судове засідання представник третьої особи Служби у справах дітей Козелецької селищної ради Чернігівського району Чернігівської області не прибув, подав заяву про розгляд справи без участі представника служби, позовні вимоги підтримав та надав суду висновок щодо визначення місця проживання дитини.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що з 28.08.2019 р. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 30.12.2021 р. було розірвано.
Від даного шлюбу сторони мають доньку: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . (а.с.11)
Судом встановлено, що на даний час дитина проживає разом з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач, у свою чергу, має реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 .
З позовної заяви вбачається, що між сторонами виникали сварки, у зв'язку із чим 25.02.2020 р. поведінка відповідача змусила позивача з дитиною переїхати до своїх батьків.
Позивач вказує, що 29.08.2020 р. відповідач разом зі своїми батьками приїхав до неї додому за адресою: АДРЕСА_1 та викрав дитину, у зв'язку із чим вона була вимушена звернутись в поліцію та органи опіки. 03.09.2021 р. позивачу за допомогою поліції вдалося повернути доньку.
Відповідач посилається на те, що 25.02.2020 р. позивач без згоди відповідача самочинно змінила місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , яка після народження проживала за місцем проживання свого батька за адресою: АДРЕСА_2 .
Як вбачається із пояснень позивача та відповідача, між ними існують конфліктні відносинищодо визначення місця проживання дитини.
Згідно з частини другої статті 1 СК України регулювання сімейних відносин здійснюється цим Кодексом з метою: зміцнення сім'ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб; утвердження почуття обов'язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім'ї; побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки; забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.
Приписами статті 7 СК України передбачено, що жінка та чоловік мають рівні права і обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
У Декларації прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (принцип 6), встановлено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітню дитину не слід, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір'ю.
Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 5 СК України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Зокрема, держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини (частина друга і третя статті 5 СК України). При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Згідно з частин 2, 8, 9 статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до статей 18, 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 року) (далі - Конвенція) держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
В силу частини першої статті 3 Конвенції в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно з положеннями статті 9 зазначеної Конвенції держави-учасниці забезпечують, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц.
У §54 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 07 грудня 2006 року №31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олсон проти Швеції» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, №250, ст.35-36, §90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), ЄСПЛ указав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв'язки із сім'єю, крім випадків, коли доведено, що сім'я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09).
Аналіз наведених норм права та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
Частиною 4 статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Відповідно до ст.141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, чи розірвано шлюб і чи проживають вони разом чи окремо.
Згідно із ч.1 ст. 160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Статтею 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно із частинами 4, 5 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо місця проживання дитини, обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Пленум Верховного Суду України в п. 4 постанови №3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз'яснив, що висновок має бути оформлений на бланку державних адміністрацій районів, районів міст Києва та Севастополя, виконавчих органів міських чи районних у містах, сільських, селищних рад, підписаний головою (заступником голови) та скріплений печаткою.
Рішенням виконавчого комітету Козелецької селищної ради Чернігівського району Чернігівської області від 11.02.2022 р. №462-28 затверджено висновок про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір'ю ОСОБА_1 . (а.с.69)
Відповідно до висновку органу опіки та піклування органу Козелецької селищної ради Чернігівського району Чернігівської області про визначення місця проживання малолітньої дитини, 07.12.2021 р. комісією проведено обстеження житлово-побутових умов за фактичним місцем перебування малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 . З'ясовано, що за даною адресою створені належні умови для проживання, виховання та всебічного розвитку малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дитина має доглянутий вигляд, забезпечена повноцінним харчуванням, одягом, взуттям, предметами гігієни, має багато різноманітних іграшок. Для малолітньої ОСОБА_3 придбано дитяче ліжко, візок, дитина має всі необхідні дитячі речі. Є куточок для ігор. Мати дитини ОСОБА_1 належним чином доглядає за дитиною.
З висновку про визначення місця проживання дитини вбачається, що фахівцем із соціальної роботи відділу соціального захисту населення Козелецької селищної ради проведено оцінку потреб сім'ї ОСОБА_1 та надано висновок оцінки потреб сім'ї, де зазначено, що мати стурбована ситуацією, яка склалась між нею та родиною чоловіка, її тривожить подальша доля дитини. Дівчинка дуже любить свою маму. Родина ОСОБА_1 є отримувачем соціальних послуг та перебуває на обліку відділу соціального захисту населення селищної ради по причині розлучення батьків, що негативно впливає на сім'ю.
Згідно з висновком про визначення місця проживання малолітньої дитини, Козелецька селищна рада як орган опіки та піклування, визнає за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю - ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Згідно положень ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідачем не було надано доказів, які б свідчили про неналежне виконання позивачем або її ухилення від виконання своїх батьківських обов'язків, негативний вплив на виховання дитини або обставини, які б давали підстави стверджувати, що проживання дитини з матір'ю суперечить її інтересам, натомість проживання дитини з батьком буде для неї кращим з тих чи інших підстав.
Заперечення відповідача ґрунтуються на його звинуваченнях ОСОБА_1 про те, що вона без згоди відповідача самочинно змінила місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 .
Разом з тим, доказів, що визначення місця проживання дитини з матір'ю створює загрозу її життю та здоров'ю або негативно впливатиме на її розвиток відповідач не надав і судом не встановлено.
При розгляді справи жодних фактів, що визначення місця проживання доньки з матір'ю буде суперечити її інтересам не встановлено.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 з матір'ю ОСОБА_1 , оскільки таке рішення максимально відповідає інтересам дитини та забезпечить надалі можливості її всебічного морального, духовного, культурного, фізичного та психічного розвитку, виховання в оточенні любові і поваги.
При цьому, визначення проживання дитини з позивачем не може розцінюватися як її розлучення з батьком, який має такі ж права що і мати, а відтак, маючи бажання, може займатися вихованням та розвитком доньки на рівні з позивачем.
Суд роз'яснює сторонам, що у разі зміни обставин у відносинах сторін спору, а в першу чергу відносин між батьками, а також встановлення можливості їхнього спільного спілкування та проведення часу з донькою, визначене у цій справі місце проживання дитини може бути змінено, як за згодою батьків, так і в судовому порядку.
Керуючись ст. 161 Сімейного Кодексу України, ст.ст. 10, 12, 76, 77-81, 89, 141, 264, 265, 268354ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей Козелецької селищної ради Чернігівського району Чернігівської області про визначення місця проживання дитини - задовольнити.
Визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір'ю - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СУДДЯ О.Р. ЛУЖЕЦЬКА