29 листопада 2022 року м. Рівне №460/18608/22
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді С.М. Дуляницька, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Військова частина НОМЕР_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Військова частина НОМЕР_3
про скасування наказу, -
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 48 від 01.03.2022 відносно ОСОБА_1 .
Ухвалами від 20.06.2022 та від 06.07.2022 позовна заява залишалася без руху.
27.07.2022 позивач подав уточнену позовну заяву, в якій як відповідача вказав Військову частину НОМЕР_1 , а третю особу - ІНФОРМАЦІЯ_2 , просив скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 № 48 від 01.03.2022 відносно ОСОБА_1 .
Ухвалою від 01.08.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про скасування наказу; залучено до участі у справі як третю особу, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_3 ). Розгляд справи вирішено провести за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
19.08.2022 від військової частини НОМЕР_1 надійшло клопотання про заміну неналежного відповідача з Військової частини НОМЕР_1 на ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки на переконання представника військової частини НОМЕР_1 , Військова частина НОМЕР_1 не є належним відповідачем по справі. Крім того відповідач зазначає, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_2 , яка вибула у безпосереднє підпорядкування командира військової частини НОМЕР_3 , а особовий склад даної частини ще 10.03.2022 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . Також, просить залучити до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - Військову частину НОМЕР_2 .
Ухвалою від 29.08.2022 установлено ОСОБА_1 триденний строк з дня отримання (вручення) копії цієї ухвали для подання до суду відповідного клопотання про залучення співвідповідача, або ж заперечень проти такого залучення.
02.09.2022 від представника позивача адвоката О.І.Домецького надійшло клопотання про залучення ІНФОРМАЦІЯ_1 як співвідповідача.
Ухвалою від 05.09.2022 залучено до участі у справі як співвідповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 (адреса: АДРЕСА_4 ), при цьому змінено його процесуальний статус з третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, на співвідповідача. Цією ж ухвалою залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів, військову частину НОМЕР_2 та військову частину НОМЕР_3 .
Ухвалою від 07.09.2022 витребувано від ІНФОРМАЦІЯ_1 лист-ознайомлення позивача з правом на відстрочку від призову на військову службу.
Відтак суд зазначає, що позивачем у справі є ОСОБА_1 , відповідачами є Військова частина НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів, військова частина НОМЕР_2 та військова частина НОМЕР_3 ; предмет позову - скасування наказу військової частини НОМЕР_1 № 48 від 01.03.2022 відносно ОСОБА_1 .
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідно до ст. 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» (в редакції станом на дату оскаржуваного наказу) не підлягають призову під час мобілізації особи: жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років (такі жінки та чоловіки можуть бути призвані на військову службу у разі їх згоди і тільки за місцем проживання).
ОСОБА_1 має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, а тому навіть попри ті обставини, що призваний на службу до ЗСУ він був незаконно, його не мали права переводити в іншу військову частину поза межами місця його постійного проживання. Керівництво військової частини повинно було прийняти рішення про переміщення його в рамках однієї частини на іншу посаду, або ж перевести до іншої військової частини за місцем його проживання. Просить скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 № 48 від 01.03.2022 відносно ОСОБА_1 .
07.09.2022 від військової частини НОМЕР_1 надійшов письмовий відзив, в якому відповідач зазначає, що призов на військову служба здійснює ІНФОРМАЦІЯ_3 , а не військова частина як це зазначено в позовній заяві. ОСОБА_1 є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_2 . Дана військова частина відповідно до Витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 80 від 31.03.2022 року, вибула у безпосереднє підпорядкування командира військової частини НОМЕР_3 , а особовий склад даної частини з 10.03.2022 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . Військова частина НОМЕР_2 на сьогоднішній день є окремою військовою частиною та має власні служби діловодства. Скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 не може бути підставою для звільнення позивача з військової служби у військовій частині НОМЕР_2 . Відбір кандидатів для проходження військової служби здійснює територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, а військова частина на підставі наданих їй документів здійснює зарахування. Вважає, що наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 01.03.2022 № 48 стосовно ОСОБА_1 не мав подвійного тлумачення, виданий в межах компетенції військової частини, за своїм змістом не суперечить чинному законодавству, не пов'язаний з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина, що свідчить про правомірність останнього. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити.
Від ІНФОРМАЦІЯ_1 06.09.2022 надійшли письмові пояснення, а 23.09.2022 - відзив на позову наяву, в яких відповідач зазначає, що станом на 28.02.2022 військовозобов'язаний ОСОБА_1 прибув до ІНФОРМАЦІЯ_4 без виклику. Згідно висновку військово-лікарської комісії ОСОБА_1 визнаний придатним до військової служби, що зазначено у протоколі № 9/7 від 28.02.2021. Солдата запасу ОСОБА_1 було ознайомлено з правом на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. З огляду на самостійне та добровільне прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_1 не заперечував щодо призову на військову службу, адже підтверджуючих документів та заяв для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації не надав. Станом на 01.03.2022 військовозобов'язаний ОСОБА_1 був призваний до лав Збройних Сил України на підставі Указу Президента України № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» та направлений до військової частини НОМЕР_2 для проходження військової служби, згідно витягу з наказу від 01.03.2022 № 11, але не за місцем проживання через брак вільних посад, але а межах Рівненської області.
На виконання вимог ухвали про витребування доказів від 07.09.2022, від ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшов лист, в якому повідомлено, що в районному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки відсутній лист-ознайомлення, позивача було ознайомлено усно з правом на відстрочку від призову на військову службу.
Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що 28.02.2022 ОСОБА_1 прибув до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
За результатами проходження військово-лікарської комісії позивач був визнаний придатним для проходження військової служби, що підтверджується довідкою військово-лікарської комісії №9/7 від 28.02.2022.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №11 від 01.03.2022 солдата ОСОБА_1 призвано на військову службу по мобілізації до військової частини НОМЕР_2 .
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01.03.2022 № 48/дск, «2. відповідно до мобілізаційного призначення та мобілізаційним планом нижчепойменованих осіб офіцерського, сержантського та рядового складу, вважати призначеними до військової частини НОМЕР_1 , зарахувати до списків особового складу частини, на всі інші види забезпечення і вважати такими, що з 01 березня 2022 року справи та посаду прийняли і приступили до виконання службових обов'язків за посадою. Виплачувати надбавку за особливості проходження служби в розмірі 65% посадового окладу, окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі від посадового окладу, відповідно до рішення Міністра оборони України від 25.02.2022 № 3164/з:
1.23. Солдата ОСОБА_1 - водієм інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу військової частини НОМЕР_2 , ВОС-790037А. Встановити оклад за посадою 2730 грн. на місяць та щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 289%.»
Саме вказаний наказ є предметом оскарження в даній справі.
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 31.03.2022 № 80, особовий склад військових частин НОМЕР_2 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , НОМЕР_7 вважати такими, що вибули у безпосереднє підпорядкування командира військової частини НОМЕР_3 , з 10.03.2022 виключити зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
Згідно довідки від 17.032.2022 № 93 Військової частини НОМЕР_2 , ОСОБА_1 був зарахований до збройних сил України з 01.03.2022, на даний час (на дату видачі довідки 17.03.2022) виконує безпосередньо покладені на нього обов'язки (а.с.16).
Крім того, з військового квитка серії НОМЕР_8 вбачається, що в графі 4. Сімейний стан міститься відмітка «одружений».
Також на підставі копій свідоцтв про народження судом встановлено, що ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_7 (а.с.7, 8, 9).
Вважаючи протиправним наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 01.03.2022 № 48/дск в частині, що стосується позивача, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Згідно з частинами першою, другою статті 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
У силу статті 65 Основного Закону України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Поряд з цим, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
На момент розгляду адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу по мобілізації в умовах воєнного стану.
Статтею 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-ХІІ (надалі - Закон №3543-ХІІ в редакції на час виникнення спірних відносин) визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Цією ж статтею Закону України №3543-XII визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону України «Про оборону України», передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Статтею 22 Закону №3543-ХІІ визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації. Поряд з цим статтею 23 Закону №3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Так, зокрема, відповідно до частин третьої, п'ятої статті 22 Закону №3543-XII під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Згідно із положеннями абзацу четвертого частини першої статті 23 Закону №3543-XII (у редакції чинній на час винесення оскаржуваного наказу - 01.03.2022) не підлягають призову на військову службу під час мобілізації жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років (такі жінки та чоловіки можуть бути призвані на військову службу у разі їх згоди і тільки за місцем проживання).
Згідно з частиною третьої статті 23 Закону №3543-XII особи, зазначені в абзацах четвертому - восьмому частини другої цієї статті, у зазначений період можуть бути призвані на військову службу за їхньою згодою.
Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
За змістом пункту 7 названого Положення територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства. Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.
У силу пункту 12 згаданого Положення керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки має право, зокрема, видавати у межах своїх повноважень накази та розпорядження.
Оцінка судом обставин справи.
Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У цій справі позивач оспорює протиправний, як на його думку, наказ № 48/дск від 01.03.2022.
Суд враховує, що за певних умов не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, зокрема, військовозобов'язані жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років (такі жінки та чоловіки можуть бути призвані на військову службу у разі їх згоди і тільки за місцем проживання).
Дійсно, як вбачається з матеріалів справи, позивач є батьком трьох дітей віком до 18 років, зокрема: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження (а.с.7-9).
Разом з цим суд враховує, що в матеріалах справи відсутні докази того, що у відповідачів станом на 01.03.2022 була наявна інформація про те, що на утриманні позивача є троє і більше дітей віком до 18 років, що надавало б йому право на відстрочку по призову на військову службу по мобілізації.
Вказане підтверджується тим, що у документах, які надійшли від відповідачів стосовно позивача немає жодної інформації про те, що на його утриманні перебуває троє неповнолітніх дітей. Позивач не надав суду доказів направлення таких документів відповідачам.
У військовому квитку ОСОБА_1 серія НОМЕР_9 , у графі сімейний стан вказано, що він одружений. Водночас у військовому квитку відсутня інформація про наявність у позивача трьох неповнолітніх дітей (а.с.12).
Матеріали справи не містять жодних доказів про те, що ОСОБА_1 повідомляв відповідачів (чи осіб, які безпосередньо займались прийомом мобілізованих) про те, що на його утриманні перебуває троє неповнолітніх дітей, а тому був прийнятий на військову службу на загальних підставах.
ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомив, що станом на 28.02.2022 військовозобов'язаний ОСОБА_1 прибув до ІНФОРМАЦІЯ_4 без виклику.
З вищенаведеного вбачається, що позивач не заперечував проти призову за мобілізацією.
Матеріали справи не містять відомостей про визнання позивача непридатним чи обмежено придатним до військової служби за станом здоров'я.
Позивач у ході розгляду справи у суді не надав належних, допустимих та достовірних доказів, що з достатньою переконливістю свідчили б про порушення відповідачами порядку мобілізації військовозобов'язаного ОСОБА_1 чи безпідставної відмови у наданні йому відстрочки від призову у порядку, визначеному статтею 23 Закону №3543-XII.
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що призов ОСОБА_1 за мобілізацією проведений у відповідності до вимог статей 17, 65 Конституції України та Закону №3543-XII.
Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Право на захист - це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.
Суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Визнання протиправним рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або охоронюваний законом інтерес якої порушені такою діяльністю.
Пунктом 19 частини першої статті 4 КАС України передбачено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
У вітчизняній теорії права загальновизнано, що індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов'язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб'єктів; вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб'єктивні права та/чи обов'язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов'язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.
Ненормативним (індивідуальним) правовим актам притаманні такі ознаки: а) спрямовуються на врегулювання конкретних (одиничних) актів соціальної поведінки; б) поширюються лише на персонально визначених суб'єктів; в) містять індивідуальні приписи (веління, дозволи), розраховані на врегулювання лише окремої, конкретної життєвої ситуації, тому їх юридична чинність (формальна обов'язковість) вичерпується одноразовою реалізацією; г) не передбачають повторного застосування одних і тих самих юридичних засобів; д) не мають зворотної дії в часі.
Індивідуальні акти стосуються конкретних осіб та їхніх відносин. Загальною рисою, яка відрізняє ці акти від нормативних, є їх правозастосовний характер. Головною рисою таких актів є їх конкретність, а саме чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктами адміністративних правовідносин, які видають такі акти; розв'язання за їх допомогою конкретних, індивідуальних питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами.
До подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 09.04.2019 у справі №9901/611/18 та від 18.09.2019 у справі №9901/801/18.
Рішення суб'єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо такі рішення прийняті суб'єктом владних повноважень поза межами визначеної законом компетенції, або ж оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.
До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18.10.2019 у справі №813/38/16, від 27.02.2020 у справі №440/569/19.
Окрім того, в абзаці четвертому пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.06.1997 №2-зп у справі №3/35-313 вказано, що "… за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію".
У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22.04.2008 №9-рп/2008в справі №1-10/2008 вказано, що при визначенні природи "правового акта індивідуальної дії" правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що "правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)" стосуються окремих осіб, "розраховані на персональне (індивідуальне) застосування" і після реалізації вичерпують свою дію.
У контексті спірних відносин суд зауважує, що наказ командира військової частини НОМЕР_1 № 48/дск від 01.03.2022 в частині, що стосується призначення позивача до військової частини та зарахування до списків особового складу частини, та на всі інші види забезпечення, є індивідуальним правовим актом, що вичерпав свою дію фактом призначенням позивача до військової частини.
Як наслідок, скасування такого наказу не призведе до відновлення попереднього становища позивача, адже порядок демобілізації військовослужбовців чітко визначений законом і такий порядок не передбачає випадків демобілізації за рішенням суду про скасування наказу про зарахування до військової частини.
А тому, зважаючи на встановлені у ході розгляду фактичні обставини справи та беручи до уваги норми чинного законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог про скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 48 від 01.03.2022 відносно ОСОБА_1 слід відмовити.
При вирішенні спору суд керується частиною першою статті 9 КАС України, відповідно до якої розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
На підставі аналізу норм чинного законодавства та обставин, встановлених письмовими доказами, суд дійшов переконання, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Оскільки судом відмовлено у задоволенні позовних вимог відповідно до положень статті 139 КАС України відсутні підстави для розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 29 листопада 2022 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_10 )
Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_5 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_11 ) Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_12 )
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Військова частина НОМЕР_2
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Військова частина НОМЕР_3
Суддя С.М. Дуляницька