Справа № 278/2326/22
22 листопада 2022 року м. Житомир
Житомирський районний суд Житомирської області у складі головуючого судді Дубовік О. М., за участю секретаря судового засідання Мороз К. Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предметв спору: Управління ведення реєстру Територіальної громади Житомирської міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації, -
Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій зазначив, що є власником будинку АДРЕСА_1 , в якому зареєстровані та проживають мати позивача ОСОБА_3 та рідний брат ОСОБА_2 .
Позивач зазначає, що ОСОБА_2 не є членом його сім'ї, тому з моменту виникнення права власності на цей будинок у останнього займає його відповідач незаконно. Відповідач комунальні послуги не сплачує, ремонтом чи будівництвом будинку не займається, в утриманні житла ніякої участі не бере; постійно конфліктує з його матір'ю, що негативно впливає на стан її здоров'я.
Факт реєстрації та проживання відповідача за вказаною адресою порушує право позивача, як власника нерухомого майна, вільно розпоряджатись таким майном; зокрема, він не може провести ремонт будинку та здійснювати перебудову з метою поліпшення житлових умов.
У зв'язку з наведеним, просить суд позбавити відповідача права користування будинку АДРЕСА_1 та зняти його з місця реєстрації.
Позивач та його представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили задовольнити повністю. Повідомили про наявність рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду у справі №278/18/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом виселення з будинку. Заначили, що до виконавчої служби із заявою про виконання рішення у цій справі не звертались. Добровільно відповідач не бажає виселитись з місця реєстрації. Крім того, вважають, що виселити особу не можна без зняття з реєстрації останньої.
Відповідач у судовому засіданні позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні. Зазначив, що безпосередньо у будинку не проживає, оскільки живе у літній кухні вже декілька років. За місцем реєстрації проживає постійно на протязі 42 років, з моменту народження. З матір'ю конфліктів у нього не було.
Представник третьої особи подав заяву про розгляд справи за його відсутності (а.с. 48).
Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_3 показала, що вона проживає у будинку, а відповідач - у літній кухні. Зазначила, що останній по господарству не допомагає, не дає розпоряджатись спірним майном, робити ремонт, продати. Пояснила, що була ситуація, коли відповідач її не допускав до спірного будинку і їй доводилось шукати інше житло; зазначила, що відповідач їй погрожує та б'є.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.
На підставі договору дарування житлового будинку від 02.11.2018 року ОСОБА_1 на праві власності належить житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с. 7-8).
Рішенням Виконавчого комітету Тетерівської сільської ради Житомирського району Житомирської області від 19.05.2022 року АДРЕСА_2 перейменовано на Приозерну.
Факт належного права власності позивачу будинку також підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та інших майнових реєстрів № 311638480 від 05.10.2022 року (а.с. 31-32).
Відповідно до довідки Виконавчого комітету Тетерівської сільської ради Житомирського району Житомирської області № 641 від 25.08.2022 року у спірному будинку зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (а.с. 13).
Постановою Житомирського апеляційного суду від 03.07.2019 року (а.с. 15-16) усунуто ОСОБА_1 перешкоди у користуванні власністю шляхом виселення ОСОБА_2 із житлового будинку АДРЕСА_2 .
Відповідно до положень ст. ст. 55, 124 Конституції України, ст. 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. 1 ст. 316 ЦК України).
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України).
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч. 1 ст. 319 ЦК України).
Частиною 1 ст. 383 ЦК України передбачене право власника житлового будинку, квартири використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України).
Вирішуючи даний позов, суд зазначає, що позивачем не зазначено жодної підстави, які передбачені нормами законодавчих актів, що регулюють житлові відносини, - Цивільним кодексом України та Житловим кодексом України щодо втрати відповідачем права користування житловим приміщенням.
Крім того, варто зауважити, що невиконання особою рішенння суду щодо виселення не є підставою для визнання такої особи втратившою право користування житловим приміщенням.
Також відсутні підстави в частині задоволення позову про зняття з реєстрації відповідача.
Підсумовуючи наведене, при розгляді даної справи судом не встановлено порушення, невизнання чи оспорення відповідачем прав позивача. Доводи позивача не підтверджені об'єктивними доказами, зводяться до власного суб'єктивного тлумачення вимог чинного законодавства. Сам факт звернення позивача до суду не свідчить про порушення його права, таке підлягає доказуванню у встановленому законом порядку.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Розглянувши справу в межах заявлених вимог і на підставі наявних доказів, суд дійшов переконання про відсутність правових підстав для задоволення позову. Відомості, які б спростовували даний висновок суду, у матеріалах справи відсутні.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 12, 13, 76-83, 89 ЦПК, ст. 391, ч. 2 ст. 406 ЦК України, суд
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предметв спору: Управління ведення реєстру Територіальної громади Житомирської міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано 28.11.2022 року.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: відомості у матеріалах справи відсутні.
Суддя О. М. Дубовік