вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"15" листопада 2022 р. Справа№ 910/709/22
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко А.І.
суддів: Михальської Ю.Б.
Скрипки І.М.
секретар судового засіданні: Бендюг І.В.,
за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 15.11.2022,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 10.08.2022 (повний текст складено 15.08.2022)
та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва
від 31.08.2022
у справі № 910/709/22 (суддя Андреїшина І.О.)
за позовом Приватного підприємства "Транс Логістик"
до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія"
про стягнення 14 237,29 грн,
за зустрічним
позовом Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія"
до Приватного підприємства "Транс Логістик"
про визнання договору недійсним,
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2022 року Приватне підприємство "Транс Логістик" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" про стягнення 14 237,29 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не здійснив своєчасної виплати страхового відшкодування за договором добровільного страхування наземного транспорту № 078999/920/190001043 від 16.07.2019 внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди, у зв'язку з чим позивачем заявлено до стягнення інфляційні втрати у розмірі 5 846,32 грн, 3% річних у розмірі 2 675,40 грн та пеню у розмірі 5 715,57 грн.
Короткий зміст зустрічних позовних вимог
07.02.2022 через відділ діловодства суду надійшла зустрічна позовна заява Приватного акціонерного товариства "Українська Пожежно-Страхова Компанія" про визнання договору добровільного страхування наземного транспорту № 078999/920/190001043 в частині страхування транспортного засобу MAN TGM 18.250, д.н.з. НОМЕР_1 недійсним.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2022 прийнято для спільного розгляду з первісним позовом зустрічний позов Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" до Приватного підприємства "Транс Логістик" про визнання договору недійсним. Вимоги за зустрічним позовом об'єднано в одне провадження з первісним позовом.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.08.2022 у справі №910/709/22 первісний позов Приватного підприємства «Транс Логістик» задоволено повністю.
Присуджено до стягнення з Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на користь Приватного підприємства «Транс Логістик» суму інфляції за період прострочення сплати страхового відшкодування у розмірі 5846, 32 грн, 3% річних у розмірі 2675, 40 грн, пеню у розмірі 5715, 57 грн та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2481, 00 грн.
У задоволенні зустрічного позову Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» відмовлено повністю.
Рішення суду першої інстанції в частині задоволення первісного позову мотивовано тим, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків. Тобто, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язання. При цьому судом вставлено обставини невиконання відповідачем за первісним позовом грошового зобов'язання за договором добровільного страхування наземного транспорту від 16.07.2019 № 078999/920/190001043, встановленого рішенням Господарського суду міста Києва від 05.08.2021 у справі № 910/9470/21.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем за зустрічним позовом не доведено та не надано доказів наявності фактичних обставин, які б свідчили про недодержання вимог, встановлених статтею 203 Цивільного кодексу України, в момент вчинення договору добровільного страхування наземного транспорту від 16.07.2019 № 078999/920/190001043 в частині страхування транспортного засобу MAN TGM 18.250, державний номер НОМЕР_1 .
Короткий зміст додаткового рішення місцевого господарського суду та його мотиви
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 31.08.2022 у справі №910/709/22 заяву Приватного підприємства «Транс Логістик» про розподіл судових витрат у справі № 910/709/22 задоволено повністю.
Присуджено до стягнення з Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на користь Приватного підприємства «Транс Логістик» витрати на оплату професійної правничої допомоги в розмірі 5000, 00 грн.
Додаткове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що в матеріалах справи наявні докази понесення позивачем за первісним позовом витрат на професійну правову допомогу в сумі 5 000,00 грн, а відповідачем за первісним позовом не було доведено неспівмірності таких витрат.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів
Не погоджуючись з прийнятими рішенням та додатковим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить скасувати оскаржувані рішення, додаткове рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні первісного позову в повному обсязі та задовольнити зустрічний позов.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не були враховані вимоги статей 11, 526, 629, 530, 988 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, статей 20, 25 Закону України «Про страхування», пункту 11.4.11 договору страхування та невірно застосовано пункт 11.4.9 договору, що призвело до прийняття незаконного та необґрунтованого рішення про стягнення штрафних санкцій за прострочку виконання грошового зобов'язання, яке страховиком не допускалось.
Скаржник вважає, що не тільки штрафні санкції, за стягненням яких звернувся позивач, а й будь-які платежі, що здійснювалось сторонами за договором страхування в частині страхування автомобіля MAN TGM 18.250, реєстраційний номер НОМЕР_1 , не мали бути здійснені у зв'язку із невідповідність договору в момент його укладення (вчинення)вимогам статей 6, 16 Закону України «Про страхування».
Мотивами скасування додаткового рішення, скаржник вказує ті обставини, що позов про стягнення штрафних санкцій за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань безпосередньо пов'язаний зі справою №910/9470/21 про стягнення основної суми грошового зобов'язання, у якій здійснював представництво той самий адвокат Денисенко В.М., який міг унести позовні вимоги по цій справі до позову у справі №910/9470/21, уникнувши витрат позивача на його послуги у додатковому процесі.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача
Заперечуючи проти апеляційної скарги відповідач подав відзив, у якому просить відмовити скаржнику у задоволенні апеляційної скарги, а рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2022 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 31.08.2022 у справі №910/709/22 залишити без змін.
Явка представників у судове засідання
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.10.2022 задоволено клопотання представника Приватного підприємства "Транс Логістик" " про проведення судового засідання в режимі відео конференції; судове засідання по справі № 910/709/22, призначене на 15.11.2022 о 10:00 год., постановлено провести в режимі відеоконференції із застосуванням сервісу «EASYCON».
Водночас, як вбачається з протоколу судового засідання від 15.11.2022 представник позивача за первісним позовом не був присутнім у судовому засіданні 15.11.2022, а справу вирішено розглядати у звичайному режимі (без режиму відеоконференції), у зв'язку з неможливістю з'єднатись з представником позивача.
Матеріалами справи підтверджується, що Приватне підприємство «Транс Логістик» скористалось наданим йому статтею 263 Господарського процесуального кодексу України правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, у якому виклав свої заперечення щодо змісту і вимог апеляційної скарги відповідача за первісним позовом.
При цьому, колегія суддів наголошує, що у матеріалах справи наявні всі необхідні докази для розгляду апеляційної скарги по суті.
З огляду на викладене, а також враховуючи те, що явка представників учасників справи в судові засідання не була визнана обов'язковою, судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість здійснення розгляду апеляційної скарги у даній справі за відсутності представника позивача за первісним позовом.
Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як підтверджено матеріалами справи, 16.07.2019 між Приватним акціонерним товариством "Українська пожежно-страхова компанія" (страховик) та Приватним підприємством "Транс Логістик" (страхувальник) був укладений договір добровільного страхування наземного транспорту № 078999/920/190001043 (з протоколом розбіжностей до нього), предметом якого є майнові інтереси, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням, визначеним у частині 1 договору наземним транспортним засобом та стаціонарно встановленим на ньому додатковим обладнанням.
Згідно з умовами вищевказаного договору, а також додатку №46 від 08.05.2020 до нього, були застраховані майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним НОМЕР_1 .
Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.08.2021 у справі №910/9470/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2021, встановлено факт неналежного виконання відповідачем умов договору добровільного страхування наземного транспорту від 16.07.2019 № 078999/920/190001043 щодо виплати страхового відшкодування вартості відновлювального ремонту транспортного засобу MAN TGM 18.250, державний номерний знак НОМЕР_1 , в результаті його пошкодження при ДТП, а також з Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" на користь Приватного підприємства "Транс Логістик" стягнуто суму страхового відшкодування в розмірі 85 885,98 грн.
Приватним виконавцем Шарковим О.О. відповідно до платіжного доручення № 3797 від 05.01.2022 здійснено на користь позивача погашення страхового відшкодування в розмірі 88155,98 грн за судовим рішенням №910/9470/21 (85 885,98 грн страхове відшкодування + 2270,00 грн судовий збір).
Звертаючись з даним позовом до суду позивач за первісним позовом зазначає, що у зв'язку з невиконанням відповідачем за первісним позовом грошового зобов'язання за договором добровільного страхування наземного транспорту від 16.07.2019 № 078999/920/190001043, встановленого рішенням Господарського суду міста Києва від 05.08.2021 у справі № 910/9470/21, позивач за первісним позовом має право на захист майнових прав та інтересів, пов'язаних з відшкодуванням матеріальних втрат кредитора, та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, на отримання компенсації (плати) від відповідача за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати позивачу, а також на нарахування пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, у зв'язку з чим позивачем за загальний період прострочення з 23.12.2020 по 26.06.2021 нараховано інфляційні втрати у розмірі 5846,32 грн, 3 % річних у розмірі 2675,40 грн, а також пеню в розмірі 5715,57, нараховану за період з 23.12.2020 по 26.06.2021.
Заперечуючи проти первісних позовних вимог, Приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія" звернулась до суду із зустрічним позовом до Приватного підприємства «Транс Логістик» та просило визнати договір добровільного страхування наземного транспорту від 16.07.2019 № 078999/920/190001043 недійсним в частині страхування транспортного засобу MAN TGM 18.250, державний номер НОМЕР_1 .
В обґрунтування недійсності договору добровільного страхування наземного транспорту від 16.07.2019 № 078999/920/190001043 в частині страхування транспортного засобу MAN TGM 18.250, державний номер НОМЕР_1 , Приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія" посилається на те, що договір укладений з порушенням вимог статей 6, 16 Закону України "Про страхування", оскільки при його укладенні страхувальником не виконано обов'язку щодо надання страховику транспортного засобу для огляду та складання відповідного акту огляду транспортного засобу.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 2 статті 509 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Проте, саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.
Отже, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків. Тобто, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто, зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з частиною 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).
У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Так, за умовами пункту 18.1 договору за невиконання або неналежне виконання обов'язків за договором сторони несуть майнову відповідальність шляхом сплати пені в розмірі 0,1 % від суми простроченого платежу (крім страхового платежу) за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, встановленої на кінцеву дату такого платежу.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18, постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №905/587/18.
Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і процентів річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Як правильно вказано судом першої інстанції, дії відповідача за первісним позовом є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача, відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України та застосування відповідальності відповідно до умов пункту 18.1. договору.
Суд критично оцінює твердження відповідача за первісним позовом про те, що перебіг строку виплати не розпочинався.
З огляду на встановлений судом факт прострочення відповідача за первісним позовом, вимоги Приватного підприємства «Транс Логістик» про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» 2675,40 грн 3 % річних, 5715,57 пені та 7048,00 грн інфляційних втрат підлягають задоволенню за розрахунком позивача, перевірених судом.
Щодо зустрічних позовних вимог слід зазначити наступне.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (стаття 6 Цивільного кодексу України).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими, відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Стаття 202 Цивільного кодексу України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Відповідно до частин 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Разом з тим, положеннями статті 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, а саме передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом (нікчемний правочин) або якщо він визнаний судом недійсним оспорюваний правочини).
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Предметом зустрічного позову Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" до Приватного підприємства «Транс Логістик» є вимога про визнання договору добровільного страхування наземного транспорту від 16.07.2019 № 078999/920/190001043 недійсним в частині страхування транспортного засобу MAN TGM 18.250, державний номер НОМЕР_1 .
Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" мотивовано тим, що договір укладений за невідповідності Правилам страхування, і як наслідок порушенням вимог статей 6, 16 Закону України "Про страхування", оскільки при його укладенні страхувальником не виконано обов'язку щодо надання страховику транспортного засобу для огляду та складання відповідного акту огляду транспортного засобу.
Підпунктом 16.1.11. пункту 16.1. договору визначено однією із підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування відсутність акту огляду, завіреного підписом та печаткою представника страховика, що засвідчує факт проведення огляду та фотографування ТЗ (в редакції додатку №2 "Протокол розбіжностей" до договору).
Пунктом 8.2. Правил добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного), затверджених Головою Правління АТ "УПСК" від 31.03.2009 (надалі - Правила) передбачено, що для укладення договору страхування страхувальник пред'являє страховику такі документи: документ про реєстрацію ТЗ, документ, що підтверджує вартість ТЗ (довідка-рахунок, митна декларація тощо), документ, що підтверджує вартість додаткового обладнання. Страхувальник - фізична особа надає паспорт, ідентифікаційний код, а юридична особа - довідку з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України Державного комітету статистики України. Якщо Страхувальник не є власником ТЗ, він також повинен пред'явити документ, що надає йому право користування цим ТЗ.
Пунктом 8.3. Правил встановлено, що при страхуванні ТЗ, перед укладанням, поновленням чи зміною умов договору страхування страхувальник зобов'язаний надати страховику ТЗ та додаткове обладнання для огляду.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Одночасно, необхідно з урахуванням приписів статті 215 Цивільного кодексу України та статті 207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, частина 1 статті 220, частина 2 статті 228 Цивільного кодексу України, частина 2 статті 207 Господарського кодексу України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.
За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем за зустрічним позовом при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.
Крім того, виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина 1тстатті 638 Цивільного кодексу України).
Аналогічні положення містяться і в статті 180 Господарського кодексу України.
Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Отже, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до частин 1, 2 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.
Відповідно до частини 1 договору добровільного страхування наземного транспорту №078999/920/190001043 застрахованими є транспортні засоби, зазначені у додатку до цього договору.
У додатку № 46 від 08.05.2020 до договору № 078999/920/190001043 вказаний спірний транспортний засіб - MAN TGM 18.250, д.н.з. НОМЕР_1 , в частині якого відповідач за зустрічним позовом просить суд визнати недійсним.
Вищевказаний договір разом з додатками до нього підписаний з боку позивача за первісним позовом та відповідача за первісним позовом без зауважень та скріплений їх печатками.
Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія" зазначає, що 29.10.2019 перелік застрахованих транспортних засобів за вже діючим договором страхування було доповнено шляхом укладення додатку до договору страхування № 12. Серед нових транспортних засобів, які планувалось передати у страхування, був автомобіль MAN TGM 18.250, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Враховуючи, що договір страхування визначав термін страхування в один рік, уклавши додаток 12 , сторони за договором узгодили строк його дії в частині страхування автомобіля MAN TGM 18.250, реєстраційний номер НОМЕР_1 з 02.11.2019 по 01.11.2020.
Страховий платіж, згідно з додатком до договору страхування транспортного засобу був визначений у сумі 21 420,00 грн.
Судом взято до уваги, що відповідно до частин першої та четвертої статті 18 Закону України "Про страхування" при укладанні договору страхування страховик має право запросити у страхувальника баланс або довідку про фінансовий стан, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), та інші документи, необхідні для оцінки страховиком страхового ризику. Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування. Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.
При цьому чинне законодавство не забороняє страховику відмовити особам, які до нього звертаються, в укладенні договору страхування, зокрема, у разі відмови в наданні транспортного засобу для огляду. У зв'язку з цим, оскільки сам по собі факт ненадання страхувальником на огляд ТЗ виключає можливість страховика встановити відповідні пошкодження, що вже існують на час укладення договору та які не відносяться до страхового випадку, що може настати в майбутньому, тому Приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія" вправі було відмовити в укладенні договору добровільного страхування такого неоглянутого транспортного засобу. Тобто, страховик мав всі підстави не укладати договір до складання акта, але не зробив цього. А оскільки сторонами 29.10.2019 було підписано додаток № 46 до договору, в якому страховиком самостійно було визначено страхову суму для транспортного з засобу MAN TGM 18.250, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , а також визначено строк дії договору страхування щодо такого авто. На виконання умов вказаного правочину, що сторонами не заперечується, відповідачем отримувались відповідні страхові платежі.
За висновками Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладених у постанові від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Цей висновок був застосований у пункті 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 461/9578/15-ц (провадження № 14-175 цс 20).
Як вбачається з зустрічної позовної заяви та не заперечується відповідачем за первісним позовом, останнім було отримано страхові платежі за договором страхування транспортного засобу MAN TGM 18.250, реєстраційний номер НОМЕР_1 , жодних заперечень при отримання вищевказаних страхових платежів стосовно того, що відсутній акт огляду, відповідачем за первісним позовом не заявлялось.
Частиною 1 статті 16 Закону України "Про страхування" встановлено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Статтею 982 Цивільного кодексу України визначено, що істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства.
Як зазначає позивач за зустрічним позовом, що відповідно до пункту 8.1 Правил добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) затверджених Акціонерним товариством "Українська Пожежно-Страхова Компанія" 31.03.2009 договір страхування укладається на підставі письмової заяви страхувальника на страхування ТЗ. При заповненні бланку заяви страхувальник зобов'язаний відповісти на всі запитання, зазначені в заяві. Розмір страхового платежу визначається на підставі інформації, зазначеної в заяві. Заповнення заяви не зобов'язує страхувальника та страховика укладати договір страхування. Не допускається укладання договору страхування на підставі усної заяви. Обов'язковою умовою є огляд страховиком ТЗ. В разі, якщо окремі умови договору страхування не узгоджуються із положеннями цих правил - застосовуються умови, визначені сторонами договору страхування.
Оскільки обов'язок (надати транспортний засіб для огляду) був визначений не договором страхування, а Правилами страхування. Натомість, відповідно до статті 989 Цивільного кодексу України, статті 21 Закону України "Про страхування" обов'язки страхувальника визначаються законом та умовами договору. За договором такий обов'язок (як надання транспортного засобу для огляду перед укладанням договором, так і складання акта) прямо не покладений на страхувальника (для порівняння у пункті 11.2.17 договору встановлений такий обов'язок надати для огляду після виплати страхового відшкодування). При цьому у підпункті 16.1.11. договору застережено, що акт огляду повинен містити підпис та печатку саме представника страховика (відповідача). Отже за умовами договору підписання акта огляду транспортного засобу залежить від страховика (відповідача), а не навпаки".
Відповідач за первісним позовом не надав суду належних доказів, які підтверджували, що останнім вчинялись будь-які дії в частині огляду транспортного засобу, оскільки такі дії залежить від страховика, а не навпаки.
Відповідно до положень статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що основу цивільного законодавства України становить Конституція України.
Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.
Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу (далі - закон).
Якщо суб'єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов'язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Цивільного кодексу України.
Цивільні відносини можуть регулюватись актами Президента України у випадках, встановлених Конституцією України.
Актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України.
Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.
Інші органи державної влади України, органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом.
Цивільні відносини регулюються однаково на всій території України.
Правила добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) затверджених Акціонерним товариством "Українська Пожежно-Страхова Компанія" 31.03.2009 не відносяться до актів цивільного законодавства, а відтак вважати, що порушення самим же Страховиком його ж правил не є підставою для визнання договору недійсним.
На думку Конституційного Суду України, тлумачення та застосування судами джерел цивільного права у будь-якому разі має ґрунтуватися на таких засадах цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність і розумність (абзац третій підпункту 3.5 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 28.04.2021 N 2-р(ІІ)/2021).
Окрім того, суд звертає увагу, що положеннями пункту 8.1 Правил добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного), за яким договір страхування укладається на підставі письмової заяви страхувальника на страхування ТЗ. При заповненні бланку заяви страхувальник зобов'язаний відповісти на всі запитання, зазначені в заяві. Розмір страхового платежу визначається на підставі інформації, зазначеної в заяві. Заповнення заяви не зобов'язує страхувальника та страховика укладати договір страхування. Не допускається укладання договору страхування на підставі усної заяви. Обов'язковою умовою є огляд страховиком ТЗ. В разі, якщо окремі умови договору страхування не узгоджуються із положеннями цих Правил - застосовуються умови, визначені сторонами Договору страхування, останній не передбачає складання акту огляду за результатами такого огляду.
Враховуючи викладені обставини, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що позивачем за зустрічним позовом не доведено та не надано доказів наявності фактичних обставин, які б свідчили про недодержання вимог, встановлених статтею 203 Цивільного кодексу України, в момент вчинення договору добровільного страхування наземного транспорту від 16.07.2019 № 078999/920/190001043 в частині страхування транспортного засобу MAN TGM 18.250, державний номер НОМЕР_1 , у зв'язку з чим відсутні правові підстави для визнання недійсним договору добровільного страхування наземного транспорту від 16.07.2019 № 078999/920/190001043 в частині страхування транспортного засобу MAN TGM 18.250, державний номер НОМЕР_1 , а заявлені зустрічні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Крім того, додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 31.08.2022 у справі №910/709/22 заяву Приватного підприємства «Транс Логістик» про розподіл судових витрат у справі № 910/709/22 задоволено повністю.
Присуджено до стягнення з Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на користь Приватного підприємства «Транс Логістик» витрати на оплату професійної правничої допомоги в розмірі 5000, 00 грн.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Як вбачається із матеріалів справи, у позовній заяві позивачем зазначено, що останній очікує понести у зв'язку із розглядом справи у суді витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу на загальну суму близько 10000,00 грн.
У подальшому, 18.08.2022 до Господарського суду міста Києва надійшла заява представника Приватного підприємства "Транс Логістик" про розподіл судових витрат, в якій останній просить суд стягнути з відповідача за первісним позовом 5000,00 грн правової допомоги за надані послуги.
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
- на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
- пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
- пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Порядок розподілу судових витрат визначено статтею 129 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно із частинами 4, 8 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача. Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Разом з тим, склад та розмір витрат, пов'язаних з розглядом справи, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Витрати, заявлені до відшкодування, мають бути документально підтвердженими та доведеними. Відсутність документального підтвердження витрат, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Як зазначалось вище, 18.08.2022 позивачем за первісним позовом подано заяву про розподіл судових витрат, в якій останній просить суд стягнути з відповідача за первісним позовом 5000,00 грн правової допомоги за надані послуги. До заяви додано рахунок-фактуру № 10/08/22 від 10.08.2022 року; акт здачі-приймання наданих послуг від 10.08.2022 на підставі договору № 08/02-19/5 про надання правової (правничої) допомоги від 08.02.2019 року та додаткової угоди б/н від 04.01.2022 року до вищевказаного договору по справі № 910/709/22; платіжне доручення про сплату вартості наданих послуг від 12.08.2022; детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних в рамках надання професійної правової (правничої) допомоги від 10.08.2022 року по справі № 910/709/22; додаткову угоду б/н від 04.01.2022 року до договору № 08/02-19/5 про надання правової (правничої) допомоги від 08.02.2019 року щодо стягнення пені, інфляційних збитків на 3 % річних за неналежне виконання договору добровільного страхування наземного транспорту № 078999/920/190001043 від 16.07.2019 року та договір № 08/02-19/5 про надання правової (правничої) допомоги від 08.02.2019 року.
Так, згідно з п. 4 додаткової угоди від 04.01.2022 року до договору № 08/02-19/5 про надання правової (правничої) допомоги від 08.02.2019 року визначено, що послуги за даною додатковою угодою вважаються належним чином наданими об'єднанням з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі таких послуг.
Акт приймання-передачі наданих послуг підписується сторонам на протязі 3 (трьох) календарних днів з моменту винесення судом першої інстанції рішення за результатами розгляду справи.
Разом з тим, пунктом 3 додаткової угоди передбачено, що оплата послуг здійснюється клієнтом за цією додатковою угодою на умовах, що будуть визначені в акті приймання-передачі наданих послуг.
Відповідно змісту акту здачі-приймання наданих послуг від 10.08.2022, детального опису робіт (наданих послуг) від 10.08.2022 та рахунку-фактури від 10.08.2022 загальна вартість наданих послуг становить 5000,00 грн.
Відповідно до положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Судом першої інстанції правильно вказано, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Враховуючи наведене, зважаючи на наявність в матеріалах справи доказів понесення відповідачем витрат на професійну правову допомогу, а також приймаючи до уваги, що відповідачем за первісним позовом не було доведено неспівмірності таких витрат, господарський суд вважає за необхідне покласти на позивача, понесені відповідачем витрати на професійну правову допомогу в сумі 5 000,00 грн.
Відповідно до частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на вищевикладене, оскільки рішенням Господарського суду міста Києва від 10.08.2022 у справі № 910/709/22 первісний позов Приватного підприємства "Транс Логістик" задоволено повністю, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що витрати на професійну правничу допомогу адвоката, відповідно до частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, в розмірі 5000,00 грн покладаються на відповідача за первісним позовом, у зв'язку з цим заява Приватного підприємства "Транс Логістик" про розподіл судових витрат у справі № 910/709/22 підлягає задоволенню.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Усі інші доводи та міркування учасників справи, окрім наведених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не є такими, що спростовують висновки суду про наявність підстав визнання укладеною додаткової угоди до договору про оренду землі від 18.04.2016.
При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 травня 2011 року, пункт 58).
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2022 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 31.08.2022 у справі №910/709/22 обґрунтовані, відповідають обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для їх скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта - Приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія".
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 255, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, 276, статтями 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2022 у справі №910/709/22 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2022 у справі №910/709/22 залишити без змін.
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 31.08.2022 у справі №910/709/22 залишити без задоволення.
Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 31.08.2022 у справі №910/709/22 залишити без змін.
Матеріали справи №910/709/22 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено: 24.11.2022.
Головуючий суддя А.І. Тищенко
Судді Ю.Б. Михальська
І.М. Скрипка