П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
22 листопада 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/12583/22
Головуючий в 1 інстанції: Кравченко М.М.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Шляхтицького О.І.,
суддів: Семенюка Г.В., Домусчі С.Д.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 27.09.2022 по справі № 420/12583/22 за позовом ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльність та стягнення 8093,23 грн., -
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби 23.12.2016 року;
- стягнути з Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 8093,23 грн.
Також, в позовній заяві позивач просив поновити процесуальний строк на подання позовної заяви, пропущений за поважних причин.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 13.09.2022 року позовну заяву ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції про визнання протиправною бездіяльність та стягнення 8093,23 грн. було залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви десять днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху позивачем. Роз'яснено, що в іншому випадку позов буде повернутий позивачеві.
Постановляючи ухвалу від 13.09.2022 про залишення позовної заяви без руху суд першої інстанції, зокрема, виходив з того, що вказані позивачем підстави пропущення строку звернення до суду є неповажними.
В зв'язку з цим, ухвалою від 13.09.2022 року суд першої інстанції зазначив про необхідність усунути недоліки позовної заяви шляхом подання до суду належним чином оформленої заяви про усунення недоліків позовної заяви з відповідними додатками (документами) для суду та відповідно до кількості учасників справи.
20.09.2022 року до Одеського окружного адміністративного суду від представника ОСОБА_1 надійшла уточнена позовна заява з додатками, а також заява про поновлення пропущеного строку позовної давності.
В позовній заяві в новій редакції ОСОБА_1 просить суд:
- поновити ОСОБА_1 процесуальний строк на подання позовної заяви, пропущений за поважних причин;
- визнати протиправною бездіяльність Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, що є правонаступником Управління державної пенітенціарної служби України, щодо не нарахування та не виплати при звільненні зі служби 23.12.2016 року ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно за цінами, що діяли на день підписання наказу про його звільнення зі служби Управління державної пенітенціарної служби України № 114/ОС-16 від 23.12.2016 року;
- стягнути з Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 8093,23 грн.
В обґрунтування заяви про поновлення пропущеного строку позовної давності представник ОСОБА_1 зазначає, що 14.02.2022 на надісланий ОСОБА_1 запит на інформацію від 10.01.2022 року, він отримав лист Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції від 25.01.2022 року № 3.1/33/ягд із довідкою про грошову компенсацію вартості за недоотримане речове майно № 1, в якій зазначалось сума, що належить до виплати - 8093,23 грн.
Після того, позивач звернувся до відповідача із заявою від 04.06.2022 року, відповідно до якої просив виплатити грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна в сумі 8093,23 грн. У зв'язку із неотриманням відповіді на заяву від 04.06.2022 року було направлено повторно, що підтверджується цінним листом АТ «Укрпошта» від 28.07.2022 року, на яку надійшов лист Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції від 01.08.2022 року № 3.1-220/ягд, що було отримано позивачем 15.08.2022 року, за яким повідомлено, що кошти на рахунках за бюджетною програмою КПКВК 3601020 «Виконання покарань установами і органами Державної кримінально-виконавчої служби України» відсутні та будуть виплачені за умови надходження фінансування.
Крім того, позивач в період з 08.03.2019-08.04.2019, 23.04.2019-30.06.2019, 15.07.2019-29.08.2019, 14.09.2019-18.09.2019, 23.09.2019-25.09.2019, 06.06.2020-04.07.2020, 05.08.2020-28.08.2020, а всього на протязі 4 міс.25 днів, безпосередньо брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки, оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ в Донецькій та Луганській областях, перебуваючи в м. Волноваха та м. Торецьк Донецької області, що стало об'єктивною причиною неможливості звернення із даною позовною до суду. Позивач не знав та не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом місячного строку, оскільки грошова компенсація була не тільки не виплачена при звільненні, але й не нарахована, а факт нарахування певних сум відповідачем приховувався. Тому строк для звернення до суду із позовною заявою про стягнення компенсації вартості за неотримане речове майно пропущений з поважних причин й повинен обчислюватись з моменту отримання позивачем відмови у виплаті такої компенсації - 15.08.2022 року.
Одеський окружний адміністративний суд ухвалою від 27.09.2022 позовну заяву ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції про визнання протиправною бездіяльність та стягнення 8093,23 грн. повернув позивачу.
Повертаючи позовну заяву позивача, суд першої інстанції виходив з того, що після звільненні зі служби з органів Державної кримінально-виконавчої служби України 23.12.2016 року ОСОБА_1 дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів в даному випадку, при цьому позов позивач подав до суду лише 09.09.2022 року. При цьому, факт звернення позивача до відповідача у лютому 2022 року з приводу надання інформації, чи проводилось нарахування та сплата компенсації вартості за неотримане речове майно та отримана відповідь не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання відповідної інформації, тощо.
З урахуванням наведеного, на думку суду першої інстанції, реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Тобто, вказані позивачем обставини не можуть бути підставами для визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду та поновлення такого строку, оскільки вони є необґрунтованими та безпідставними, здійснені з невірним тлумаченням норм законодавства.
Таким чином, на переконання суду першої інстанції, обставини на які посилається позивач, не є поважними причинами пропуску строку звернення до суду з цим позовом, оскільки не перешкоджали зверненню до суду в установлений строк. Наведені позивачем підстави пропуску строку звернення до адміністративного суду мають суб'єктивний характер і не позбавляли останнього можливості звернутися до суду з цим позовом у встановлені КАС України строки.
Не погоджуючись з даним рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі вказує, що ухвала судом першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.
Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:
- судом першої інстанції не взято до уваги, що позивач не знав та не міг дізнатися про порушення свого права, а тому не звернувся за його захистом до суду протягом місячного строку, оскільки грошова компенсація була не тільки не виплачена при звільненні, але й не нарахована, а факт нарахування певних сум відповідачем приховувався, а отже строк для звернення до суду із позовною заявою про стягнення компенсації вартості за неотримане речове майно пропущений з поважних причин й повинен обчислюватись з моменту отримання позивачем відмови у виплаті такої компенсації -15.08.2022 року.
- суд першої інстанції не врахував, що позивач в період з 08.03.2019 по 28.08.2020, а всього протягом 4 місяців 25 днів, безпосередньо брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки, оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф в Донецькій та Луганській областях, перебуваючи в м. Волноваха та м. Торецьк Донецької області, що стало об'єктивною причиною неможливості звернення із даною позовною до суду.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
За приписами ч. ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справ.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України публічною службою є діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
За характером спірних правовідносин і їх суб'єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Положеннями ч. 5 ст. 122 КАС України обумовлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.
Частиною 5 ст. 21 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" визначено, що особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби мають право на носіння форменого одягу із знаками розрізнення, зразки якого розробляються відповідно до законодавства.
Згідно з ч. 5 ст. 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 № 578 затверджено Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби; норми забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби (далі -Порядок № 578), за приписами п. 2 якого речовим забезпеченням є задоволення потреб персоналу у формі одягу, взутті, натільній білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, тканинах для пошиття форми одягу, нарукавних знаках і знаках розрізнення, спеціальному одязі та взутті, санітарно-господарському майні, постовому одязі, ремонтних матеріалах (далі - речове майно), що дає змогу створити необхідні умови для виконання персоналом службових завдань
Згідно з п. 27 Порядку № 578 під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього за цінами, що діють на день підписання наказу про звільнення.
При цьому відповідно до п. 28 Порядку № 578 у разі звільнення особи рядового і начальницького складу із служби у запас Збройних Сил їй видається речовий атестат, копія якого додається до особової справи. Якщо протягом 12 місяців після звільнення така особа буде прийнята на службу до Державної кримінально-виконавчої служби, до її речового забезпечення зараховуються раніше отримані предмети речового майна особистого користування, а строк носіння предметів продовжується на період від дня звільнення до дня прийняття на службу.
Разом з цим пунктом 23 Порядку № 578 передбачено, що грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з п. 60 цього Порядку на підставі заяви. Вартість предметів речового майна особистого користування визначається Мін'юстом за пропозицією державної установи "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України", державної установи "Центр пробації" відповідно до їх закупівельної вартості.
З наведеного висновується, що грошова компенсація за неотримане речове майно виплачується після звільнення зі служби та на підставі заяви, а отже речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю.
Враховуючи визначену правову природу грошової компенсації за неотримане речове майно, спеціальним строком звернення до суду з цим позовом є місячний строк, установлений ч. 5 ст. 122 КАС України.
Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 23.06.2022 по справі № 540/2001/21.
Колегією суддів та судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі України в період з 07.07.2011 року по 23.12.2016 року, що підтверджується довідкою Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції від 15.08.2019 року № 4.1/192/Мг.
Позивач зазначає, що при звільненні зі служби за наказом управління ДПтС України в Одеській області від 23.12.2016 року № 114/00-16 йому не була виплачена грошова компенсація вартості за неотримане речове майно та не була видана довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна (додаток № 7) згідно п.27 Постанови Кабінету Міністрів України № 578 від 14.08.2013 року «Порядку забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби» (у редакції від 14.08.2013).
Відповідно до матеріалів справи, 10.01.2022 ОСОБА_1 звернувся до відповідача з запитом на публічну інформацію в якому просив надати довідку про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 п. 60 «Порядку забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби», затвердженого 14.08.2013 постановою Кабінету Міністрів України № 578 (наказ про звільнення ДПтС України в Одеській області від 23.12 2016 №114/ОС-16). Вказане підтверджується скан-копією відповідного запиту приєднаного до матеріалів електронної справи № 420/12583/22 в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС.
У відповідь на вказане звернення позивача Південне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції листом від 25.01.2022 № 3.1/33/ягд надало відповідь із довідкою про грошову компенсацію вартості за недоотримане речове майно № 1, відповідно до якої сума, що належить позивачу до виплати складає 8093,23 грн.
04.06.2022 ОСОБА_1 звернувся до відповідача з заявою про виплату йому грошової компенсації за неотримане речове майно, відповідно до вимог п. 27 «Порядку забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 578 від 14.08.2013, за цінами, що діяли на день підписання наказу про звільнення (наказ про звільнення ДПтС України в Одеській області від 23.12 2016 №114/ОС-16), згідно довідки №1 у сумі 8093,23 грн.
01.08.2022 Південне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції направило відповідь на зазначене звернення позивача за змістом якої позивача повідомлено, що кошти на рахунках за бюджетною програмою КПКВК 3601020 «Виконання покарань установами і органами Державної кримінально-виконавчої служби України» відсутні та будуть виплачені за умови надходження фінансування.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги, що позивач не знав та не міг дізнатися про порушення свого права, а тому не звернувся за його захистом до суду протягом місячного строку, оскільки грошова компенсація була не тільки не виплачена при звільненні, але й не нарахована, а факт нарахування певних сум відповідачем приховувався, а отже строк для звернення до суду із позовною заявою про стягнення компенсації вартості за неотримане речове майно пропущений з поважних причин й повинен обчислюватись з моменту отримання позивачем відмови у виплаті такої компенсації -15.08.2022 року.
Крім того вказує, що суд першої інстанції не врахував, що позивач в період з 08.03.2019 по 28.08.2020, а всього на протязі 4 місяців 25 днів, безпосередньо брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки, оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ в Донецькій та Луганській областях, перебуваючи в м. Волноваха та м. Торецьк Донецької області, що стало об'єктивною причиною неможливості звернення із даною позовною до суду.
Вказані доводи також покладені в обґрунтування клопотання про поновлення строків на звернення до суду від 20.09.2022 року, поданого до Одеського окружного адміністративного суду.
Колегія суддів відхиляє вищевказані доводи апелянта з огляду не те, що відповідно до положень ст. 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Таким чином, після звільненні зі служби з органів Державної кримінально-виконавчої служби України 23.12.2016 року ОСОБА_1 дізнався або повинен був дізнатися про виникнення у відповідача обов'язку із приводу проведення повного та своєчасного розрахунку при звільненні, однак опікуватися своїм правом на отримання грошової компенсації замість неодержаного речового майна позивач розпочав лише у січні 2022 року, про що свідчить його заява до відповідача, що не відповідає базовим засадам сумлінності, розумності та розсудливості.
Крім того, позивача звільнено 23.12.2016, натомість період участі позивача у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки, оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ в Донецькій та Луганській областях, перебуваючи в м. Волноваха та м. Торецьк Донецької області - з 08.03.2019 по 28.08.2020. Вказане підтверджується довідками ВЧ НОМЕР_1 від 27.12.2019 № 1549, від 10.11.2020 № 398, які приєднані до матеріалів електронної справи №420/12583/22 в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС.
При цьому, обґрунтування об'єктивної неможливості позивача звернутися за захистом свої прав до суду, або з заявою до відповідача в період з 23.12.2016 по 08.03.2019 позивачем не надано. Більш того, позивач в період з 08.03.2019 по 28.08.2020 не був позбавлений можливості звернутись за захистом своїх прав через представника.
Вказані позивачем обставини та надані докази ніяким чином не підтверджують факт неможливості звернення до суду у встановлений строк з дня виникнення відповідних підстав, що могло бути підставою для визнання поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлення строку звернення до суду з цим адміністративним позовом.
При цьому поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Водночас, незнання про порушення про порушення свого права через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Правильним є твердження суду першої інстанції, що факт звернення позивача до відповідача у лютому 2022 року з приводу надання інформації, чи проводилось нарахування та сплата компенсації вартості за неотримане речове майно та отримана відповідь не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання відповідної інформації, тощо.
Враховуючи викладене, реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Отже, вказані позивачем обставини не можуть бути підставами для визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду та поновлення такого строку, оскільки вони є необґрунтованими та безпідставними, здійснені з невірним тлумаченням норм законодавства.
На думку колегії суддів, обставини, на які посилається позивач, не є поважними причинами пропуску строку звернення до суду з цим позовом, оскільки не перешкоджали зверненню до суду в установлений строк. Наведені позивачем підстави пропуску строку звернення до адміністративного суду мають суб'єктивний характер і не позбавляли останнього можливості звернутися до суду з цим позовом у строки, встановлені ч. 5 ст. 122 КАС України.
Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, а також однією із гарантій дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Дотримання строків звернення до суду з позовом є однією з обов'язкових передумов ефективності адміністративних проваджень щодо строку розгляду адміністративних справ, оскільки захист прав, свобод та інтересів осіб безпосередньо залежить від меж їх реалізації у часі. Провадження в адміністративних судах, як спосіб захисту цих прав, базується на процесуальних принципах та забезпечується чітко регламентованими строками. Дотримання цих строків впливає на права та обов'язки учасників адміністративних правовідносин, спонукаючи їх до своєчасного здійснення наданих їм прав чи виконання покладених на них обов'язків.
Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс та інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії», справа «Голдер проти Сполученого Королівства»).
Показовою в питанні застосування строку позовної давності в контексті ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є справа «Gradescolo S.R.L. проти Молдови». У цій справі Суд послався на прецедентне право щодо дотримання вимог стосовно допустимості застосування процесуального закону, як важливого аспекту права на справедливий судовий розгляд. Роль позовної давності має велике значення під час інтерпретації преамбули конвенції, відповідна частини якої проголошує верховенство закону, що є обов'язком для країн, які підписали Конвенцію. Дотримання строку звернення є однією з умов реалізації права на позов і тісно пов'язано з реалізацією права на справедливий суд. Наявність такої умови запобігає зловживанням і погрозам звернення до суду. Її відсутність призводила б до постійного збереження стану невизначеності у правовідносинах.
Згідно з п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Відповідно до п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Враховуючи вищевикладене, на думку колегії суддів, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, про повернення позовної заяви ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції про визнання протиправною бездіяльність та стягнення 8093,23 грн.
За таких обставин суд апеляційної інстанції не вбачає порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень процесуального права при вирішенні спірного питання не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, -
Апеляційну скаргу апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 27.09.2022 по справі № 420/12583/22 - залишити без задоволення.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 27.09.2022 по справі № 420/12583/22 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Шляхтицький О.І.
Судді Домусчі С.Д. Семенюк Г.В.