Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
28 листопада 2022 р. справа № 520/17432/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Старосєльцевої О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) осіб справу за позовом ОСОБА_1 до Кегичівської селищної ради, третя особа - Харківська обласна організація Українського товариства мисливців і рибалок, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
встановив:
Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - заявниця, громадянин), у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправним та скасування рішення XII сесії VIII скликання Кегичівської селищної ради від 30 червня 2021 року №1782 "Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо резервування цінних для заповідання територій та об'єктів"; 2) визнання протиправним та скасування рішення XIV сесії VIII скликання Кегичівської селищної ради від 30 липня 2021 року №2870 "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою гр. ОСОБА_1 "; 3) зобов'язання Кегичівську селищну раду (код ЄДРПОУ 04396963, Харківська область, Красноградський район, смт. Кегичівка, вулиця Волошина, будинок 33, індекс 64003) на найближчій сесії повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, площею до 2,0000 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, розташованої за межами населеного пункту від 18.06.2021 року.
Ухвалою суду від 17.09.2021р. відкрито провадження по справі у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) осіб, а також залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Харківську обласну організацію Українського товариства мисливців і рибалок.
Ухвалою суду від 22.11.2021р. зупинено провадження у справі №520/17432/21 до набрання законної сили судовим рішенням палати з розгляду справ щодо соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі №154/3345/16.
Ухвалою суду від 05.10.2022р. поновлено провадження у справі №520/17432/21, у зв'язку з набранням законної сили судовим рішенням у справі №154/3345/16.
Позов обґрунтовано тим, що заявниця звернулась до Кегичівської селищної ради з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтованою площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, яка розташована за межами населеного пункту, надісланим по пошті 18.06.2021 року та отриманим відповідачем 22.06.2021 року вх.№3706/04-16, проте, їй протиправно відмовлено у наданні вказаного дозволу на розроблення проекту землеустрою з підстав надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо резервування цінних для заповідання територій та об'єктів за клопотанням отриманим відповідачем пізніше, ніж клопотання позивача.
Відповідач, Кегичівська селищна рада (далі за текстом - владний суб'єкт, Селищна рада, орган місцевого самоврядування) з поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення проти позову відповідач зазначив, що його дії відповідають як вимогам Земельного кодексу України, так і прийнятим у відповідності до нього нормативно-правовим актам, наполягав на тому, що позивачем не доведено в чому саме резервування цінних до заповідання територій порушує його права та законні інтереси, а тому просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
У відповідь на відзив позивач вказав, що відповідачем безпідставно відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, а прийняте рішення Селищної ради про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо резервування цінних для заповідання територій та об'єктів є протиправним та прийнято з порушенням положень Земельного кодексу України та Закону України «Про природно-заповідний фонд України».
Від третьої особи - Харківської обласної організації Українського товариства мисливців і рибалок, жодних пояснень щодо позову та документів, що стосуються обставин спору, до суду не надходило.
Суд, повно виконавши процесуальний обов'язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з'ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Заявниця звернулась до Кегичівської селищної ради з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтованою площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, розташованої за межами населеного пункту, з подальшою передачею у приватну власність. До клопотання згідно переліку додано викопіювання (графічні матеріали) з Публічної кадастрової карти України, копії паспорту та картки платника податків заявниці.
Вказане клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність було надіслано поштовим відправленням 18.06.2021 року та отримано Селищною радою 22.06.2021 року вх.№3706/04-16, що підтверджується трекінгом Укрпошти №6400301263007.
Рішенням Кегичівської селищної ради ХІV сесії VІІІ скликання від 30.07.2021р. №2870 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000га заявниці відмовлено.
Вчинене управлінське волевиявлення вмотивовано посиланням на те, що бажана до відведення у власність заявниці земельна ділянка, розташована за межами населених пунктів на території Кегичівської селищної ради Красноградського (Кегичівського) району Харківської області, представлена землями щодо яких рішенням ХІІ сесії Кегичівської селищної ради VІІІ скликання від 30.06.2021р. надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо резервування цінних для заповідання територій та об'єктів з метою визначення, охорони та раціонального використання земель природно-заповідального фонду України, а також збереження властивих угідь для станції перебування бабака, який занесений до Червоної книги України.
Не погодившись із правомірністю управлінського волевиявлення владного суб'єкта, заявник ініціював даний спір.
Вирішуючи спір по суті і перевіряючи відповідність закону оскарженого волевиявлення владного суб'єкта, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі установлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Так, правила одержання громадянами від Держави чи органу місцевого самоврядування безоплатно у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства регламентовані, насамперед, приписами Земельного кодексу України, Закону України "Про особисте селянське господарство".
Пунктом ч.5 ст. 22 Земельного кодексу України передбачено, що набуття у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення здійснюється з урахуванням вимог статті 130 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 Земельного кодексу України набувати право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть: а) громадяни України; б) юридичні особи України, створені і зареєстровані за законодавством України, учасниками (акціонерами, членами) яких є лише громадяни України та/або держава, та/або територіальні громади; в) територіальні громади; г) держава.
Відповідно до ч. 6 ст.118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Оскільки положення Земельного кодексу України не містять визначення терміну "особисте селянське господарство", то суд вважає за необхідне керуватись нормами Закону України "Про особисте селянське господарство", згідно з ст. 1 якого під особистим селянським господарством слід розуміти господарську діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.
Матеріали справи не містять доказів, котрі б беззаперечно доводили штучність намірів заявника на ведення особистого селянського господарства.
Окрім того, у спірних правовідносинах владний суб'єкт не посилався на штучність та удаваність намірів заявника насправді вести особисте селянське господарство, а відтак, суд цих обставин не з'ясовує, не досліджує та не оцінює.
У ч.7 ст.118 Земельного кодексу України зазначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Системний аналіз змісту наведених норм права засвідчує формальну вичерпність кола підстав для вчинення владним суб'єктом правомірного волевиявлення у формі відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Такий правовий висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 18.10.2018р. по справі №806/1316/18.
Між тим, згідно з правовими висновками Верховного Суду, сформульованими у постанові від 17.12.2018р. по справі №509/4156/15-а, від 27.11.2019р. по справі №671/464/17, від 25.04.2018р. по справі №461/2132/17, від 31.07.2019р. по справі №472/1286/17-ц, від 11.09.2019р. по справі №472/1284/17-ц, у межах формальних підстав для правомірного вчинення згаданої відмови існують змістовні виключення, котрі можуть полягати, зокрема, у істотних недоліках звернення, в об'єктивній потребі віддання переваги публічним інтересам суспільства чи одного із претендентів тощо.
До того ж у силу правових висновків постанови Верховного Суду від 04.05.2020р. у справі №802/1539/17 - окремою легальною підставою для відмови у наданні владним суб'єктом згаданого дозволу є намір заявника - громадянина на безоплатне одержання у власність нової земельної ділянки за рахунок вже існуючої сформованої земельної ділянки, що призведе до припинення її фізичного існування як окремої речі матеріального світу.
Водночас, згідно з правовими висновками Верховного Суду, сформульованими у постанові від 18.05.2022р. по справі №154/3345/16, підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Так, у постанові Верховного Суду від 18.02.2022р. по справі №154/3345/16 зазначено наступне: « 21. У постановах Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 815/6942/17, 28.09.2021 у справі № 462/4395/17, від 22.10.2020 у справі № 815/7279/16, від 11.12.2019 у справі № 814/1241/16, від 15.09.2020 у справі № 815/3055/17 та інших cформульовано правовий висновок про вичерпність переліку підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, передбачених частиною сьомою статті 118 ЗК України. 22. У справі № 545/808/17, як і у справі, що розглядається, виникла ситуація, коли на одну й ту саму земельну ділянку претендували дві особи. При цьому позивач звернувся до сільської ради з відповідною заявою раніше, аніж інша особа. 23. У постанові від 27.02.2018 у справі № 545/808/17 Верховний Суд погодився з тим, що «чинним законодавством не передбачено право сільської ради відступати від положень ст.118 Земельного кодексу України, в тому числі не передбачено й прийняття сільською радою рішення про відмову у задоволенні вимоги, порушеної в заяві про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, у зв'язку з відведенням земельної ділянки іншій особі». 24. Згодом цей висновок було застосовано в багатьох інших справах. Узагальнено його суть зводиться до того, що дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки треба надавати усім, хто звернувся. Як наслідок, проект можуть розробляти одночасно декілька замовників, а хто з них отримає ділянку, - визначатиметься на стадії затвердження проекту та надання її у власність. 25. У постанові від 29.09.2020 у цивільній справі № 688/2908/16-ц, посилання на яку було в ухвалі про передачу справи на розгляд палати, Велика Палата Верховного Суду сформулювала загальні підходи до вирішення таких спорів: « 39. Так, може кваліфікуватися як недобросовісна така поведінка власника земельної ділянки (в особі органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування), коли він необґрунтовано зволікає з наданням дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не повідомляє чи несвоєчасно повідомляє про відмову у наданні дозволу або не наводить вичерпні мотиви такої відмови, надає дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду, необґрунтовано зволікає з розглядом проєкту землеустрою щодо відведення, безпідставно відмовляє у його затвердженні і у той же час надає дозвіл на розробку проєкту землеустрою та затверджує цей проєкт щодо іншої особи. 40. З іншого боку, якщо особа, отримавши дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сама зволікає з його розробкою та поданням на затвердження, вона цілком може очікувати, що земельна ділянка буде надана в користування іншій особі. Не вважатиметься добросовісною і поведінка особи, яка отримала дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розробила проєкт та подала його на затвердження, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду. 41. Виходячи з викладеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що неможливо надати єдину універсальну відповідь на питання про те, чи є поведінка органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який надав дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кільком особам, правомірною чи неправомірною. Відповідь на це питання залежить від оцінки такої поведінки як добросовісної чи недобросовісної, і така оцінка має здійснюватися у кожній справі окремо виходячи з конкретних обставин справи.» 26. Таким чином, ключовим для вирішення питання про правомірність дій органу місцевого самоврядування, який надав дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кільком особам, є оцінка добросовісності дій міської ради під час ухвалення оскаржуваного рішення. 27. Зазначений правовий висновок є застосовним до ситуацій, коли спір виник у зв'язку із наданням дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки двом (чи більше) особам, тобто коли на одну ділянку є два кандидати.»
Наведеним правовим висновкам Верховного Суду слід віддати пріоритет у застосуванні як таким, що були сформульовані пізніше у часі.
У спірних правовідносинах, рішенням Кегичівської селищної ради ХІV сесії VІІІ скликання від 30.07.2021р. №2870 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки було відмовлено з підстав надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо резервування цінних для заповідання територій та об'єктів Харківській обласній організації Українського товариства мисливців і рибалок.
Разом з тим, клопотання заявниці про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність було надіслано поштовим відправленням 18 червня 2021 року та отримано Селищною радою 22 червня 2021 року вх.№3706/04-16, що підтверджується трекінгом Укрпошти №6400301263007.
При цьому, вирішення поданого клопотання винесене на розгляд пленарного засідання сесії Селищної ради 30 липня 2021 року, хоча найближчі сесії Селищної ради проводились 30 червня 2021 року та 09 липня 2021 року згідно даних наявних на офіційному сайті Селищної ради.
Тобто, усупереч частині 7 статті 118 Земельного кодексе України, відповідачем було порушено місячний строк розгляду поданого клопотання.
Водночас, відповідачем було прийнято рішення XII сесії VIII скликання Кегичівської селищної ради від 30 червня 2021 року №1782 «Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо резервування цінних для заповідання територій та об'єктів», яке було прийняте за результатами розгляду листа Голови президії ради Харківської обласної організації Українського товариства мисливців та рибалок від 18 червня 2021 року №70 (вхідний №3786/04-16 від 23 червня 2021 року), року згідно даних наявних на офіційному сайті Селищної ради.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що Селищною радою було винесено на розгляд сесії 30 червня 2021 року та надано пріоритет в розгляді клопотання на спірну ділянку, яке подане пізніше ніж клопотання заявниці.
Жодних обґрунтувань щодо надання пріоритету в розгляді клопотання на спірну ділянку поданому пізніше ніж клопотання заявниці, та не винесення на сесію Селищної ради - 30 червня 2021 року питання стосовно розгляду клопотання заявниці, поданого 22 червня 2021 року, відповідачем до суду не надано.
З огляду на викладене, у спірних правовідносинах поведінка Селищної ради щодо розгляду клопотання заявниці про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є недобросовісною, оскільки порушено строки розгляду поданого клопотання та необґрунтовано надано пріоритет в розгляді клопотання на спірну ділянку, яке подане пізніше ніж клопотання заявниці.
Разом з тим, враховуючи висновки Верховного Суду від 18.05.2022р. по справі №154/3345/16, суд відзначає, що надання відповідачем третій особі - Харківській обласній організації Українського товариства мисливців і рибалок, дозволу на розроблення технічної документації землеустрою щодо резервування цінних для заповідання територій та об'єктів не може бути законною перешкодою для відмови в задоволенні клопотання заявниці.
Крім того, за усталеною практикою Верховного Суду, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність не створює для уповноваженого органу обов'язку надати таку земельну ділянку у власність чи у користування відповідної особи у подальшому (постанови Верховного Суду від 11.06.2019 у справі №826/841/17 та від 29.08.2019 у справі №540/2441/18).
Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
З положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом", у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей".
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При цьому, суд зважає, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18) обов'язковою умовою визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.
Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що вчинене владним суб'єктом управлінське волевиявлення у формі відмови у даному конкретному випадку не узгоджується із вимогами ч.2 ст.19 Конституції України.
Критерії законності рішення (діяння, тобто управлінського волевиявлення як такого) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України і обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта ч.2 ст.77 КАС України.
З положень наведеної норми процесуального закону слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом", у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей".
З огляду на викладене, використаний владним суб'єктом мотив відмови (надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо резервування цінних для заповідання територій та об'єктів) не може бути визнаний судом належною у контексті положень ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, а тому оскаржене рішення підлягає скасуванню.
Додатково суд звертає увагу відповідача, що підстави, на яких ґрунтується оскаржене рішення владного суб'єкта, визнані судом юридично та фактично не спроможними, а тому не можуть бути причиною повторної відмови під час розгляду заяви зацікавленої особи.
Стосовно вимоги заявниці про розгляд звернення на найближчій сесії селищної ради, суд зазначає, що Указом Президента України від 24.02.2022р. №64/2022 в Україні було введено воєнний стан, який наразі триває.
Указом Президента України від 24.02.2022р. №65/2022 "Про загальну мобілізацію", який затверджено Законом України від 03.03.2022р. №2105-ІХ, оголошено загальну мобілізацію, строк загальної мобілізації наразі не сплинув.
Законом України від 24.03.2022 року № 2145-ХІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану", який набрав чинності 07.04.2022 року, внесені зміни до деяких законодавчих актів України, зокрема, до Земельного кодексу України.
Відповідно до підпункту 5 пункту 27 Перехідних положень Земельного кодексу України встановлено, що під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей: безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.
Відповідно до підпункту 11 пункту 27 Перехідних положень Земельного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях особливості регулювання земельних відносин, передбачені цим пунктом, діють відповідно в межах України або окремої її місцевості, у якій введено воєнний стан.
Таким чином, до припинення (скасування) воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях діє встановлена законом заборона на безоплатну передачу у приватну власність земель державної та комунальної власності, надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, а також на розроблення відповідної документації.
Відтак, належним є розгляд звернення заявника по суті Селищною радою саме на найближчій сесії, де будуть вирішуватись аналогічні питання.
Стосовно позовних вимог про скасування рішення XII сесії VIII скликання Кегичівської селищної ради від 30 червня 2021 року №1782 "Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо резервування цінних для заповідання територій та об'єктів", суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
При цьому, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, у яких відповідач реалізує владні управлінські функції стосовно заявника.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 року у справі №9901/22/17, від 06.06.2018 року у справі №800/489/17, від 06.02.2019 у справі №9901/815/18.
У спірних відносинах, позивачем не доведено, яким чином порушено його право при винесенні рішення XII сесії VIII скликання Кегичівської селищної ради від 30 червня 2021 року №1782 "Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо резервування цінних для заповідання територій та об'єктів", а тому, у задоволенні позовних вимог в цій частині суд відмовляє за відсутності порушеного права заявниці вказаним рішенням.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим факторам, доводам сторін та обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; вичерпно реалізував юридичні механізми з'ясування об'єктивної істини.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
Позов - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення XIV сесії VIII скликання Кегичівської селищної ради від 30 липня 2021 року №2870 "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою гр. ОСОБА_1 ".
Зобов'язати Кегичівську селищну раду (код ЄДРПОУ 04396963, адреса: 64003, Харківська область, Красноградський район, смт. Кегичівка, вул. Волошина, буд. 33) на найближчий після набуття даним рішенням суду законної сили сесії Кегичівської селищної ради з розгляду земельних питань повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, площею до 2,0000 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, розташованої за межами населеного пункту від 18.06.2021 року.
Позов у решті вимог - залишити без задоволення.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Кегичівської селищної ради (код ЄДРПОУ 04396963, адреса: 64003, Харківська область, Красноградський район, смт. Кегичівка, вул. Волошина, буд. 33) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) частину витрат зі сплати судового збору у розмірі 908,00 грн. (дев'ятсот вісім гривень 00 копійок).
Роз'яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати виготовлення повного судового рішення).
Суддя О.В. Старосєльцева