Справа № 953/2703/22
н/п 2/953/2506/22
28 листопада 2022 року Київський районний суд м. Харкова у складі
головуючого- судді Cадовського К.С.,
за участю секретаря
судового засідання - Калантай Є.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 953/2703/22 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів,
21.02.2022 до Київського районного суду м.Харкова засобами поштового зв'язку надійшла позовна заява ОСОБА_1 до відповідача ОСОБА_2 , відповідно до якої позивач просить зменшити розмір аліментів та у подальшому стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти у розмірі 1/6 частини з усіх його видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення донькою повноліття, починаючи з дня набрання законної сили рішенням суду.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 12 червня 2015 року між ним, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено шлюб, який зареєстрований 12 червня 2015 року Київським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, актовий запис №264. В подальшому шлюб розірвано на підставі рішення Київського районного суду м. Харкова від 07 березня 2017 року по справі № 640/20342/16-ц (н/п №2/640/1015/17), яке набрало законної сили.
Від шлюбу сторони мають неповнолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 18 квітня 2017 року по справі №640/20345/16-ц (н/п 2/640/1016/17) з ОСОБА_1 стягнуто на користь ОСОБА_2 , аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , в розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менш, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 26.12.2016 року і до досягнення нею повноліття.
Зазначене рішення примусово виконується Василівським відділом державної виконавчої служби у Василівському районі Запорізької області Південно-Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро).
Вказує, що з часу ухвалення рішення Київського районного суду м. Харкова від 18.04.2017 по справі №640/20345/16-ц (н/п 2/640/1016/17) його сімейні обставини істотно змінилися. У позивача та його цивільної дружини ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася донька ОСОБА_5 , а відтак він зобов'язаний утримувати родину та новонароджену доньку, що вказує на погіршення мого матеріального стану.
Сплачувати аліменти на утримання всіх своїх дітей у розмірі більше половини свого заробітку, він не може і такий розмір аліментів ставить його у скрутне матеріальне становище, оскільки він не працює, живе за рахунок випадкових заробітків, йому нараховується заборгованість за аліментами виходячи з середнього заробітку по регіону в якому він проживає, це близько п'яти шести тисяч гривень на місяць, проте він теж має повноцінно харчуватися, відновлювати здоров'я, однак не може собі цього дозволити тому, що необхідно сплачувати аліменти у розмірі 1/4 частини від середнього заробітку на утримання старшої доньки ОСОБА_6 від першого шлюбу, а також необхідність утримувати молодшу доньку ОСОБА_7 і цивільну дружину з якою ОСОБА_1 проживає. Сплата комунальних послуг, разом із вищевикладеними обставинами ставить позивача у скрутне матеріальне становище, у нього фактично не залишається грошей і це змушує його постійно їх позичати.
Вважає, що всі діти, як донька ОСОБА_8 від першого шлюбу, так і молодша донька ОСОБА_9 мають отримувати від батька аліменти, у однаковому розмірі.
Беручи до уваги, що після набрання законної силі рішенням Київського районного суду м. Харкова від 18 квітня 2017 року по справі №640/20345/16-ц (н/п 2/640/1016/17) про стягнення з аліментів на утримання доньки ОСОБА_6 на користь відповідача, істотно змінилося матеріальне становище позивача, тобто у нього виник обов'язок утримувати молодшу доньку ОСОБА_7 і цивільну дружину до досягнення молодшою донькою трьох років, він має право на звернення до суду із позовом про зменшення розміру аліментів на утримання старшої доньки ОСОБА_6 , та вважає, що стягнення аліментів на її утримання у розмірі 1/6 частки від заробітку (доходу) щомісяця, буде цілком достатньо для забезпечення гармонійного розвитку доньки та забезпечення всіх її потреб, та не ставитиме позивача у скрутне матеріальне становище.
На підставі викладеного позивач звернулась до суду з даним позовом.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.02.2022 справу було передано для розгляду судді Садовському К.С.
Відповідно до вимог ч.6 ст.187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.
На виконання вказаних вимог, судом було сформовано запит до органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання фізичних осіб - відповідача у справі та 22.02.2022 отримано відповідну довідку.
Відповідно до вимог ч. 2 ст.19 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження. Відповідно до вимог п.1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.
Ухвалою суду від 22.02.2022 позовну заву прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження у справі з викликом сторін. Перше судове засідання було призначено на 10-30 год. 16.05.2022.
На світанку 24 лютого 2022 року Російська Федерація розпочала широкомасштабне вторгнення в Україну по всій довжині спільного кордону, від міста Луганська до міста Чернігова, а також із території Республіки Білорусі та окупованого Криму.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Верховною Радою України (Закон України № 2102-IX від 24.02.2022), в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому було продовжено.
У зв'язку з цим, перше судове засідання по справі було призначено на 03.08.2022, яке в подальшому було відкладено у зв'язку з неявкою сторін у судове засідання.
Відповідно до ч.1,2 ст.174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
При відкритті провадження у справі судом було встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву. Роз'яснено, що у зазначений строк відповідач має право надіслати суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст. 178 ЦПК України, і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.
Копію ухвали про відкриття провадження від 22.02.2022 відповідач ОСОБА_2 отримала особисто лише 05.10.2022.
31.10.2022 засобами поштового зв'язку до канцелярії суду надійшов відзив ОСОБА_2 на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
При цьому, посилається на те, що Позивач вказує про народження у нього ще однієї дитина та він утримує цивільну дружину, також він зазначає, що в нього немає постійного заробітку, а лише є «випадкові заробітки», що йому також треба «повноцінно харчуватися та відновлювати здоровая». Однак, позивач не надає суду жодних доказів щодо змін у своєму фінансовому стані - надано лише копію свідоцтва про народження на ім'я « ОСОБА_10 », батько якої « ОСОБА_11 », що не співпадає з ПІБ Позивача « ОСОБА_1 ». Жодних документів щодо місця проживання дитини - де та з ким вона проживає, та на чиєму утриманні знаходиться, позивачем не надано.
Позивач говорить, що утримує свою цивільну дружину, але жодних доказів не надає щодо наявності цивільного шлюбу, проживання разом з такою особою, сумісності бюджету (ознак шлюбних відносин).
Нелогічними та сумнівними також є твердження позивача щодо того, що він має утримувати цивільну дружину та ще одну дитину разом з першою дитиною, з одного боку, та твердження про відсутність заробітків, про «випадкові заробітки», необхідність «повноцінно харчуватися та відновлювати здоров'я». За які кошти позивач збирається всіх утримувати, «повноцінно харчуватися та відновлювати своє здоро/я», якщо він не працює та не заробляє, як він каже.
На думку відповідача, позивач намагається штучно зменшити виплати на користь першої дитини, приховує свій реальний дохід та посилається на нічим не підтверджені обставини щоб уникнути виконання свого обов'язку щодо утримання дитини. Підтвердженням цьому є скрін з переписки позивача та відповідача у Вайбері в березні 2022 року, де позивача вказав, що перерахував на погреби ЗСУ 30 000 грн, а на рахунку залишилося 58 079,69 грн.
В той же час, що зараз стрімко зростають ціни на продукти харчування, одяг та взуття, комунальні послуги, відповідачка не спроможна задовольняти потреби дитини за рахунок своїх доходів.
Стан здоров'я позивача є цілком гарним, оскільки не надавалися жодні медичні документи, довідки, виписки з картки амбулаторного/стаціонарного хворого, що він хворіє чи не може працювати за станом здоров'я.
На підставі викладеного, відповідач вважає, що позивачем не доведено та не підтверджено погіршення його матеріального стану та неспроможність сплачувати аліменти в раніше встановленому розмірі.
Для забезпечення належної реалізації права позивача на подачу відповіді на відзив, судом вживались заходи для направлення останньому відзву на позовну заяву в електронному вигляді на електронну пошту, вказану у позові.
Відповіді на відзив до суду не надходило.
У судове засідання позивач не з'явився, до позовної заяви додано клопотання про розгляд справи за відсутності позивача, у якому вказано, що позов ОСОБА_1 просить задовольнити.
Відповідач у судове засідання не з'явилась, у відзиві на позовну заяву також зазначила про те, що просить розглянути справу без її участі.
Відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Згідно ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Враховуючи, що сторони належним чином повідомлені про дату, час і місце даного судового засідання, подали до суду заяви про розгляд справи без їх участі, суд вважає можливим провести судовий розгляд справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Частиною 3 статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Тобто саме на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 1 ст.4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1 ст.5 ЦПК України).
Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Суд, вивчивши подані сторонами заяви по суті справи, дослідивши надані документи і матеріали, з'ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступних висновків.
Судом встановлені наступні фактичні обставини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , народився у с.Скельки, Василівського району Запорізької області.
ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_1 та ОСОБА_12 зареєстрували шлюб, про що 12.06.2015 складено відповідний актовий запис №264 у Київському відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_6 народилась ОСОБА_3 , про що 22.07.2015 складено відповідний актовий запис №625 у Київському відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 .
Батьками дитини є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
ОСОБА_3 зареєстрована за місцем реєстрації матері, по АДРЕСА_1 .
Рішенням Київського районного суду м.Харкова від 07.03.2017 шлюб укладений 12.06.2015 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
Рішенням Київського районного суду м.Харкова від 18.04.2017 у справі №640/20345/16-ц (номер провадження 2/640/1016/17) стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі ј частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менш, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 26.12.2016 і до досягнення нею повноліття.
Рішення набрало законної сили 03.05.2017.
Постановою заступника начальника відділу Василівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Куроєд О.О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №54183262 з примусового виконання виконавчого листа №2/640/1016/17, виданого 29.05.2017 про стягнення з ОСОБА_1 аліментів.
ІНФОРМАЦІЯ_3 у м.П'єштьани народилась ОСОБА_10 , батьками якої є ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце народження Скелки, Україна, та ОСОБА_13 .
Відповідно до ч.2, 3 ст.51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно ст. 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яку ратифіковано Постановою ВР № 789-XII від 27.02.1991 р. та яка набула чинності в Україні з 27 вересня 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держава зобов'язана забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Відповідно ст..6 вказаної Конвенції кожна дитина має невід'ємне право на життя. Держава забезпечує у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 141 Сімейного Кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно ст. 18 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яку ратифіковано Постановою ВР № 789-XII від 27.02.1991 р. та яка набула чинності в Україні з 27 вересня 1991 року, держава докладає всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Статтею 150 СК України передбачено, що батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину.
Відповідно до ст..180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
У § 54 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олсон проти Швеції» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Крім того, стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначає, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до ст. 181 Сімейного Кодексу України у разі відсутності домовленості між сторонами щодо обрання способу виконання обов'язку утримувати дитину, питання щодо стягнення аліментів і визначення їх розміру вирішується судом.
Аналогічна правова позиція викладена у п. 17 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», відповідно до якого, за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.
Відповідно до ч. 1,2 ст. 179 ЦПК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на імя якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.
Згідно з ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідноі ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Відповідно до частини 1 статті 192 Сімейного кодексу України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
У статті 192 СК України закріплено вичерпний перелік обставин, які можуть бути підставою для зміни розміру аліментів.
Зміна законодавцем мінімального розміру аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України.
Суд не визначає мінімальний розмір аліментів на одну дитину, оскільки такий визначено законом. Визначаючи розмір аліментів, суд враховує, що їх розмір на одну дитину не може бути меншим, ніж визначено законом (частина друга статті 182 СК України).
Разом з тим, враховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. У зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
Згідно з пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.
У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року в справі № 6-143цс13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
Позивач зазначає, що внаслідок того, що у нього народилась дитина від його цивільної дружини, змінився його матеріальний стан, що є підставою для зменшення розміру аліментів.
Згідно вимог статті 192 СК України розмір аліментів може бути змінений за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я платника чи одержувача аліментів та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку, що підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану як самостійна підстава для зменшення або збільшення розміру аліментів.
При цьому такі положення закону не виключають одночасне настання обох підстав для зміни розміру аліментів: і зміни сімейного і зміни матеріального стану. Однак, зміна сімейного стану є самостійною, не залежної від зміни матеріального стану підставою для зміни розміру аліментів Постанова Верховного суду від 08.06.2022 у справі № 565/1059/21 провадження № 61-3636св22).
Убачається, що Верховний Суд у складі Першої судової Палати Касаційного цивільного суду у постанові № 565/2071/19 від 16 вересня 2020 року відмовив ОСОБА_1 у зменшенні розміру аліментів, які стягуються з нього, на підставі рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 25 квітня 2016 року на користь відповідачки на утримання сина ОСОБА_3 у розмірі ј частки заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Підставою для відмови в позові стало те, що зміна сімейного стану позивача, а саме народження ІНФОРМАЦІЯ_2 дитини - ОСОБА_4 , не є безумовною підставою для зміни розміру аліментів.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 указував на те, що в нього істотно змінилося матеріальне становище, у нього виник обов'язок утримувати молодшу доньку ОСОБА_7 і цивільну дружину до досягнення молодшою донькою трьох років.
Відповідно ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до вимог ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно ст. ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Однак, в ході судового розгляду даної справи, позивачем ОСОБА_1 належними та допустимими доказами не підтверджено погіршення його майнового стану, у тому числі, у зв'язку із народженням у нього другої дитини від іншої жінки, з якою, як він вказує, перебуває у цивільному шлюбі. Суду не надано доказів того, що ОСОБА_5 проживає з батьком, чи з нього стягуються аліменти на її утримання, відсутні докази стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трирічного віку. Також матеріали справи не містять будь-яких відомостей стосовно доходів ОСОБА_1 . Посилаючись на відсутність офоційного місця роботи та стабільного доходу, позивач не підтвердив вказаного належними та допустимими доказами.
Доказування не може грунтуватися на припущеннях.
Батьки не мають компенсувати зменшення розміру аліментів за рахунок збільшення утримання однієї дитини порівняно з іншою.
Разом із тим, розмір аліментів, що стягуються за рішенням Київського районного суду м.Харкова від 18 квітня 2017 року відповідає вимогам сімейного законодавства, а його зменшення у зв'язку з тим, що позивач має на утриманні дитину від іншого шлюбу - ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , без підтвердження погіршення його матеріального становища, не буде спрямовано на належне забезпечення дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та суперечитиме її інтересам.
Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд постановляє рішення в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих сторонами доказів.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані сторонами належні, допустимі та достовірні докази як кожний окремо, так і у їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , приймаючи до уваги, що позивач не довів підстави позову про зменшення розміру аліментів, тому суд відмовляє у задоволенні позову.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.. 51, 129 Конституції України, ст.ст.. 2, 4, 5, 12, 13, 76, 77, 81, 82, 158, 174, 211, 263-265, 268, 272, 273-274 ЦПК України, ст. 141, 150, 179, 180-182, 184, 191 СК України, ст..3, 6, 18, 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи безпосередньо до Харківського апеляційного суду.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://court.gov.ua/fair/sud2022..
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Повне судове рішення складено та підписано 28 листопада 2022 року.
Суддя К.С.Садовський