23 листопада 2022 року м. Харків Справа № 922/1524/22
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Тихий П.В., суддя Геза Т.Д. , суддя Терещенко О.І.
за участю секретаря судового засідання Березки О.М.
представники сторін в судове засідання не з'явились;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства "ТАСКОМБАНК" (вх.№1093Х/1-43) на ухвалу господарського суду Харківської області від 12.09.2022 (суддя М.В.Калантай, повний текст ухвали складено 14.09.2022) у справі №922/1524/22,
за позовом Акціонерного товариства "ТАСКОМБАНК", м. Київ;
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Азовтехнологістик", м. Бердянськ Запорізька область;
2) Фізичної особи ОСОБА_1 , м. Харків
про стягнення 8867048,19 грн.,
Ухвалою господарського суду Харківської області від 12.09.2022 у справі №922/1524/22 у задоволенні заяви Акціонерного товариства "ТАСКОМБАНК" про забезпечення позову відмовлено.
Акціонерне товариство "ТАСКОМБАНК" із вказаною ухвалою не погодилось та посилаючись на те, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Харківської області від 12.09.2022 у справі №922/1524/22 та ухвалити нове рішення про задоволення заяви про забезпечення позову.
В обґрунтовування апеляційної скарги позивач зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що звернення позивача до суду з заявою про забезпечення позову та накладення арешту на майно поручителя існує з метою захисту порушеного права, зважаючи на те, що у поручителя відсутнє будь-яке інше майно на яке можна звернути стягнення, для погашення заборгованості по кредитному договору. У зв'язку з вищевикладеним, апелянт вважає, що існує необхідність у застосуванні заходу забезпечення позову, а саме: накладенні арешту, в межах позовних вимог, на нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.10.2022 для розгляду справи №922/1524/22 призначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Тихий П.В., суддя Геза Т.Д., суддя Терещенко О.І.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 18.10.2022 у справі №922/1524/22 у зв'язку з тим, що апеляційна скарга оформлена з порушенням вимог ст. 256 Господарського процесуального кодексу, а саме: апелянтом не надано доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги у встановленому порядку та розмірі; апеляційну скаргу АТ "ТАСКОМБАНК" залишено без руху та надано апелянту строк для усунення встановлених при поданні апеляційної скарги недоліків протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.
АТ "ТАСКОМБАНК" подало клопотання про усунення недоліків на виконання вимог ухвали суду від 01.11.2022 (вх.№6621 від 01.11.2022). До вказаного клопотання апелянт додав меморіальний ордер №1028982484 від 29.09.2022 на суму 2481,00 грн.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 02.11.2022 у справі №922/1524/22 зокрема відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "ТАСКОМБАНК" на ухвалу господарського суду Харківської області від 12.09.2022 у справі №922/1524/22. Встановлено строк відповідачам для подання відзивів на апеляційну скаргу. Витребувано з господарського суду Харківської області матеріали справи №922/1524/22. Призначено справу до розгляду 23.11.2022 о 13:45 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, каб.№132. Повідомлено, що неявка представників учасників справи належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, а також відсутність відповідного клопотання, не перешкоджає розгляду справи.
10.11.2022 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №922/1524/22.
22.11.2022 від Акціонерного товариства "ТАСКОМБАНК" надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника (вх.№7318 та вх.ел.7661).
Відповідачі в судове засідання не з'явились, про причини своєї неявки суд не повідомили.
Враховуючи положення ч.12 ст.270 ГПК України, відповідно до яких неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутністю учасників справи.
Відповідно до ч.1 ст.271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що Акціонерне товариство "ТАСКОМБАНК" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Азовтехнологістик" та Фізичної особи ОСОБА_1 , в якому просить стягнути солідарно з відповідачів 8867048,19грн., з яких 8447146,36грн. заборгованості по тілу кредиту (в т.ч. простроченої), 419424,28грн. заборгованості по відсоткам (в т. ч. простроченої), 477,55грн. пені на суму простроченої заборгованості за період з 24.08.2021 по 24.02.2022.
На підтвердження позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання першим відповідачем зобов'язань за кредитним договором №34217/К1 від 06.02.2017 з подальшими змінами та доповненнями відповідно до Додаткової угоди №34217/К1-01 від 28.02.2017, Договору №34217/К1-02 від 05.02.2018, Договору №2 від 04.07.2018, Договору №3 від 03.12.2018, Договору №4 від 29.03.2019, Договору №5 від 05.09.2019, Договору №6 від 03.02.2020, Договору №7 від 29.04.2020, Договору №8 від 21.08.2020, Договору №9 від 15.12.2020, Договору №10 від 20.07.2021, Договору №11 від 14.12.2021, внаслідок чого у нього станом на 24.06.2022 виникла заборгованість в загальному розмірі 8867048,19грн. У зв'язку з цим, а також враховуючи умови договору поруки №Т 03.03.2020 І 10538 від 14.12.2021, укладеного між позивачем та другим відповідачем, АТ "ТАСКОМБАНК" просить суд стягнути вказану заборгованість солідарно з відповідачів.
Одночасно з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту, в межах позовних вимог, на нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 , а саме: 1) Квартира загальною площею 43,5 кв.м., житлова площа 22.3 кв.м., адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер нерухомого майна 2019687863101; 2) Квартира загальною площею 82,5 кв.м., житлова площа 49.2 кв.м., адреса: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер нерухомого майна 80094263101.
На підтвердження даної заяви позивач зазначає, що з розрахунку заборгованості позичальника (першого відповідача у справі) вбачається, що прострочена заборгованість по Кредитному договору виникла з 01.03.2022. До сьогоднішнього дня заборгованість не погашалась. Таким чином, при наявності значної заборгованості по Кредитному договору, ОСОБА_1 (другий відповідач у справі) на думку позивача існує велика вірогідність, що майно може бути відчужене до ухвалення судом рішення у даній справі. У зв'язку з цим в даному судовому процесі забезпечення позову є необхідним для попередження можливих дій пов'язаних з відчуженням ОСОБА_1 третім особам, нерухомого майна.
Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, місцевий суд вказав, позивачем не надано доказів відсутності у другого відповідача грошових коштів та інших активів, за рахунок яких можливо було б погасити заявлену до стягнення заборгованість. Крім того, позивачем не надано жодного доказу на підтвердження вчинення другим відповідачем дій, направлених на відчуження вищевказаного нерухомого майна з метою ухилення від виконання судового рішення, позивач не надає. Отже, суд першої інстанції вказав, що наведене позивачем у його заяві припущення не можна визнати обґрунтованим.
За таких обставин, місцевий суд дійшов висновку, що накладення арешту на нерухоме майно відповідача, що належать відповідачу, не відповідає принципам розумності, обґрунтованості та забезпечення збалансованості інтересів сторін.
Колегія суддів вважає правомірними висновки суду першої інстанції, з огляду на таке.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Тобто забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Аналогічні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/19256/16, від 14.05.2018 у справі №910/20479/17, від 23.06.2018 у справі №916/2026/17, від 16.08.2018 у справі №910/5916/18, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі №904/1417/19.
Виходячи з положень статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між заявленим заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, ймовірності ускладнення чи не поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.
Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав інших осіб, не залучених до участі у справі. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову слід враховувати, що такими заходами не повинні порушуватися права осіб, що не є учасниками справи, застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору.
Отже, в кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до ст. 73, 74, 76-79 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає обов'язковість подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Так, предметом даної справи є майнові вимоги позивача до відповідачів про солідарне стягнення суми грошових коштів у розмірі 8867048,19 грн.
Разом з тим, позивач, з метою забезпечення даного позову, просить суд накласти арешт на нерухоме майно другого відповідача, однак у такому випадку відсутній зв'язок між вказаним заходом забезпечення позову та предметом позовної вимоги, оскільки нерухоме майно не належить до предмета спору в даній справі.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 15.01.2019 у справі №915/870/18, від 05.09.2019 у справі №911/527/19, від 14.02.2020 у справі №916/2278/19, від 26.11.2020 у справі № 911/949/20, від 24.05.2021 у справі №910/3158/20 при застосуванні такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно або грошові кошти, піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватись майна, що належить до предмета спору.
Позивачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що другий відповідач вчиняє будь-які дії з підготовки чи проведення відчуження належного йому майна. Тобто в цьому випадку відсутні підтверджені доказами фактичні обставини, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Отже, обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 14.06.2018 у справі №916/10/18 та від 25.05.2021 у справі №10/5026/290/2011(925/1502/20).
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відсутня також інформація щодо вартості визначеного майна, що унеможливлює встановлення судом співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту.
З урахуванням наведеного вище, та оскільки позивачем не заявлені вимоги стосовно конкретно визначеного нерухомого майна другого відповідача, колегія суддів не вбачає наявності зв'язку між цим заходом забезпечення позову і предметом заявленої позовної вимоги, а, отже, відсутні підстави для вжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на нерухоме майно.
Судова колегія зазначає, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.01.2020 по справі № 915/1912/19).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 висловлено позицію про те, що необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
При цьому, обов'язок доказування покладається на особу, яка подала заяву про забезпечення позову.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
За приписами ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Кожен, чиї права та свободи, визначені в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13 Конвенції).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року в справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Поняття «ефективний засіб», за висновками Європейського суду з прав людини (рішення від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії"), передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
Отже, в розумінні зазначених положень, обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. З урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 73 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 14.06.2018 по справі №910/361/18.
Колегія суддів констатує, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставин ймовірності того, що майно другого відповідача може зникнути шляхом відчуження. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання, тощо). Проте, позивачем не надано відповідних доказів.
Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Наведена вище правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №910/9498/19, від 25.05.2021 у справі №925/1441/20.
Разом із тим, заява позивача про забезпечення позову ґрунтується виключно на припущеннях щодо можливого ухилення другого відповідача від виконання рішення суду в даній справі в разі задоволення позову.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем у заяві про забезпечення позову не наведено належних обґрунтувань та не доведено належними доказами того факту, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Наведені позивачем обставини щодо необхідності застосування заходів до забезпечення позову ґрунтуються виключно на припущеннях, які не підтверджені відповідними доказами.
З огляду на наведене вище, підстав для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно другого відповідача судова колегія не вбачає.
Статтею 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що доводи Акціонерного товариства "ТАСКОМБАНК", викладені ним в апеляційній скарзі, позбавлені фактичного і правового обґрунтування та не спростовують висновків місцевого суду.
Враховуючи вищевикладене колегія суддів дійшла висновку, що ухвала господарського суду Харківської області від 12.09.2022 у справі №922/1524/22 прийнята при належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до норм матеріального та процесуального права і підстави для її скасування відсутні, в зв'язку з чим, апеляційна скарга Акціонерного товариства "ТАСКОМБАНК" не підлягає задоволенню.
Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені апелянтом, у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 129, 269, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "ТАСКОМБАНК" залишити без задоволення.
Ухвалу господарського суду Харківської області від 12.09.2022 у справі №922/1524/22 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку, передбаченому статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 25.11.2022.
Головуючий суддя П.В. Тихий
Суддя Т.Д. Геза
Суддя О.І. Терещенко