м. Вінниця
24 листопада 2022 р. Справа № 120/7367/22
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитришеної Р.М., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом: ОСОБА_1 до: Управління праці та соціального захисту населення Вінницької районної військової адміністрації про: визнання протиправними та зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Вінницької районної військової адміністрації про визнання протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначила, що її чоловік у період з 12.09.1986 по 15.12.1986 виконував обов'язки військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції (далі - ЧАЕС). В подальшому йому встановлено першу "А" групу інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби, він отримав статус інваліда війни і мав право на пільги, встановлені Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловік позивача помер, у зв'язку із чим вона звернулася до відповідача із заявою про встановлення їй статусу члена сім'ї померлого ветерана (інваліда) війни та видачу відповідного посвідчення.
Листом від 01.09.2022 позивачці відмовлено у встановленні такого статусу і видачі посвідчення загиблого/померлого ветерана війни з підстав того, що причина смерті її чоловіка не пов'язана із захистом Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби та статусу учасника бойових дій не мав.
Позивач вважає протиправною відмову, тому, з метою встановлення статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни та видачі відповідного посвідчення, вона звернулась до суду з даним позовом.
Ухвалою від 15.09.2022 позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків позовної заяви.
На виконання зазначеної ухвали, позивачем 26.09.2022 подано до суду матеріали на усунення недоліків.
Ухвалою від 03.10.2022 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Установлено строк для подання заяв по суті.
04.11.2022 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначено, що згідно зі ст. 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" чинність цього Закону поширюється на сім'ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), а також внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.
Відтак, на думку відповідача, цей Закон не поширюється на членів сімей померлих громадян з числа осіб з інвалідністю внаслідок війни, смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою. Правовий статус членів сімей померлих громадян з числа осіб з інвалідністю внаслідок війни, смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, визначений Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
ОСОБА_1 не є членом сім'ї померлого ветерана війни, оскільки ОСОБА_2 мав захворювання, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та захворювання, що призвело до його смерті, пов'язане з виконанням військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Відповідно, видати посвідчення члена сім'ї померлого ветерана війни ОСОБА_1 неможливо, оскільки це буде порушенням ст. 10 Закону (у редакції, чинній на момент звернення до управління ОСОБА_1 ).
Враховуючи, що розгляд справи по суті розпочався, інших заяв і документів не надходило, а визначений строк для їх подання закінчився, клопотань щодо продовження процесуального строку не надходило, відтак суд розглядає справу в письмовому провадженні за наявними в ній доказами.
Суд,, вивчивши та дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи позову, встановив наступне.
Позивач є вдовою ОСОБА_2 , який мав захворювання, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Так, в період з 12.09.1986 по 15.12.1986 ОСОБА_2 виконував обов'язки військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції (далі - ЧАЕС), що підтверджується військовим квитком (а.с. 10-11).
14.08.2019 ОСОБА_2 . Вінницькою ОДА було видано посвідчення серії НОМЕР_1 як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорії І).
Відповідно до експертних висновків "захворювання, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
В подальшому ОСОБА_2 встановлено першу "А" групу інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби, він отримав статус інваліда війни та мав право на пільги, встановлені Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловік позивача помер, у зв'язку із чим 20.06.2022 Вінницькою ОДА позивачу видано посвідчення № НОМЕР_2 як дружині померлого громадянина із числа ліквідаторів, смерть якого пов'язана із Чорнобильською катастрофою.
Позивач звернулася до відповідача із заявою про встановлення їй статусу члена сім'ї померлого ветерана (інваліда) війни та видачу відповідного посвідчення.
Листом від 01.09.2022 позивачці відмовлено у встановленні такого статусу і видачі посвідчення загиблого/померлого ветерана війни з підстав того, що причина смерті її чоловіка не пов'язана із захистом Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби та статусу учасника бойових дій не мав.
Позивач вважає протиправною відмову, тому, з метою встановлення їй статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни та видачі відповідного посвідчення, вона звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус ветеранів війни, створення належних умов для їх життєзабезпечення визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-XII (далі - Закон №3551-XІІ).
Відповідно до ч. 1-2 статті 4 Закону №3551-XІІ ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Згідно ч.1 статті 7 Закону № 3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи пов'язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час.
Пунктами 1 та 9 ч.2 статті 7 Закону № 3551-XII передбачено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа: військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами; осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Таким чином, обов'язковими умовами, за якими особу можна віднести до інвалідів війни, є наявність інвалідності, доказів залучення такої особи до військовослужбовців або до складу формувань Цивільної оборони та отримання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
З матеріалів справи вбачається, що чоловік позивача ОСОБА_2 мав посвідчення інваліда І групи та мав право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни (а.с. 13).
На нього поширювалась дія Закону № 3551-ХІІ.
Пунктом 1 статті 10 Закону № 3551-XII передбачено, що чинність цього Закону поширюється на: сім'ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), а також внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.
Виходячи з встановлених обставин справи, ОСОБА_2 був ветераном війни в розумінні статті 4 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», позаяк за життя став інвалідом внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до п. 2 статті 10 Закону № 3551-XII чинність цього Закону поширюється на дружин (чоловіків) померлих осіб з інвалідністю внаслідок Другої світової війни, а також дружин (чоловіків) померлих учасників війни і бойових дій, партизанів і підпільників, визнаних за життя особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге. На дружин (чоловіків) померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни, учасників бойових дій, партизанів, підпільників і учасників війни, нагороджених орденами і медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю і бездоганну військову службу, визнаних за життя особами з інвалідністю, чинність цієї статті поширюється незалежно від часу смерті особи з інвалідністю.
Отже, чинність Закону №3551-XІІ поширюється також і на членів сім'ї військовослужбовців, які померли внаслідок захворювання, одержаного в період проходження військової служби, пов'язаних з ліквідацією наслідків на Чорнобильській АЕС, та мали статус ветерана війни.
На підставі абз. 16 п. 1 ч. 1 статті 10 Закону №3551-XІІ до членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать, зокрема: один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні.
Відповідно до пункту 4 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року № 302, особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (стаття 10 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом «Посвідчення члена сім'ї загиблого».
Згідно пункту 6 Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 20-РП/04 ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. Розділ 11 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту» визначає поняття і зміст статусу ветеранів війни (учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни) та осіб, на яких поширюється дія його положень. Це колишні військовослужбовці, які безпосередньо як у воєнний, так і в мирний час, виконували інші обов'язки військової служби та тилового забезпечення, пов'язані з необхідністю захисту Батьківщини, у тому числі з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій.
Отже, зі змісту вищезазначеної норми слідує, що чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» поширюється також і на членів сім'ї військовослужбовців, які померли внаслідок захворювання, одержаного в період проходження військової служби.
Оскільки позивач перебувала в зареєстрованому шлюбі з померлим ОСОБА_2 , який мав статус інваліда війни відповідно до статті 7 Закону №3551-XІІ, остання має право на встановлення їй статусу члена сім'ї померлого інваліда війни.
Таким чином, відповідач неправомірно відмовив у встановленні позивачу такого статусу.
Крім того, позивач, як член сім'ї померлого ветерана війни, має право на отримання відповідного посвідчення.
Згідно статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17 липня 1997 року (далі - Конвенція), кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, треба зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Отже, суть наведених рішень зводиться до вимоги надати заявникові такі заходи правового захисту на національному рівні, які би дозволили компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб спосіб захисту повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями треба розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями, оскільки вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним.
Оскільки оскаржувані дії відповідача не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях, зважаючи, що право позивача на отримання статусу члена сім'ї померлого ветерана війни підтверджується матеріалами справи, належним захистом порушеного права позивача є необхідність зобов'язання відповідача встановити позивачу вищевказаний статус та видати відповідне посвідчення.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини дають підстави для висновку, що позов належить задовольнити.
Відповідно до ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відтак, сплачений судовий збір необхідно стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Вінницької районної військової адміністрації щодо відмови ОСОБА_1 у наданні їй статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни та видачі відповідного посвідчення.
Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Вінницької районної військової адміністрації встановити ОСОБА_1 статус члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни та видати посвідчення члена сім'ї загиблого ветерана війни.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Управління праці та соціального захисту населення Вінницької районної військової адміністрації витрати зі сплати судового збору в розмірі 992,40 грн. (дев'ятсот дев'яносто дві гривні 40 копійок).
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 )
Відповідач: Управління праці та соціального захисту населення Вінницької районної військової адміністрації (вул. Грибоєдова, 10А, м. Вінниця, 21032, код ЄДРПОУ 03191928)
Суддя Дмитришена Руслана Миколаївна