"24" листопада 2022 р. м. Черкаси Справа № 925/1220/22
Господарський суд Черкаської області у складі судді Гладуна А.І., розглянувши заяву
стягувача Руськополянської сільської ради (ідентифікаційний код 26357573, адреса місцезнаходження: 19602, Черкаська область, Черкаський район, с. Руська Поляна, вул. Шевченка, 67)
до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю “КОСМОС-БОУЛІНГ” (ідентифікаційний код 32129614, адреса місцезнаходження: 18031, м. Черкаси, вул. Лісна,1)
про видачу судового наказу за вимогами про стягнення 247316,41 грн боргу за користування земельною ділянкою за період з 01.01.2022 по 30.11.2022 за укладеним між сторонами у письмовій формі договором про відшкодування збитків (неодержаного доходу) від 04.02.2022 та 248,10 грн витрат на сплату судового збору,
15.11.2022 заявник Руськополянська сільська рада (ідентифікаційний код 26357573, адреса місцезнаходження: 19602, Черкаська область, Черкаський район, с. Руська Поляна, вул. Шевченка, 67) звернулася до Господарського суду Черкаської області із заявою про видачу судового наказу про стягнення з боржника Товариства з обмеженою відповідальністю “КОСМОС-БОУЛІНГ” (ідентифікаційний код 32129614, адреса місцезнаходження: 18031, м. Черкаси, вул. Лісна,1) 247316,41 грн боргу за користування земельною ділянкою за період з 01.01.2022 по 30.11.2022 за укладеним між сторонами у письмовій формі договором про відшкодування збитків (неодержаного доходу) від 04.02.2022 та 248,10 грн витрат на сплату судового збору.
В обґрунтування заяви заявник вказав, що за період з січня по листопад 2022 року боржник не сплачує заявнику орендну плату за фактичне використання земельної ділянки, на якій розташоване нерухоме майно. Відповідно до укладеного між сторонами договору про відшкодування збитків (неодержаного доходу) від 04.02.2022, а саме п. 4.1 даний договір діє з 01.01.2022 до дати державної реєстрації права власності або оренди земельної ділянки, зазначеної у п.1.1 договору. Згідно з п. 3.2 договору з 01.01.2022 щомісячна плата за користування земельною ділянкою встановлюється у розмірі 22483, 31 грн згідно з рішенням Руськополянської сільської ради №8-7/VIII від 30.06.2021.
Розглянувши заяву про видачу судового наказу, суд дійшов висновку про відмову у видачі судового наказу.
Відповідно до частини 1 статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Статтею 93 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідне орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати оренду плату (стаття 96 Земельного кодексу України).
Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).
Відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.
Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом
Частиною 1 статті 93 та статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права. Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт “в” частини 1 статті 96 цього Кодексу).
Отже, виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.
До моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.
Аналогічні правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17 та в постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 28.02.2020 у справі №913/169/18.
Верховним Судом, зокрема, в постановах від 29.01.2019 у справах №922/3780/17 та №922/536/18, від 11.02.2019 у справі №922/391/18, від 12.04.2019 у справі №922/981/18 міститься висновок про те, що для вирішення спору щодо фактичного користування земельною ділянкою без укладення правовстановлюючих документів та без державної реєстрації прав на неї встановленню підлягають обставини, зокрема, чи є земельна ділянка, за фактичне користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти, сформованим об'єктом цивільних прав протягом усього періоду користування земельною ділянкою.
Відповідно до частини 1 статті 148 Господарського процесуального кодексу України судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
На підтвердження підстави виникнення права грошової вимоги та заборгованості заявник подав договір, укладений у письмовій формі, за змістом якого сторони врегулювали підстави та порядок відшкодування збитків.
Дослідивши зміст заяви про видачу судового наказу та зміст укладеного між заявником та боржником письмового договору суд дійшов висновку, що у заявника не виникло право грошової вимоги у деліктному зобов'язанні, змістом якого є відшкодування шкоди. Відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.
Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 152 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу.
Відповідно до частини 2 статті 152 Господарського процесуального кодексу України про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу.
Відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 8, 9 частини першої статті 152 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленим цим розділом, після усунення її недоліків.
У статті 129 Конституції України у числі основних засад судочинства зазначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов'язковими для всіх форм судочинства та всіх судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.
Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.
Отже, конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.
Конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких установлена в належній судовій процедурі та формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмежене, особливо щодо умов прийнятності скарги. Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (mutatis mutandis, рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мельник проти України" ("Melnyk v. Ukraine" заява № 23436/03, § 22, від 28 березня 2006 року).
Згідно з пунктом "d" статті 3 Рекомендацій (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо введення в дію та поліпшення функціонування систем і процедур оскарження у цивільних і торговельних справах від 07 лютого 1995 року для забезпечення того, щоби суд апеляційної інстанції розглядав лише вагомі питання, державам слід відтермінувати реалізацію права на оскарження з низки проміжних питань до подання основної скарги у справі.
Згідно з частиною 2 статті 254 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду першої інстанції оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
Отже, перелік ухвал суду першої інстанції, які підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду, наведений у статті 255 Господарського процесуального кодексу України, є вичерпним.
Можливість оскарження ухвал суду першої інстанції у наказному провадженні статтею 255 Господарського процесуального кодексу України не передбачено.
Відповідно до пункту 6 частина 1 статті 255 Господарського процесуального кодексу України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, зокрема, про повернення заяви позивачеві (заявникові).
Системне тлумачення статті 255 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що законодавець свідомо виокремив випадки, в яких може бути оскаржена або конкретна процесуальна дія, або така конкретна дія і відмова в її вчиненні.
Враховуючи викладене, ухвала суду про відмову заявнику у видачі судового наказу в наказному провадженні не підлягає апеляційному оскарженню.
Відповідно до частини 1 статті 153 Господарського процесуального кодексу України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 8, 9 частини першої статті 152 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків.
Відповідно до частини 2 статті 148 Господарського процесуального кодексу України особа має право звернутися до суду з вимогами, визначеними у частині першій цієї статті, в наказному або спрощеному позовному провадженні на свій вибір.
На підставі викладеного, керуючись статтями 147-153, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити заявнику Руськополянській сільській раді у видачі судового наказу.
Роз'яснити Руськополянській сільській раді право повторно звернутися з заявою про видачу судового наказу після усунення недоліків, що стали підставою для відмови у видачі судового наказу, або у спрощеному позовному провадженні на свій вибір.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею, в порядку передбаченому частиною другою статті 235 Господарського процесуального кодексу України, і оскарженню не підлягає.
Суддя А.І.Гладун