Справа № 642/1302/21 Номер провадження 22-ц/814/1902/22Головуючий у 1-й інстанції Пашнєва В.Г. Доповідач ап. інст. Кузнєцова О. Ю.
17 листопада 2022 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Кузнєцової О.Ю.
суддів: Карпушина Г.Л., Хіль Л.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Альфа-Банк»
на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 30 липня 2021 року, у складі судді Пашнєва В.Г.
по справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання кредитного договору частково недійсним та зобов'язання здійснити перерахунок,-
У березні 2021 року представник ОСОБА_1 адвокат Натина А.О. звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання кредитного договор частково недійсним та зобов'язання здійснити перерахунок, та остаточно визначившись з позовними вимогами просив визнати частково недійсною угоду про надання кредиту № 483087446, укладену 30.03.2020 року між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством «Альфа-Банк», а саме в частині зобов'язання позичальника сплачувати щомісячну комісію за період з 1-го по 14-й місяць користування кредитом 0% від суми кредиту (змінна частина), а також 50.00 грн. (фіксована частина), зазначеної в цьому акцепті без ПДВ; за період 15 по 36-й місяць користування кредитом 3,25% від суми кредиту (змінна частина), а також 50.00 грн. (фіксована частина), зобов'язати АТ «Альфа-Банк» здійснити перерахунок здійснених з часу укладення договору платежів, зарахувавши сплачену комісію у рахунок інших обов'язкових платежів за кредитним договором, а також стягнути з відповідача матеріальну шкоду в розмірі 10000,00 грн.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що між ОСОБА_1 та відповідачем було укладено договір споживчого кредиту № 483087446 від 30.03.2020 року, за умовами якого їй було надано кредит у сумі 20448,00 грн., строком на 24 місяці, з процентною ставкою 0,01%. Однак сплату комісії за послуги з обслуговування кредиту позивач вважає незаконною та такою, що суперечить її інтересам, оскільки відповідно до діючого законодавства розрахунково-касове обслуговування банком клієнта не є тією послугою, за яку вона повинна сплачувати банку кошти, це є обов'язок банка при укладенні кредитного договору, окрім того, в акцепті, який наданий банком позивачу, відсутнє положення щодо вказаної комісії. Також позивач вважає, що незаконними діями банка їй спричинена моральна шкода, яку вона оцінює в 10000,00грн. та яка полягає в тому, що у зв'язку з укладенням договору в неї виникали труднощі у спілкуванні з близькими, тому що їй постійно були потрібні кошти на повернення боргу, що також негативно вплинуло на стан її здоров'я.
Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 30 липня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано недійсною з моменту укладення договору умову кредитного договору № 483087446 від 30 березня 2020 року, укладеного між ОСОБА_1 та публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк», за якою передбачено, що позичальник сплачує банку плату за розрахунково-касове обслуговування кредитної заборгованості за період з 01-го по 14-й місяць користування кредитом - 0 % від суми кредиту (змінна частина), а також 50.00 грн. (фіксована частина), зазначеної в цьому Акцепті без ПДВ; за період 15 по 36-й місяць користування кредитом 3,25 % від суми кредиту (змінна частина), а також 50.00 грн. (фіксована частина).
Зобов'язано акціонерне товариство «Альфа-Банк» здійснити перерахунок здійснених з часу укладення кредитного договору № 483087446 від 30 березня 2020 року ОСОБА_1 платежів, зарахувавши сплачену позивачем комісію за розрахунково-касове обслуговування кредиту в рахунок інших обов'язкових платежів (зі сплати заборгованості по тілу кредиту та процентах), що передбачені умовами кредитного договору № 483087446 від 30 березня 2020 року.
Стягнуто з акціонерного товариства «Альфа-Банк» на користь держави судовий збір у розмірі 1 816 грн.
В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів» є несправедливою, що є підставою для визнання її недійсною. Окрім того, визнаючи недійсними умови кредитного договору в частині визначення плати за обслуговування кредитної заборгованості необхідно зобов'язати відповідача здійснити перерахунок здійснених з часу укладення вказаного договору платежів та зарахувати сплачену позивачем суму в рахунок інших обов'язкових платежів, що передбачені умовами вказаного кредитного договору, що на думку суду буде повністю відповідати нормам чинного законодавства.
Не погодившись з даним рішенням місцевого суду його в апеляційному порядку оскаржило Акціонерне товариство «Альфа-Банк», просило скасувати його та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Відзиву на апеляційну скаргу в порядку, передбаченому ст. 360 ЦПК України, до суду апеляційної інстанції не надходило.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення місцевого суду не повною мірою відповідає вказаним вимогам.
Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, 30 березня 2020 року АТ «Альфа-Банк» надіслав ОСОБА_1 акцепт пропозицію на укладення угоди про надання кредиту № 483087446, відповідно до якої позивачу надано кредит для власних потреб у сумі 20448 грн., із датою повернення 31.03.2022, процентна ставка 0,01 % (а.с. 13).
Відповідно до п. 1 Акцепту пропозиції на укладання угоди про надання кредиту № 483087446 від 30 березня 2020 року вбачається, що під час користування кредитом банк надає позичальнику послуги з розрахунково-касового обслуговування у порядку та на умовах, що визначені цим пунктом та договором. За ці послуги встановлюється комісійна винагорода для банку: з 1-го по 14-й місяць користування кредитом 0% від суми кредиту (змінна частина), а також 50.00 грн. (фіксована частина), зазначеної в цьому Акцепті без ПДВ; за період 15 по 36-й місяць користування кредитом 3,25% від суми кредиту (змінна частина), а також 50.00 грн. (фіксована частина). Комісійна винагорода сплачується згідно діючих тарифів банку, які є невід'ємною частиною договору.
Як вбачається із графіку платежів та розрахунку сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки, позивачу за період з 30 березня 2020 року по 31 березня 2022 року необхідно сплатити платежі за розрахунково-касове обслуговування в розмірі 7 845,60 грн.
Частково задовольняючи позовні вимоги та визнаючи недійсною з моменту укладення умову кредитного договору № 483087446 від 30 березня 2020 року, щодо обов'язку позичальника сплачувати банку плату за розрахунково-касове обслуговування, суд першої інстанції прийшов до висновку, що дана умова договору є несправедливою, не є послугою, тому наявні правові підстави для визнання її недійсною.
Колегія суддів не погоджується з даним висновком місцевого суду з наступних підстав.
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.
Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.
Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані. В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов'язків.
Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Суть зобов'язання за кредитним договором полягає в обов'язку банку надати гроші (кредит) позичальникові та в обов'язку позичальника їх повернути і сплатити за користування ними проценти.
Підписання договору не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням.
Відповідно до статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.
Після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит (частини перша та друга статті 11 Закону України «Про споживче кредитування»).
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) зазначено, що:
«31.4. … законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення.
31.5. Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
31.10. Відповідно до абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
31.11. Згідно із частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
31.14. 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
31.15. Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».
31.16. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
31.17. Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
31.18. Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
31.19. На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит(далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
31.20. Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, -щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
31.22. Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
31.23. Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
31.25. У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов'язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів.
31.26. Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
31.29. З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
32.8. Враховуючи те, що позивачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, Велика Палата дійшла висновку про те, що положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.
33.5. Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов'язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення».
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20 (провадження № 61-14545сво20) зроблено висновок, що «під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація; правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами: першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін; зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів, (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину; потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 серпня 2022 року в справі № 180/1434/20 (провадження № 61-9418св21) зазначено, що «оцінюючи зміст оспорюваного положення пункту 1.2 кредитного договору, яким передбачено сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту - 3,5 % від суми кредиту, та зміст положень пункту 6.9.3 Загальних умов кредитування розділу 6 «Умови надання споживчих кредитів» Універсального договору банківського обслуговування клієнтів - фізичних осіб у АТ «Банк Кредит Дніпро» версія 13.0, чинними на час укладення оспорюваного договору, якими визначено, що послуга банку по обслуговуванню кредиту полягає у тому, що банк здійснює нагадування про дати сплати заборгованості за кредитом та суму заборгованості, шляхом направлення SMS - повідомлень; вносить зміни до графіку погашення у випадку здійснення клієнтом часткового дострокового погашення кредиту, за письмовою вимогою клієнта надає оновлений графік погашення або інформацію про залишок заборгованості, тощо, Верховний Суд дійшов висновку, що дії банку, які складають обслуговування кредиту, відповідають зобов'язанням банку, визначеним пунктом 6.9.7 Загальних умов кредитування, про надання не частіше одного разу на місяць безоплатно інформації про поточний розмір заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої банку, надання виписок по рахунку, щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за договором, які сплачені та які належить сплатити і дати сплати, та зобов'язанням кредитодавця про надання інформації споживачу, визначених статтею 11 Закону України «Про споживче кредитування», а тому такі послуги не можуть бути оплатними. Наведене дає підстави для висновку, що положення пункту 1.2 кредитного договору, яким передбачено сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту - 3,5 % від суми кредиту суперечать положенням частини першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», а тому таке положення є нікчемним».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2022 року в справі № 202/5330/19 (провадження № 61-18751св21) зазначено, що: «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
З матеріалів справи вбачається, що у п. 1 Акцепту пропозиції на укладання угоди про надання кредиту № 483087446 від 30 березня 2020 року передбачено, що під час користування кредитом банк надає позичальнику послуги з розрахунково-касового обслуговування у порядку та на умовах, що визначені цим пунктом та договором. За ці послуги встановлюється комісійна винагорода для банку: з 1-го по 14-й місяць користування кредитом 0% від суми кредиту (змінна частина), а також 50.00 грн. (фіксована частина), зазначеної в цьому Акцепті без ПДВ; за період 15 по 36-й місяць користування кредитом 3,25% від суми кредиту (змінна частина), а також 50.00 грн. (фіксована частина). Необхідність внесення плати за додаткові, супутні послуги банку, пов'язанні з розрахунково-касовим обслуговуванням, передбачена графіками платежів та розрахунком сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки кредитних угод (колонка 8 графіку) (а. с. 13).
При цьому вказаною умовою укладеної між сторонами угоди не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування).
Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, у зв'язку з чим оскаржені положення договорів щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Оскільки зазначені умови є нікчемними, вимога про визнання умов укладеної між сторонами угоди про надання кредиту недійсною є неналежним способом захисту, що є підставою для відмови в задоволенні даної позовної вимоги.
Враховуючи нікчемність умов кредитного договору щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за ослуговування кредиту, підлягають застосуванню наслідки недійсного правочину, зокрема зобов'язання відповідача здійснити перерахунок внесених з часу укладення кредитного договору № 483087446 від 30 березня 2020 року платежів ОСОБА_1 , зарахувавши сплачену нею комісію за розрахунково-касове обслуговування кредиту в рахунок інших обов'язкових платежів (зі сплати заборгованості по тілу кредиту та процентах), що передбачені умовами кредитного договору № 483087446 від 30 березня 2020 року.
Згідно частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення місцевого суду в частині відмови в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення моральної шкоди, колегією суддів не переглядалось, оскільки не оскаржувалося сторонами у справі.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
За таких обставин, рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 30 липня 2021 року в частині визнання кредитного договору частково недійсним та зобов'язання здійснити перерахунок підлягає скасуванню, а позов ОСОБА_1 частковому задоволенню.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позов задоволено частково, а позивач, відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів», звільнена від сплати судового збору, тому з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції у сумі 908 грн. (за одну задоволену позовну вимогу немайнового характеру).
Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 2 , 376 ч. 1 п. 3, 381-384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 30 липня 2021 року в частині визнання кредитного договору частково недійсним та зобов'язання здійснити перерахунок скасувати та постановити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання кредитного договору частково недійсним та зобов'язання здійснити перерахунок задовольнити частково.
Зобов'язати акціонерне товариство «Альфа-Банк» здійснити перерахунок внесених з часу укладення кредитного договору № 483087446 від 30 березня 2020 року ОСОБА_1 платежів, зарахувавши сплачену нею комісію за розрахунково-касове обслуговування кредиту в рахунок інших обов'язкових платежів (зі сплати заборгованості по тілу кредиту та процентах), що передбачені умовами кредитного договору № 483087446 від 30 березня 2020 року.
Стягнути з акціонерного товариства «Альфа-Банк» на користь держави судовий збір у розмірі 908 грн.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання кредитного договору частково недійсним відмовити.
В іншій частині рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 30 липня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий: О.Ю. Кузнєцова
Судді Г.Л. Карпушин
Л.М. Хіль