Єдиний унікальний номер: 448/129/22
Провадження № 2/448/215/22
(повний текст)
15.11.2022 року Мостиський районний суд Львівської області в складі:
головуючого судді Кічака Ю.В.,
при секретарі судового засідання Керницькій Л.М.,
з участю представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Борисенко В.В.,
відповідача ОСОБА_2 ,
представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Гриньо М.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Мостиська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення, -
І.Короткий зміст позовних вимог.
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, покликаючись на те, що він є власником будинку по АДРЕСА_1 , де проживають та є зареєстрованими наступні особи: він (позивач), його дружина ОСОБА_3 , доньки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , онука ОСОБА_6 , онук ОСОБА_7 , онука ОСОБА_8 , правнука ОСОБА_9 . Крім того, в даному будинку проживає без реєстрації ОСОБА_2 , відповідач по справі.
Вказує, що його (позивача) дочка ОСОБА_10 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебувала у фактичних шлюбних відносинах з відповідачем по справі ОСОБА_2 . Після смерті дочки ОСОБА_10 , він (позивач ОСОБА_1 ) не перебуває у жодних родинних/сімейних відносинах з відповідачем по справі.
Стверджує, що спільне проживання з відповідачем ОСОБА_2 є нестерпним, відповідач є безробітним, веде антигромадський та антиморальний спосіб життя, зловживає алкогольними напоями, приходить додому у нетверезому стані, псує майно, постійно влаштовує сварки, обзиває нецензурними словами його (позивача) та членів його сім'ї, спільних інтересів у них з відповідачем немає, через негативну поведінку відповідача спільного господарства вони вже багато років не ведуть. Відповідач ОСОБА_2 систематично вчиняв та вчиняє домашнє насильство відносно нього (позивача), його дружини ( ОСОБА_3 ) та доньки ОСОБА_4 . Таке насильство полягає у висловлюванні нецензурною лайкою, погрозах фізичною розправою, чим може бути завдана шкода їх психічному та фізичному здоров'ю. З приводу вчинення відповідачем домашнього насильства, члени його (позивача) сім'ї неодноразово зверталися до поліції з відповідними заявами, зокрема такі випадки звернення мали місце 30.07.2018р., 22.02.2020р., 24.01.2022р. Також відповідача ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст.178 КУпАП.
Зазначає, що відповідач ОСОБА_2 не приймає участі в утриманні будинку, його ремонті, оплаті комунальних послуг, а навпаки - в нетверезому стані нищить речі домашнього вжитку, пошкоджує стіни, двері, чим завдає значних матеріальних збитків. Такий не змінює своєї поведінки, продовжує пиячити, створює нестерпні умови співжиття разом з ним. Така поведінка відповідача негативно впливає на його (позивача, який у віці 83 роки, - є особою похилого віку) емоційний стан, а також на психічний стан його (позивача) доньки ОСОБА_4 та дружини ОСОБА_3 , яка також є особою похилого віку та пенсіонеркою. Крім того, у будинку проживає малолітня дитина - його (позивача) правнука ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на яку поведінка відповідача також чинить психічне насилля (дитина боїться шуму, гучних криків, тощо). Застосовані до відповідача ОСОБА_2 заходи впливу виявились безрезультатними, а добровільно виселятись з будинку такий не бажає.
З огляду на наведене, просить суд виселити відповідача ОСОБА_2 з житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 за неможливості спільного з ним проживання без надання іншого житлового приміщення.
ІІ. Позиція учасників справи, зміст показань свідків.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, натомість його інтереси представляє його представник - адвокат Борисенко В.В. В судовому засіданні, що мало місце 13.07.2022р., позивач ОСОБА_1 пояснив, що відповідач ОСОБА_2 є його (позивача) колишнім зятем, зокрема такий одружився з його дочкою ОСОБА_11 , яка в січні 2022 року померла. Відповідач ОСОБА_2 проживає у його (позивача) будинку близько 20 років, такий здійснив добудову до будинку, перекривав дах на будинку та поміняв в будинку вікна. Відповідач проживає та займає дві кімнати будинку: одну кімнату, де спить, та іншу похідну кімнату, через яку проходить до своєї спальні. Однак, на даний час з ним (відповідачем) проживати неможливо, бо такий тривалий час зловживає алкоголем, систематично вчиняє домашнє насильство, зокрема такий виражався нецензурними словами та вдарив його (позивача) жінку, однак побоїв та тілесних ушкоджень не було, відповідних висновків судово-медичного експерта з приводу тілесних ушкоджень немає. Також такий бив і його (позивача), кидався на них з ножем, проте синяків чи інших ушкоджень він (позивач) не мав. Через протиправну поведінку відповідача вони неодноразово викликали поліцію. На даний час, зокрема після смерті його (позивача) дочки ОСОБА_10 , відповідач не є членом його (позивача) сім'ї, відтак нехай йде проживати в свій батьківський будинок в с.Буховичі Яворівського району, де проживає його (відповідача) брат. Він (позивач) наполягає на виселенні відповідача з будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Борисенко В.В. підтримав заявлені позовні вимоги та просить врахувати доводи та мотиви, викладені стороною позивача у позовній заяві. Також, адвокат Борисенко В.В. в судовому засіданні зазначив, що відповідач ОСОБА_2 не є членом сім'ї позивача ОСОБА_1 ; такий не був та не є зареєстрований у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , який на праві приватної власності належить позивачу ОСОБА_1 ; відповідач ОСОБА_2 систематично порушує правила співжиття у даному будинку; поводить себе неадекватно, зловживає спиртним, що підтверджено в судовому засіданні показаннями свідків. Хоча відповідач ОСОБА_2 з липня 2022 року не проживає в будинку позивача, однак такий має бажання там проживати, тому вони (сторона позивача) наполягають на пред'явлених ними позовних вимогах про його виселення з будинку по АДРЕСА_1 .
Відповідач ОСОБА_2 та його представник - адвокат Гриньо М.І. в судовому засіданні заперечили позовні вимоги з огляду на їх безпідставність, необґрунтованість та недоведеність.
Відповідач ОСОБА_2 ствердив, що не згідний з позовом, пред'явленим до нього позивачем ОСОБА_1 , з тих підстав, що він (відповідач) не має де проживати, оскільки в будинку за місцем його (відповідача) реєстрації в с.Буховичі Яворівського району проживає його (відповідача) брат з жінкою, племінниця з чоловіком та двома дітьми, племінник, відтак вільної площі у даному будинку немає. У будинок тестя (позивача ОСОБА_1 ) вселився 20 років тому, оскільки його попросила дружина ОСОБА_10 , яка хотіла проживати саме там. Батьки дружини (позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ) були згідні та не заперечували щодо вселення його (відповідача) у їхній будинок. Чому такі не зареєстрували його в даному будинку йому не відомо та він ніколи не приділяв цьому уваги. Він (відповідач) проводив ремонтні роботи у спірному будинку, міняв дах та вікна в будинку. Він (відповідач) не вчиняє дебошів у будинку, а навпаки дає грошові кошти своєму тестю (позивачу). Його дружина ОСОБА_10 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , а перед смертю така тривалий час хворіла на онкологічну хворобу. Чому його хочуть виселити з даного будинку не розуміє, на його (відповідача) переконання після смерті дружини ОСОБА_10 , її сестра ОСОБА_4 (інша дочка позивача ОСОБА_1 ) хоче його виселити з вказаного будинку та саме така ініціювала цей судовий процес. Він (відповідач) дійсно сварився з тещею з приводу того, що така продала з господарства залізо, однак до нікого не застосовував насильство та це не відповідає дійсності. Не зловживає він і алкоголем, бо заробляє «заміною, покриттям дахів», його робота пов'язана з висотою, відтак, якби він систематично перебував в стані сп'яніння, то ніхто б йому не пропонував таку роботу. З приводу тверджень позивача, що він (відповідач) бігав за ними з ножем, то такі твердження теж не відповідають дійсності. Через тривалу хворобу дружини, її смерть, він (відповідач) будучи знервованим, казав, що встромить ножа в себе, а не бігав з таким за іншими. Він (відповідач) хотів би проживати у будинку за адресою по АДРЕСА_1 та не має наміру «пхатись» до позивача чи до інших членів його сім'ї. Також відповідач підтвердив, що з липня 2022р. фактично у спірному будинку не проживає, трохи проживав в с.Мостиська Другі Яворівського району, де працював.
Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Гриньо М.І. зазначив наступне: сторона позивача на обґрунтування позовних вимог про виселення відповідача з житлового будинку покликалась на підстави, передбачені ст.116 ЖК України, для застосування якої необхідні дві умови: систематичне порушення правил співжиття та вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів; в обґрунтування позовних вимог стороною позивача надано заяви ОСОБА_4 від 30.07.2018р. та від 22.02.2020р., адресовані в органи поліції, і ряд відповідей з Мостиського ВП Яворівського ВП ГУНП у Львівській області; однак надані стороною позивача повідомлення-відповіді з поліції жодним чином не доводять факту систематичного порушення відповідачем правил співжиття, оскільки не надано судових рішень про притягнення відповідача ОСОБА_2 до адміністративної чи іншої відповідальності за вчинення конфліктів за місцем проживання; жодні заходи запобігання чи громадського впливу до відповідача ОСОБА_2 не застосовувалися, а права позивача не порушувалися; постанова ж про притягнення відповідача ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст.178 КУпАП (розпивання пива, алкогольних, слабоалкогольних напоїв у заборонених законом місцях), - жодним чином не підтверджує порушення відповідачем правил співжиття у сфері житлових правовідносин, а стосується інших правовідносин - правопорушень у сфері громадського (публічного) порядку та не має жодного відношення до користування сторонами жилим приміщенням чи проживанням у ньому; стороною позивача не надано належних і допустимих доказів на підтвердження вчинення відповідачем ОСОБА_2 правопорушень чи інших протиправних дій систематичного порушення правил співжиття, які унеможливлюють проживання позивача та інших членів його сім'ї разом з відповідачем у спірному будинку, і що до останнього застосовувалися заходи впливу, однак вони не дали позитивного результату; з огляду на те, що стороною позивача не надано доказів на підтвердження систематичної протиправної поведінки відповідача ОСОБА_2 щодо позивача чи інших осіб, які проживають у будинку, а також безпосередньої винності відповідача у створенні неможливих умов для проживання позивача з ним в одному будинку, як і доказів про застосування заходів попередження або громадського випливу відносно відповідача, то немає підстав для виселення відповідача ОСОБА_2 з житлового будинку, що належить позивачу з підстав, передбачених ст.116 ЖК України; відповідач ОСОБА_2 на законних підставах та за згодою позивача ОСОБА_1 вселився та тривалий час проживав у спірному будинку з своєю дружиною (дочкою позивача) ОСОБА_10 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ; за час проживання відповідач ОСОБА_2 вкладав свої кошти, які заробляв на будовах, саме в покращення спірного будинку, здійснював ремонт, провів добудову, перекрив дах, замінив вікна у будинку; відповідач ОСОБА_2 не має іншого житла; права позивача чи інших осіб відповідач не порушує. Також представник відповідача ствердив, що відповідач ОСОБА_2 проживав у спірному будинку по АДРЕСА_1 до липня 2022р., а з цього часу фактично проживає у брата в с.Буховичі Яворівського району, відтак незрозумілими на даний час є настоювання сторони позивача на позовних вимогах про виселення відповідача з будинку, в якому такий і так не проживає. При оцінці показань свідків зі сторони позивача просив врахувати те, що такі є родичами позивача та заінтересованими особами у даному спорі.
Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні повідомила наступне: вона (свідок) є дочкою відповідача ОСОБА_2 та внучкою позивача ОСОБА_1 . Така пояснила, що на протязі останніх п'яти років її батько (відповідач) випиває, на зауваження не реагує. Ще до смерті їхньої матері ОСОБА_2 давав гроші і матері і їй (свідку), а після смерті такої вже грошей не дає. Такий свариться з бабою ОСОБА_3 та дідом ОСОБА_1 . Вона (свідок) не бачила, що відповідач ОСОБА_2 бив діда чи бабу. Особливо їй (свідку) запам'яталося, як відповідач кричав на всіх після похорону матері, а також пригадує конфлікт, який мав місце місяць тому. У неї (свідка) є мала дитина, яка боїться відповідача, коли той перебуває у стані сп'яніння.
Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні повідомив наступне: він (свідок) близько 20 років проживає по сусідству з позивачем ОСОБА_1 та перебуває у нормальних відносинах як з позивачем, так і з відповідачем ОСОБА_2 . В сімейні відносини сторін по справі він (свідок) не вникав, натомість зі слів відповідача йому відомо, що теща продала залізо з господарства та наполягала що тому, що це залізо належало їй. Відповідно з цього приводу між нею і ОСОБА_2 виникла сварка. Бачив відповідача ОСОБА_2 , як той повертався додому у стані сп'яніння. У даному господарстві він (свідок) останнім часом часто чув сварки. Особисто сварок відповідача з іншими членами сім'ї не бачив, а лише чув крики його тещі, хто є ініціатором даних конфліктів та скандалів йому (свідку) не відомо. Дружина відповідача ОСОБА_2 завжди його хвалила, кажучи що він є «майстром». ОСОБА_2 займається перекриттям дахів, чим заробляє кошти. Саме він добудував веранду до будинку тестя, перекрив дах в такому.
Свідок ОСОБА_13 в судовому засіданні повідомила наступне: позивач ОСОБА_1 є її (свідка) батьком, а відповідач ОСОБА_2 є її шваґром. До 2007 року вона (свідок) проживала у спірному будинку, а на даний час проживає в іншому місці, недалеко від батьків. Відповідач ОСОБА_2 постійно випиває, повертається додому в стані сп'яніння, чіпляється до інших, буянить, погрожує тещі, в тому числі підпалом будинку та тим, що її вб'є, такий навіть вдарив тещу (а її (свідка) матір) ОСОБА_3 цеглою по щоці, на зауваження не реагує, неодноразово через його дії викликали працівників поліції, однак такі його відпускали. Вона (свідок) хвилюється за батьків. Коли мало місце побиття її (свідка) матері з боку відповідача цеглою по обличчі, то поліцію не викликали. З приводу того, чи звертались її (свідка) батьки в поліцію з приводу погроз відповідача підпалом будинку або вбивством, вона (свідок) не пригадує. Свідок ствердила, що виклики поліції здійснювались до помешкання її батьків, але їй не відомо чи з цього приводу відповідач ОСОБА_2 притягувався до відповідальності. Вона (свідок) не бачила випадків побиття відповідачем її батька (позивача ОСОБА_1 ) Підтвердила, що відповідач ОСОБА_2 проживав в спірному будинку як зять позивача та близько 20 років, а також те, що такий перекрив дах в будинку.
Свідок ОСОБА_14 в судовому засіданні повідомив наступне: позивач ОСОБА_1 є її (свідка) дідом, а відповідач ОСОБА_2 дядьком. Зазначила, що у вказаному будинку проживала до 2012 року, після чого переїхала. Дружина відповідача була її (свідка) хресною матір'ю та вони часто до них їздили. Відповідач ОСОБА_2 приходить вночі, вистукує по дверях, систематично скандалить, нецензурно лається, погрожує дідові та бабі, що їх вб'є, що підпалить будинок, такий «простягав до них руки». В погрози відповідача всі вірили і всі сприймали їх реально. Після смерті своєї дружини відповідач витягав ніж, хотів вішатись, обіцяв забратись з будинку до дев'яти днів після смерті дружини, потім до сорока днів. Особисто дій відповідача вона (свідок) не бачила, натомість неодноразово чула погрози. На її (свідка) переконання з відповідачем спільно проживати неможливо. Зазначила, що мав місце той факт, що відповідача ОСОБА_2 побила ОСОБА_15 ( ОСОБА_4 , дочка позивача ОСОБА_1 ) що він аж попав в лікарню.
Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні повідомила наступне: позивач ОСОБА_1 є її (свідка) батьком, а відповідач ОСОБА_2 є її шваґром. У спірному будинку вона (свідок) проживає двадцять років, разом з батьками та відповідачем ОСОБА_2 . Давніше відповідач помагав по будинку та господарству, перекрив дах в будинку, поміняв вікна на пластикові, хоча частину грошей давала її (свідка) матір. Однак, відколи у ОСОБА_2 появилися друзі, такий повертається додому у стані сп'яніння, викрикує, скандалить, погрожує батькам, що їх порубає, кидав за батьком сокиру, оббив плитку в будинку. Вона (свідок) хвилюється за своїх батьків, які є особами похилого віку. З приводу протиправної поведінки відповідача бувало що і не зверталися в поліцію, бо думали, що такий справиться. В подальшому, коли поведінка відповідача не змінювалася, то вже зверталися в поліцію, деякі їх звернення зафіксовані, а деякі - ні. Зокрема, зафіксованими є три звернення, про результати таких звернень їй (свідку) невідомо, як і невідомо чи такий притягувався за такі дії до відповідальності. За останніх вісім місяців відповідач дав лише 1000 грн. до спільного господарства. Також свідок підтвердила, що відповідач ОСОБА_2 у спірному будинку спільно з ними проживав до липня 2022р., а з липня такий у будинку не проживає. Вона (свідок) вважає, що відповідач й надалі може проживати у свого брата чи сестри.
Свідок ОСОБА_16 в судовому засіданні повідомив наступне: він (свідок) проживає по сусідству, знає відповідача ОСОБА_2 давно, з часу його одруження та часто бував у їхньому господарстві; будинок, у якому проживають сторони, був старим, а відповідач доклав до нього чимало праці та коштів, зокрема добудував площі близько 20 кв.м.; робив у будинку ремонти, відповідач вів спільне господарство з тестем та іншими, виховував дочку, заробляв немалі гроші, а бувало що і випивав та приходив додому в стані сп'яніння. Однак в побуті відповідач не є агресивним. Він (свідок) бачив, як відповідач з тестем спільно працювали, ніколи не чув скарг тестя (позивача ОСОБА_1 ) на відповідача, йому відомо, що відповідач допомагав і шваґру по будівництву будинку. Однак, після смерті дружини відповідача ОСОБА_10 , все змінилося, до відповідача стали ставитись гірше, закрили кухню. Зі слів відповідача, йому (свідку) відомо, що сестра дружини дуже хоче його виселити. Відповідач ОСОБА_2 згідний на меншу кімнату в будинку, навіть згідний піти звідти, але не зразу, а коли заробить трохи грошей і підшукає житло.
Свідок ОСОБА_17 в судовому засіданні повідомив наступне: він (свідок) є рідним братом відповідача ОСОБА_2 . Відповідач ОСОБА_2 з часу одруження став проживати в с.Гостинцеве у будинку батьків своєї дружини ОСОБА_10 . Він (свідок) допомагав відповідачу перекривати дах на вказаному будинку, допомагав дотягнути газ до будинку. Неодноразово бував на празниках у господарстві ОСОБА_1 та ніколи не чув ніяких скарг на відповідача та його дії ні від його дружини, ні від тестя чи інших. На похороні ОСОБА_10 (дружини відповідача ОСОБА_2 ), який мав місце у січні 2022р., теща ОСОБА_2 - ОСОБА_3 сказала до нього (свідка) забирати відповідача до себе додому в с.Буховичі Яворівського району. В його (свідка) будинку в с.Буховичі є 4 кімнати, однак там проживає і син, і дочка з зятем, відтак вільної площі для проживання у будинку немає.
ІІІ. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою судді Мостиського районного суду Львівської області від 08.02.2022р. прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення; розгляд справи ухвалено провести в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 17.06.2022р. відмовлено у клопотанні представника відповідача - адвоката Гриньо М.І. про поновлення процесуального строку на подання відзиву на позовну заяву по даній цивільній справі.
Ухвалою суду від 17.06.2022р. закрито підготовче провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення.
ІV. Обставини справи, встановлені судом.
Заслухавши пояснення сторін, показання свідків, дослідивши матеріали цивільної справи у їх сукупності та взаємозв'язку, суд встановив наступні обставини справи та відповідні до них правовідносини.
Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_1 на праві приватної власності належить житловий будинок АДРЕСА_1 , що підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 16.09.2005року та Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 16.09.2005р. №8369277, копії яких містяться в матеріалах справи.
Згідно копії будинкової книги та акту обстеження матеріально-побутових умов сім'ї, складеного 27.01.2022р. комісією в складі старости 2 Мостиської міської ради ОСОБА_18 , депутата міської ради Груник М.А., у вищевказаному житловому будинку проживають наступні особи: власник будинку ОСОБА_1 (позивач у справі), його дружина ОСОБА_3 , дочка ОСОБА_4 , дочка ОСОБА_5 , внучка ОСОБА_6 , внук ОСОБА_7 , внучка ОСОБА_8 та її малолітня дитина - ОСОБА_9 , а також чоловік померлої дочки ОСОБА_10 - відповідач ОСОБА_2 .
З матеріалів цієї справи убачається і сторонами у справі не заперечується, що між ними існує конфліктна ситуація, в тому числі щодо проживання відповідача ОСОБА_2 у належному позивачу ОСОБА_1 будинку.
Деякі конфліктні ситуації між членами сім'ї позивача ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 завершувалися викликами поліції. На підтвердження зазначених обставин стороною позивача надано звернення до правоохоронних органів, зокрема копії звернень ОСОБА_4 (дочки позивача ОСОБА_1 ) від 30.07.2018р. та від 24.01.2022р., та копію звернення ОСОБА_3 (дружини позивача ОСОБА_1 ) від 22.02.2020р., а також копії повідомлень з органів поліції за результатами зазначених звернень.
Відповідач ОСОБА_2 проживав у будинку АДРЕСА_1 більше 20 років, зокрема з 2000 року по липень 2022р.
V. Застосовані норми права та судова практика.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції України).
Конституцією України серед іншого передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Згідно з тимчасово. положеннями статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Права власника житлового будинку визначені ст.383 ЦК України та ст.150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Відповідно до статті 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
За змістом статей 317, 319, 391 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, на власний розсуд. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку (частина перша статті 109 ЖК України).
Відповідно до частини першої статті 116 ЖК України якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявилися безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
Для застосування норм цієї статті необхідна наявність одночасно двох умов: систематичне порушення правил співжиття, а також вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів. Під заходами впливу мають на увазі заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах мешканців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача.
Тобто, закон встановлює конкретні умови виселення таких осіб. Водночас, протиправна винна поведінка - це навмисні дії особи, безпосередньо пов'язані не тільки з явною неповагою до звичайних правил спільного проживання (скандали, дебоші, образи, заподіяння тілесних ушкоджень), але також навмисне ігнорування встановлених правил користування житловими і підсобними приміщеннями, невиконання вимог про дотримання тиші у квартирах і на подвір'ї, а також інші навмисні дії, що перешкоджають нормальному проживанню у квартирі або житловому будинку.
У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» судам роз'яснено, що при вирішенні справ про виселення на підставі статті 116 ЖК України осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Серед таких визначені заходи попередження, що застосовуються судами, прокуратурами, органами внутрішніх справ тощо.
Систематичність визначається виходячи з кількісного показника порушення правил співжиття протягом необмеженого проміжку часу. Суттєвим є факт повторного вчинення одного й того самого правопорушення, що свідчить про те, що застосовані заходи впливу є безрезультатними.
Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно зі ст.9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Суд бере до уваги, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла.
Підставою для задоволення позову про виселення можуть бути лише достовірні, неспростовні та достатні докази.
Згідно зі статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Правова позиція ЄСПЛ відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року гарантує кожній особі крім інших прав право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
Аналізуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom) 1995 року, рішення у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine) рішення від 02 грудня 2010 року).
У рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» зазначено, що поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.
Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (рішення ЄСПЛ від 27 травня 2004 року у справі «Коннорс проти Сполученого Королівства» (Connors v. the United Kingdom).
Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Зехентнер проти Австрії»). Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (рішення від 09 жовтня 2007 року у справі «Станкова проти Словаччини» (Stankova v. Slovakia). Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (рішення ЄСПЛ у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy).
Тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла (справа «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia) рішення від 18 листопада 2004 року.
Згідно ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст.5 ЦПК України,здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч.1, 2 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
VІ. Висновки суду.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Підставою позову визнають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Цими обставинами можуть бути лише юридичні факти, тобто такі факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. У підставу позову може входити як один, так і декілька юридичних фактів.
Юридичні факти, покладені в підставу позову, свідчать про те, що між сторонами існують правовідносини і що внаслідок певних дій відповідача ці відносини стали спірними. Від характеру спірних правовідносин залежить правова кваліфікація спору. Підстава позову має важливе практичне значення. Правильне її встановлення визначає межі доказування, а також є гарантією прав відповідача на захист проти позову.
З урахуванням визначених цивільно-процесуальним законодавством засад (принципів) змагальності і диспозитивності при зверненні до суду позивачі самостійно обирають спосіб захисту порушеного права та обґрунтовують доказами.
Таким чином, принцип диспозитивності відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України не дозволяє суду вийти за межі вимог, заявлених позивачем.
Так, звертаючись до суду з позовом, сторона позивача просила виселити відповідача зі спірного будинку на підставі статті 116 ЖК України за неможливості спільного з ним проживання без надання іншого житлового приміщення.
Виходячи з аналізу змісту наведеної норми стаття 116 вказує на такі підстави виселення фізичної особи без надання іншого жилого приміщення: а) систематичне руйнування чи псування жилого приміщення; б) використання його не за призначенням; в) систематичне порушення правил співжиття, що робить неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку.
У всіх трьох випадках до винних осіб повинні попередньо вживатися заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів житлово-будівельних кооперативів, трудових колективів й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).
Крім того, виходячи з офіційного характеру заходів запобігання і громадського впливу, які мають передувати виселенню наймача або членів його сім'ї на підставі статті 116 ЖК без надання іншого жилого приміщення, факт застосування заходів запобігання судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, виконавчими комітетами, іншими уповноваженими органами, а заходів громадського впливу - органами самоорганізації населення (будинкові, вуличні, квартальні комітети, тощо), повинні підтверджуватися письмовими доказами. Неправомірна поведінка правопорушника повинна створювати об'єктивну, а не суб'єктивну неможливість спільного проживання. Тому незначні порушення, а також порушення, що є таким лише на думку окремих осіб у силу їх суб'єктивного сприйняття, продиктованого певним ставленням до правопорушника чи властивостями характеру, не повинні спричиняти виселення. Для виселення за цією підставою необхідно встановити систематичність протиправних дій і безрезультатність застосування до правопорушника заходів попередження і громадського впливу.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини перша та п'ята статті 81 ЦПК України).
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Суд приходить до висновку, що позивач ОСОБА_1 не довів, що відповідач ОСОБА_2 систематично руйнує чи псує житлове приміщення; використовує його не за призначенням; систематично порушує правила співжиття, що робить неможливим для них проживання з ним в цьому будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними.
В матеріалах справи відсутні належні і допустимі докази на підтвердження вчинення відповідачем ОСОБА_2 правопорушень чи інших протиправних дій систематичного порушення правил співжиття, які унеможливлюють проживання позивача та інших членів його сім'ї разом з відповідачем у спірному будинку, як і докази того, що до останнього застосовувалися заходи впливу, однак вони не дали позитивного результату.
Сторона позивача в обґрунтування своїх позовних вимог, зокрема неодноразового вчинення відповідачем домашнього насильства, покликалась на звернення до правоохоронних органів, зокрема на звернення ОСОБА_4 (дочки позивача ОСОБА_1 ) від 30.07.2018р. та від 24.01.2022р., та звернення ОСОБА_3 від 22.02.2020р. Однак, будь-яких даних про притягнення ОСОБА_2 до будь-якого виду юридичної відповідальності за вчинення домашнього насильства чи інших конфліктів за місцем проживання, матеріали справи не містять.
Самі факти звернень осіб ( ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ) до правоохоронних органів стосовно неправомірних (на їх думку) дій ОСОБА_2 відносно них, як вважає суд, свідчить про наявність конфлікту між заявниками та ОСОБА_2 , але не підтверджує факт того, що останній вчинив щодо них насильство чи інші протиправні дії.
Щодо підтвердження неправомірної поведінки відповідача ОСОБА_2 , стороною позивача надано диск з частиною відеофайлу наступного змісту: відповідач ОСОБА_2 , сидячи на лавці, ймовірно в нетверезому стані, спілкується на подвір'ї господарства можливо зі своєю тещею ОСОБА_3 , звертається до неї «мамо» та на «ви»; на початку частини відеозапису відповідач говорить, що «спочатку її позбавить життя, а потім себе», зміст його подальших слів виявляється в обуренні щодо неналежної поведінки інших співмешканців, висловлюванні «ну як так можна жити», після чого відеозапис перервано; тривалість запису становить 30 секунд; однак коли саме і де зроблено відеозапис не зазначено. Як вбачається з відеозапису, висловлювання та погрози відповідача ОСОБА_2 ніхто з оточуючих та співрозмовників не сприймає реально. Суд не приймає до уваги як доказ погрози вбивством даний відеозапис, оскільки з дослідженого відео не можливо встановити кому така конкретно була адресована та судом не встановлено, що були реальні підстави побоюватись здійснення цієї погрози, яка в даному випадку була не чіткою, не супроводжувалась будь якими агресивними діями, що могли б свідчити про реальність такої погрози.
При вирішенні справ про виселення на підставі ст.116 ЖК України мають враховуватися порушення правил співжиття у сфері даних житлових відносин, а не такі правопорушення, що допущені відповідачем в інших правовідносинах та не мають відношення до користування сторонами жилим приміщенням.
Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 у справі № 295/16994/15-ц.
Відтак, покликання ж сторони позивача на постанову, якою відповідача ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст.178 КУпАП (розпивання пива, алкогольних, слабоалкогольних напоїв у заборонених законом місцях), - жодним чином не підтверджує порушення відповідачем правил співжиття у сфері житлових правовідносин, а стосується інших правовідносин - правопорушень у сфері громадського (публічного) порядку та не має жодного відношення до користування сторонами жилим приміщенням чи проживанням у ньому.
Також суд приймає до уваги доводи сторони відповідача, що більшість допитаних у судовому засіданні свідків, на показання яких покликається сторона позивача, зокрема ОСОБА_13 , ОСОБА_4 , ОСОБА_14 , ОСОБА_8 , які відповідно є дочками та внучками позивача ОСОБА_1 , можуть бути заінтересованими у вирішенні даного цивільного спору. Разом з тим, відсутність інших належних письмових доказів в матеріалах справи об'єктивно ставить під сумнів показання допитаних в судовому засіданні вказаних свідків.
Матеріалами справи доведено, що між сторонами склались неприязні стосунки. Проте зазначені обставини не є підставою для висновку про існування підстав, передбачених статтею 116 ЖК України.
Таким чином, всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази; з'ясувавши обставини, на які покликалася сторона позивача як на підставу своїх вимог; оцінивши належним чином зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв'язок у сукупності; встановивши, що відповідач ОСОБА_2 був вселений до спірного будинку за згодою його власника - ОСОБА_1 ; відповідач тривалий період часу, зокрема більше 20 років, проживав у спірному будинку, а такий тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції; позивач ОСОБА_1 за допомогою належних і допустимих доказів не довів наявність підстав для виселення відповідача на підставі статті 116 ЖК України, а тому суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Крім того, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 проживав у спірному будинку з 2000р. до липня 2022р., а з цього часу по день ухвалення судом судового рішення у даній цивільній справі (листопад 2022р.) такий фактично там не проживає, а проживає/перебуває на даний час в іншому місці.
Європейський суд з прав людини вказав, що п.1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
VII. Розподіл судових витрат між сторонами.
Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, судові витрати зі сплати судового збору у разі відмови в позові покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд,-
В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 25.11.2022р.
Відомості про учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженець с.Гостинцеве Мостиського району Львівської області, зареєстрований за адресою: с.Гостинцеве Яворівського району Львівської області, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 .
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженець с.Буховичі Мостиського району Львівської області, зареєстрований за адресою: с.Буховичі Яворівського району Львівської області, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 .
Суддя Ю.В. Кічак