24 листопада 2022 року
м. Київ
cправа № 905/1870/20
Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Малашенкової Т. М.,
розглянувши матеріали касаційної скарги першого заступника керівника Харківської обласної прокуратури (далі - прокурор, скаржник)
на рішення господарського суду Донецької області від 09.02.2022
та постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.10.2022
у справі №905/1870/20
за позовом Керівника Красноармійської місцевої прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Східного офісу Державної аудиторської служби України
до:
1. Відділу культури, туризму та охорони культурної спадщини Покровської міської ради
2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Телевізійна компанія «Орбіта»
про визнання недійсним рішення тендерного комітету та укладеного на його підставі договору №15-2020 від 04.03.2020 на суму 250 000, 00 грн,
Перший заступник керівника Харківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Східного офісу Державної аудиторської служби України 10.11.2022 (згідно з поштовими відмітками на конверті) звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема скасувати рішення господарського суду Донецької області від 09.02.2022 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.10.2022 у справі №905/1870/20 та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Перевіривши дотримання форми та змісту касаційної скарги на відповідність вимогам статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а також щодо сплати судового збору в порядку і розмірі передбаченому Законом України «Про судовий збір», Верховний Суд встановив таке.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
На обґрунтування своєї правової позиції прокурор з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України зазначає, що попередні судові інстанції в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права (статті 13, 15, 16, 203, 215 Цивільного кодексу України та статті 13, 73, 76- 79, 86, 236 ГПК України) без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного:
- у постанові Верховного Суду від 14.02.2019 у справі №910/2197/18 де зазначено, що оспорюваний договір визнається недійсним з підстав, які існують на момент його укладення, а дії осіб з порушення процедури публічних закупівель шляхом їх ігнорування очевидно не відповідають легітимній меті в демократичному суспільстві, яке шляхом прийняття закону про публічні закупівлі мало мету зробити закупівлі послуг за бюджетні кошти конкурентними та прозорими, заборонивши проведення закупівель без дотримання відповідної конкурсної процедури;
- постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17 де зазначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання правочинів таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє права на звернення до суду про визнання такого договору недійсним. Так само не перешкоджає поданню відповідного позову про визнання недійсним договору закінчення (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову;
- постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі№906/1061/20 де зазначено, що позовна вимога про визнання недійсним виконаного договору без одночасного заявлення позовної вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, є неналежним способом захисту, передбаченим законом; вирішуючи питання про можливість задоволення такого позову, суд з урахуванням конкретних обставин справи має визначитися з ефективністю обраного позивачем способу захисту - визначити наслідки визнання договору недійсним для держави, в інтересах якої прокурор подав позов, з'ясувати, як саме будуть відновлені права держави як позивача, зокрема можливість проведення двосторонньої реституції, можливість проведення повторної закупівлі товару (робіт, послуг) у разі повернення відповідачем коштів, необхідність відшкодування іншій стороні правочину вартість товару (робіт, послуг) чи збитків; вимога про застосування наслідків недійсності може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги;
- у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 №902/761/18, від 04.12.2019 у справі№917/2101/17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц в частині стандарту доказування та оцінки доказів судом;
- у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №924/233/18 зазначено, що позивач як особа, яка вважає, що її право порушено самостійно визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов'язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи, покладений на господарський суд.
Також скаржник із посиланням на підпункт «в» частини третьої статті 287 ГПК України зазначає, що дана справа становить значний суспільний інтерес та підлягає касаційному оскарженню. При цьому зазначає, що звернення прокурора з позовом спрямовано на дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні питання укладення договорів за кошти місцевого або державного бюджетів та відповідальності за допущені порушення, а тому законне вирішення вказаного питання становить не тільки державний, але і суспільний інтерес, а використання коштів з порушенням вимог законодавства, зокрема Закону України «Про публічні закупівлі», підриває матеріальну і фінансову основу держави.
Верховний Суд відзначає, що за предметом позову ця справа не є малозначною, а відтак посилання скаржника на підставу для відкриття касаційного провадження передбачену підпунктом «в» частини третьої статті 287 ГПК України є помилковим.
Водночас з огляду на викладене касаційна скарга прокурора подана із додержанням вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України.
Також згідно з пунктом 2 частини четвертої статті 290 ГПК України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави для звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Згідно із частиною другою статті 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір».
Відповідно до стаття 2 Закон України «Про судовий збір» платники судового збору - це громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.
За приписами підпункту 5 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставку судового збору за подання касаційної скарги на рішення господарського суду встановлено в розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.
Згідно з частиною першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Підпунктом 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставку судового збору за подання позовної заяви немайнового характеру було встановлено: 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про судовий збір» у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
На час подання позову статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2020 встановлено у розмірі 2 102, 00 грн.
Отже, з урахуванням викладеного та беручи до уваги оскаржувані судові рішення та вимоги касаційної скарги, скаржник при поданні касаційної скарги у даному випадку мав сплати судовий збір у сумі 8 408, 00 грн за дві вимоги немайнового характеру - визнання недійсним рішення тендерного комітету та укладеного на його підставі договору [2 102, 00 грн х 2 х 200%].
Всупереч зазначеним вимогам до касаційної скарги не додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку та розмірі.
Виходячи з вищевикладеного, Верховний Суд зазначає, що з метою усунення допущених недоліків оформлення касаційної скарги скаржнику слід надати докази сплати судового збору у розмірі 8 408, 00 грн, який має бути перерахований за такими реквізитами:
- ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102;
- код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783;
- банк отримувача: Казначейство України (ЕАП);
- код банку отримувача (МФО) 899998 ;
- рахунок отримувача: UA288999980313151207000026007 ;
- код класифікації доходів бюджету: 22030102; найменування податку, збору, платежу «Судовий збір (Верховний Суд, 055)».
Згідно з частиною другою статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
З огляду на викладене, касаційна скарга прокурора підлягає залишенню без руху на підставі частини другої статті 292 ГПК України, із наданням скаржникові строку для усунення зазначеного вище недоліку, шляхом надання документа на підтвердження сплати судового збору в розмірі 8 408, 00 грн, який має бути перерахований за реквізитами рахунку для зарахування до Державного бюджету України судового збору за розгляд справ Верховним Судом.
Матеріали з усуненням недоліку касаційної скарги слід подати в Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у встановлений цією ухвалою строк, а також надати суду докази надіслання копії цих матеріалів іншим учасникам справи.
Суд також вважає за необхідне звернути увагу скаржника на те, що неусунення названого недоліку протягом установленого строку матиме наслідком повернення касаційної скарги скаржнику.
Враховуючи, що касаційна скарга містить недоліки, Суд вважає за необхідне залишити її без руху, а відтак, заявлене клопотання щодо поновлення строку для подання касаційної скарги у цій справі розглядатиметься після усунення недоліку касаційної скарги.
Керуючись статтями 123, 174, 234, 235, 290, 291, 292 ГПК України, статтями 4, 8 Закону України «Про судовий збір», Верховний Суд, -
1. Касаційну скаргу першого заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення господарського суду Донецької області від 09.02.2022 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.10.2022 у справі №905/1870/20 - залишити без руху.
2. Надати першому заступнику керівника Харківської обласної прокуратури строк для усунення недоліку касаційної скарги тривалістю 10 днів з дня вручення копії цієї ухвали. Повідомити скаржника про можливість подати до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду документи про усунення недоліків через систему «Електронний суд» або поштою за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка,6.
3. Роз'яснити першому заступнику керівника Харківської обласної прокуратури, що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде повернуто на підставі частини п'ятої статті 292 ГПК України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова