ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
24 листопада 2022 року місто Київ №640/37374/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомДержавного реєстратора Маловільшанської сільської ради Київської області ОСОБА_1
до третя особаМіністерства юстиції України Державне підприємство «Дослідне господарство «Озерна»
про визнання протиправним та скасування наказу від 08.10.2021 №3588/5,
Державний реєстратор Маловільшанської сільської ради Київської області ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Міністерства юстиції України, третя особа Державне підприємство «Дослідне господарство «Озерна», в якій просить суд визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 08.10.2021 №3588/5.
В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив про те, що 27.05.2021 державним реєстратором Маловільшанської сільської ради Київської області здійснено державну реєстрацію переходу права власності на земельні ділянки з державної власності Головного управління Держгеокадастру Київської області в комунальну власність Маловільшанської сільської ради Київської області. За наслідками розгляду скарги ДП «ДГ «Озерна» наказом Міністерства юстиції України від 08.10.2021 №3588/5 рішення державного реєстратора скасовано та заблоковано державному реєстратору доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 3 (три) місяці. Позивач зазначає, що подана ДП «ДГ «Озерна» скарга не відповідала вимогам Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції в частині зазначення порушених прав, однак відповідач, приймаючи оскаржуваний наказ, вказаних обставин не врахував. Крім того, підставою для скасування рішень державного реєстратора, як зазначає позивач, стала та обставина, що державний реєстратор ОСОБА_1 не мав права приймати рішення про державну реєстрацію права комунальної власності за Маловільшанською сільською радою, оскільки перебував у трудових відносинах з даним органом. Позивач переконаний, що приймаючи оскаржуваний наказ, відповідач не врахував положень абзацу 2 частини другої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якого дія абзацу першого цієї частини щодо перебування у трудових відносинах не поширюється на державних реєстраторів, які перебувають у трудових відносинах з виконавчими органами сільських, селищних та міських рад, Київською, Севастопольською міськими, районними, районними у містах Києві та Севастополі державними адміністраціями щодо державної реєстрації прав на державне та/або комунальне майно, їх обтяжень. Позивач вважає, що позбавлення його, як державного реєстратора, доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно є непропорційним та протиправним.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.12.2021 прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №640/37374/21. Залучено в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору Державне підприємство «Дослідне господарство «Озерна». Витребувано від Міністерства юстиції України належним чином завірені копії всіх документів, що стали підставою для прийняття оскаржуваного наказу. Витребувано від державного реєстратора Маловільшанської сільської ради Київської області ОСОБА_1 та Маловільшанської сільської ради копії всіх матеріалів реєстраційної справи стосовно права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3220484100:10:005:0008 та 3220484100:09:010:0002.
На виконання зазначених вимог ухвали суду позивачем 31.12.2021 подано до суду докази надсилання копії позовної заяви з додатками на адресу третьої особи та витребувані матеріали, а саме копію реєстраційної справи стосовно права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3220484100:10:005:0008 та 3220484100:09:010:0002.
Через канцелярію Окружного адміністративного суду міста Києва 12.01.2022 від відповідача надійшли належним чином завірені копії документів, що стали підставою для прийняття оскаржуваного наказу.
До суду 28.01.2022 від Державного підприємства «Дослідне господарство «Озерна» (третя особа) надійшли письмові пояснення, в яких представник третьої особи зазначив про те, що власне реєстраційні дії не стосуються прав та інтересів державного реєстратора Маловільшанської сільської ради Білоцерківського району Київської області ОСОБА_1, оскільки державним реєстратором здійснюється лише функція державної реєстрації чужих прав, які в даному випадку належать ГУ Держгеокадастру Київської області щодо права державної власності на земельні ділянки та Маловільшанській сільській раді Білоцерківського району Київської області щодо права комунальної власності та ДП «ДГ «Озерна» щодо права постійного користування.
Щодо порушення застосування частини другої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» представник третьої особи вказав на те, що державний реєстратор Маловільшанської сільської ради Білоцерківського району Київської області за посадою не входить до складу виконавчого комітету даної сільської ради, проте в той же час перебуває у трудових відносинах із даною сільською радою. Таким чином, відповідачем правомірно вказано у висновку, що позивач не працює у виконавчому органі сільської ради, тож виключення про заборону проводити реєстраційні дії щодо права власності на нерухоме майно за власним роботодавцем до позивача застосовуватись не може.
Стосовно відсутності порушення прав скаржника оскаржуваними реєстраційними діями представник третьої особи зауважив, що наведені твердження не відповідають дійсності, оскільки в скарзі до Міністерства юстиції України Державне підприємство «Дослідне господарство «Озерна» було належним чином повідомлено про те, що спірні реєстраційні дії вчинені щодо земельних ділянок, які передані скаржнику у постійне користування як державні землі. Тобто для ДП «ДГ «Озерна» є важливим чи є воно користувачем земель державної форми власності чи комунальної, оскільки у земель різної форми власності різні розпорядники та порядок вирішення питань користування.
Відповідач у відзиві на позовну заяву, який надійшов до суду 28.01.2022, проти позовних вимог заперечив та вказав на те, що прийняття рішень щодо відчуження комунального майна, рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення відноситься виключної компетенції сільських, селищних, міських рад. Разом з тим, колегією встановлено, що державний реєстратор ОСОБА_1 не мав права приймати рішення про державну реєстрацію права власності за Маловільшанською сільською радою, оскільки він перебував у трудових відносинах з даним органом. У такому разі державна реєстрація повинна була проводитися іншим державним реєстратором. Таким чином, оскаржувані рішення підлягають скасуванню, оскільки вони прийняті державним реєстратором ОСОБА_1 з порушенням вимог частини другої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Стосовно оскарження наказу в частині скасування рішень, прийнятих державним реєстратором, зазначено, що такі вимоги мають розглядатись у спорі, пов'язаним з порушенням цивільних прав на об'єкт нерухомості.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.02.2022 відмовлено у задоволенні заяви представника третьої особи щодо призначення розгляду справи №640/37374/21 в порядку загального позовного провадження.
Через канцелярію Окружного адміністративного суду міста Києва 28.01.2022 від представника третьої особи надійшло клопотання про зупинення провадження у справі №640/37374/21, в якій останній просить зупинити провадження у справі № 640/37374/20 до вирішення по суті Господарським судом міста Києва справи № 910/21123/21 та набранням законної сили рішенням у даній справі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.02.2022 запропоновано позивачу та відповідачу надати свої пояснення стосовно клопотання представника третьої особи про зупинення провадження у справі №640/37374/21.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.08.2022 у задоволенні клопотання представника третьої особи про зупинення провадження у справі №640/37374/21 відмовлено.
Справу розглянуто після отримання судом інформації щодо повідомлення належним чином сторін про відкриття спрощеного позовного провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Розглянувши подані позивачем документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив та письмові пояснення третьої особи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,-
На території Озернянської сільської ради Білоцерківського району Київської області розташовані земельні ділянки: кадастровий номер: 3220484100:10:005:0008, площею 714,682 га, та кадастровий номер: 3220484100:09:010:0002, площею 236,4848 га, що мають цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 розпорядженням Маловільшанської сільської ради Білоцерківського району Київської області від 26.02.2021 №39~к призначено з 01.03.2021 на посаду державного реєстратора відділу правового забезпечення з посадовим окладом згідно штатного розпису як такого, що успішно пройшов конкурсний відбір на дану посаду. ОСОБА_1 присвоєно 13 ранг посадової особи місцевого самоврядування в межах шостої категорії посад.
Державним реєстратором Маловільшанської сільської ради ОСОБА_1 21.04.2021 було зареєстровано заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо виникнення права власності): заява №45223029 щодо земельної ділянки кадастровий номер 3220484100:10:005:0008 та заява №45223425 щодо земельної ділянки кадастровий номер 3220484100:09:010:0002.
На підставі пункту 1 частини першої статті 23 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та пункту 14 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень 28.04.2021 державним реєстратором прав на нерухоме майно ОСОБА_1 прийнято рішення про зупинення розгляду вищевказаних заяв: рішення №57916936 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3220484100:10:005:0008; рішення № 57917027 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3220484100:09:010:0002.
За заявою сільського голови Маловільшанської сільської ради Білоцерківського району Київської області від 27.05.2021 державним реєстратором прав на нерухоме майно ОСОБА_1 прийнято рішення про відновлення розгляду заяв: рішення № 58389287 щодо земельної ділянки з кадастровим номером №3220484100:10:005:0008; рішення №58389934 щодо земельної ділянки з кадастровим номером №3220484100:09:010:0002.
Так, 27.05.2021 державним реєстратором Маловільшанської сільської ради ОСОБА_1 прийнято рішення №58389637 та №58390307 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень стосовно віднесення земельних ділянок №3220484100:10:005:0008 та №3220484100:09:010:0002 до комунальної власності Маловільшанської сільської ради з державної власності Головного управління Держгеокадастру у Київській області на підставі Закону України від 28.04.2021 № 1423-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин».
До Міністерства юстиції України із скаргою від 28.05.2021 № 85 звернулось Державне підприємство «Дослідне господарство «Озерна» Інститут біоенергетичних культур і цукрових буряків НААН України щодо рішень від 27.05.2021 №58389637 та №58390307, прийнятих державним реєстратором Маловільшанської сільської ради Білоцерківського району Київської області ОСОБА_1 щодо державної реєстрації права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами №3220484100:10:005:0008, №3220484100:09:010:0002.
ДП «ДГ «Озерна» у своїй скарзі зазначило про те, що земельні ділянки, щодо яких прийнято оскаржувані рішення, перебували в постійному користуванні скаржника на підставі розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації №29 від 22.01.2003. Дані земельні ділянки були зареєстровані в Державному земельному кадастрі на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), розробленої у 2014 році. Скаржник зазначив, що державним реєстратором ОСОБА_1 при здійснені державної реєстрації було порушено вимоги частини третьої статті 10 та частини першої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
За наслідками розгляду скарги ДП «ДГ «Озерна» від 31.05.2021 Міністерством юстиції України прийнято наказ від 08.10.2021 №3588/5 «Про задоволення скарги», яким вирішено:
«1. Скаргу Державного підприємства «Дослідне господарство «Озерна» Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України від 28.05.2021 № 85 задовольнити частково.
2. Скасувати рішення від 27.05.2021 №№ 58389637, 58390307, прийняті державним реєстратором Маловільшанської сільської ради Білоцерківського району і Київської області ОСОБА_1.
3. Тимчасово блокувати доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державному реєстратору Маловільшанської сільської ради і Білоцерківського району Київської області ОСОБА_1 строком | на 3 (три) місяці.
4. В іншій частині вимог відмовити.
5. Виконання пункту 2 наказу покласти на Офіс протидії рейдерству.
6. Виконання пункту 3 наказу покласти на Державне підприємство «Національні інформаційні системи».
Наказ від 08.10.2021 №3588/5 прийнято на підставі Висновку центральної Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 16.09.2021 за результатами розгляду скарги Державного підприємства «Дослідне господарство «Озерна» Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України від 28.05.2021 № 85.
У Висновку від 16.09.2021 зазначено про те, що державний реєстратор ОСОБА_1 не мав права приймати рішення про державну реєстрацію права власності за Маловільшанською сільською радою, оскільки він перебував у трудових відносинах з даним органом. У такому разі державна реєстрація повинна була проводиться іншим державним реєстратором (п. 11). Таким чином, оскаржувані рішення є незаконними та підлягають скасуванню. Зважаючи на характер порушень вимог законодавства, допущених державним реєстратором ОСОБА_1, колегією вбачаються достатні підстави для тимчасового блокування йому доступу до Державного реєстру прав строком на 3 (три) місяці.
Вважаючи, що наказ Міністерства юстиції України «Про задоволення скарги» від 08.10.2021 № 3588/5 є протиправним, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом за захистом своїх прав.
Досліджуючи наявні у матеріалах справи докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх у сукупності, суд бере до уваги наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини регулюються нормами Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 №1952-IV, Порядком розгляду скарг у сфері державної реєстрації (далі - Порядок №1128), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1128 «Про затвердження Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації».
Відповідно до положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 26.11.2015 №834-VIII (Закон №834-VIII), Міністерству юстиції України було надано повноваження щодо розгляду скарг на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав.
З 01.01.2016 набув чинності Порядок розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1128 (далі Порядок), яким визначено процедуру розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації, територіального органу Мін'юсту (далі - суб'єкт оскарження), що здійснюється Мін'юстом та його територіальними органами (далі - суб'єкт розгляду скарги) відповідно до Законів України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».
Відповідно до положень частини першої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.
Міністерство юстиції України розглядає скарги:
1) на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі рішення суду, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір);
2) на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України.
Територіальні органи Міністерства юстиції України розглядають скарги:
1) на рішення (крім рішення про державну реєстрацію прав), дії або бездіяльність державного реєстратора;
2) на дії або бездіяльність суб'єктів державної реєстрації прав.
Згідно з частиною третьою статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів особою, права якої порушено, протягом двох місяців з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення своїх прав, але не пізніше одного року з дня прийняття відповідного рішення, здійснення дії або бездіяльності. Рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України протягом 15 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю. У разі якщо розгляд та вирішення скарги потребують перевірки діяльності державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав, а також залучення скаржника чи інших осіб, Міністерство юстиції України та його територіальні органи можуть подовжити строки розгляду та вирішення скарги, повідомивши про це скаржника. При цьому загальний строк розгляду та вирішення скарги не може перевищувати 45 календарних днів.
Частиною шостою статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що за результатами розгляду скарги Міністерство юстиції України та його територіальні органи приймають мотивоване рішення про:
1) відмову у задоволенні скарги;
2) задоволення (повне чи часткове) скарги шляхом прийняття рішення про:
а) скасування рішення про державну реєстрацію прав, скасування рішення територіального органу Міністерства юстиції України, прийнятого за результатами розгляду скарги;
б) скасування рішення про зупинення державної реєстрації прав, про зупинення розгляду заяви або про відмову в державній реєстрації прав та проведення державної реєстрації прав;
в) виправлення помилки, допущеної державним реєстратором;
в-1) усунення порушень, допущених державним реєстратором, з визначенням строків для виконання наказу;
г) тимчасове блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав;
ґ) анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав;
е) притягнення до дисциплінарної відповідальності посадової особи територіального органу Міністерства юстиції України;
є) направлення до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю.
Рішення, передбачені пп. "а", "ґ" і "е" п. 2 цієї частини, приймаються виключно Міністерством юстиції України.
Відповідно до абз. 1 п. 1 Порядку №1128 цей Порядок визначає процедуру здійснення Мін'юстом та його територіальними органами розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін'юсту (далі - скарги у сфері державної реєстрації).
Рішення, дії або бездіяльність суб'єкта розгляду скарги можуть бути оскаржені до суду (пункт 17 Порядку).
Рішення, дії або бездіяльність Міністерства юстиції України та його територіальних органів можуть бути оскаржені до суду (ч. 10 ст. 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»).
Наказом Міністерства юстиції України № 71/5 від 09.01.2020, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 09.01.2020 за № 24/34307, затверджено Положення про Колегії з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції (далі Положення).
Пунктом 2 розділу 1 Положення передбачено, що Колегії є постійно діючими консультативно-дорадчими органами при Мін'юсті та його територіальних органах, що в межах повноважень, визначених Порядком, здійснюють колегіальний розгляд скарг у сферах державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - скарги). Колегії створюються Мін'юстом чи відповідним територіальним органом шляхом затвердження їх складу відповідно до цього Положення.
Мін'юстом створюються центральна Колегія та регіональні Колегії. Центральна Колегія Мін'юсту розглядає усі скарги, розгляд яких належить до компетенції Мін'юсту, крім тих, що за дорученням Міністра юстиції України або заступника Міністра юстиції України з питань державної реєстрації передано на розгляд регіональної Колегії Мін'юсту.
За результатом розгляду скарги Колегія шляхом голосування приймає рішення, що оформлюється відповідним висновком.
Рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більше половини від кількості членів Колегії, присутніх на відповідному засіданні. Якщо половина від кількості членів Колегії, присутніх на відповідному засіданні, проголосувала за рішення, а решта проголосувала проти або утрималася, рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосував головуючий на засіданні (п. 9 розділу 3 Положення).
Як вбачається з пунктів 1-20 мотивувальної частини Висновку Центральної колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 16.09.2021, підставою для скасування рішень про державну реєстрацію прав стало те, що вони прийняті ОСОБА_1 з порушенням вимог частини другої статті 10 Закону.
Так, у Висновку від 16.09.2021 відповідач зазначив про те, що відповідно до положення частини другої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», згідно з якими державний реєстратор не має права приймати рішення про державну реєстрацію прав у разі, якщо речове право на нерухоме майно, обтяження такого права набувається, змінюється або припиняється за суб'єктом державної реєстрації прав, з яким державний реєстратор перебуває у трудових відносинах або засновником (учасником) якого він є. У такому разі державна реєстрація проводиться іншим державним реєстратором.
Дія абзацу першого цієї частини щодо перебування у трудових відносинах не поширюється на державних реєстраторів, які перебувають у трудових відносинах з виконавчими органами сільських, селищних та міських рад, Київською, Севастопольською міськими, районними, районними у містах Києві та Севастополі державними адміністраціями щодо державної реєстрації прав на державне та/або комунальне майно, їх обтяжень (пункти 14-15 Висновку).
Надалі відповідач у пунктах 6-10 вказує, що відповідно до абзацу шостого статті 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в України" виборний орган (рада) - це представницький орган місцевого самоврядування, який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення.
Відповідно до частини першої статті 51 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є виконавчий комітет ради який утворюється відповідною радою па строк її повноважень. Після закінчення повноважень ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті, ради її виконавчий комітет здійснює свої повноваження до сформування нового складу виконавчого комітету (пункт 7 Висновку).
Виконавчий комітет ради утворюється у складі відповідного сільського, селищного, міського голови, районної у місті ради - голови відповідної ради, заступника (заступників) сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті ради, керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету, а також керівників відділів/управлінь та інших виконавчих органів ради, інших осіб. Сільська, селищна, міська рада утворює у складі виконавчого комітету ради орган з питань містобудування та архітектури (частина третя статті 51 України «Про місцеве самоврядування в України») (пункт 8 Висновку).
Відповідно до частини восьмої статті 51 України «Про місцеве самоврядування в України» виконавчий комітет ради є підзвітним і підконтрольним раді, що його утворила, а з питань здійснення ним повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольним відповідним органам виконавчої влади (пункт 9 Висновку).
Прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна, рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення, відноситься до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад (пункти 30, 31 частини першої статті 26 України «Про місцеве самоврядування в України») (пункт 10 Висновку).
На підставі наведених положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Закону України «Про місцеве самоврядування в України» відповідач встановив та прийшов до висновку, що державний реєстратор ОСОБА_1 не мав права приймати рішення про державну реєстрацію права власності за Маловільшанською сільською радою, оскільки він перебував у трудових відносинах з даним органом. У такому разі державна реєстрація повинна була проводитися іншим державним реєстратором.
Суд досліджуючи матеріали справи, встановив, що оскаржуваний наказ, прийнятий на підставі зазначеного Висновку, є актом індивідуальної дії, що підлягає оцінці судом критеріям, визначеним статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, на чіткість підстав їх прийняття, обґрунтованість та з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття таких рішень.
Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland) №37801/97 від 01.07.2003 року вказано, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Отже, рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Так, відповідач встановив, що державний реєстратор ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Маловільшанською сільською радою.
Як встановлено судом, розпорядженням Маловільшанської сільської ради Білоцерківського району Київської області від 26.02.2021 № 39-к ОСОБА_1 призначено з 01.03.2021 на посаду державного реєстратора відділу правового забезпечення з посадовим окладом згідно штатного розпису як такого, що успішно пройшов конкурсний відбір на дану посаду. ОСОБА_1 присвоєно 13 ранг посадової особи місцевого самоврядування в межах шостої категорії посад.
Посада державного реєстратора у відділі правового забезпечення передбачена структурою та штатною чисельністю Виконавчого апарату Маловільшанської сільської ради, затвердженими рішенням І сесії Маловільшанської сільської ради Восьмого скликання від 17.12.2020 №01-07/2020.
Отже, з аналізу викладеного вбачається, що ОСОБА_1 є державним реєстратором, що перебуває у трудових відносинах з виконавчим органом Маловільшанської сільської ради.
Водночас, Колегія Міністерства юстиції України з урахуванням положень статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» прийшла до висновку, що ОСОБА_1 не мав права приймати рішення про державну реєстрацію права власності, що, за висновком суду, суперечить наведеному положенню закону.
Так, відповідно до абзацу 1 частини другої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор не має права приймати рішення про державну реєстрацію прав у разі, якщо речове право на нерухоме майно, обтяження такого права набувається, змінюється або припиняється за суб'єктом державної реєстрації прав, з яким державний реєстратор перебуває у трудових відносинах або засновником (учасником) якого він є. У такому разі державна реєстрація проводиться іншим державним реєстратором.
Водночас, за приписом абзацу 2 частини другої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дія абзацу першого цієї частини щодо перебування у трудових відносинах не поширюється на державних реєстраторів, які перебувають у трудових відносинах з виконавчими органами сільських, селищних та міських рад, Київською, Севастопольською міськими, районними, районними у містах Києві та Севастополі державними адміністраціями щодо державної реєстрації прав на державне та/або комунальне майно, їх обтяжень.
Враховуючи, що реєстраційні дії за заявами №45223029 щодо земельної ділянки з кадастровим номером №3220484100:10:005:0008 та №45223425 щодо земельної ділянки з кадастровим номером №3220484100:09:010:0002 стосувались державної реєстрації переходу прав власності від Головного управління Держгеокадастру у Київській області до Маловільшанської сільської ради на земельні ділянки, при цьому державний реєстратор ОСОБА_1 був працівником відповідного виконавчого органу сільської ради, то відповідно до абзацу 2 частини другої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» обмеження щодо прийняття рішення до нього не застосовуються.
Відповідачем у контексті оскаржуваного наказу та у відзиві не доведено у чому полягає порушення частини другої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» з урахуванням предмету реєстраційних дій та обставин наявності трудових відносин державного реєстратора ОСОБА_1 з Маловільшанською сільською радою, а також не обґрунтовує з аналізом наведених ним нормативних положень відсутності повноважень у позивача щодо державної реєстрації прав на державне та/або комунальне майно, їх обтяжень у даному випадку.
Отже, висновок відповідача щодо відсутності у позивача повноважень на вчинення реєстраційних дій є необгрунтованим та суперечить положенням статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» .
Крім того, варто зазначити, що частиною першою статті 92 Земельного кодексу України встановлено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває в державній або комунальній власності, без встановлення строку.
За змістом положень частини другої статті 92 Земельного кодексу України права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності (а); громадські організації осіб з інвалідністю України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації (б); релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності (в); публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» (г); заклади освіти незалежно від форми власності (г); співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку (д); оператор газотранспортної системи та оператор системи передачі (е); господарські товариства в оборонно-промисловому комплексі, визначені частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власност» (є).
В свою чергу, положеннями статті 141 Земельного кодексу України визначений вичерпний перелік підстав припинення права користування земельною ділянкою до яких не віднесено як перехід земельних ділянок із державної власності в комунальну, так і поділ земельних ділянок.
Згідно з приписами частин першої, другої статті 148-1 Земельного кодексу України (в редакції Закону № 1423- IX від 28.04.2021 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин») до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває в користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов'язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки.
У разі переходу права власності на земельну ділянку, що перебуває в постійному користуванні, від держави до територіальної громади або від територіальної громади до держави до набувача земельної ділянки переходять права та обов'язки власника земельної ділянки за правовідносинами постійного користування нею.
Отже, так як в силу положень частини другої статті 148-1 Земельного кодексу України у разі переходу права власності на земельну ділянку, що перебуває в постійному користуванні, від держави до територіальної громади або від територіальної громади до держави до набувача земельної ділянки переходять права та обов'язки власника земельної ділянки за правовідносинами постійного користування нею, перехід земельних ділянок, які перебувають в постійному користуванні, до комунальної власності не є підставою для припинення інших речових прав похідних від права власності, на такі земельні ділянки.
Як визначено абзацом 9 частини п'ятої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» скарга на рішення про державну реєстрацію прав розглядається в порядку, визначеному цим Законом, виключно за умови, що вона подана особою, яка може підтвердити факт порушення її прав у результаті прийняття такого рішення.
Відповідно до пункту 8 Порядку №1128 під час розгляду скарги по суті комісія встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення скаржника, зазначених у скарзі, та інші обставини, які мають значення для об'єктивного розгляду скарги, у тому числі шляхом перевірки відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чи Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - реєстри), та у разі необхідності витребування документів, пояснень тощо у суб'єкта оскарження, і вирішує, зокрема, чи можливо поновити порушені права або законні інтереси скаржника іншим способом, ніж визначено ним у своїй скарзі (зокрема внесення шляхом виправлення технічних помилок у записах реєстрів взамін скасування рішення державного реєстратора).
Так, оскаржуване рішення відповідача не містить обґрунтування, які права ДП «ДГ «Озерна» було порушено рішеннями державного реєстратора в аспекті права на постійне користування земельними ділянками та чи дійсно права заявника будуть поновлені в разі скасування рішень №58389637 та № 58390307 від 27.05.2021.
За змістом рішення ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Крім того, суд зазначає, що з огляду на положення Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку №1128 реалізація Міністерством юстиції України своїх дискреційних повноважень кореспондується з його обов'язком приймати вмотивовані рішення, у тому числі, про блокування доступу до Державного реєстру прав.
У контексті спірних правідносин, вмотивованість рішення полягає у тому, чому Міністерством юстиції України вирішило анулювати доступ ОСОБА_1 до Державного реєстру прав. Тобто, за умови виявлення порушень, Міністерство юстиції України, приймаючи рішення про анулювання доступу до Державного реєстру прав, мало обов'язок обґрунтувати строк застосування таких обмежень, враховуючи характер можливих, порушень, їх наслідки та інші обставини, які б підтверджували необхідність анулювання доступу до Державного реєстру прав.
Як вбачається з оскаржуваного наказу від 08.10.2021 №3588/5, він не містить будь-яких мотивів чи обґрунтувань анулювання доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У вказаному наказі наявне лише посилання на висновок Колегії від 16.09.2021 за результатами розгляду скарги, але і у вказаному висновку, окрім пропозиції анулювання доступу державному реєстратору до Державного реєстру речових прав на нерухоме, відсутнє належне та достатнє обґрунтування тому, чому саме анулювання має бути застосовано.
Як наслідок, державний реєстратор ОСОБА_1 не може належним чином здійснювати повноваження, передбачені статтею 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Вказана правова позиція також викладена в постановах Верховного Суду від 05.03.2020 у справі №804/3737/17, від 20.02.2020 у справі №826/13793/17 та від 12.12.2019 у справі № 440/1246/19.
Суд також зазначає, що у межах цієї адміністративної справи вирішується виключно публічно-правовий спір щодо правомірності видачі наказу Міністерства юстиції України від 08.10.2021 № 3588/5, а саме з дотриманням порядку розгляду скарги та прийняття відповідного рішення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 квітня 2018 року у справі №910/8424/17 висловила правову позицію, відповідно до якої спір у такій категорії справ стосується виключно проведення державної реєстрації права, а не підстав набуття такого права, та не є спором про право, і підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства з огляду на те, що виник внаслідок виконання відповідачем владних управлінських функцій та має публічно - правовий характер.
За таких обставин, беручи до уваги зміст позовних вимог та спірні правовідносини, що з урахуванням правових підстав оскаржуваного рішення стосуються питання наявності повноважень державного реєстратора на вчинення реєстраційних дій та оцінки виключно виконання позивачем владних управлінських функцій, суд вважає, що відповідач у даному випадку виступає як суб'єкт владних повноважень, який законом наділений владними управлінськими функціями щодо забезпечення процедури адміністративного оскарження у сфері державної реєстрації прав, а тому заявлені в рамках даного спору вимоги підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а підстави для закриття провадження в частині вимог всупереч твердженням відповідача та третьої особи відсутні.
З огляду на викладене вище, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 08.10.2021 № 3588/5 «Про задоволення скарги».
Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до частини першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з пунктом 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari» від 27.09.2001 року рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Крім того, судом враховується, що згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та наведених сторонами аргументів, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, на користь позивача належить стягнути понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у сумі 2270,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
1. Адміністративний позов Державного реєстратора Маловільшанської сільської ради Київської області ОСОБА_1 задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 08.10.2021 №3588/5.
3. Стягнути на користь Державного реєстратора Маловільшанської сільської ради Київської області ОСОБА_1 понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2270,00 грн (дві тисячі двісті сімдесят гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, 13, код ЄДРПОУ 00015622).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Іщук І.О.