22 листопада 2022 року Справа № 280/4462/22 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Вельможко Анни Ігорівни (вул. Яценка, буд. 4-а, офіс 42, м. Запоріжжя, 69005) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, 158-б, м. Запоріжжя, 69057) та Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрія, буд. 10, м. Львів, 79016) про визнання дій та рішення протиправними, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), в особі представника - адвоката Вельможко Анни Ігорівни, до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач 1, ГУ ПФУ в Запорізькій області) та Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач 2, ГУ ПФУ у Львівській області), в якій позивачка просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення від відповідача 2 від 08.07.2022 №083950005346 про відмову позивачці у призначенні пенсії за віком, відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», в редакції згідно із рішенням Конституційного Суду України №1-рп/2020 від 23.01.2020;
визнати протиправними дії відповідача 1 з відмови позивачці у призначенні пенсії за віком, відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», в редакції згідно із рішенням Конституційного Суду України №1-рп/2020 від 23.01.2020;
зобов'язати відповідача 1 зарахувати до пільгового стажу позивачки з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 періоди її роботи з 02.06.1995 по 27.07.1996, з 26.02.1997 по 28.07.2001, з 16.09.2010 по 24.12.2012, а до загального стажу періоди отримання допомоги по безробіттю з 29.08.2001 по 23.08.2002, з 11.11.2002 по 10.03.2003, у зв'язку із чим призначити та виплатити їй пенсію за віком на пільгових умовах, відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», в редакції згідно із рішенням Конституційного Суду України №1-рп/2020 від 23.01.2020, з 01.07.2022.
Крім того, просить стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 зверталась до відповідача за призначенням пенсії за віком згідно із п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, оскільки мала необхідний загальний і пільговий стаж та набула відповідного пенсійного віку. Проте позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, у зв'язку із недосягненням пенсійного віку, передбаченого ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а також відмовою зарахувати пільговий стаж за Списком №1. Окрім того, відповідачами не зараховано до загального стажу період отримання допомоги по безробіттю. Позивач вважає, що прийнятим рішенням відповідач порушив її законні права та інтереси, оскільки воно ґрунтується на безпідставних мотивах і не відповідає критеріям правомірності, визначеним ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому є протиправним та підлягає скасуванню. Просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 01.08.2022 відкрито провадження у справі та ухвалено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Від представника відповідача 1 через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву від 17.08.2022, у якому він вказує, що оскільки Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Закон України «Про пенсійне забезпечення» регулюють одні і ті є правовідносини, пріоритет у застосуванні за загальним правило мають норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» як акту права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Зазначає, що пільговий стаж ОСОБА_1 не підтверджений наданими нею документами. Так, позивачем до звернення за призначенням пенсії не долучено копії наказів про результати проведення атестації робочих місць та перелік професій на роботах із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці. У задоволенні позову просить відмовити у повному обсязі.
Від відповідача 2 надійшов відзив аналогічного змісту.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши усі наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 виповнилось 45 років, що підтверджується копією її паспорта НОМЕР_1 .
01.07.2022 ОСОБА_1 звернулась до відповідача 1 за призначенням пенсії за віком відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», у редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, що підтверджується копією заяви за призначенням пенсії.
Рішенням ГУ ПФУ в Львівській області від 08.07.2022 №083950005346 у призначенні пенсії позивачу було відмовлено у зв'язку із недосягненням 50-річного віку та відсутністю необхідного пільгового стажу.
Згідно із рішенням від 08.07.2022 №083950005346, загальний стаж позивачки складає 27 років 8 місяців 22 дні, пільговий стаж не підтверджено.
Також із змісту рішення від 08.07.2022 №083950005346 вбачається, що до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано період одержання нею допомоги по безробіттю з 29.08.2001 по 23.08.2002, оскільки запис у трудовій книжці про призначення допомоги не завірено печаткою, період одержання матеріальної допомоги по безробіттю з 11.11.2002 по 10.03.2003, та пільговий стаж за відсутності копії наказів про результати атестації робочих місць.
Не погоджуючись з відмовою у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, позивач звернулась до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд виходить з наступного.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
03.10.2017 Верховною Радою України було ухвалено Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (далі - Закон №2148-VIII), що доповнив Закон України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV) розділом XIV-І, який містить пункт 1 частини першої статті 114 такого змісту: «На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах».
За приписами статті 12 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ) право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість, згідно із пунктом «а» статті 13 Закону №1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон №213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах».
Законом №213-VІІІ , який набрав чинності з 01.04.2015, збільшено раніше передбачений пунктом «а» статті 13 Закону №1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема жінкам з 45 років до 50 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення №1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13 , частину другу статті 14 , пункти «б» - «г» статті 54 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII (пункт 1 рішення).
Таким чином, Рішенням №1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону №1788-ХІІ , у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом №213-VIII.
Відповідно до положень статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Аналогічна за змістом норма викладена у статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України».
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 45 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні Конституційного Суду України).
При цьому, Конституційний Суд України в пункті 4.4 Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі №1-5/2018(746/15) зазначив, що стаття 13, частина друга статті 14 , пункти «б» - «г» статті 54 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213-VIII , якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
За вказаних обставин, такі обов'язкові умови для призначення пенсії на пільгових умовах як досягнення певного віку та наявність стажу роботи, мають застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі №1-5/2018(746/15), виходячи з принципу правової визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України . Таке застосування судом вищевказаних норм права створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/2, які суд, згідно із ч. 3 ст. 291 КАС України, враховує при розгляді даної справи, оскільки вона підпадає під визначені ознаки типовості у зразковій справі №360/3611/20.
Так, Велика Палата Верховного Суду відхилила доводи скаржника (Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області) про те, що відповідно до статті 5 Закону №1058-IV дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом , або в частині, що не суперечить цьому Закону; виключно цим Законом визначаються, зокрема: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком. Адже Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Закон №1788-ХІІ був прийнятий раніше за Закон №1058-IV.
Велика Палата Верховного Суду також не погодилась з посиланням скаржника на абзац другий пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV, відповідно до якого положення Закону №1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом №2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку скаржника, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону №1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду вважає, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону №1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було.
З урахуванням встановлених обставин справи та висновків Верховного Суду у зразковій справі, суд дійшов висновку, що в даному випадку рішення відповідача 2 та дії відповідача 1 порушують гарантоване Законом України «Про пенсійне забезпечення» право на призначення на пільгових умовах пенсії за віком, як особі, яка досягла 45 років, отже є протиправними.
Копією рішення від 08.07.2022 №083950005346 підтверджується, що до пільгового стажу позивача не враховано періоди її роботи з 02.06.1995 по 27.07.1996, з 26.02.1997 по 28.07.2001, з 16.09.2010 по 24.12.2012, оскільки до звернення ОСОБА_1 не долучила копії наказів про результати атестації робочих місць.
Така відмова відповідача у зарахуванні пільгового стажу є проявом надмірного формалізму, несумісного з принципами верховенства права та належного урядування виходячи з наступного.
Згідно із пунктом 20 Порядку №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5).
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Суд зазначає, що під час звернення за призначенням пенсії позивачем до Пенсійного фонду було надано уточнюючі довідки про підтвердження пільгового стажу для призначення пенсії: від 04.03.2022 №1250100, видану ПрАТ «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь» ім. А. М. Кузьміна», та від 13.07.2022 №13171, видану ПрАТ «Український графіт».
На переконання суду, надані позивачем довідки у повній мірі містили усю необхідну інформацію для підтвердження пільгового стажу, у тому числі щодо проведення атестації робочих місць, проте відповідачі зазначені довідки не врахували з надуманих підстав.
Більш того, відповідачі не заперечують тієї обставини, що на підприємстві проводилась атестація робочих місць, у тому числі робочого місця ОСОБА_1 , як і не заперечують того, що професія, за якою вона працювала відноситься до професій з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1.
Відповідачі як суб'єкти владних повноважень мали право провести перевірку достовірності видачі довідок, як і мали право витребувати необхідні ним копії наказів про результати атестації робочих місць, проте такими правами не скористалися, а лише поклали такий тягар на позивача.
Суд зазначає, що орган Пенсійного фонду, як суб'єкт владних повноважень, повинен всіляко сприяти громадянам під час вирішення проблемних питань пов'язаних і призначенням/перерахунком/отриманням пенсійних виплат, оскільки це і є основним завданням територіальних органів Пенсійного фонду.
У рішенні ЄСПЛ від 20.01.2021 у справі «Рисовський проти України» Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (пункт 70 цього рішення).
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі», №10373/05, пункт 73).
Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (рішення у справі «Лелас проти Хорватії», пункту 74).
Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», пункту 58, «Ґаші проти Хорватії», №32457/05, пункту 40, «Трґо проти Хорватії», № 35298/04, пункту 67).
Відповідно до пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу).
За таких обставин, відмова у призначенні пенсії з зазначених у рішенні від 08.07.2022 №083950005346 підстав не відповідає принципам верховенства права, належного урядування та співмірності.
Суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов'язання відповідача зарахувати позивачу періоди його роботи з 02.06.1995 по 27.07.1996, з 26.02.1997 по 28.07.2001, з 16.09.2010 по 24.12.2012 до пільгового стажу з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1.
Із змісту рішення про відмову у призначенні пенсії від 08.07.2022 №083950005346 також вбачається, що відповідач 2 відмовляється зараховувати до загального стажу позивача період одержання допомоги по безробіттю з 29.08.2001 по 23.08.2002, оскільки запис про припинення виплати допомоги не завірено печаткою, та період отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 11.11.2002 по 10.03.2003.
Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Судом досліджено копію трудової книжки позивача НОМЕР_2 та встановлено, що вона містить записи №15-18 про отримання ОСОБА_1 допомоги по безробіттю.
Відповідно до п. 4 Постанови КМУ «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 №301, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
Як вказує Верховний Суду у постановах від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 30.09.2019 у справі № 638/18467/15-а, недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії та позбавляти позивача конституційного права на соціальний захист та вирішення питання призначення пенсії.
Тобто, період одержання допомоги по безробіттю з 29.08.2001 по 23.08.2002, оскільки запис про припинення виплати допомоги не завірено печаткою, та період отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 11.11.2002 по 10.03.2003 мають бути зараховані до загального стажу позивачки.
З приводу визначення пенсійного органу, який має здійснювати призначення та виплату пенсії, суд вказує наступне.
Згідно пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок №22-1), після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3 Порядку №22-1 передбачено, що створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Таким чином, наразі органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення та перерахунки пенсій, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», суть якого полягає в опрацюванні заяв про призначення пенсій територіальними органами Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає особа.
В даному випадку заява позивача про призначення пенсії розглянута за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ у Львівській області та за результатом її розгляду прийнято рішення від 08.07.2022 №083950005346.
Отже, саме відповідач 2 у цьому спорі є органом, що призначає пенсію.
В свою чергу, відповідно до пункту 4.10 зазначеного Порядку після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.
Тобто, в даному випадку повноваження щодо призначення позивачу пенсії були делеговані відповідачу 2, проте обов'язок виплати пенсії, у випадку її призначення залишається у територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонера, тобто у ГУ ПФУ в Запорізькій області.
За таких обставин, виплата пенсії повинна проводитись ГУ ПФУ в Запорізькій області після отримання від ГУ ПФУ у Львівській області рішення про призначення пенсії та матеріалів пенсійної справи.
Відповідно до положень частин першої, другої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як зазначено в пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року, засіб захисту, що вимагається статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
За приписами частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування індивідуального акту суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Враховуючи наведене, керуючись ч. 2 ст. 9 КАС України, суд виходить за межі позовних вимог та вважає за необхідне зобов'язати відповідача 2 зарахувати періоди роботи позивача з 02.06.1995 по 27.07.1996, з 26.02.1997 по 28.07.2001, з 16.09.2010 по 24.12.2012 до стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, а до загального стажу періоди отримання допомоги по безробіттю з 29.08.2001 по 23.08.2002, з 11.11.2002 по 10.03.2003 та зобов'язати відповідача 2 призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах на підставі п. «б» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з дня звернення за призначенням пенсії.
Також, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача 1 виплатити позивачу призначену з 01.07.2022 пенсію за віком на пільгових умовах на підставі п. «б» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Зважаючи на те, що установлені судом обставини та застосовані норми матеріального права свідчать про те, що рішення відповідача 2 є протиправним та підлягає скасуванню, та можливості прийняття відповідачем 2 альтернативного рішення законодавством не встановлено, зобов'язання судом відповідача 2 призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах на підставі п. «б» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з дня звернення за пенсією 13.05.2022 не свідчить про втручання у дискреційні повноваження органу Пенсійного фонду.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням викладеного та оцінюючи у сукупності встановлені обставини і перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Вельможко Анни Ігорівни (вул. Яценка, буд. 4-а, офіс 42, м. Запоріжжя, 69005) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, 158-б, м. Запоріжжя, 69057) та Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрія, буд. 10, м. Львів, 79016) про визнання дій та рішення протиправними, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 08.07.2022 №083950005346 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 періоди її роботи з 02.06.1995 по 27.07.1996, з 26.02.1997 по 28.07.2001, з 16.09.2010 по 24.12.2012, а до загального стажу періоди отримання допомоги по безробіттю з 29.08.2001 по 23.08.2002, з 11.11.2002 по 10.03.2003, у зв'язку із чим призначити їй пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020) з 01.07.2022.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області виплатити ОСОБА_1 призначену з 01.07.2022 пенсію за віком на пільгових умовах на підставі п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 496 (чотириста дев'яносто шість) грн 20 (двадцять) коп.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 496 (чотириста дев'яносто шість) грн 20 (двадцять) коп.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 22 листопада 2022 року.
Суддя Р.В. Кисіль