17 листопада 2022 року
м. Київ
cправа № 910/14469/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Колос І.Б.,
за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,
представників учасників справи:
позивача (відповідача за зустрічним позовом) - Акціонерного товариства "Завод "Екватор" (далі - АТ "Завод "Екватор", позивач, відповідач за зустрічним позовом) - не з'явився,
відповідача (позивача за зустрічним позовом) - Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Централізовані закупівлі" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - ДП «НАЕК «Енергоатом», відповідач, позивач за зустрічним позовом, скаржник) - не з'явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ДП «НАЕК «Енергоатом»
на рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2022 (головуючий - суддя Нечай О.В.) та
постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.08.2022 (головуючий - суддя Яковлєв М.Л., судді: Шаптала Є.Ю., Куксова В.В.)
у справі №910/14469/21
за первісним позовом АТ "Завод "Екватор"
до ДП "НАЕК "Енергоатом"
про стягнення 21 869 762, 75 грн
та за зустрічним позовом ДП "НАЕК "Енергоатом"
до АТ "Завод "Екватор"
про стягнення 14 902, 81 грн.
Спір за первісним позовом виник щодо наявності/відсутності підстав для стягнення коштів за неналежне виконання зобов'язання в частині оплати за поставлену продукцію відповідно до умов Договору поставки. Спір за зустрічним позовом виник щодо наявності/відсутності підстав для стягнення коштів за порушення строків поставки продукції відповідно до умов Договору поставки.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. АТ "Завод "Екватор" звернулось до суду з позовною заявою до ДП "НАЕК "Енергоатом" про стягнення 21 869 762,75 грн, з яких: 21 846 420,00 грн - сума основного боргу та 23 342,75 грн - 3 % річних.
1.1.1. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором поставки від 20.10.2020 №53-129-01-20-02188 щодо своєчасної оплати за поставлену продукцію.
1.2. ДП "НАЕК "Енергоатом" звернулось до суду із зустрічною позовною заявою про стягнення 14 902,81 грн.
1.2.1. Зустрічний позов мотивовано тим, що відповідач за зустрічним позовом допустив порушення строку поставки продукції за Договором поставки від 20.10.2020 №53-129-01-20-02188, у зв'язку з чим ДП "НАЕК "Енергоатом" нарахувало та заявило до стягнення з АТ "Завод "Екватор" пеню в розмірі 14 902,81 грн.
2. Короткий зміст рішень суду першої інстанції та постанов суду апеляційної інстанції
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.01.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.08.2022, первісний позов задоволено частково. Стягнуто з ДП "НАЕК "Енергоатом" заборгованість у розмірі 21 846 420, 00 грн, 3 % річних у розмірі 16 160, 37 грн. В іншій частині первісного позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено у повному обсязі. Стягнуто з АТ "Завод "Екватор" на користь ДП "НАЕК "Енергоатом" пеню у розмірі 14 902, 81 грн.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями, ДП "НАЕК "Енергоатом" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.08.2022 у справі №910/14469/21 в частині стягнення з відповідача за первісним позовом 3 % річних повністю, ухвалити в цій частини нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. На обґрунтування своєї правової позиції у поданій касаційній скарзі ДП "НАЕК "Енергоатом" із посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) вказує, що на сьогодні відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування:
? частини першої статті 614 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) щодо доведеності вини особи у випадку, коли загальні принципи здійснення підприємницької діяльності обмежуються державою;
? щодо того, як саме господарська діяльність особи з наявними обмеженнями на ринку продажу електроенергії співвідноситься з пунктами 4, 6 частини першої статті 3 ЦК України, частиною першою статті 6, статтею 42 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
4.2. Скаржник крім того, вважає, що суди попередніх інстанцій безпідставно відмовили в задоволенні клопотання про відстрочення виконання судового рішення строком на 6 місяців, що призвело до недотримання положень статті 331 ГПК України. При цьому ДП "НАЕК "Енергоатом" відзначило, що господарські суди не врахували таких обставин:
? ринок продажу електроенергії повністю регульований державою. Відсутність конкуренції зумовлює особливий порядок реалізації виробленої електроенергії, а тому скаржник повністю залежний від виплат його контрагента (Державного підприємства «Гарантований покупець») за договором купівлі-продажу електроенергії;
? тяжкий майновий стан відповідача за первісним позовом зумовлений простроченою заборгованістю Державного підприємства «Гарантований покупець», що разом з тим доводить відсутність вини у відповідача щодо нерозрахунків за наявними зобов'язаннями;
? стратегічне значення відповідача на ринку вироблення електроенергії.
5. Позиція інших учасників справи
5.1. АТ "Завод "Екватор" відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не подавало.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. ДП "НАЕК "Енергоатом" (як покупець) 20.10.2020 та АТ «Завод «Екватор» (як постачальник) уклали Договір поставки № 53-129-01-20-02188 (далі - Договір).
6.1.1. Відповідно до пункту 1.1 цього Договору постачальник зобов'язується в порядку і на умовах, визначених у Договорі, виготовити і поставити клапани протипожежні та клапани протипожежні в комплекті з індивідуальними пультами керування для енергоблока № 5 ВП «Запорізька АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом», а покупець зобов'язується в порядку і на умовах, визначених у Договорі, прийняти і оплатити продукцію.
6.1.2. Згідно з пунктом 1.2 Договору найменування, одиниці виміру і загальна кількість продукції, її номенклатура, ціна і строк поставки зазначено в Специфікації, яка є невід'ємною частиною Договору.
6.1.3. За умовами пунктів 3.1, 3.2 Договору ціна Договору становить 21 846 420,00 грн, у тому числі ПДВ 20 % - 3 641 070,00 грн. Ціна за одиницю продукції встановлена в національній валюті України і зазначена в Специфікації.
6.1.4. У пункті 4.2 Договору сторони погодили, що покупець сплачує вартість поставленої продукції протягом 120 робочих днів з моменту підписання сторонами акту (актів) приймання-передачі продукції.
6.1.5. Відповідно до пункту 4.3 Договору оплата покупцем частини вартості поставленої партії продукції, розмір якої відповідає сумі податку на додану вартість, здійснюється виключно після надання постачальником податкової накладної (розрахунку коригування), оформленої та зареєстрованої в ЄРПН у встановлених Податковим кодексом України випадках та порядку.
6.1.6. Пунктом 5.1 Договору передбачено, що строк поставки продукції зазначений в Специфікації. За погодженням з покупцем допускається поставка продукції партіями.
6.1.7. Відповідно до пункту 5.4 Договору датою поставки вважається дата видаткової накладної на продукцію, що підтверджує надходження продукції на склад вантажоодержувача.
6.1.8. За змістом пункту 5.8 Договору належне виконання постачальником свого зобов'язання щодо поставки продукції відповідної якості та кількості підтверджується підписанням сторонами акта приймання-передачі продукції.
6.1.9. Згідно з пунктом 5.10 Договору право власності на продукцію набувається покупцем з моменту успішного проходження вхідних контролів першого та другого етапів (ВК1, ВК2), що підтверджується відповідними актами та ярликом на придатну продукцію.
6.1.10. Відповідно до пункту 7.2 Договору за порушення строку поставки продукції за Договором постачальник зобов'язаний сплатити покупцю пеню в розмірі 0,1 % вартості непоставленої в строк продукції за кожний день прострочення, але не більше 30 % вартості несвоєчасно поставленої продукції. Нарахування штрафних санкцій здійснюється за весь період прострочення виконання зобов'язання.
6.1.11. Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 30.12.2021, а в частині оплати за поставлену продукцію - до повного розрахунку. Стосовно виконання гарантійних зобов'язань постачальника, передбачених Договором, Договір діє до закінчення терміну дії гарантії на продукцію (пункт 10.1 Договору).
6.2. На виконання умов Договору сторони підписали Специфікацію на постачання клапанів протипожежних, клапанів протипожежних з індивідуальними пультами управління для енергоблока № 5 ВП ЗАЕС, у якій погоджені найменування товару, технічні характеристики, клас безпеки, категорія сейсмостійкості, кількість, ціна, загальна вартість та терміни постачання.
6.3. Суди встановли, що відповідно до видаткових накладних від 15.12.2020 №3712 на суму 6 943 614,00 грн, від 17.12.2020 № 3713 на суму 1 993 812,00 грн, від 17.12.2020 № 3714 на суму 8 954 316,00 грн та від 17.12.2020 № 3715 на суму 3 954 678,00 грн, а також актів приймання-передачі від 26.02.2021 ТМЦ № 2102/61 на суму 6 943 614,00 грн, від 26.02.2021 № 2103/61 на суму 8 954 316,00 грн, від 26.02.2021 №2104/61 на суму 1 993 812,00 грн та від 26.02.2021 № 2105/61 на суму 3 954 678,00 грн підтверджується факт поставлення продукції відповідачу на загальну суму 21 846 420,00 грн.
6.4. Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди виходили з такого:
? частково задовольняючи позовні вимоги за первісним позовом, суди встановили, що матеріалами справи належним чином підтверджено факт невиконання відповідачем за первісним позовом свого обов'язку з оплати поставленої позивачем за договором поставки продукції у визначеній позивачем за первісним позовом сумі, з огляду на що останній має право на стягнення вартості вказаного товару, а також нарахованих за прострочення виконання обов'язку з його оплати 3 % річних;
? водночас під час перевірки розрахунків позивача за первісним позовом щодо нарахування 3 % річних за вказані позивачем періоди прострочення суди дійшли висновку, що такі розрахунки є частково неправильними з огляду на помилкове визначення позивачем за первісним позовом періоду початку виникнення прострочення. Так, з огляду на положення пункту 4.2 Договору, а також з урахуванням святкових днів задоволенню підлягають вимоги за розрахунком суду в сумі 16 160,37 грн;
? при розгляді зустрічного позову господарські суди встановили, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджується факт поставки АТ «Завод «Екватор» продукції загальною вартістю 14 902 806,00 грн (за видатковими накладними № 3713, № 3714 та № 3715 від 17.12.2020) з порушенням встановленого спірним договором строку, з огляду на що остання відповідно до положень пункту 7.2 Договору має право на стягнення пені у заявленій сумі, отже, позовні вимоги за зустрічним позовом є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню;
? суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні клопотання відповідача за первісним позовом про відстрочення виконання судового рішення на шість місяців, оскільки:
відповідач не обґрунтував запропонованого строку та не надав жодних доказів на підтвердження того, що після спливу шестимісячного строку він виконає рішення суду;
обставини щодо наявності заборгованості зі сторони контрагентів відповідача за первісним позовом не є тими обставинами, з якими приписи процесуального закону пов'язують можливість надання відстрочення виконання рішення суду, оскільки відповідно до чинного законодавства: зобов'язання мають виконуватись належним чином; юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями; боржник не звільняється від відповідальності за неможливості виконання ним грошового зобов'язання;
обґрунтованими є твердження позивача за первісним позовом про необхідність врахування при вирішенні питання про відстрочення виконання судового рішення не тільки фінансового стану відповідача за первісним позовом, а й фінансового стану позивача за первісним позовом.
6.4.1. Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін в оскарженій частині (в частині стягнення 3 % річних, а також відмови у відстроченні виконання рішення суду), апеляційний господарський суд зазначив, що недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника не є підставою для звільнення підприємства від виконання його зобов'язань перед іншими кредиторами, у тому числі в частині стягнення 3 % річних за неналежне виконання умов Договору щодо своєчасної оплати за поставлену продукцію, а також не є тими обставинами, з якими приписи процесуального закону пов'язують можливість надання відстрочення виконання рішення суду.
7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Розгляд клопотань
7.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 12.09.2022 для розгляду касаційної скарги у справі №910/14469/21 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючий, Бенедисюка І.М., Колос І.Б.
7.2. Ухвалою Верховного Суду від 20.09.2022 відкрито касаційне провадження у справі №910/14469/21 за касаційною скаргою ДП "НАЕК "Енергоатом" на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.
7.3. Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 12.10.2022 у зв'язку із перебуванням судді Колос І.Б. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/14469/21, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Малашенкова Т.М. - головуючий, Бенедисюк І.М., Булгакова І.В., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.10.2022.
7.4. Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 14.11.2022 у зв'язку із перебуванням судді Булгакової І.В. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/14469/21, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Малашенкова Т.М. - головуючий, Бенедисюк І.М., Колос І.Б., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.11.2022.
7.5. АТ "Завод "Екватор" 17.11.2022 на електронну адресу Касаційного господарського суду подало клопотання про розгляд справи №910/14469/21 за відсутності представника сторони, яке підписане кваліфікованим та удосконаленим електронним підписом (далі - КУЕП) 17.11.2022. Підпис КУЕП перевірено і підтверджено протоколом створення та перевірки КУЕП від 17.11.2022
7.6. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
7.7. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
8.1. З огляду на наведене у пункті 4.1 цієї постанови, Верховний Суд відзначає таке.
8.2. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.3. При цьому сам скаржник у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначає підстави, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
8.4 Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.5. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
8.6. Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема єдністю судової практики.
8.7. Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об'єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.
8.8. Відповідно до вимог частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
8.9. Створення і функціонування Верховного Суду має забезпечити послідовне, стале, однакове та зрозуміле правозастосування при розгляді спорів.
8.10. Зі змісту положень пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України вбачається, що дана норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин, та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору. Близька за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 09.11.2021 зі справи № 904/8389/17, від 06.12.2021 зі справи №904/6340/19, від 14.12.2021 зі справи № 910/3359/20.
8.11. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина четверта статті 300 ГПК України).
8.12. Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
8.13. Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
8.14. Тобто йдеться про врахування судами висновків щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду, враховуючи статус Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Близька за змістом права позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12.11.2020 зі справи № 904/3173/19, від 10.12.2020 зі справи № 902/1414/13, від 26.08.2021 зі справи № 910/15357/19.
8.15. Так, предметом касаційного оскарження є рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2022 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 30.08.2022 у справі №910/14469/21 у частині стягнення з відповідача за первісним позовом 3 % річних за неналежне виконання умов зобов'язання, у іншій частині судові рішення не оскаржуються жодною зі сторін, отже, у цій частині рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2022 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 30.08.2022 у справі №910/14469/21 Верховним Судом не переглядається.
8.15.1. Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог, зокрема, щодо стягнення нарахованих за прострочення виконання зобов'язання 3 % річних за первісним позовом. При цьому господарські суди здійснили перевірку розрахунку нарахованих позивачем за первісним позовом 3 % річних та відзначили, що такий розрахунок є частково вірним, а тому задоволенню підлягають вимоги за розрахунком суду в сумі 16 160,37 грн.
8.15.2. Поряд з цим господарські суди відзначили, що недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника не є підставою для звільнення підприємства від виконання його зобов'язань перед іншими кредиторами, у тому числі в частині стягнення 3 % річних за неналежне виконання умов Договору щодо своєчасної оплати за поставлену продукцію, а також не є тими обставинами, з якими приписи процесуального закону пов'язують можливість надання відстрочення виконання рішення суду.
8.16. Не погоджуючись з такими висновками суду в частині стягнення суми 3 % річних відповідач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в цій частині та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
8.16.1. На обґрунтування своїх вимог скаржник вказує, що на сьогодні відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 614 ЦК України; щодо того, як саме господарська діяльність особи з наявними обмеженнями на ринку продажу електроенергії співвідноситься з пунктами 4, 6 частини першої статті 3 ЦК України, частиною першою статті 6, статтею 42 ГК України.
8.16.2. Крім того, скаржник посилається на те, що суди обох інстанцій, стягуючи 3% річних, не врахували, що ДП "НАЕК "Енергоатом" не виконало своїх зобов'язань перед АТ «Завод «Екватор» не з власної вини, а внаслідок неналежного виконання Державним підприємством «Гарантований покупець» умов укладеного з ДП "НАЕК "Енергоатом" договору купівлі-продажу електричної енергії в частині розрахунку за поставлену енергію, що призвело до тяжкого фінансово-економічного становища відповідача за первісним позовом.
8.16.3. Також скаржник відзначив, що оскільки Державне підприємство «Гарантований покупець» є мононолістом-покупцем електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів, відповідно, ДП "НАЕК "Енергоатом" позбавлений можливості продавати електроенергію іншим суб'єктам господарювання, а тому, на думку скаржника, такі обставини зумовлюють виключне становище відповідача та створюють нерівні умови поряд з іншими суб'єктами господарської діяльності.
8.16.4. З огляду на наведене перед судом постає питання щодо можливості застосування до спірних правовідносин статті 614 ЦК України як підстави для звільнення боржника від сплати 3% річних за порушення зобов'язання.
8.17. Зі змісту судових рішень убачається, що суди встановили обставини на підставі доказів, які досліджувались та обставин, які не заперечувались сторонами.
8.17.1. У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій надано оцінку доказам, до переоцінки яких, в силу приписів статті 300 ГПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.
8.17.2. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).
8.18. Під час здійснення аналізу доводів касаційної скарги у цій справі колегією суддів з'ясовано, що Верховним Судом у касаційному порядку переглядалися судові рішення у справі №910/6840/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП "Омега-Київ" до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Централізовані закупівлі" про стягнення 2 197 037, 20 грн (сума основного боргу, 3% річних та інфляційні втрати), у зв'язку неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов'язання за договором поставки в частині своєчасної оплати поставленого товару.
8.18.1. В обґрунтування наявності підстав для скасування судових рішень попередніх інстанцій Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Централізовані закупівлі", зокрема вказувало і на те, що на даний час відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо питання стягнення з боржника 3% річних та інфляційних втрат за умови наявності у боржника фактично законодавчо встановлених обмежень у сфері здійснення господарської діяльності (відповідач позбавлений можливості самостійно обирати покупця електричної енергії). При цьому скаржник вказав, що судами порушено норми процесуального права - статті 11, 173, 174, 236, 237 ГПК України та норми матеріального права - статтю 614 ЦК України і неправильно застосовано норму матеріального права щодо наявності вини відповідача - частину першу статті 614 ЦК України.
8.18.2. Так, за результатами касаційного перегляду судових рішень у справі №910/6840/21, які оскаржувались з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд у постанові від 08.02.2022 погодився з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог та стягнення заборгованості, зокрема і 3% річних.
8.18.3. Розглядаючи доводи скаржника Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Централізовані закупівлі" у справі № 910/6840/21 Верховний Суд відзначив таке:
«Також скаржник посилався на приписи статті 614 ЦК України та, в зв'язку з цим, на брак у нього коштів внаслідок нерозрахунку з ним за вироблену електроенергію з боку ДП "Гарантований покупець" та ПрАТ "НЕК "Укренерго".
З даного приводу Верховний Суд зазначає таке.
Відповідно до частин першої, другої статті 614 ЦК України:
- особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання;
- відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Згідно з положеннями ГПК України:
- судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша, третя, четверта статті 13);
- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 73);
- кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються, зокрема, сторонами (частини перша, третя статті 74).
Скаржником (відповідачем у справі) у судах попередніх інстанцій не було доведено (з урахуванням наведеної частини другої статті 614 ЦК України) відсутності своєї вини у неналежному виконанні договірних зобов'язань.
Водночас суд касаційної інстанції згідно з частиною другою статті 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд також враховує положення частини першої статті 625 ЦК України, згідно з якою боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
До того ж у разі невиконання (неналежного виконання) контрагентами Підприємства своїх договірних зобов'язань перед ним Підприємство не позбавлене ні права, ні можливості притягнути їх до визначеної законом і/або договорами відповідальності; протилежного Підприємством не зазначено й не обґрунтовано».
8.19. Верховний Суд у зазначеній постанові виклав висновок, зокрема щодо можливості застосування статті 614 ЦК України до подібних правовідносин як підстави для звільнення боржника від сплати 3% річних за порушення зобов'язання і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
8.20. При цьому зі змісту оскаржуваних судових рішень у справі №910/14469/21 вбачається, що суди попередніх інстанцій не встановили, що у відповідача відсутня вина за порушення зобов'язання.
8.21. Відтак, проаналізувавши висновок щодо застосування статті 614 ЦК України у випадку порушення зобов'язання, викладений у постанові Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 910/6840/21, Верховний Суд вважає, що він стосується правовідносин, які є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається, за змістовним критерієм (з огляду на правове регулювання та права й обов'язки сторін саме цих відносин) з урахуванням предмету та підстав позову.
8.22. При цьому Верховний Суд при визначенні поняття «подібність правовідносин», ураховує правовий висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, де відзначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
8.22.1. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
8.22.2. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.
8.23. При цьому суд касаційної інстанції у цій справі зазначає, що скаржником не наводились аргументовані і переконливі доводи щодо необхідності відступлення від правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 08.02.2022 у справі № 910/6840/21, як і не визначалась така підстава касаційного оскарження.
8.24. З приводу інших доводів касаційної скарги Верховний Суд зазначає таке.
8.25. За змістом статей 610, 611, 612 ЦК України вбачається, що невиконання зобов'язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов'язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, встановлених договором або законом, зокрема, неустойки згідно з частиною другою статті 785 ЦК України. Законодавцем у частині першій статті 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
8.26. За змістом статей 509, 524, 533-535 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
8.27. Статтею 625 ЦК, частиною другою якої передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
8.28. Стаття 625 розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України і визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань, у тому числі як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 цього Кодексу).
8.29. При цьому, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено.
8.30. Аналіз положень статті 614 ЦК України дає підстави для висновку про те, що, установлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов'язання, ЦК України покладає на неї обов'язок довести відсутність своєї вини.
8.31. Особа звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання.
8.31.1. Така правова позиція щодо застосування статті 614 ЦК України висловлена Верховними Судом України у постанові від 13.02.2013 у справі №6-170цс12.
8.32. Вирішуючи питання про наявність вини як умови застосування відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, слід ураховувати особливість правової природи цієї відповідальності.
8.33. Відповідно до частини другої статті 625 України підставою для застосування передбаченої цією нормою відповідальності є прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Як передбачено частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
8.34. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 918/631/19, від 19 червня 2019 року у справах №703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі №922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18.
8.35. Крім того, Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України, послідовно у своїх висновках вказувала, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного та залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (див. постанови від 09 лютого 2021 року у справі №520/17342//18, від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19).
8.36. Статтею 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
8.37. Приписами статті 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
8.38. За змістом частини другої статті 218 ГК України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.
8.38.1. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів згідно з частиною другою статті 218 ГК України.
8.39. Таким чином, для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання згідно зі статті 617 ЦК України, статті 218 ГК України особа, яка порушила зобов'язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв'язок між цими обставинами і понесеними збитками.
8.39.1. Така позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 10.06.2015 у справі №904/6463/14 (3-216гс15).
8.40. Окрім того, повинен бути наявним елемент неможливості переборення особою перешкоди або її наслідків (альтернативне виконання). Відтак, для звільнення від відповідальності сторона також повинна довести неможливість альтернативного виконання зобов'язання.
8.41. Відтак, аргументи скаржника про незастосування судами попередніх інстанцій положень статті 614 ЦК України також не стосуються неправильного тлумачення судами закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню, а по суті зводяться до незгоди скаржника з висновком судів щодо вжиття відповідачем всіх залежних від нього заходів для належного виконання зобов'язання.
8.42. Разом з тим, Верховний Суд враховує і те, що відповідно до частин першої, другої статті 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
8.43. Згідно зі статтею 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
8.44. Верховний Суд виходить з того, що свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України). Водночас статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
8.45. Укладення відповідачем договорів як і з позивачем, так і з іншими контрагентами стало результатом самостійних ініціативних дій відповідача, і такі договори були укладені ним на власний ризик, з метою досягнення економічних результатів.
8.46. За умовами спірного Договору обов'язок оплатити продукцію покладений саме на ДП "НАЕК "Енергоатом" та не поставлений у залежність від виконання його контрагентами зобов'язань за іншими договорами тощо. Наявність встановленого спеціального законодавства порядку здійснення господарської діяльності у сфері електроенергетики (на яку вказує скаржник) та відсутність коштів для здійснення оплати за договором внаслідок затримки розрахунків з відповідачем з боку інших контрагентів, не звільняють його від зобов'язань за укладеним з позивачем за первісним позовом Договором поставки, адже за умовами укладеного між сторонами Договору поставки відповідач свідомо узяв на себе обов'язок прийняти і своєчасно оплатити відповідну продукцію. Відповідач, розуміючи специфіку законодавчого врегулювання на ринку електричної енергії та наявні в нього проблеми щодо розрахунків зі своїми контрагентами, не був позбавлений можливості погодити з позивачем у договорі більш тривалі строки оплати за товар та надані послуги.
8.47. Тобто, вступаючи у договірні відносини, боржник несе ризики, зокрема, можливої відсутності у нього необхідних коштів, а відтак кредитор не має нести негативні наслідки відносин боржника з його контрагентами.
8.48. Відтак, з огляду на зазначене, доводи касаційної скарги не підтвердились.
8.49. Щодо наведеного у пункті 4.2 цієї постанови Верховний Суд зазначає таке.
8.50. Відповідно до частинами першої та п'ятої статті 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
8.51. Тобто фактично скаржником у цій частині оскаржується відмова суду першої інстанції у задоволенні клопотання про відстрочення виконання судового рішення, яке передбачене статтею 331 ГПК України, і яке залишено судом апеляційної інстанції у цій частині без змін. Отже, судовий перегляд вказаного питання був здійснений у порядку визначеному ГПК України.
8.52. Так, відповідно до пункту 3 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
8.53. Водночас клопотання про відстрочення виконання судового рішення не відноситься до таких клопотань у розумінні пункту 3 частини третьої статті 310 ГПК України, з яких можливо встановити обставини справи, які мають значення для правильного вирішення справи. Відстрочення виконання судового рішення регламентується главою V ГПК України (зокрема статтею 331), де врегульовані процесуальні питання, пов'язані з виконанням судового рішення.
8.54. Разом з тим, Верховний Суд враховує, що скаржником визначено виключно пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України як підстава касаційного оскарження судових рішень. Право на суд, аспектом якого є право доступу до правосуддя, не є абсолютним і може підлягати зазначеним за змістом обмеженням, ураховуючи аспекти викладені нище у постанові та визначені частиною першою статті 287 ГПК України.
8.55. А відтак дані доводи касаційної скарги в частині порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права щодо відмови у задоволенні клопотання про відстрочення виконання судового рішення строком на 6 місяців, не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права щодо суті спору як підстави скасування судового рішення та не перешкоджають повторному зверненню до суду з відповідним клопотанням та належними документально обгрунтованими підставами.
8.56. Таким чином, Верховний Суд, переглянувши судові рішення попередніх інстанцій в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що наведена заявником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження.
8.57. Пунктом 4 частини першої статті 296 ГПК встановлено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.
8.58. Враховуючи викладене, а також підстави касаційного оскарження, предмет, підстави позову, склад учасників, зміст позовних вимог справи, що розглядається, Верховний Суд зазначає, що висновки суду апеляційної інстанції відповідають висновкам щодо застосування норм права, які викладені у постанові Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №910/6840/21.
8.59. Таким чином, оскільки підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження, колегія суддів на підставі пункту 4 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про закриття касаційного провадження у справі №910/14469/21 за касаційною скаргою ДП «НАЕК «Енергоатом».
8.60. Щодо інших аргументів касаційної скарги, то вони переважно стосуються заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, та спростування здійсненої ними оцінки доказів у справі.
8.61. При розгляді даної справи Верховний Суд бере до уваги, що однією із основних засад справедливого судочинства вважається принцип верховенства права, невід'ємною, органічною складовою, якого є принцип правової визначеності.
8.62. Одним з аспектів принципу правової визначеності є те, щоб у разі винесення судами остаточного судового рішення воно не підлягало перегляду. Сталість і незмінність остаточного судового рішення, що набуло чинності, забезпечується через реалізацію відомого принципу res judicata. Остаточні рішення національних судів не повинні бути предметом оскарження. Можливість скасування остаточних рішень, без урахування при цьому безспірних підстав публічного інтересу, та невизначеність у часі на їх оскарження несумісні з принципом юридичної визначеності. Тому категорію res judicata слід вважати визначальною й такою, що гарантує незмінність установленого статусу учасників спору, що визнано державою та забезпечує сталість правозастосовних актів. Правова визначеність також полягає в тому, щоб остаточні рішення судів були виконані.
8.63. Верховний Суд також зазначає, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
8.64. У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.
8.65. Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
8.66. Верховний Суд, здійснюючи аналіз доводів касаційної скарги у співвідношенні до обраної скаржником підстави касаційного оскарження виходить з того, що останнім не аргументовано і не доводилось у касаційній скарзі того, що суди під час розгляду справи зашкодили самій суті права доступу до суду, та не обґрунтовували наявну необхідність забезпечити сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
8.67. Отже, Верховний Суд виходить з того, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, адже повноваження Верховного Суду мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі в касаційній скарзі з огляду на підставу оскарження скаржником не зазначено й не обґрунтовано.
8.68. У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.
8.68.1. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.
8.69. Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.
8.70. Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").
8.70.1. Разом з тим, суд касаційної інстанції в силу положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.
8.71. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.
Керуючись статтями 234, 235, 296 ГПК України, Верховний Суд,
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Централізовані закупівлі" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.08.2022 у справі №910/14469/21.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя І. Колос