Категорія №6.11
Іменем України
02 серпня 2010 року Справа № 2а-5364/10/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чиркіна С.М.,
при секретарі: Лисенко Є.М.,
за участю сторін:
представника позивача Белікової О.М. за довіреністю № 03-02\8 від 12.01.2010 року,
представника відповідача Філімонова М.В. за довіреністю від 14.05.2010р. ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕМАВТОМАТИКА» про стягнення адміністративно - господарської санкції та пені на загальну суму 241 168,86 грн.,
06 липня 2010 року Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕМАВТОМАТИКА» про стягнення адміністративно - господарської санкції та пені за не зайняті робочі місця інвалідами у 2009 році у сумі 241 168,86 грн.
В обґрунтування позову зазначив, що згідно статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі закон № 875), для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
В порушення статті 19 Закону № 875 на підприємстві у 2009 році, замість 23-х інвалідів працювало чотири інваліда.
Таким чином, на підприємстві за 19 робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів і не зайнятих інвалідами, відповідач до 16.04.2010 року повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 235378,84 грн.
У зв'язку з несплатою санкцій, відповідачу була нарахована пеня в сумі 5790,02 грн.
Загальна сума, яка підлягає стягненню з урахуванням пені складає 241168,86 грн.
Відповідач позов не визнав, надав заперечення, в якому зазначив, що нормами чинного законодавства, на які посилається Позивач щодо соціальної захищеності інвалідів, визначено, що на підприємства покладено обов'язок по забезпеченості певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов'язок їх працевлаштування.
Згідно із звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2009 рік на підприємстві було створено 4-ри робочих місця для працевлаштування інвалідів та працевлаштовані 4-ри інваліда при їх безпосередньому зверненні до підприємства.
У встановленому порядку відповідач подавав звіти до центру зайнятості та не відмовляв у працевлаштуванні інвалідів у разі їх направлення до відповідача. З посиланням на «Положення про робоче місце інваліда і про порядок, працевлаштування інвалідів» , зазначив, що створення підприємством для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без наявності інваліда, пошуком якого повинні займатися визначені Законом органи працевлаштування. Вказані органи не спрямували до Відповідача у 2009 році жодного інваліда.
Стверджував, що відповідач виконав покладені на нього обов'язки щодо соціального захисту інвалідів та їх працевлаштування.
Згідно штатного розкладу робітників Відповідача, затвердженого 01.02.2009, на підземних роботах підприємства відповідача працювало понад 400 чоловік, а на роботах не пов'язаних із шкідливими умовами праці понад 90 осіб.
З урахуванням атестації робочих місць та наявності робочих місць, крім передбачених для підземних працівників, у відповідній кількості були створені місця для інвалідів та їх працевлаштування (а.с15, 53).
У судовому засіданні представник позивача позов підтримав в повному обсязі, надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві, просив стягнути адміністративно-господарські санкції у сумі 235378,84 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 5790,02 грн. Щодо доводів відповідача додатково пояснив, що за ст. 19 Закону України №875 для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, порядок його встановлення визначаються виключно цим Законом. Якщо іншими законами встановлюються нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, або порядок їх встановлення, відмінні від зазначених у цьому Законі, застосовуються положення цього Закону.
Стверджував, що особливості господарської діяльності підприємства та відповідні умови праці лише обмежують коло робочих місць, на яких може використовуватись праця інвалідів, але вони не можуть бути підставою для зменшення встановленого ст. 19 Закону № 875 нормативу робочих місць.
Зазначив, що згідно з Інструкцією щодо заповнення форми звітності №3-ГП «Звіт про наявність вакансій», затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19.12.2005р. №420 (далі наказ № 420) підприємства, установи й організації, їх структурні підрозділи та філії незалежно від форми власності та господарювання повинні, за наявності вакансій, у повному обсязі подавати інформацію про наявність вільних робочих місць (вакансій) центрам зайнятості за місцем їх реєстрації як платника страхових внесків.
Стверджував, що з початку на підприємство, чинним законодавством покладено обов'язок вчинити певні дії, а потім державні установи повинні підключатися до працевлаштування інвалідів.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, надав пояснення аналогічні викладеним у запереченні, просив відмовити у задоволені позову. Додатково з урахуванням пояснень позивача зазначив, що у звітах наданих до центру зайнятості відповідачем зазначалась одне посада працівника, за кодом класифікації якої у штатному розкладі підприємства передбачено професії на яких можливе працевлаштування інвалідів. Стверджував, що враховуючи відсутність відмов підприємства у працевлаштуванні жодного інваліда у позивача відсутні підстави вимагати стягнення санкцій за не працевлаштування інвалідів.
Заслухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.69-72 КАС України, суд прийшов до наступного.
Судом були застосовані заходи по витребуванню у сторін додаткових доказів.
Сторони вважали за необхідне розглянути справу на підставі наявних доказів.
Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до п.1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1434 від 26.09.2002 (із наступними змінами і доповненнями) є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінпраці та підпорядковується йому.
Згідно п.3, п.4 зазначеного Положення Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені, а також відповідно до п.п.3 п.5 Положення має право проводити перевірку підприємств щодо реєстрації, подання ними звітів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплати адміністративно-господарських санкцій і пені, цільового використання наданих Фондом коштів.
Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів відповідно до п. 9 зазначеного Положення є територіальним органом Фонду соціального захисту інвалідів, і діє на підставі Положення про Луганське відділення Фонду соціального захисту інвалідів.
Відповідач зареєстрований в якості юридичної особи створеною з метою отримання прибутку, основним предметом діяльності якого є оптова торгівля паливом та видобуток кам'яного вугілля. Юридична адреса відповідача, згідно із засновницькими документами м. Луганськ, вул. Магнітогорська, 7. Відповідач використовує найману працю, та має зобов'язання перед Фондом по забезпеченню працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць.
Зазначені факти сторонами не оспорювались.
Відповідно до ст.7 Закону «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 № 875-ХІІ ( далі - ЗУ № 875) законодавство про соціальну захищеність інвалідів в Україні складається з цього Закону та інших актів законодавства, що видаються відповідно до нього.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина 3 статті 18 Закону № 875-ХІІ).
Статтею 19 Закону № 875-ХІІ, встановлено, що для підприємств (об'єд нань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік, - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до ст. 20 Закону України № 875-ХІІ від 21.03.1991 р. підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Судом встановлено, що згідно звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2009 рік (а.с.8), складеного відповідачем, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила 567 працівників, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» зазначена відповідачем 4 особи. Разом з тим, фактично протягом року на підприємстві працювало 4-ри інваліда.
Зазначені факти сторонами не оспорювались.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем протягом 2009 року надавалися звіти до Луганського міського центру зайнятості за формою №3-ПН за 2009 рік відповідно до Інструкції про заповнення форми звітності №3-ПН «Звіт про наявність вакансій», затвердженою наказом Міністерства праці і соціальної політики України 19.12.2005г. №420 про створення робочих місць для інвалідів (а.с.32-32), в яких зазначено про працевлаштування інвалідів та наявність вакансії за посадою «працівник», код професії 7129.2. (а.с.21-32).
Також, відповідачем надавався звіт до Луганського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів за 2009 рік про працевлаштування 4 інвалідів на підприємстві. (а.с. 8).
Таким чином судом встановлено, що згідно із наданими відповідачем звітами на підприємстві фактично було працевлаштовано 4-ри інваліда протягом 2009 року та повідомлялось про наявність вакансії (а.с. 21-32).
Згідно із штатним розкладом на 2009 рік - 520 штатних одиниць, що значно меш кількості зазначеній у звіті до позивача. Із загальної кількості працівників , які працювали на підприємстві 400 штатних одиниць складають підземні працівники (а.с.72).
Відповідно до атестації робочих місць виконання робіт в підземних умовах відноситься до робіт з важкими умовами праці (а.с.60-71).
Відповідно до класифікатору професій, за кодом класифікації 7129.2, яку відповідач зазначав у звітах до Центру зайнятості, передбачена значна кількість назв професій, у тому числі і передбачених у штатному розкладі відповідача, серед посад виконання робіт за яким передбачено на поверхні (а.с. 83).
У листі від 29.03.2010 року, керівник Луганського міського центру зайнятості підтверджує надання відповідачем даних про наявність вакансії робітника (а.с.5-6).
Згідно із листом керівника Луганського міського центру зайнятості від 27.07.2010 року, останнім не направлялись відповідачу громадяни для працевлаштування у зв'язку із зазначенням місця проживання м. Краснодон (а.с 49).
З пояснень сторін та засновницьких документів, убачається, що відповідач зареєстрований у м. Луганську, свою діяльність здійснює у м. Краснодоні.
Відповідно до статті 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» державна служба зайнятості здійснює пошук відповідної роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації і знань, з урахуванням його побажань.
Відповідно до ст. 4 Закону України "Про охорону праці", державна політика в галузі охорони праці базується на принципах, зокрема: пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; встановлення єдиних вимог охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форі власності та видів діяльності.
Статтею 5 цього Закону передбачено також, що умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці. Працівнику не може пропонуватись робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я.
Водночас, відповідно до статті 18 Закону України №875, забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані в свою чергу виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Виходячи з вищенаведеного, суд приходить до висновку, що відповідач виконав всі вимоги вищевказаної норми законодавства, а саме створив робочі місця для працевлаштування інвалідів, протягом 2009 року звітував про це Фонду соціального захисту інвалідів, що підтверджується звітами форми №3-ПН за 2009 рік, інформував центр зайнятості про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів.
Аналізуючи норми Конституції України та діючого законодавства, суд приходить до висновку, що основним органом працевлаштування громадян є центри зайнятості; людина самостійно обирає собі працю і не може бути примушена виконувати її; інваліди, забезпечуючи своє право на працевлаштування, самостійно звертаються на підприємства або у центр зайнятості, вони вільні у виборі професії та місця роботи.
Таким чином, суд доходить до висновку, що відповідачем вжито усі передбачені чинним законодавством заходи для забезпечення працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення органами соціального захисту населення необхідної кількості інвалідів на підприємство для працевлаштування та відсутність інвалідів, які бажають працевлаштуватись.
За таких обставин позовні вимоги Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕМАВТОМАТИКА» про стягнення адміністративно - господарської санкції та пені за не зайняті робочі місця інвалідами у 2009 році є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 17, 87, 94, 98, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, ст. 18,19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», ст. 4,5 Закону України "Про охорону праці", суд ,-
У задоволенні адміністративного позову Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕМАВТОМАТИКА» про стягнення адміністративно - господарської санкції та пені у загальній сумі 241168,86 грн. відмовити в повному обсязі.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано.
Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини, відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Повний текст постанови складено 06 серпня 2010 року.
Суддя
Чиркін С.М.