21 листопада 2022 р. м. Чернівці Справа № 600/1997/22-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Анісімова О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
І. РУХ СПРАВИ
1.1. ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (далі - відповідач-1 або ГУ ПФУ в Чернівецькій області), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач-2 або ГУ ПФУ в Дніпропетровській області), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, яке полягає у відмові в зарахуванні періодів роботи ОСОБА_1 з 09 листопада 1988 року по 12 травня 1996 року до страхового стажу;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області включити і зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 09 листопада 1988 року по 12 травня 1996 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії по інвалідності від 13 квітня 2022 року з урахуванням правової оцінки, наданої судом під час розгляду вказаної справи, та із обчисленням загального стажу роботи Позивача на підставі відомостей трудової книжки для подальшого призначення їй пенсії по інвалідності з 12 березня 2022 року (з моменту набуття вищевказаного права - встановлення інвалідності).
1.2. Ухвалою суду від 26.05.2022 року по справі відкрите спрощене провадження без повідомлення учасників справи.
1.3. Ухвалою суду від 21.10.2022 року залучено у цій справі у якості співвідповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА АРГУМЕНТИ СТОРІН
Позиція позивача
2.1. В обґрунтування позовних вимог, згідно позовної заяви, представник позивача зазначає, що ОСОБА_1 12 березня 2021 року було встановлено інвалідність третьої групи у зв'язку з ревматичною хворобою серця, у зв'язку з чим виникла необхідність у призначенні пенсії по інвалідності (момент набуття права) відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
2.2. У зв'язку з цим, позивач звернулася до відповідача з заявою щодо призначення їй пенсії по інвалідності відповідно до статті 30 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Проте, відповідач-1 у своєму листі від 21 квітня 2022 року № 2400-1706-8/13064 відмовив позивачу в призначенні пенсії по інвалідності, оскільки до страхового стажу ним не було зараховано період роботи з 09 листопада 1988 року по 12 травня 1996 року, оскільки, на думку відповідача-1 запис в трудовій книжці зроблений з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджений спільним наказом № 58 від 29 липня 1993 року.
2.3. Поряд з цим вказує, що згідно Інструкції № 58 вбачає, що трудова книжка позивача оформлена у відповідності до вимог чинного законодавства, а записи про період роботи з 09 листопада 1988 року по 12 травня 1996 року відповідають в повній мірі вимогам вищевказаної інструкції.
2.4. Отже, не зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи, що зазначені в трудовій книжки носить формальний характер і не відповідає вимогам пенсійного законодавства, що свідчить про те, що відповідачем-1 не було забезпечено розгляду наданої позивачем заяви про призначення пенсії за віком шляхом всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх поданих документів.
2.5. Крім того наголошує, що чинним законодавством визначено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому, власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
2.6. Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а (провадження №К/9901/2310/18) та від 04.09.2018 у справі №423/1881/17 (провадження №К/9901/22172/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Позиція відповідача-1
2.7. До суду від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача зазначив, що у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.
2.8. Так зазначає, що відповідно до статті 32 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.09.2003 року (далі - Закон №1058-IV) особи, яким установлена інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією для осіб з інвалідністю III групи, зокрема, від 52 років до досягнення особою 55 років включно - 13 років.
2.9. Згідно з наданими документами позивача страховий стаж становить 6 років. До страхового стажу не зараховано період роботи з 09.11.1988 року по 12.05.1996 року, оскільки запис зроблений з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях. Для розгляду можливості зарахування зазначеного періоду необхідно надати уточнюючу довідку про період роботи, видану на підставі первинних документів, з підприємства з інформацією про перейменування, реорганізацію.
2.10. З огляду на викладене вище за наданими до заяви від 06.04.2022 року документами, позивачу відмовлено в призначенні пенсії по інвалідності, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 13 років.
2.11. Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними та не відповідають вимогам чинного законодавства України.
Позиція відповідача-2
2.12. Відповідач-2 будь-якої процесуальної активності не проявив, клопотань та відзив на позов суду не надав.
ІІІ. ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
3.1. Дослідженням матеріалів справи судом встановлено, що згідно Виписки з акта огляду медико-соціальною експертною комісією до довідки серії 12 ААВ №574470 від 12.03.2022 року ОСОБА_1 встановлено ІІІ (третю) групу інвалідності.
3.2. 06.04.2022 року ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФУ в Чернівецькій області з заявою про призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-ІV.
3.2. Однак, за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії, відповідно до екстериторіального розподілу єдиної черги завдань, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 13.04.2022 року №241670044142 у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу.
Дослідженням вказаного рішення встановлено, що до страхового стажу згідно наданих документів не зараховано період роботи з 09.11.1988 року по 12.05.1996 року, оскільки необхідно надати уточнюючу довідку. Окрім цього, у рішенні констатовано, що страховий стаж позивача складає 06 років 0 місяців 01 день.
3.3. Про прийняте рішення про відмову у призначенні пенсії позивача повідомлено листом ГУ ПФУ в Чернівецькій області № 2400-1706-8/13064 від 21.04.2022 року. Поряд з цим, зазначеним листом позивачу також повідомлено те, що до страхового стажу не зараховано період роботи з 09.11.1988 по 12.05.1996, оскільки запис зроблений з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях. Для розгляду можливості зарахування зазначеного періоду необхідно надати уточнюючу довідку про період роботи, видану на підставі первинних документів, з підприємства з інформацією про перейменування, реорганізацію (за необхідності).
ІV. ПОЗИЦІЯ СУДУ
4.1. Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
4.2. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
4.3. Водночас у пункті 5 рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 року Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
4.4. За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
4.5. Спеціальним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом, є Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV, в редакції чинній на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії).
4.6. Частиною 1 статті 24 вказаного Закону визначено, що страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
4.7. Згідно частини 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
4.8. Відповідно до частини 4 статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
4.9. Основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України (стаття 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» 05.11.1991 року №1058-IV).
4.10. Частинами 1, 2 статті 30 Закону №1058-IV визначено, що пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону. Пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи.
4.11. Згідно частини 1 статті 32 Закону №1058-IV особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією для осіб з інвалідністю II та III груп від 52 років до досягнення особою 55 років включно - 13 років.
4.12. Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 року, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
4.13. Відповідно пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
4.14. Крім того, відповідно до пункту 20 цього Порядку №637, в тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
4.15. Відповідно до пункту 17 указаного Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.
4.16. Тобто, за приписами наведеної норми уточнюючі довідки для підтвердження спеціального трудового стажу або інші документи необхідно надавати лише в разі коли відсутні відповідні відомості в трудовій книжці.
4.17. Судом у цій справі встановлено, що рішенням ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 13.04.2022 року №241670044142 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу - 13 років. Визначено, що страховий стаж ОСОБА_1 складає 06 років 0 місяців 01 день. До страхового стажу, згідно наданих документів, не зараховано періоди роботи з 09.11.1988 року по 12.05.1996 року, оскільки необхідно надати уточнюючу довідку.
4.18. Судом дослідженого наявну у матеріалах справи копію трудової книжки ОСОБА_2 НОМЕР_1 (дата заповнення 04 серпня 1968 р.), в якій наявні записи (записи №7 та №8) про період трудової діяльність позивача з 09.11.1988 року по 12.05.1996 року на посаді модельєра-конструктора КП «Ікар» (підстави «пр.36-к от 09.11.88 г.» та «пр.№18-к 12.05.1996 г.»).
4.19. Щодо не зарахування до страхового стажу позивача спірного періоду з 09.11.1988 року по 12.05.1996 року, суд зазначає наступне.
4.20. Так, підставою для не зарахування до страхового стажу позивача вказаного періоду, як визначено рішенням ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 13.04.2022 року №241670044142, слугувало те, що не надано уточнюючу довідку.
4.21. У свою чергу, у листі ГУ ПФУ в Чернівецькій області № 2400-1706-8/13064 від 21.04.2022 року, зазначено також те, що до страхового стажу не зараховано період роботи з 09.11.1988 по 12.05.1996, оскільки запис зроблений з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях.
4.22. Так, суд зазначає, що згідно пунктів 2.2-2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України, Міністерства праці України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58 (далі - Інструкція № 58) заповнення трудової книжки вперше провадиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.
Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується « 05.01.1993».
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
4.23. Записи про причини звільнення повинні здійснюватися в трудовій книжці в точній відповідності з формулюванням чинного законодавства з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пункт 2.25 Інструкція № 58).
4.24. Крім того, згідно з пункту 2.26 Інструкція № 58 запис про звільнення в трудовій книжці працівника здійснюється з дотриманням наступних правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер. Днем звільнення вважається останній день роботи.
4.25. Аналогічні за змістом положення містяться в Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою Постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162, яка не застосовується з дня прийняттям наказу Міністерства юстиції України, Міністерства праці України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58.
4.26. Суд також зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а за порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
4.27. Враховуючи викладене вище, суд вважає, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а відтак, не повинно впливати на її особисті права. Такий висновок суду узгоджується з правою позицією, висловленою Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 року по справі №677/277/17 (провадження №К/9901/1298/17).
4.28. Крім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а (провадження №К/9901/2310/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
4.29. Більше того, у постанові від 19 грудня 2019 року у справі №307/541/17 Верховний Суд звертає увагу, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
4.30. Поряд з цим, у постанові від 21 лютого 2018 року у справ № 687/975/17 (адміністративне провадження № К/9901/110/17) Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції стосовно того, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Аналогічна позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 11 травня 2022 року у справі № 120/1089/19-а.
4.31. Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що відмова відповідачів зарахувати позивачу до трудового стажу періоди роботи з 09.11.1988 року по 12.05.1996 року є неправомірною, з огляду на те, що позивач не може відповідати за неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки.
4.32. Суд також вважає за необхідне зауважити, що така обставина як не зарахування періоду роботи з 09.11.1988 по 12.05.1996, оскільки запис зроблений з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, не покладена в основу обґрунтувань прийнятого відповідачем-2 рішення про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії. Мотивуючи законність прийнятих рішень, суб'єкт владних повноважень може виходити лише з тих підстав, які були ним зазначені в цих рішеннях. Відтак, такий аргумент, що викладений у листі відповідача-1 та його відзиві на позов суд відхиляє як необґрунтований.
4.33. Суд звертає увагу і на те, що відповідачі як суб'єкти владних повноважень повинні діяти чітко та послідовно у порядку, визначеному чинним законодавством, в тому числі з питань митної справи. Застосування неоднакового підходу в одних і тих же правовідносинах не може допускатись, оскільки це суперечите принципу правової визначеності.
4.34. Стосовно не надання позивачем уточнюючої довідки, то як наголошено судом раніше, уточнюючі довідки для підтвердження спеціального трудового стажу або інші документи необхідно надавати лише в разі коли відсутні відповідні відомості в трудовій книжці.
4.35. З урахування того, що період роботи з 09.11.1988 року по 12.05.1996 року підтверджений відомостями трудової книжки, суд вважає, що вказаний період роботи підлягає зарахуванню до страхового стажу ОСОБА_1 саме з огляду на наявні про це відповідні відомості в трудовій книжці.
4.36. Слід зазначити, що у випадку, якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставини, запропонувати позивачеві надати інформації щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
4.37. Така позиція суду узгоджується також із висновками Верховного Суду в постанові від 21.02.2018 року у справі № 687/975/17, відповідно до яких, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
4.38. Натомість, відповідач-2 не здійснював ніяких запитів на підтвердження спірного періоду роботи позивача та не надав доказів які б ставили під сумнів дійсність внесених записів до трудової книжки та як наслідок правомірність не зарахування спірного періоду роботи до пільгового стажу роботи позивача.
4.39. Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 за № 1566/11846 (далі - Порядок №22-1), органом, що приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії є відповідні управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі.
4.40. Порядком № 22-1 встановлено, що орган, який призначає пенсію, надає допомогу особам, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії шляхом: доведення до відому заявника переліку відсутніх документів які йому слід подати; або шляхом витребування від підприємств, установ та організацій в тому рахунку і від (архівних установ, контролюючих органів) подання додаткових документів, яких не вистачає.
4.41. Такий підхід узгоджується із нормою ч. 1 ст. 3 Конституції України, відповідно до якої саме людина, визнається в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до цієї Конституційної норми, діяльність органів державної влади, зокрема Пенсійного фонду України, повинна бути спрямована на сприяння у реалізації прав людини, а не на обмеження таких прав із формальних підстав.
4.42. Водночас, суд наголошує, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише у випадку якщо записи у трудовій книжці не відповідають вимогам чинного на момент їх внесення законодавства, то орган пенсійного фонду повинен вживати заходи з метою перевірки відповідних відомостей, а не покладати тягар негативних наслідків із необґрунтованих підстав на позивача.
4.43. Щодо звуження прав на отримання пенсії суд зазначає також те, що згідно з позицією Конституційного Суду України, яка висловлена у рішенні від 4 червня 2019 року № 2-р/2019 (пункти 3.1 та 3.2 мотивувальної частини) до основних обов'язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави; гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй.
4.44. Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім'ї (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012).
4.45. За будь-яких обставин сутність права на пенсійне забезпечення як складової частини конституційного права на соціальний захист не може бути порушена, а законодавче регулювання у цій сфері має відповідати принципам соціальної держави. Конституційний Суд України наголошував на необхідності дотримання вказаних принципів, зокрема, у Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011.
4.46. У справі “Трегубенко проти України” (заява № 61333/00, пункт 53) Суд вказав, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, зокрема “інтерес суспільства” та “умови, передбачені законом”. Більше того, будь-яке втручання у право власності обов'язково повинне відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав суд, “справедливий баланс” має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе “індивідуальний і надмірний тягар”.
4.47. Таким чином, позбавлення права на пенсію або звуження обсягу цього права має здійснюватися на підставі принципу верховенства права (закону, який не повинен суперечити принципам верховенства права має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм).
4.48. З аналізу вищенаведених норм, позиції Конституційного Суду України та практики Європейського суду з прав людини беззастережно вбачається, що збільшення пенсійного віку для отримання пенсії на пільгових умовах для осіб, які відпрацювали в особливих умовах, набули на момент підвищення пенсійного віку необхідний стаж, який передбачав право на пільгову пенсію, є звуженням цього права.
4.49. У контексті предмету спору, Європейським судом з прав людини сформовано підхід щодо застосування принципу “належного урядування”.
4.50. Так, в рішенні від 20 травня 2010 року у справі “Лелас проти Хорватії” (заява № 55555/08) ЄСПЛ наголосив, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків; ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу” (пункт 74).
4.51. Отже, принцип “належного урядування” без сумніву є дотичним і до означених пенсійних спорів. Адже особа-пенсіонер чи майбутній пенсіонер, як приватна особа, не має у своєму розпорядженні ані державного апарату, ані владних функцій. Зоною відповідальності саме держави є те, щоб пенсії при призначені були правомірно нараховані та своєчасно поновлені й виплачені. І всі помилки та прорахунки в цій сфері є саме помилками, які могли з'явитись лише як наслідок порушення принципу “неналежного урядування”.
V. ВИСНОВКИ СУДУ
5.1. Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. На розвиток зазначених положень Конституції України частиною другою статті 2 КАС України визначені критерії законності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, яким є відповідач.
5.2. Дослідженням матеріалів справи встановлено, що відповідач-2, відмовляючи позивачу в призначенні пенсії за віком та зарахуванні до страхового стажу спірного періоду, діяв не на підставі Конституції та законів України.
5.3. Відповідачами не доведено правомірність своїх дій та рішення про відмову у призначенні пенсії, натомість з матеріалів справи вбачається порушення прав позивача.
5.4. Щодо належного способу захисту суд зазначає наступне.
5.5. Так, враховуючи положення частини 2 статті 9 КАС України щодо права суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, суд вважає за необхідним у цій справі вийти за межі позовних вимог та з метою відновлення порушених прав позивача визнати протиправним та скасувати рішення саме Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 13.04.2022 року №241670044142, яким ОСОБА_1 відмовлено у зарахуванні до страхового стажу, що дає право на призначенні пенсії по інвалідності, періоду роботи з 09.11.1988 року по 12.05.1996 року на посаді модельєра-конструктора КП «Ікар», та здійсненні призначення пенсії.
5.6. При цьому, суд зазначає, що така зміна способу захисту порушеного права позивача не впливає на обсяг задоволення позовних вимог, водночас відповідає завданням та меті адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
5.7. За таких обставин суд прийшов до висновку, що зазначений позов підлягає задоволенню з підстав, викладених у його мотивувальній частині.
5.8. При цьому, з метою логічності та зрозумілості рішення суду його резолютивна частина буде викладена дещо в іншому формулюванні ніж заявлені позовні вимоги, однак вказане також не впливатиме на зміст останніх та обсяг їх задоволення.
VІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ
6.1. Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
6.2. З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 793,92 грн., що підтверджується квитанцією №0.0.2557672591 від 25.05.2022 року. У зв'язку із тим, що цей позов задоволено повністю, суд стягує порівну з відповідачів на користь позивача судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у сумі 396,96 грн. за рахунок їх бюджетних асигнувань.
6.3. З матеріалів справи судом встановлено, що позивачем окрім сплати судового збору, понесено витрати на правничу допомогу.
6.4. Так, відповідно до доданих до позову доказів позивачем, за наслідками розгляду адміністративної справи, понесено судові витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, у розмірі 4000,00 грн.
6.5. На підтвердження понесення судових витрат, представник позивача суду надав:
- копію договору про надання професійної правничої допомоги від 13.05.2022 року, укладеного між позивачем та адвокатом Олару Д.В.;
- додаток №1 до договору про розмір винагороди, яка сплачується виконавцю клієнтом;
- довідку про оплату ОСОБА_1 наданих послуг у розмірі 4000,00 грн.
6.6. У цій справі судом задоволено у повному обсязі позов ОСОБА_1 , яка в розумінні КАС України не є суб'єктом владних повноважень, а тому судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів, які порушили права позивача.
6.7. Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, а відповідно до пункту 1 частини 3 цієї ж статті КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
6.8. Статтею 134 КАС України врегульовані питання щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
6.9. Зокрема, відповідно до частин 3,4 цієї статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
6.10. Адвокатом Олару Д.В. надано суду договір про надання правничої допомоги, детальний опис робіт (наданих послуг) та первинні документи, які підтверджують надання ним послуг правової допомоги позивачу.
6.11. Відповідно до частини 5 статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
6.12. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частини 6 статті 134 КАС України).
6.13. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 7 статті 134 КАС України).
6.14. Згідно наявних у матеріалах справи доказів позивачем за послуги правової допомоги фактично сплачено 4000,00 грн.
6.15. Приписами частини 1 статті 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги.
6.16. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (частини 2, 3 статті 30 вищевказаного Закону).
6.17. Аналіз вищевикладених норм дає підстави вважати, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд має виходити з критерію обґрунтованих дій позивача, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та запровадження певних запобіжників від можливих зловживань з боку учасників судового процесу та осіб, які надають правничу допомогу, зокрема, неможливості стягнення необґрунтовано завищених витрат на правничу допомогу.
6.18. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
6.19. Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо, однак вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права, однак відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
6.20. Як зазначено судом вище, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 7 статті 134 КАС України).
6.21. Зазначене право належить виключно відповідачеві і суд самостійно не вправі доводити неспівмірність витрат на оплату правничої допомоги адвоката. Відсутність клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, від іншої сторони виключає можливість суду самостійно (без указаного клопотання) зменшувати розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
6.22. Так, представники відповідачів клопотання щодо зменшення розміру витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, суду не надали та не вчинили жодних дій щодо доведення неспівмірності витрат.
6.23. При цьому, суд звертає увагу на правову позицію Великої Палати Верховного Суду стосовно вирішенні питання про розподіл судових витрат, викладену в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц. Так, Великою Палатою зроблено висновок, що саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов'язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів. Зазначену правову позицію суд, згідно частини 5 статті 242 КАС України, враховує при вирішенні питання про розподіл судових витрат у цій справі та не вбачає підстав для відступлення від неї.
6.24. Водночас, Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі №545/2432/16-а зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
6.25. Так, згідно договору про надання професійної правничої допомоги та додатку №1 до договору про розмір винагороди, яка сплачується виконавцю клієнтом, гонорар адвоката визначено у фіксованому розмірі 4000,00 грн. Поряд з цим, надано детальний опис виконаних робіт (наданих послуг).
6.26. У цій справі, суд при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, надаючи оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною п'ятою статті 134 КАС України, виходить із такого:
- дана справа відноситься до справ незначної складності;
- розгляд справи проведено без участі сторін у порядку письмового провадження;
- позов носить немайновий характер;
- дана справа не характеризується наявністю виключної правової проблеми, не стосується встановлення значного обсягу фактичних обставин справи, що потребувало подання великої кількості письмових доказів та вжиття дій щодо їх збирання;
- по аналогічних правовідносинах наявна численна судова практика.
6.27. Оцінивши обставини цієї справи та надані представником позивача докази у їх сукупності, суд, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності і пропорційності судових витрат, дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу у цій справі на 3000 грн., оскільки заявлені витрати на професійну правничу допомогу не відповідають умовам співмірності.
6.28. Згідно ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
6.29. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (заява №71660/11), пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" (заява №72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява №66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
6.30. Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Lavents v. Latvia" (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
6.31. Більше того, відповідно до конкретної та послідовної практики Верховного Суду, зокрема викладеної у постанові від 14.07.2021 року у справі № 808/1849/18, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
6.32. З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу порівну у розмірі 1000,00 грн.
1. Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 13.04.2022 року №241670044142.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 09.11.1988 року по 12.05.1996 року на посаді модельєра-конструктора КП «Ікар».
4. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії по інвалідності від 06.04.2022 року, з урахуванням висновків викладених у мотивувальній частині цього рішення.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області судові витрати у вигляді сплаченого згідно квитанції №0.0.2557672591 від 25.05.2022 року судового збору у розмірі 396 (триста дев'яносто шість) грн 96 коп. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 500 (п'ятсот) грн 00 коп., а також за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області судові витрати у вигляді сплаченого згідно квитанції №0.0.2557672591 від 25.05.2022 року судового збору у розмірі 396 (триста дев'яносто шість) грн 96 коп. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 500 (п'ятсот) грн 00 коп.
Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).
Повне найменування учасників процесу:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач-1 - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (м. Чернівці, площа Центральна, буд. 3, код ЄДРПОУ 40329345).
Відповідач-2 - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427).
Суддя О.В. Анісімов