Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
22 листопада 2022 р. Справа № 520/3710/22
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шляхової О.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, буд. 9, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 37508470), третя особа - Головне Управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Римарська, буд. 24, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 37764460) про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд:
- скасувати рішення Державної міграційної служби України від 20.12.2021 №386-21;
- зобов'язати Державну міграційну службу України визнати біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Сирійської Арабської Республіки - ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що у разі повернення до Сирії є ризик зазнати поводження, яке заборонене статтею 2, 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у країні його громадянської належності. Крім того, позивач стверджує, що згідно з сирійським законодавством він має служити в армії, а тому у разі повернення на Батьківщину його може бути призвано до лав армії, внаслідок чого він буде змушений вчиняти військові злочини проти цивільного населення.
Позивач вказує, що за роки перебування у процедурі визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту закінчив медичний факультет Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна у 2019 році та 2021 завершив навчання клінічну ординатуру Харківської медичної академії післядипломної освіти.
У Сирії його можуть переслідувати проурядові сили через небажання брати участь у війні та представники радикальних ісламістських чи протурецьких груп через те, що позивач за походженням є курд. Родина позивача втекла із Сирії та зараз перебуває у Німеччині.
Крім того, у Сирії, відбуваються масштабні військові дії протягом останніх 10 років, у великій кількості гине мирне населення, відбуваються невибіркові напади на цивільних осіб та цивільні населені пункти, також відбуваються масові страти та вбивства, насильницькі зникнення, примусове рекрутування до лав терористичних організацій і застосовуються тортури, хімічна зброя. Усі сторони конфлікту систематично та масово порушують права людини.
Через побоювання стати жертвою переслідувань та загрозу життю, безпеці та свободі позивач не може повернутись до країни своєї громадянської належності.
У випадку повернення на Батьківщину, на думку позивача, він може бути призваним до лав армії, і буде змушений вбивати своїх співгромадян, що це суперечить його внутрішньому переконанню та поглядам, а у випадку відмови брати участь в конфлікті, його можуть вбити як дезертира.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду відкрито спрощене провадження по справі запропоновано відповідачу надати відзив на позов, а позивачеві - відповідь на відзив.
Представником відповідача надано відзив на позов, в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, вважаючи, що серед фактів повідомлених заявником відсутні підстави для визнання його біженцем у відповідності до умов, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Вважає доводи позивача про наявність ризику призову або покарання за ухилення від несення служби, а також побоювання стати жертвою переслідувань є лише припущеннями або спробою відшукати підстави для обґрунтування заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Стосовно клопотання позивача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження з викликом сторін та клопотання відповідача про слухання справи за участі його представника, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.12 КАС України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Згідно ч.5 ст.12 КАС України умови, за яких суд має право розглядати справи у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.
Виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах:1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу (ч.4 ст.12 КАС України).
Відповідно до п.10 ч.6 ст.12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ч.1 ст.260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
З аналізу наведених вище норм права слідує, що питання розгляду справи за правилами загального або спрощеного провадження вирішується саме судом під час відкриття провадження у справі, враховуючи складність справи та інші обставини, які є підставою для визначення форми адміністративного судочинства.
Постановляючи ухвалу про відкриття провадження у справі, суд виходив з положень статті 12 КАС України. Таким чином, клопотання позивача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження з викликом сторін та клопотання відповідача про слухання справи за участі його представника не підлягають задоволенню.
Суд, дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, встановив наступне.
За матеріалами справи, позивач є громадянином Сирійської Арабської Республіки, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в Сирії, у поселенні Арслан Таш, міста Кобані, за етнічним походженням - курд, за релігійними переконаннями мусульманин - суніт.
Рішенням Державної міграційної служби України від 24.05.2016 № 237-16 позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
З програми Діловодства спеціалізованого суду (ДСС) встановлено, що постановою Харківського окружного адміністративного суду від 09.08.2016 по справі №820/3465/16 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області.
Зокрема, вказаною постановою рішення від 24.05.2016 №237-16 Державної міграційної служби України скасовано. Зобов'язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2016 по справі №820/3465/16 вищевказане рішення Харківського окружного адміністративного суду залишено без змін, а апеляційну скаргу ДМС України без задоволення.
Рішенням Державної міграційної служби України від 23.08.2018 №324-18 позивачу повторно відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Рішенням Харківського окружного адміністративного від 22.11.2018 по справі №2040/7981/18 частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області.
Судом скасовано рішення Державної міграційної служби України віл 23.08.2018 № 324-18. Зобов'язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Сирійської Арабської Республіки - ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2019 по справі №2040/7981/18 вищевказане рішення Харківського окружного адміністративного суду залишено без змін, апеляційну скаргу ДМС України без задоволення.
Рішенням Державної міграційної служби України від 11.10.2019 № 347-19 позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Рішенням Харківського окружного адміністративного від 18.12.2019 по справі №520/12078/19 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області.
Скасовано рішення Державної міграційної служби України від 11.10.2019 № 347-19. Зобов'язано Державну міграційну службу України визнати біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Сирійської Арабської Республіки - ОСОБА_1 .
Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 11.03.2020 по справі №520/12078/19 частково задовольнив апеляційну скаргу Державної міграційної служби України. Суд скасував рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.02.2019 по справі № 520/12078/19 в частині зобов'язання Державної міграційної служби України визнати біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Сирійської Арабської Республіки - ОСОБА_1 . Та прийняв у цій частині нове рішення, яким зобов'язав Державну міграційну службу повторно розглянути заяву громадянина Сирійської Арабської Республіки - ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням висновків суду. В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.12.2019 по справі №520/12078/19 було залишено без змін.
Верховний Суд постановою від 31.03.2021 по справі №520/12078/19 залишив постанову Другого апеляційного адміністративного суду.
Рішенням Державної міграційної служби України від 20.12.2021 №386-21 відповідно до ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі стосовно якої встановлено, що умови передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього закону, відсутні.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати чи позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначається Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Відповідно до пункту 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до пункту 13 статті 1 Закону особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Пунктами 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців унормовано, що, для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Частиною 5 статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
Згідно з частиною 2 статті 13 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка звернулася за наданням статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язана подати відповідному органу міграційної служби відомості, необхідні для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року визначено, що поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність ґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження наслідок таких побоювань.
Під час вирішення питання щодо надання статусу біженця повинні враховуватися всі чотири підстави. Немає значення, чи склалися обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за однією з наведених ознак чи за декількома.
Згідно частин 1-2 ст. 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. Заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження.
До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин ( ч.7 ст.7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту").
Управлінням Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців видано Керівництво по процедурам та критеріям визначення статусу біженців (відповідно до Конвенції про статус біженця 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року) (Женева, 1992), згідно якого процес визначення статусу біженця проходить в два етапи: 1) визначення фактів, які відносяться до справи та 2) встановлення чи відповідають такі факти положенням Конвенції про статус біженця 1951 року (далі - Конвенція 1951 року) та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року (далі - Протокол 1967 року).
Зважаючи на Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з пунктом 5 статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" від 27 квітня 2004 року № 8043/04 заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Відповідно до пункту 195 Керівництва у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Згідно з Позицією УВКБ ООН "Про обов'язки та стандарти доказів у біженців" 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного, які можуть бути як усні, так і документальні.
Загальними правовими принципами доказового права, обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження.
Враховуючи викладене, суд вважає, що позивач, як особа, яка звернулась до міграційного органу з заявою про надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, з приписів національного законодавства та міжнародних засад надання притулку, не звільнений від обов'язку надавати докази.
Також суд зазначає, що згідно зі ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", які узгоджуються з п. F Конвенції про статус біженців, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).
У ході розгляду справи судом встановлено, що позивачем в обґрунтування його заяви про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту, не було надано відповідачеві доказів переслідування позивача за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної етнічної та соціальної групи або політичних переконань, які б дозволяли дійти висновку про наявність підстав вважати позивача біженцем у розумінні Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Таких доказів також не було надано до суду.
Також, позивачем не надано доказів, які б дали змогу дійти висновку, що він підпадає під визначення особи, яка потребує додаткового захисту, тобто, змушений був прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози його життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо нього насильницьких дій чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Позивач також не підпадає під ознаки особи, яка потребує тимчасового захисту, оскільки в контексті п. 14 ч. 1 ст. 1 та ч. 1 ст. 18 Закону такими особами є іноземці та особи без громадянства, які масово вимушені шукати захисту та прибувають на територію України з країни, яка має спільний кордон з Україною, у зв'язку з подіями, зазначеними в пункті 14 частини першої статті 1 цього Закону, а саме внаслідок зовнішньої агресії, іноземної окупації, громадянської війни, зіткнень на етнічній основі, природних чи техногенних катастроф або інших подій, що порушують громадський порядок у певній частині або на всій території країни походження.
Водночас, позивач, звертаючись до відповідача із заявою, вказав на побоювання повернутися до країни походження через ймовірність бути залученим до збройного конфлікту, проте відповідних доказів з цього приводу на виконання ч.7 ст.7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" не надав.
Отже, вказане свідчить про непов'язаність обґрунтованих побоювань позивача бути залученим до збройного конфлікту в країні громадянської належності із бажанням проживати в Україні.
Суд акцентує увагу, що підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватись від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державним комітетом України у справах національностей та релігій, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації.
Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.
Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати під час звернення та вирішення питання про надання статусу біженця, незалежно від того, хто є суб'єктом переслідування, - державні органи чи ні.
Підпункт 2 пункту "A" статті 1 Конвенції про статус біженців 1951 року не зазначає, що такі дії повинні бути здійсненими державною владою.
Тобто таке переслідування може бути результатом діяльності осіб, які не контролюються органами державної влади і від яких держава не в змозі захистити громадян та інших осіб, що перебувають на її території.
Ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в Україні, через деякий час після від'їзду з країни походження (тобто, ситуація в країні походження змінилася після від'їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від'їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним.
Отже, вказане побоювання повинно бути актуальним на час звернення особи з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Поряд з цим, ситуація у країні походження позивача не відноситься до конвенційних ознак, тобто не є такою, що надає безумовних підстав для визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а відповідні посилання позивача характеризують загальне положення в країні походження заявника та не містять конкретних відомостей про її утиски, або можливість таких.
Водночас, беручи до уваги пункти Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН, суд зазначає, що для надання статусу біженця, у першу чергу необхідно надавати оцінку саме зверненню особи, а не ситуації, яка склалася у країні його походження.
Проте, надаючи оцінку заяві позивача, суд відмічає, що останнім не надано аргументованих та обґрунтованих пояснень з урахуванням вищевикладених критеріїв про причини, з яких позивач не може повернутися в країну своєї громадянської належності, достовірних доказів та аргументованих пояснень про факти переслідування саме його на батьківщині та доводів щодо відмови країни його громадянської належності захищати його права від дискримінації, переслідувань, що свідчить про відсутність належного обґрунтування побоювань стати жертвою переслідувань за будь-якою з конвенційних ознак, та про неможливість користуватися захистом країни свого походження.
Оскарження рішень щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту унормовано ст. 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту".
У силу приписів Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених Наказом МВС України від 07.09.2011 № 649 (зареєстр. в Мінюсті 05 жовтня 2011 року за № 1146/19884), останні, визначаючи процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, містять перелік обов'язків, покладених уповноважену особу територіального органу ДМС та ДМС України.
Так, п.2.1 Правил унормовано, що уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом: а) встановлює особу заявника; б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1) (далі - журнал реєстрації осіб); в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов'язки, а також про наслідки невиконання обов'язків; г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв'язку; ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; д) з'ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні); е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви; є) проводить дактилоскопію заявника; ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи; з) роз'яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.
Водночас, набуття таких повноважень можливо лише після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що унормовано п. 5.1 Правил, згідно яких, після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС (особа, яка веде справу): а) проводить співбесіди із заявником або його законним представником з метою виявлення додаткової інформації, що необхідна для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником під час подання заяви.
Щодо ситуації в країні походженні позивача, суд бере до уваги докази, які надані відповідачем та третьої особою по справі, та зазначає наступне.
За інформацією УВКБ ООН ("Примусова військова повинність, повернення шукачів притулку, яким було відмовлено у наданні статусу біженця"; "Актуальна інформація про країну походження в допомогу при використанні рекомендацій УВКБ ООН по Сирії: "Незаконний виїзд" з Сирії та пов'язані з ним питання для визначення потреб у міжнародному захисті осіб, які шукають притулку із Сирії" від 01.02.2017), всі чоловіки віком від 18 років є військовозобов'язаними".
Відповідно до публікації УВКБ ООН "Актуальна інформація про країну походження в допомогу при використанні рекомендацій УВКБ ООН по Сирії: "Незаконний виїзд" з Сирії та пов'язані з ним питання для визначення потреб у міжнародному захисті осіб, які шукають притулку із Сирії" від 01.02.2017 року: "чоловіки призовного віку від 18 до 42 років повинні мати дозвіл від військкомату для того, щоб виїхати з Сирії на законних підставах".
За інформацією Данської імміграційної служби "Сирія: нововведення на військовій службі, обов'язкова військова повинність та вербування до загонів народної самооборони (YPG) "(дата публікації: вересень 2015 року): "Особа може бути звільнена від військової служби за медичними показаннями або інвалідністю, або якщо в родині вона є єдиною дитиною чоловічої статі, а також студенти можуть отримати відстрочку від військової служби на час навчання. Міжнародна організація зазначила, що відповідно до Указу № 33 2014 року, призовники можуть відстрочити військову службу, якщо в них є брати, які вже служать. ОСОБА_2 зазначає, що Указом №33 від серпня 2014 року передбачено отримання відстрочки шляхом сплати певної суми грошей. Також це положення стосується до тих осіб, які легально залишили Сирію, щоб працювати або навчатися за кордоном на термін, як мінімум 4 років, а також до синів дипломатів".
За матеріалами справи позивач безперешкодно, у тому числі з боку військового комісаріату, залишив територію Сирію та прибув на навчання в Україну. Отже, побоювання заявника бути призваним до проходження служби в урядовій армії або понести покарання за ухилення від останньої є сумнівними і носять суб'єктивний характер.
За інформацією ООН від 30.09.2019 року, 23 вересні 2019 року було створено структуру, покликану розробити проект конституції Сирії. Зі слів спеціального посланника глави ООН по Сирії Гейра Педерсена, формування комітету - результат угоди між урядом Сирії та опозиційної Сирійської комісії з переговорів. Нову структуру очолять дві співголови - один з боку уряду і один з боку опозиції, а до його складу увійдуть 50 кандидатів, відібраних урядом, 50 осіб з числі опозиції і ще 50 громадських активістів, які представляють різні релігійні та етнічні групи. 30 відсотків членів комітету - жінки. Початок роботи Комітету заплановано 30 жовтня 2019 року.
30 листопада 2019 року Державний департамент США повідомив наступне: "Сполучені Штати продовжують підтримувати Генерального секретаря ООН Антоніо Гутерріша і Спеціального посланника ООН по Сирії Гейра Педерсена у їх зусиллях по сприянню роботі Конституційного комітету Сирії. Протягом останнього тижня комісії з підготовки проекту провели другий раунд засідань, метою якого було просування вперед процесу розробки конституції, що відбиває волю всього сирійського народу. "…"Конституційний комітет не може бути єдиним напрямком зусиль, що вживаються міжнародним співтовариством відповідно до Резолюції 2254 Ради Безпеки ООН. Паралельно повинні здійснюватися і інші елементи Резолюції, включаючи звільнення затриманих загальнонаціональне припинення вогню і створення безпечного і нейтрального середовища для проведення вільних і справедливих виборів під повним наглядом ООН.
Також суд бере до уваги інформацію по країні походження, отриманою з відкритих джерел, а саме УВКБ ООН у V Редакції "Рекомендацій з питання міжнародного захисту стосовно осіб, які залишають Сирійську Арабську Республіку" від 03.11.2017 зазначає наступне: "Як повідомляється, протягом 2016-2017 роки сирійські урядові сили відвоювали у антиурядових збройних угруповань та ІГІШ значну частину території країни, зокрема, відповідно найбільше місто Сирії Алеппо (в грудні 2016 р.) і, після прориву трирічної блокади ІГІШ, розташоване на північному сході країни місто Дейр-ез-Зор (у вересні 2017 року). На момент підготовки цього матеріалу сирійські урядові сили здійснюють контроль над усіма великими містами, включаючи столицю країни Дамаск і більшість її передмість, міста Алеппо, Хомс, Хама, частково місто Дер'а, більшість територій вздовж кордону з Ліваном, а також прибережний регіон, в тому числі провінції Латакія і Тартус".
Відповідно до Доповіді та картографічних даних щодо ситуації в Сирії, підготовлених американським Інститутом військових досліджень ("Institute for the Study of War") 22.02.2019, більша частини країни перебуває під контролем сирійської влади.
Враховуючи вищевикладене та Рекомендації з міжнародного захисту № 4: "Альтернатива втечі або переміщення всередині країни відповідно до статті 1А(2) Конвенції 1951 року про статус біженців і Протоколу до неї 1967 року", у заявника є альтернатива внутрішнього переміщення, якщо у нього буде на це бажання.
На підставі викладеного, враховуючи відсутність умов, передбачених пунктами 1 та 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", рішенням ДМС України від 20.12.2021 №386-21 відмовлено громадянину ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Також, суд наголошує на тому, що Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 введено воєнний стан на всі території України. Харківська міська територіальна громада входить до Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або, які перебувають у тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 №75 (зі змінами).
Ураховуючи викладене, УВКБ ООН сформовано та прийнято позиції щодо повернення в Україну. Пунктом 12 вказаної позиції визначено, що за теперішніх обставин УВКБ ООН не вважає Україну безпечною країною походження. Держави зобов'язані виключити Україну зі списків "безпечних країн походження". Відповідно уряди не повинні застосовувати прискорені процедури із скороченими гарантіями до клопотань про надання міжнародного захисту.
З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, суд вважає, що відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, діяв на підставі, в межах повноважень, з метою, якою таке повноваження надано, та у спосіб, що передбачені Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту", з дотриманням вимог ч.2 ст.2 КАС України, своєчасно та з урахуванням всіх обставин справи, а відмова в оформленні документів для вирішення питання про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оформлена рішенням ДМС України від 20.12.2021 №386-21, обумовлена наявністю підстав, та є такою, винесена в межах чинного законодавства України.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, буд. 9, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 37508470), третя особа - Головне Управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Римарська, буд. 24, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 37764460) про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.М. Шляхова