Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
22 листопада 2022 р. справа № 520/5407/22
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Старосєльцевої О.В, розглянувши за процедурою письмового провадження у порядку ст. 263 КАС України справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
встановив:
Позивач - ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, заявник), у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови у призначенні пенсії за віком; 2) зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком згідно Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" громадянину України - ОСОБА_1 період роботи з 02.03.1984 року по 21.03.1984 року, з 21.03.1984 року по 04.02.1985 року, з 07.02.1985 року по 19.12.1988 року, з 20.12.1988 року по 10.10.1993 року та з 11.10.1993 року по 10.07.1996 року; 3) зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу громадянину України - ОСОБА_1 період роботи з 01.01.2004 року по 31.12.2007 року, що підтверджується довідкою пенсійного фонду Російської Федерації міста Бєлгорода від 13.01.2022 року за №КС-Б 5832/22 про що за вищевказаний період 01.08.2006 року по 31.12.2007 року на застраховану особу страхові внески сплачені.
Аргументуючи ці вимоги зазначив, що адміністративним органом протиправно відмовлено у призначенні пенсії за віком, а також не зараховано до стажу роботи та страхового стажу певні періоди роботи, що позбавляє громадянина права на отримання пенсії у належному розмірі.
Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі за текстом - пенсійний орган, адміністративний орган, владний суб'єкт, ГУ, Управління), з поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення проти позову, зазначив, що відсутні підстави для призначення громадянину пенсії за віком за недостатністю необхідного страхового стажу. У доповненнях до відзиву посилався на те, що відмову у призначенні заявнику пенсії за віком вчинено ГУ ПФУ у Полтавській області.
У відповіді на відзив позивач підтримав правову позицію, викладену в позові, та просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Суд, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_1 .
15.11.2021р. та 08.06.2022р. заявник звертався до Управління через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України з заявами про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Дані звернення за правилом екстериторіальності було спрямовано для прийняття рішення по суті до ГУ ПФУ Житомирської області та ГУ ПФУ Сумської області, якими була вчинена відмова у призначенні пенсії заявника рішеннями від 19.11.2021р. та від 15.06.2022р.
22.06.2022р. заявник знову ініціював процедуру призначення пенсії за віком.
За викладеним у позові твердженням заявника, за наслідками розгляду звернення зацікавленої особи ГУ ПФУ в Харківській області було вчинено відмову у призначенні пенсії за віком.
Проте, у ході розгляду справи судом достеменно установлено, що звернення заявника від 22.06.2022р. було передано для розгляду по суті за правилом екстериторіальності до ГУ ПФУ в Полтавській області.
За результатами розгляду даного звернення ГУ ПФУ в Полтавській області була вчинена відмова у призначенні пенсії заявнику рішенням від 28.06.2022р. №204950012120.
Вказана відмова вмотивована недостатністю необхідного страхового стажу.
Визнаний пенсійним органом страховий стаж склав - 14 років 06 місяців 19 днів.
При цьому, пенсійним органом не зараховано до страхового стажу періоди роботи з 02.03.1984 року по 21.03.1984 року (накази нечитабельні, печатки на іноземній мові), з 21.03.1984 року по 04.02.1985 року, з 07.02.1985 року по 19.12.1988 року, з 20.12.1988 року по 10.10.1993 року та з 11.10.1993 року по 10.07.1996 року (потребують уточнення, оскільки печатки на іноземній мові).
Вважаючи, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області протиправно відмовлено в призначенні пенсії за віком, та стверджуючи про наявність у Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області обов'язку зарахувати до страхового стажу роботи періоди роботи з 02.03.1984 року по 21.03.1984 року, з 21.03.1984 року по 04.02.1985 року, з 07.02.1985 року по 19.12.1988 року, з 20.12.1988 року по 10.10.1993 року та з 11.10.1993 року по 10.07.1996 року та період роботи з 01.01.2004 року по 31.12.2007 року, заявник ініціював даний спір.
Жодних інших вимог позов не містить.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Статтею 46 Конституції України проголошено право громадян на соціальний захист.
За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Статтею 46 Конституції України проголошено право громадян на соціальний захист.
За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
З 01.01.2004р. таким законом є, насамперед, Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який був прийнятий на зміну положенням Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Отже, оскільки і Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", і Закон України «Про пенсійне забезпечення» регулюють одні і ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні мають норми Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" як однопредметного та рівносильного акту права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням дії норм Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Згідно ч.5 ст.45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Процедура подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" додатково регламентована нормами Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі за текстом - Порядок №22-1).
Так, відповідно до п. 4.1 розділу IV Порядку №22-1 заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію. Заяви про перерахунок пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера, працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.
За правилами абз.2 п.4.2 Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Відповідно до абз.2 п.4.3 Порядку №22-1 рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Отже, обов'язок тероргану ПФУ вирішити звернення громадянина з приводу призначення чи перерахунку пенсії шляхом прийняття окремого письмового рішення виникає лише у разі подання таким громадянином заяви за формою згідно з додатком 2 до Порядку №22-1.
Подання ж громадянином заяви довільної форми не виключає ймовірності вирішення терорганом ПФУ порушених у зверненні питань у порядку Закону України «Про звернення громадян» у спосіб надання відповіді у формі листа без прийняття відповідного рішення як-то передбачено ч.5 ст.45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
При цьому, у силу ч.4 ст.242 КАС України суд зважає на правовий висновок постанови Верховного Суду від 11.06.2019р. по справі №206/7230/16-а (адміністративне провадження №К/9901/22352/18, К/99901/22351/18), де указано, що підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення пенсії за віком, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до уповноваженого органу ПФУ в установленому порядку.
У спірних правовідносинах органом ПФУ претензій до форми звернення заявника з приводу призначення пенсії висловлено не було.
Згідно з ч.1 ст.9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" відповідно до цього закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
За змістом ст.27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" розмір пенсії за віком визначається залежно від середньомісячного заробітку та коефіцієнту страхового стажу, тобто параметрів, арифметичне значення яких обчислюється за нормами ст.ст.24, 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Так, у розумінні ч.1 ст.24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Отже, з 01.01.2004р. обов'язковими кваліфікуючими умовами для включення періоду трудової діяльності громадянина до страхового стажу є одночасна сукупність таких обставин як: 1) провадження діяльності, котра є об'єктом загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; 2) реальність щомісячної оплати страхових внесків (тобто єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною ч.2 ст.24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
До набрання чинності нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" правила обчислення стажу роботи громадянина у цілях пенсійного забезпечення визначались, зокрема, ст.56 Закону України "Про пенсійне забезпечення", ч.1 якої містила положення про те, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Частиною 3 ст.56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" окреслювались спеціальні випадки включення до стажу роботи періодів іншої діяльності громадянина.
За приписами ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
При цьому, правила ведення трудових книжок працівників були затверджені Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників (затверджена наказом Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993р., зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993р. за №110; далі за текстом Інструкція №58), а правила підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (затверджений постановою КМУ від 12.08.1993р. №637; далі за текстом Порядок №637).
Таким чином, до 31.12.2003р. страховий стаж громадянина має складатись виключно з проміжків часу ведення трудової діяльності або часу належності до кола осіб, спеціально окреслених ч.3 ст.56 Закону України "Про пенсійне забезпечення", підтверджених записами у трудовій книжці або іншими об'єктивними даними за Порядком №637 та безвідносно до події оплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування; а з 01.01.2004р. - обов'язковими кваліфікуючими умовами для включення періоду трудової діяльності громадянина до страхового стажу є одночасна сукупність таких обставин як: 1) провадження діяльності, котра є об'єктом загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; 2) реальність щомісячної оплати страхових внесків (тобто єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
У силу ч.5 ст.45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та абз.2 п.4.3 Порядку №22-1 управлінське волевиявлення тероргану системи ПФУ з приводу призначення пенсії за зверненням громадянина приймається або керівником органу, що призначає пенсію, або іншою посадовою особою за наказом керівника про розподіл обов'язків.
Судом у ході розгляду справи достеменно з'ясовано, що жодного управлінського волевиявлення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області з приводу призначення пенсії позивачу за зверненням від 22.06.2022р., не існує як у формі рішення, так і у формі діяння (вчинку чи бездіяльності).
Вказане звернення заявника було передано для вирішення по суті до ГУ ПФУ в Полтавській області, яким і прийнято рішення від 28.06.2022р. №204950012120 за результатом розгляду поданої заяви від 22.06.2022р.
Окрім того, матеріалами справи підтверджено, що за результатами розгляду звернень позивача від 15.11.2021р. та від 08.06.2022р. за правилом екстериторіальності були прийняті рішення по суті ГУ ПФУ Житомирської області та ГУ ПФУ Сумської області про відмову у призначенні пенсії від 19.11.2021р. та від 15.06.2022р.
Доказів протилежного матеріали справи не містять.
Таким чином, матеріалами справи не підтверджено вчинення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області відмови у призначенні заявнику пенсії.
Вимог про визнання протиправним та скасування рішень ГУ ПФУ Житомирської області від 19.11.2021р. №204950012120, ГУ ПФУ Сумської області від 15.06.2022р. №204950012120 та ГУ ПФУ в Полтавській області від 28.06.2022р. №204950012120 заявником не заявлено.
Суд зауважує, що позивач самостійно формулює вимоги позову, що прямо передбачено ч.3 ст.9 КАС України.
З огляду на приписи ч.2 ст.2 КАС України та ч.1 ст.5 КАС України до адміністративного суду можуть бути заявлені вимоги про визнання протиправним і скасування рішення суб'єкта владних повноважень, вимоги про визнання протиправною дії суб'єкта владних повноважень, про визнання протиправною бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
У розумінні п.19 ч.1 ст.4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Визначення ж змісту діяння (дії чи бездіяльності) владного суб'єкта норми КАС України не містять, проте за загальним правилом рішення владного суб'єкта - це письмовий акт, дія владного суб'єкта - це вчинок компетентного працівника владного суб'єкта, бездіяльність владного суб'єкта - це невиконання обов'язку.
Окрім перелічених вище форм, управлінське волевиявлення владного суб'єкта може втілюватись і у вигляді письмової (листа) чи фактичної відмови, котрі за змістом, формою, способом реалізації повноваження не є рішенням чи дією, але здатні до створення перешкоди у реалізації публічного суб'єктивного права заявника.
У ході розгляду справи судом достеменно установлено, що жодного із перелічених вище управлінських волевиявлень відповідач, ГУ ПФУ в Харківській області, у спірних правовідносинах не вчиняв.
Разом із тим, заявник у межах даної справи оскаржує саме діяння Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, вчинені при розгляді звернення про призначення пенсії.
Отже, предметом спору є неіснуюче волевиявлення суб'єкта владних повноважень.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження №К/9901/16112/18), згідно з якою обов'язковою умовою визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень протиправними є доведеність факту порушення власних прав та інтересів приватної особи.
У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 29.01.2020р. у справі №814/1460/16 адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення (вчинення дії, допущення бездіяльності).
Продовжуючи розв'язання спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
До того ж і у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19 визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оціненими в їх сукупності за правилами ст.ст.90 і 211 КАС України, суд констатує, що у ході розгляду справи судом встановлено, що владний суб'єкт не вчиняв оскарженого управлінського волевиявлення, а тому відсутній факт порушення ГУ ПФУ в Харківській області прав та інтересів заявника у справі пенсійного забезпечення.
Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить переконання про те, що факт вчинення оскарженого волевиявлення суб'єкта владних повноважень не знайшов свого підтвердження.
Указана обставина зумовлює відсутність порушеного права та є визначеною процесуальним законом обставиною для відмови у задоволені позову за самостійно сформульованими заявником вимогами, позаяк неіснуюче управлінське волевиявлення суб'єкта владних повноважень (чи-то у формі рішення, чи-то у формі діяння) об'єктивно не здатні змінити стану суб'єктивних прав та обов'язків учасника суспільних відносин.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим факторам, доводам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; вичерпно реалізував усі правові механізми, спрямовані на з'ясування об'єктивної істини.
Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.72-77, 211, 241-243, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
Позов - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати виготовлення повного судового рішення).
Суддя О.В. Старосєльцева