Справа № 420/12419/22
21 листопада 2022 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Радчука А.А.,
розглянувши в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65107, код ЄДРПОУ 20987385), про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому позивач просить суд:
визнати протиправними та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 143250013337 від 29.08.2022;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити ОСОБА_1 призначення та виплату пенсіп за віком на пільгових умовах відповідно до п. « 3» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» як водію міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв з 04 травня 2022 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 21.08.2022 року вона звернулась до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах як водію міськелектротранспорту. Проте, ГУ ПФУ в Одеській області за результатом розгляду вказаної заяви, прийнято рішення № 143250013337 від 29.08.2022, яким відмовлено в призначенні пенсії, у зв'язку з відсутністю у позивача визначеного віку, а саме 55 років.
Позивач вважає оскаржуване рішення протиправним, оскільки на момент звернення до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою про призначення пільгової пенсії вік позивача становив 50 років та враховуючи рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року по справі №1-5/2018, необхідно застосовувати п. «з» ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 року №213-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” - на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) i великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Ухвалою судді від 12.09.2022 року позовну заяву залишено без руху з підстав відсутності доказів сплати судового збору.
14.09.2022 року до суду від представника позивача надійшла заява, якою недоліки позовної заяви усунуто, а саме, додано квитанцію №ПН285 від 14.09.2022 року на суму 992,40 грн.
Ухвалою судді від 19.09.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що справа буде розглянута за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою судді від 19.09.2022 року також витребувано з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській областi належним чином засвідчену копію пенсійної справи ОСОБА_1 .
07.10.2022 року до суду надійшов відзив на адміністративний позов, відповідно до якого відповідач вважає вимоги, викладені у позовній заяві, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, посилаючись на п.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яким передбачено призначення пенсії на пільгових умовах по досягненню 55 років у жінок.
Відповідач вважає, що положення п. “з” ст.13 Закону №1788 не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, адже з 11.10.2017 положення Закону №1788 в частині призначення пенсії за віком на пільгових умовах не застосовуються. Окрім того, будь-які закони та нормативно правові акти застосовуються виключно в частині, що не суперечить Закону №1058. Відтак, спірні правовідносини регулюються саме п.1 ч.2 ст.114 Закону №1058, відповідно до якого для призначення пенсії позивачу необхідно досягнути 55-річного віку.
При цьому, представник відповідача зазначає, що посилання позивача на рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 вiд 23.01.2020 є безпідставними, оскільки зазначене рiшення впливає виключно на Закон №1788, який не застосовувався при призначенні пенсії на пільгових умовах станом на момент виникнення спірних правовідносин (на дату звернення позивача із заявою про призначення пенсії).
Посилання позивача на рішення Верховного Суду України вiд 21.04.2021 у зразковій справі №360/3611/20 відповідач також вважає безпідставним, оскільки зазначене рішення є таким, що не набрало законної сили. Крім того, обставини цієї справи не відповідають ознакам типової справи.
На думку відповідача, задоволення позовної вимоги щодо визнання протиправним рішення про відмову в призначенні пенсії №143250013337 від 29.08.2022 є втручанням в дискреційні повноваження Головного управління та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
07.10.2022 року до суду від представника позивача найшла відповідь на відзив, у якій ним підтримано позовні вимоги та зазначено, що представник відповідача не аналізуючи предмет розгляду справ Верховним Судом свідомо викривлює інформацію задля виправдання своїх безпідставних та незаконних посилань, що свідчить про низький рівень моральних та інтелектуальних цінностей, професійності осіб, які уповноваженні на представництво державних органів влади у сфері пенсійного забезпечення при цьому повністю ігноруючи правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2021 року по справі № 360/3611/20, яка є застосовною до даних правовідносин.
12.10.2022 року до суду надійшла належним чином засвідчена копія пенсійної справи ОСОБА_1 .
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (дівоче прізвище ОСОБА_2 ) згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_2 з 27.06.1995 року працює водієм трамваю, з 09.09.2010 року по теперішній час - у комунальному підприємстві “Одесміськелектротранс”.
Згідно Довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №17 від 22.07.2022, виданої комунальним підприємством “Одесміськелектротранс” ОСОБА_1 виконувала послуги по перевезенню пасажирів за професією водія трамваю 11 років та 6 місяців.
21.08.2022 року позивач звернулась до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
На момент звернення із вказаною заявою вік позивача становив 53 роки 3 місяці та 18 днів.
За результатами розгляду заяви відповідачем прийнято рішення № 143250013337 від 29.08.2022 про відмову у призначенні пенсії. Підставою для відмови визначено не досягнення позивачем віку, визначеного п. 8 ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення”, а саме - 55 років. При цьому, визначено, що страховий стаж заявника становить 29 років 2 місяці, пільговий стаж роботи становить 11 років 6 місяців. Зазначено, що особа матиме право на пенсійну виплату з 04.05.2024 року.
Позивач, не погоджуючись з рішенням № 143250013337 від 29.08.2022, звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 68 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України “Про пенсійне забезпечення” №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ) та Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV).
Закон №1788-ХІІ був введений в дію з 01.01.1992 року в частині норм, що стосуються призначення і виплати пенсій та коригування рівнів пенсій, призначених до введення цього Закону; з 01.04.1992 року в повному обсязі.
01.01.2004 року набув чинності Закон України №1058-ІV, який був прийнятий на зміну положенням Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Отже, оскільки і Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", і Закон України "Про пенсійне забезпечення" регулюють одні і ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні за загальним правилом мають норми Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" як акту права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону України "Про пенсійне забезпечення" підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
03.10.2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон України №2148-VІІІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій”, що доповнив Закон №1058-ІV розділом ХІV-1, який містить п. 8 ч. 2 ст. 114 такого змісту: “На пільгових умовах пенсія за віком призначається водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу: для чоловіків - не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.”.
Відповідно до ст.12 Закону №1788-ХІІ право на пенсію за віком мають чоловіки після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість згідно п. “з” ст. 13 в редакції, чинній до внесення змін Законом №213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв:
- чоловіки після досягнення 55 років і при стажі роботи 25 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців;
- жінки після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.
Законом №213-VІІІ, який набрав чинності з 01.04.2015 року, збільшено раніше передбачений п. “з” статті 13 Закону №1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Отже, правила Закону №1058-ІV та Закону №1788-ХІІ щодо призначення пенсій за віком на пільгових умовах, зокрема, як водію міськелектротранспорту були повністю уніфікованими (ідентичними).
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року №1-р/2020 "У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII".
Відповідно до п. 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 по справі №1-5/2018 визнані такими, що не відповідають Конституції України, стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б” - “г” статті 54 Закону № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом № 213-VІІІ .
Згідно з п. 3 резолютивної частини зазначеного рішення застосуванню підлягають ст. 13, ч. 2 ст. 14, п. “б” - “г” ст. 54 Закону №1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом №213-VІІІ для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи 25 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років (п. «з» ст.. 13).
Отже, рішенням №1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону №1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення рішення (п. 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VІІІ.
Таким чином, з 23.01.2020 в Україні існують два Закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій на пільгових умовах водіям міського пасажирського транспорту, а саме: п. «з» ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та п.8 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Відносно позивача правила зазначених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 50 років за п. «з» ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та 55 років за п.8 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Враховуючи ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для позивача є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 50 років.
Вивчивши матеріали справи суд зазначає, що обрані відповідачем у даному конкретному випадку мотиви вчинення владного управлінського волевиявлення не враховують правила розв'язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на користь, в даному випадку, позивача.
В даному випадку є діючими одночасно два закони, котрі відносно позивача містять різні правила призначення пенсії за віком на пільгових умовах водіям міського пасажирського транспорту стосовно параметру вікового цензу.
Саме тому слід віддати перевагу у застосуванні найбільш сприятливому для позивача закону.
З огляду на вищезазначене суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 143250013337 від 29.08.2022 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 є протиправним та належить до скасування.
Обираючи належний спосіб захисту порушених прав позивача, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ст.2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Зобов'язуючи орган державної влади виконати свої дискреційні повноваження, суд встановлює справедливість та відновлює баланс взаємодії між суб'єктами владних повноважень та фізичними особами. Також суд унеможливлює виникнення вільного трактування та зловживання органами державної влади своїми дискреційними повноваженнями.
У разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта ухвалити рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та спрямований на недопущення свавілля в органах влади.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Олссон проти Швеції» від 24 березня 1988 року зазначив, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.
Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові від 31 липня 2018 року у справі №820/4263/17.
Також, суд враховує, що згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика ЄСПЛ застосовується українськими судами як джерело права.
В рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
При цьому, як встановлено судом та не заперечується відповідачем, єдиною підставою для відмови у призначенні пенсії був той факт, що позивач не досяг 55-річного віку. Однак судом встановлено, що у зв'язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року №1-р/2020, позивач має право на призначення пенсії при досягненні 50-річного віку у відповідності до пункту «з» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788.
При цьому, оскільки в оскаржуваному рішенні зазначено, що страховий стаж позивача складає 29 років 2 місяці, а пільговий стаж складає 11 років 6 місяці, суд дійшов висновку щодо питання наявності чи відсутності пільгового стажу не потребує доказування з огляду на те, що відповідачем фактично визнається наявність у позивача необхідного пільгового стажу.
З огляду на зазначене суд дійшов висновку, що слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити призначення та виплату ОСОБА_1 пенсіп за віком на пільгових умовах відповідно до п. «з» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» як водію міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, з 21 серпня 2022 року, оскільки, як встановлено судом саме 21.08.2022 року позивач звернулася за призначенням пенсії до територіальних органів пенсійного фонду.
Суд вважає, що саме такий спосіб захисту права позивача є належним та достатнім в даному випадку.
При цьому суд враховує, що за висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 24.12.2019 року у справі №823/59/17, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку. Отже, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. А втручанням у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішення не про зобов'язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб'єкта владних повноважень.
У цій справі пенсійний орган не уповноважений на встановлення умов для призначення особі пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, натомість такі умови визначені законом, а при їх досягненні особа має право на відповідний вид соціального захисту.
Обраний судом у конкретному випадку спосіб захисту порушеного права позивача відповідає завданням адміністративного судочинства, вимогам справедливості й забезпечить ефективне поновлення прав позивача.
Разом з тим, суд вважає, що вимога представника позивача щодо негайного виконання рішення в межах одного місяця задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 371 КАС України суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення, зокрема, у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті.
Відповідно до ст.371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць; присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби; припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності; уточнення списку виборців; усунення перешкод та заборону втручання у здійснення свободи мирних зібрань; включення фізичних осіб, юридичних осіб та організацій до переліку осіб, пов'язаних з провадженням терористичної діяльності або стосовно яких застосовано міжнародні санкції, виключення фізичних осіб, юридичних осіб та організацій з такого переліку та надання доступу до активів, що пов'язані з тероризмом та його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням.
В той же час, предметом даного позову є призначення щомісячних виплат, а не стягнення заборгованості з пенсії. На момент розгляду справи в суді відповідач не порушував прав позивача в частині невиплати належних йому коштів, а тому підстави для звернення рішення суду до негайного виконання відсутні.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Бендерський проти України” від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.
Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір в сумі 992,40 грн.
Оскільки даний спір виник у зв'язку із прийняттям ГУ ПФУ в Одеській області спірного рішення, суд вважає, що на користь позивача слід стягнути судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 992,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень ГУ ПФУ в Одеській області.
Керуючись статтями 72-74, 77, 139, 241-246, 250 КАС, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65107, код ЄДРПОУ 20987385), про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 143250013337 від 29.08.2022.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити призначення та виплату ОСОБА_1 пенсіп за віком на пільгових умовах відповідно до п. «з» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» як водію міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, з 21 серпня 2022 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65107, код ЄДРПОУ 20987385) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати за сплати судового збору в розмірі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) грн. 40 коп.
Рішення набирає законної сили у порядку ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст. 295-297 КАС України.
Суддя А.А. Радчук