22 листопада 2022 р. № 400/3956/21
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом:Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, вул. Потьомкінська, 17, м. Миколаїв, 54001,
до відповідача:Державного підприємства "Врадіївське лісове господарство", вул. Лісова, 26, с. Новопавлівка, Врадіївський район, Миколаївська область, 56341,
про:стягнення заборгованості в сумі 84 297,91 грн,
Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі - позивач) звернулося до Державного підприємства „Врадіївське лісове господарство” (далі - відповідач), в якому просить стягнути з відповідача заборгованість у сумі 84 297,91 грн, з яких адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю в сумі 83 578,95 грн та пеня за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій в сумі 718,96 грн.
В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що, враховуючи інформацію за звітом про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік за формою 10-ПІ, відповідач не виконав норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, встановлений статтею 19 Закону України від 21.05.1991 № 875-XII „Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні” (далі - Закон № 875-XII), на підставі чого позивач застосував до відповідача адміністративно-господарську санкцію та нарахував пеню за її несплату.
Ухвалою від 01.07.2021 суд відкрив провадження в адміністративній справі, постановив розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження, установив строки для подання заяв по суті справи, в тому числі відовідачу - відзиву (п'ятнадцять днів з моменту вручення копії ухвали про відкриття провадження в адміністративній справі).
Копію ухвали про відкриття провадження в адміністративній справі вручено відповідачу 10.07.2021.
Відповідач подав відзив на позовну заяву з пропуском п'ятнадцятиденного строку для його подання. У відзиві відповідач зазначає про відсутність його вини у непрацевлаштуванні осіб з інвалідністю, посилаючись на неодноразові усні звернення до Врадіївського районного центру зайнятості щодо направлення на роботу на підприємстві осіб з інвалідністю, розміщення відповідних оголошень на місцевому телебаченні, які залишилися безрезультатними.
Одночасно з поданням відзиву відповідач подав клопотання про поновлення строку для подання відзиву та про виклик свідка.
Зокрема, відповідач просив викликати в засідання та допитати як свідка директора Врадіївської районної філії Миколаївського обласного центру зайнятості ОСОБА_1 . В обгрунтування клопотання відповідач зазначив, що зазначена особа може повідомити обставини, які стосуються надання інформації до центру зайнятості, її неодноразове уточнення відповідачем, та дій, які вчиняв центр зайнятості.
В обгрунтування клопотання відповідач зазначив, що керівник відповідача перебував у відпустці, у зв'язку з чим на підприємстві була відсутня особа, яка мала б повноваження оформити довіреність для представництва інтересів відповідача, що унеможливило підписання і подання до суду відзиву та засвідчених копій документів.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив про їх задоволення на підставах, викладених у позовній заяві. Проти задоволення клопотань відповідача представик позивача заперечував.
Представник відповідача проти позовних вимог заперечував та просив відмовити в позові з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву, та підтримав клопотання про поновлення строку для подання відзиву та виклик свідка.
Розглядаючи клопотання, суд виходив з такого.
Доказів перебування керівника відповідача у відпустці до клопотання не додано. Доказів відсутності на підприємстві особи, на яку покладено виконання обов'язків керівника на період його відпустки, не подано. Крім того, Кодекс адміністративного судочинства України не передбачає можливості поновлення процесуального строку, установленого судом. Натомість такий строк може бути продовжений судом за клопотанням учасника справи, поданим до його закінчення (стаття 121). Відповідне клопотання надійшло до суду після закінчення строку на подання відзиву.
Ураховуючи вищенаведене, суд визнав клопотання про поновлення строку подання відзиву на позовну заяву необгрунтованим та не знайшов підстав для його задоволення.
У зв'язку з тим, що відзив на позовну заяву поданий з пропуском установленого строку, суд не приймав відзив до розгляду.
Рогзглядаючи клопотання про виклик свідка, суд керувався тим, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 74 „Допустимість доказів”). Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316 (далі - Наказ № 316) затверджена Форма звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", яка подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Зазначені звіти подаються в центр зайнятості та саме такі звіти є належною формою інформування центру зайнятості про наявність вакансій, які можуть бути заміщені особами з інвалідністю. Отже, взаємодія підприємства із центром зайнятості повинна підтверджуватися письмовими доказами, а не показаннями свідків.
На підставі зазначеного суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання.
Безпосередньо, повно, всебічно та об'єктивно дослідивши докази, що містяться у справі, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, суд установив такі обставини справи та відповідні їм правовідносини.
На виконання вимог Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 70 (далі - Порядок № 70), відповідач подав позивачу звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік, у якому зазначив, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) становить 57 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб) - 2; кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону № 875-XII, - 2 особа; фонд оплати праці штатних працівників (тис. грн) - 4 764; середньорічна заробітна плата штатного працівника (грн.) - 83,6.
Позивач порівняв дані, зазначені у звіті, із даними переліку страхувальників, сформованого на підставі електронної бази Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, наданого Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області. Зазначеним переліком підтверджується, що середньооблікова кількість штатих працівників, яким установлено інвалідність, у 2020 році становила 1 особу, а не 2, як зазначив відповідач у звіті.
Зокрема, особи з інвалідністю працювали на підприємстві неповний рік, а саме: громадянин ОСОБА_2 звільнений за угодою сторін 02.03.2020, громадянин ОСОБА_3 - 10.03.2020, трудовий договір з громадянином ОСОБА_4 припинений 24.12.2020 у зв'язку з смертю.
Обов'язок з подання до центру зайнятості звіту за формою 3-ПН „Інформація про попит на робочу силу (вакансії)” виник у відповідача у березні 2020 року.
13.10.2020 відповідач подавав до Врадіївського районного центру зайнятості звітність за формою № 3-ПН, в якій зазначив інформацію щодо кількості осіб, які мають додаткові гарантії щодо сприяння працевлаштуванню та можуть бути працевлаштовані, а саме: осіб з інвалідіністю, що не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Відомості про подання відповідачем таких звітів у період з березня по вересень 2020 року, з листопада по грудень 2020 року у справі відсутні.
Позивач нарахував відповідачу адміністративно-господарські санкції у розмірі 83 578,95 грн за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, а за їх несвоєчасну сплату відповідачем - пеню в сумі 718,96 грн.
Ухвалюючи рішення у справі, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положенням про Фонд соціального захисту осіб з інвалідістю, затвердженим наказом Міністерства соціальної політики України від 14.04.2011 № 129, передбачено, що Фонд відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені.
Відповідно до частини першої статті 19 Закону № 875-XII, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Частина друга статті 19 Закону № 875-XII визначає, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Частина перша статті 20 Закону № 875-ХІІ встановлює, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частина друга наведеної статті передбачає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб'єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону № 875-ХІІ.
Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України від 05.07.2012 № 5067-VI "Про зайнятість населення" (далі - Закон № 5067-VI), роботодавці зобов'язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 70, інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316 (далі - Наказ № 316) затверджена Форма звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", яка подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Наведене свідчить про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону № 875-ХІІ.
Однак на підприємство покладається обов'язок створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування.
Системний аналіз вищезазначених норм законодавства дає підстави для висновку, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані:
- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;
- надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю інформацію у порядку, передбаченому Законом № 5067 та Наказом № 316;
- звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Законом № 875-ХІІ та Порядком № 70;
- у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції.
Закон не покладає обов'язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - осіб з інвалідністю.
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № П/811/693/17, від 02.05.2018 у справі № 804/8007/16, від 13.06.2018 у справі № 819/639/17, від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17.
Закон № 875-ХІІ визначає, що працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такої особи з інвалідністю.
З огляду на викладене, обов'язок з працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом нормативу субсидіарно покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.
Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми № 3-ПН, що подається у порядку, визначеному Наказом № 316.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 02.05.2018 у справі № 804/8007/16, від 13.07.2020 у справі № 804/4097/18.
Як свідчать приписи частини 3 статті 18 Закону № 875-ХІІ, до обов'язків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування інвалідів, оскільки саме з цією метою роботодавці зобов'язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію.
Отже, передбачений частиною першою статті 20 Закону № 875-ХІІ юридична відповідальність у формі сплати адміністративно-господарської санкції на користь Фонду соціального захисту інвалідів повинна наставати у таких випадках: 1) або у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону № 875-ХІІ, а саме: невиділення та нестворення робочих місць, ненадання державній службі зайнятості інформації, незвітування перед Фондом соціального захисту осіб інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, тому що саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування осіб з інвалідністю, 2) або у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої та третьої та 5 статті 19 Закону № 875-ХІІ, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні особи з інвалідністю, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.
Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов таких висновків:
- фонд, центр зайнятості і роботодавець несуть субсидіарну відповідальність за працевлаштування осіб з інвалідністю;
- обов'язок працевлаштування осіб з інвалідністю, головно, лежить на центрі зайнятості, який повинен бути виконаний шляхом визначення кількості вакантних посад для осіб з інвалідністю на підставі поданих звітів роботодавців, проводити пошук та направлення осіб з інвалідністю до роботодавців, у яких наявні вакантні посади;
- фонд аналізує отримані звіти, проводить перевірки та застосовує санкції, а також інші заходи впливу, передбачені законодавством, до суб'єктів господарювання, які не виконують нормативів щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю, крім того, зокрема, сприяє у працевлаштуванні осіб з інвалідністю;
- до обов'язків роботодавця належить створення робочих місць для осіб з інвалідністю, звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів та центром зайнятості щодо наявності вакантних робочих місць, працевлаштування осіб з інвалідністю, які звертаються безпосередньо до роботодавця або направляються для працевлаштування центром зайнятості;
- додатковими доказами належного виконання роботодавцем своїх обов'язків є розміщення на телебаченні, у друкованих чи електронних засобах масової інформації, або у іншій формі оголошень, які містять інформацію про пошук відповідних працівників та підтверджують реальність намірів стосовно здійснення такого працевлаштування, а також підписання договорів співпраці з Державною службою зайнятості стосовно оперативного підбору претендентів на заявлені роботодавцем вакансії.
Аналогічну позицію висловив Верховний Суд у постановах від 21.08.2018 у справі № 817/650/17, від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17, від 12.07.2019 у справі № 812/1126/18.
Суд установив, що фактично середньооблікова кількість працеваштованих осіб з інвалідністю становила 1 особа замість зазначених відповідачем у звіті двох осіб.
Інформація про наявність вакансій до Врадіївського районного центру зайнятості відповідач подав лише у жовтні 2020 року.
Матеріали справи не містять доказів інформування центру зайнятості про вакансію для особи з інвалідністю у березні - вересні, листопаді - грудні 2020 року.
Отже, відповідач не вжив усіх залежних від нього заходів для працевлаштування особи з інвалідністю у 2020 році.
Відповідно до пункту 3.2.5 Інструкції щодо заповнення форми № 10-ПІ, поштова-річна «Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів», затвердженою Наказом Мінпраці України від 10.02.2007 № 42 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України за № 117/13384 від 13.02.2017, середньооблікова чисельність працівників за період з початку року (в тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової чисельності працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно та діленням одержаної суми на кількість місяців 12 (тобто місяців).
Згідно з пунктом 3.4 Інструкції, дані щодо середньооблікової кількості штатних працівників, облікового складу (рядок 01), середньооблікової кількості штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (рядок 02), та кількість осіб з інвалідністю, які повинні працювати на робочих місцях (рядок 03), відображається в цілих одиницях. Якщо при обчисленні виникає дробове число, його необхідно округлити до цілого (якщо після коми число 5 і більше, то воно обчислюється в бік збільшення).
У період з січня по березень 2020 року на підприємстві були працевлаштовані три особи з інвалідністю, з квітня по грудень 2020 року - одна. З урахуванням цього, отриманий такий коефіцієнт: 3.
(3+3+3+1+1+1+1+1+1+1+1+1)*4/12=1,33, що шляхом математичного округлення дорівнює 1 за установленого нормативу - 2. Отже, відповідно до чинного законодавства, норматив робочих місць з працевлаштування осіб з інвалідністю протягом звітного 2020 року відповідач не виконав.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 11.09.2020 у справі № 1.380.2019.003534.
На підставі вищенаведеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги належить задовольнити.
Судові витрати у справі становить позивачем судовий збір у сумі 2 270 грн.
Оскільки спір вирішено на користь позивача як суб'єкта владних повноважень, а також за відсутністю витрат позивача, пов'язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, судові витрати (судовий збір), згідно з частиною другою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, не підлягають до стягнення з відповідача.
Керуючись статтями 2, 19, 139, 241 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позов Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул. Потьомкінська, 17, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код: 20917114) до Державного підприємства "Врадіївське лісове господарство" (вул. Лісова, 26, с. Новопавлівка, Врадіївський район, Миколаївська область, 56341, ідентифікаційний код: 00992562) задовольнити.
2. Стягнути з Державного підприємства „Врадіївське лісове господарство” (56341, Миколаївська область, Врадіївський район, с. Новопавлівка, вул. Лісова, 26, ідентифікаційний код: 00992562) на користь Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю інвалідів (54005, м. Миколаїв, вул. Потьомкінська, 17, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 20917114) заборгованість у сумі 84 297,91 грн, у тому числі адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю в сумі 83 578,95 грн та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій в сумі 718,96 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається учасниками справи безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.В. Птичкіна