м. Вінниця
14 листопада 2022 р. Справа № 120/4604/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Заброцької Людмили Олександрівни, розглянувши у письмовому проваджені в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії, -
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - відповідач, в/ч НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач проходив службу у в/ч НОМЕР_1 . Наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 03.12.2020 №52 о/с його звільнено з військової служби у запас, а наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 04.12.2020 № 274 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Позивач зазначає, що відповідно до вимог чинного законодавства на день звільнення з військової служби з ним мав бути проведений розрахунок за усіма видами забезпечення. Разом з тим, повного розрахунку не відбулося, а саме відповідач не виплатив йому грошову компенсацію за неотримане речове майно. Відтак, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 30.03.2021 у справі № 120/561/21-а позов ОСОБА_1 задоволено. Зокрема, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити виплату ОСОБА_1 грошової компенсації вартості неотриманого під час військової служби речового майна в сумі 6688,17 грн.
На виконання вказаного рішення 09.04.2021 військовою частиною НОМЕР_1 виплачено ОСОБА_1 кошти в сумі 6587,85 грн.
Позивач зазначає, що оскільки остаточний розрахунок з ним у зв'язку із звільненням з військової служби відповідач провів лише 09.04.2021, він звернуся до відповідача з заявою, в якій просив здійснити нарахування та виплату середнього заробітку за весь період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні, а саме з 04.12.2020 по 09.04.2021.
Однак, відповідач станом на дату подання даного позову відповідь на вказану заяву не надав. Тому за захистом своїх порушених прав та інтересів позивач звертається до суду .
Ухвалою суду відкрито провадження у справі розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в справі матеріалами. Також встановлено сторонам строк для подання заяв по суті спору.
До суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що трудові відносини та військова служба мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством, а тому норми законодавства про оплату праці і вирішення таких спорів не поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством і не підпадають під дію загального трудового права.
Крім того відповідач вказав, що позивачем пропущено строк звернення до суду із цим позовом. Мотивуючи твердження про пропуск позивачем строку, зазначено, що до Вінницького окружного адміністративного суду з вимогою про нарахування та виплату грошової компенсації за неотримане речове майно позивач звернулася лише 21.01.2021 році, а з вимогою про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - 29.04.2021.
Позивачем подано відповідь на відзив, в якій він заперечує проти доводів викладених відповідачем у відзиві на позовну заяву та просить задовольнити позов в повному обсязі.
Суд, з'ясувавши доводи сторін, викладені в заявах по суті справи, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності, встановив, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 о/с від 03.12.2020 №52 позивача звільнено з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту, а наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 04.12.2020 № 274 позивача виключено з усіх видів забезпечення та виключено зі списків особового складу військової частини з 04.12.2020.
У зв'язку з невиплатою позивачу при звільненні з військової служби грошової компенсації за неотримане речове майно позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 30.03.2021 у справі № 120/561/21-а позов ОСОБА_1 задоволено. Зокрема, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити виплату ОСОБА_1 грошової компенсації вартості неотриманого під час військової служби речового майна в розмірі 6688,17 грн.
На виконання вказаного рішення суду 09.04.2021 відповідач здійснив виплату позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 6587,85 грн.
29.04.2021 позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив провести нарахування та виплату йому середнього заробітку за весь період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні, а саме з 04.12.2020 по 09.04.2021.
Проте, відповіді на вказану заяву позивач не отримав.
Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 04.12.2020 по 09.04.2021, а тому звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку твердженням відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з даним позовом, суд зазначає таке.
Верховний Суд у постановах від 04 грудня 2019 року у справі № 815/2681/17, від 22 січня 2020 року у справі № 620/1982/19, вказав, що якщо спірні відносини пов'язані зі звільненням з публічної служби, тому під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають саме положення КАС України, як норми спеціального процесуального закону.
Відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Втім, у постановах Верховного Суду, зокрема, від 11 лютого 2020 року у справі № 420/2934/19 та від 13 березня 2019 року у справі № 813/1001/17 суд при застосуванні вказаних правових норм зробив інший правовий висновок в основу яких було покладено висновок про необхідність застосування до спірних правовідносин саме тримісячного строку звернення до суду відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України, згідно з якою працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
З викладеного вбачається, що Верховним Судом були прийняті судові рішення, в яких по різному зроблені правові висновки про застосування норми статті 122 КАС України та статті 233 КЗпП України щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Судом встановлено, що остаточний розрахунок з позивачем (з фактом якого позивач і пов'язує можливість звернення до суду з даним позовом ) проведено 09.04.2021, а позов підписано та подано позивачем до суду 29.04.2021.
Відтак, позивачем не пропущено процесуальний строк звернення до суду.
З огляду на викладене, твердження відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду не знайшли свого документального підтвердження, а тому судом відхиляються.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам що виникли між сторонами, суд керується такими мотивами.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Особливим способом реалізації права на працю є проходження військової служби за контрактом.
Однією з встановлених державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов'язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
Однак, Законом № 2011-XII правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст. 116-117 Кодексу законів про працю України.
Наведене відповідає правовій позиції щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби, наведеній у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16 та від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.
Тому доводи відповідача про те, що норми трудового законодавства до спірних правовідносин не застосовуються, є безпідставними та судом до уваги не беруться.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов'язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд зазначає таке.
Метою встановлення передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
У цій справі судом встановлено, що при звільнені із позивачем проведено остаточний розрахунок у загальному розмірі 14127,55 грн.
В той же час, компенсація за належні до видачі предмети речового майна у сумі 6587,85 грн. не виплачена при звільненні, оплата проведена лише 09.04.2021.
Період затримки (прострочення) виплати тривав з 04.12.2020 по 09.04.2021 та складає 126 днів.
Середньоденна заробітна плата позивача за останні два календарні повні місяці, що передували звільненню, дорівнює 341,95 грн.
Середній заробіток за період з 04.12.2020 по 09.04.2021 складає 43085,7 грн. (126 днів х 341,95 грн).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16).
У даній справі позивачу визначено розмір грошової компенсації за недоотримане речове майно у сумі 6587,85 грн., розмір сум, виплачених при звільненні складав 14127,55 грн., а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні складає 43085,7 грн. (126 днів х 341,95 грн).
За вказаних обставин справи, з огляду на правову позицію судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладену в постанові Верховного Суду від 30.11.2020 року у справі № 480/3105/19, а також правову позицію Великої Палати Верховного Суду, наведену в постановах від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, від 13.05.2020 у справі № 810/451/17, суд дійшов висновку, що при розгляді цього спору необхідно застосовувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України.
В разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. Розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Належні до виплати позивачу суми остаточного розрахунку складають 20715,40 грн., тобто 100% ( розмір грошової компенсації за недоотримане речове майно у сумі 6587,85 грн., розмір сум, виплачених при звільненні 14127,55 грн.)
Несвоєчасно виплачені 6587,85 грн. компенсації неотриманого речового майна у складі всіх належних до виплати позивачу сум остаточного розрахунку складають 31,8% (6587,85 грн. х 100 / 20715,40 грн).
Повна сума середнього заробітку за весь час прострочення складає 43085,7 грн. (100%), а 31,8% від повної суми середнього заробітку дорівнює 13701,25 грн. (43085,7 грн. х 31,8%).
Таким чином, на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час прострочення проведення повного остаточного розрахунку при звільненні у розмірі 13701,25 грн.
Наведене правозастосування відповідає правовим висновкам, висловленим Верховним Судом у постановах від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, від 20.01.2021 у справі № 240/12238/19.
Отже, з огляду на встановлені обставини, з метою дотримання балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, та заявлених до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд доходить висновку про необхідність зменшення розміру середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні.
Такий підхід суду узгоджується із висновком, викладеним Верховним Судом у подібних правовідносинах в постанові від 21.04.2021 у справі № 360/3574/19.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ст. 90 КАС України).
Таким чином, перевіривши доводи сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити частково, а саме шляхом визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 04.12.2020 року по 09.04.2021 року та стягнення з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь позивача середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за вказаний період в сумі 13701,25 грн.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а інших витрат, пов'язаних з розглядом справи не встановлено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з військової служби за період з 04.12.2020 року по 09.04.2021 року.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з військової служби за період з 04.12.2020 року по 09.04.2021 року в сумі 13701,25 грн. (тринадцять тисяч сімсот одна гривня 25 копійок).
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у випадку розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );
Відповідач: військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України (вул. Некрасова, 72, м. Вінниця, 21007, код ЄДРПОУ 08803572).
Суддя Заброцька Людмила Олександрівна