Справа № 607/15711/22Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/817/324/22 Доповідач - ОСОБА_2
Категорія - арешт майна
21 листопада 2022 р. Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні 21 листопада 2022 р. в залі Тернопільського апеляційного суду матеріали справи за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 листопада 2022 року,
Ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської обл. від 08 листопада 2022 р. задоволено клопотання прокурора Тернопільської окружної прокуратури ОСОБА_6 , про арешт майна у кримінальному провадженні, дані про яке внесенні до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12022216040001032 від 12.10.2022 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 307, ч. 1 ст. 309 КК України.
Накладено арешт на мобільний телефон марки «Iphone 7», чорного кольору, з IMEI № НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом заборони відчуження, розпорядження та користування.
Не погоджуючись з таким рішенням слідчого судді, особа, щодо майна якої вирішується питання, - ОСОБА_7 , подав апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження та скасувати ухвалу слідчого судді, постановити нове рішення, яким у задоволенні клопотання прокурора відмовити та повернути йому мобільний телефон.
Крім цього, у разі неявки в судове засідання просить розгляд справи проводити без його участі, вимоги апеляційної скарги підтримує у повному обсязі та просить задовольнити.
Апелянт вважає, що оскаржувана ухвала є незаконною, необґрунтованою та такою, що винесена з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права.
В апеляційній скарзі посилається на те, що клопотання про арешт майна подано з порушенням строку, встановленого ч. 5 ст. 171 КПК України.
На переконання апелянта, клопотання про накладення арешту містить лише загальне формулювання та цитування КПК України, без посилань на конкретні дані, які дають підстави для висновку про те, що вказаний у клопотанні мобільний телефон може містити в собі інформацію, яка має доказове значення у кримінальному провадженні.
З огляду на зазначене власник майна - ОСОБА_7 , щодо накладення арешту на майно з позбавленням його права користуватись мобільним телефоном заперечує. Просить врахувати, що даний мобільний телефон є єдиним засобом зв'язку, обмеження права власності на невизначений період часу буде мати вкрай негативні наслідки для нього та викличе труднощі у впорядкуванні звичного ритму життя.
Посилається також на те, що слідчий суддя, накладаючи арешт на оспорюване майно, не врахував всі обставини провадження, що призвело до неправильного застосування кримінального процесуального законодавства та є підставою для скасування ухвали слідчого судді.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який просив у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_7 відмовити, оскаржуване рішення слідчого судді залишити без змін, вивчивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді місцевого суду не пропущений, в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, виходячи з таких міркувань.
В апеляційній скарзі порушується питання про поновлення строку на апеляційне оскарження.
Відповідно до ст. 395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді може бути подана протягом п'яти днів з дня її оголошення, а якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Однак, з матеріалів провадження вбачається, що розгляд провадження проводився у відсутності власника майна. Так, оскаржувана ухвала постановлена слідчим суддею 08.11.2022. Як вбачається із тексту апеляційної скарги, копія ухвали ОСОБА_7 була отримана 09.11.2022, апеляційна скарга ним подана 11.11.2022, що підтверджується штампом на конверті, долученого до матеріалів, тобто в межах передбаченого законом строку.
Таким чином, оскільки строк на апеляційне оскарження не пропущений, потреба у його поновленні відсутня.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає ухвалу слідчого судді в межах поданої апеляційної скарги.
Згідно ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
В силу ч. 2 ст. 131 КПК України одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя повинен з'ясувати усі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
Постановляючи ухвалу, слідчий суддя дотримався вказаних вимог закону у повній мірі.
Як вбачається з наданих апеляційному суду матеріалів справи, слідчим СВ Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12022216040001032 від 12.10.2022 за фактом можливого незаконного придбання та зберігання наркотичних засобів ОСОБА_7 та можливого незаконного збуту наркотичних засобів за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 307, ч. 1 ст. 309 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що 12.10.2022 близько 15:31 год. до Тернопільського РУ поліції надійшло повідомлення від працівника УНБ про те, що, перебуваючи на території школи №2, що по вул. Новий Світ, 11, у м. Тернополі, було виявлено ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жителя АДРЕСА_1 , який в ході спілкування повідомив, що зберігає наркотичні засоби без мети збуту.
По вказаному факту 12.10.2022 відомості внесені до ЄРДР за №12022216040001032 та розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України.
В ході досудового розслідування було проведено огляд вилученого у громадянина ОСОБА_7 мобільного телефону марки «Iphone 7», чорного кольору, з IMEI № НОМЕР_1 , під час якого встановлено, що у ньому міститься інформація стосовно придбання наркотичних засобів, які були вилучені під час огляду місця події, а також переписки із різними користувачами, які свідчать про незаконний збут наркотичних засобів.
По факту можливого незаконного збуту наркотичних засобів Тернопільською окружною прокуратурою відомості внесені до ЄРДР за №42022212050000102 та розпочато досудове розслідування за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 307 КК України, проведення якого в порядку ч. 7 ст. 214 КПК України доручено здійснювати СВ Тернопільському РУП ГУНП в Тернопільській області.
У подальшому, 07.11.2022 вказані матеріали та матеріали досудового розслідування у кримінальному провадженні №12022216040001032 на підставі та в порядку, передбаченому ч. ч. 1, 2, 5 ст. 217 КПК України, об'єднані в одне провадження за №12022216040001032, проведення досудового розслідування у якому доручено здійснювати СВ Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області.
Постановою дізнавача сектору дізнання Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області ОСОБА_8 від 13.10.2022 визнано речовим доказом телефон «Iphone 7», який знаходиться у сейф-упакуванні №WAR0055104 та передано на зберігання в камеру зберігання речових доказів Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області.
У клопотанні прокурора зазначено, що вилучений у ОСОБА_7 мобільний телефон марки «Iphone 7», чорного кольору, з IMEI № НОМЕР_1 , відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, в зв'язку з чим його визнано речовим доказом у кримінальному провадженні №12022216040001032, а тому, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, виникла необхідність у зверненні до слідчого судді з клопотанням про арешт майна з метою збереження речових доказів у кримінальному провадженні №12022216040001032 від 12.10.2022.
Згідно ухвали суду слідчий суддя дійшов висновку про обґрунтованість клопотання прокурора та необхідність накладення арешту на вказане майно з підстав, передбачених ст. ст. 98, 170 КПК України.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується і колегія суддів з огляду на наступне.
З ухвали слідчого судді вбачається, що наведені в клопотанні прокурора доводи про накладення арешту на майно перевірялись судом першої інстанції, при цьому було досліджено матеріали справи, а також з'ясовані обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо арешту майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, рішення слідчого судді про задоволення клопотання сторони обвинувачення про арешт майна є законним та обґрунтованим, а тому, як вважає колегія суддів, підлягає залишенню без змін.
При винесенні ухвали слідчим суддею у відповідності до вимог КПК України були враховані наведені в клопотанні прокурора правові підстави для арешту майна, зокрема, мобільний телефон марки «Iphone 7», чорного кольору, з IMEI № НОМЕР_1 - постановою дізнавача сектору дізнання Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області ОСОБА_8 від 13.10.2022 визнано речовим доказом, оскільки таке майно має ознаки доказу у кримінальному провадженні за №12022216040001032, тобто відповідає вимогам ст. 98 КПК України, а також доведеність мети застосування арешту майна, а саме з метою збереження речових доказів, задля забезпечення дієвості та об'єктивності розслідування у вказаному кримінальному провадженні, так як незастосування арешту може призвести до відчуження або знищення такого майна, а тому слідчим суддею обґрунтовано задоволено клопотання слідчого про арешт майна з урахуванням наявних для цього підстав, передбачених ст. 170 КПК України.
Обставини кримінального провадження свідчать про те, що це майно може у собі містити відомості, які у подальшому будуть використані, як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
В свою чергу, у кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає, аби вони були повними та достатніми на даній стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Крім того, ст. 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст. ст. 170-174 КПК України, та згідно ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.
Тому з огляду на положення ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того, чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах власників майна, колегією суддів не встановлено.
При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що накладення арешту з підстав, передбачених ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд із забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
Втручання у права та інтереси власника майна, на які посилається апелянт, окрім іншого, не можуть перешкоджати досягненню цілей й завдань кримінального провадження, якими, зокрема, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, оскільки Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам (ст. 1 КК України).
Крім того, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника та користувача майна, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності та допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність того чи іншого майна до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Посилання апелянта на те, що органом досудового розслідування подано клопотання з порушенням ч. 5 ст. 171 КПК України, на думку колегії суддів, не може свідчити про необґрунтованість ухваленого рішення, оскільки такої підстави для відмови в арешті майна, як пропущення строку звернення з клопотанням, КПК України не передбачено ні серед умов, які враховуються при вирішенні питання про арешт майна як речових доказів, ні серед підстав для відмови в задоволенні клопотання про арешт. Сам по собі факт порушення строку звернення до слідчого судді для вирішення питання про арешт не може бути підставою для відмови в арешті майна, яке відповідає критеріям речових доказів у кримінальному провадженні. Вказане обумовлюється тим, що порушення строку на звернення з клопотанням про арешт майна, яке має ознаки речового доказу, задля досягнення завдань кримінального провадження, не позбавляє таке майно доказової сили, а тому потребує забезпечення його збереження, зокрема, шляхом накладення арешту.
Колегія суддів апеляційного суду прийшла до висновку, що пропуск прокурором строків звернення до слідчого судді із клопотанням про арешт майна, яке було вилучено під час обшуку - не є самостійною підставою для відмови у задоволенні такого клопотання. Розгляд клопотання, поданого поза межами строку, визначеного ч. 5 ст. 171 КПК України, породжує обов'язок для сторони обвинувачення вчинити певні дії, однак не породжує обов'язку слідчого судді чи суду прийняти інше рішення по суті клопотання, ніж визначене ст. 173 КПК України - задовольнити клопотання або відмовити в його задоволенні. Будь-яке інше судове рішення по суті клопотання про арешт майна, зокрема, про зобов'язання повернути вилучене майно, буде виходити за межі повноважень, якими наділений слідчий суддя чинним процесуальним законодавством.
Решта доводів, на які посилається в апеляційній скарзі ОСОБА_7 , також не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки вони не спростовують правильність висновків, зазначених в ній, а ґрунтуються лише на суб'єктивних оціночних судженнях, тобто без врахування об'єктивних відомостей.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, у справі немає.
Колегія суддів також враховує, що обраний судом захід забезпечення кримінального провадження є тимчасовим, обумовлений метою проведення відповідних експертиз, його межі у часі окреслені строками досудового розслідування, які у свою чергу чітко регламентуються нормами ст. 219 КПК України.
При цьому колегія суддів враховує і те, що у відповідності до вимог ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасований повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 98, 170, 171, 309, 376, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 листопада 2022 року, - без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги оскарженню в касаційному порядку не підлягає відповідно до частини 4 статті 424 КПК України.
Судді:
________________ __________________ _________________
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3