03 серпня 2010 рокуСправа № 2а-1649/10/0370
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Андрусенко О. О.,
при секретарі судового засідання Пігулі І. Ю.,
за участю представника позивача Сахарук О. В., представника відповідача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом Луцької об'єднаної державної податкової інспекції до підприємця ОСОБА_3 про стягнення коштів, одержаних у зв'язку з укладенням нікчемних правочинів,
Луцька об'єднана державна податкова інспекція у позовній заяві та уточненні позовних вимог від 27.07.2010 року просить суд стягнути з підприємця ОСОБА_3 431000 грн. коштів, одержаних у зв'язку з укладенням нікчемних правочинів.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що угоди, укладені відповідачем з ТзОВ «БОД-07» та ТзОВ «БАД-09», є нікчемними правочинами, оскільки директор ТзОВ «БОД-07» ОСОБА_4 у поясненні від 17.03.2010 року, наданому ДПІ у Кіровському районі міста Дніпропетровська, вказує на те, що ТзОВ «БОД-07» було ним зареєстроване на прохання іншої особи, договорів з підприємцем ОСОБА_3 він не укладав.
У судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримала з підстав, викладених у позовній заяві.
Відповідач у запереченні на адміністративний позов вимог Луцької ОДПІ не визнає, посилаючись на те, що угоди, які позивач вважає нікчемними, виконані, кошти за отриманий товар сплачені. Просить у задоволенні позову відмовити, оскільки позивачем не доведено належними доказами фіктивність правочинів, укладених підприємцем із ТзОВ «БОД-07» та ТзОВ «БАД-09».
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані суду письмові докази, суд вважає, що позов до задоволення не підлягає.
Судом встановлено наступне.
Актом перевірки Луцької ОДПІ від 29.04.2010 року № 2580/17-2/НОМЕР_1 про результати документальної позапланової перевірки дотримання вимог податкового законодавства з питань проведення фінансово-господарських операцій суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3 з ТзОВ «Агромакс», ТзОВ «БОД-07» та ТзОВ «БАД-09» за період березень 2008 року, червень 2009 року, липень 2009 року встановлено, що згідно накладних № 01/06-1 від 01.06.2009 року та № 09/06-1 від 09.06.2009 року ТзОВ «БОД-07» відвантажило підприємцю ОСОБА_3 товар на загальну суму 350130 грн. Згідно накладної № 01/07-1 від 01.07.2009 року ТзОВ «БОД-07» відвантажило позивачу товар на суму 81000 грн.
Луцькою ОДПІ в акті перевірки зроблено висновок про нікчемність угод, укладених позивачем із зазначеними контрагентами, так як директор ТзОВ «БОД-07» ОСОБА_4 у поясненні від 17.03.2010 року, наданому ДПІ у Кіровському районі міста Дніпропетровська, вказує на те, що ТзОВ «БОД-07» було ним зареєстроване на прохання іншої особи, договорів з підприємцем ОСОБА_3 він не укладав.
Відповідно до статті 208 Господарського кодексу України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Враховуючи наведене, Луцька ОДПІ вважає, що з відповідача підлягає до стягнення вартість отриманого ним товару у розмірі 431000 грн.
Суд не погоджується з такими висновками з огляду на таке.
Відповідно до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також: моральним засадам суспільства.
Зміст укладеного правочину - поставка товару (пшениці та кукурудзи), що за своєю суттю не може суперечити актам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства.
Згідно з частиною 5 статті 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Оскільки наслідком укладених правочинів є фактична поставка товару, що не заперечується Луцькою ОДПІ, та перерахунок коштів за отриманий товар, що підтверджується квитанціями про сплату коштів, то правочини, укладені між підприємцем ОСОБА_3 та ТзОВ «БОД-07» і ТзОВ «БАД-09», були укладені з дотриманням вищезазначеної норми цивільного законодавства.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція недійсності правочину, отже, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Частина 2 статті 215 Цивільного кодексу України містить чітку умову, коли не вимагається визнання судом недійсності правочину - за умови якщо недійсність правочину встановлено безпосередньо законом.
Цивільним законодавством встановлено декілька випадків, коли правочин визнається нікчемним:
а) укладені з недодержанням обов'язкової письмової форми, якщо недійсність прямо передбачена законом, наприклад, правочини щодо забезпечення виконання зобов'язань (ст. 547);
б) укладені з недодержанням обов'язкової нотаріальної форми (ч. 1 ст. 219);
в) укладені малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без належного схвалення (ст. 221);
г) укладені недієздатною фізичною особою (ст. 226);
д) вчинені без дозволу органу опіки і піклування (ч. 1 ст. 224);
ж) які порушують публічний порядок (ст. 228).
Укладені між відповідачем та ТзОВ «БОД-07» і ТзОВ «БАД-09» угоди на поставку товару не є жодними із перелічених правочинів.
Згідно з частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути, на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним повністю або в частині. Таким чином, визнання таких договорів недійсним можливе лише за рішенням суду.
Нікчемність правочинів, укладених між підприємцем ОСОБА_3 та ТзОВ «БОД-07», в акті перевірки від 29.04.2010 року № 2580/17-2/НОМЕР_1 ґрунтується лише на поясненні директора ТзОВ «БОД-07» ОСОБА_4 від 17.03.2010 року, наданому ДПІ у Кіровському районі міста Дніпропетровська, згідно якого ОСОБА_4 вказує на те, що ТзОВ «БОД-07» було ним зареєстроване на прохання іншої особи, договорів з підприємцем ОСОБА_3 він не укладав.
На підтвердження нікчемності угоди, укладеної відповідачем з ТзОВ «БАД-09», Луцькою ОДПІ не надано жодного доказу. Позиція податкового органу ґрунтується лише на припущенні того, що оскільки ОСОБА_4 є також директором ТзОВ «БАД-09», то з огляду на вищенаведені пояснення ТзОВ «БАД-09» не мало господарських взаємовідносин з підприємцем ОСОБА_3
Однак, дослідивши наявні у справі докази, суд вважає, що Луцькою ОДПІ помилково зроблено висновок про нікчемність угод, укладених між відповідачем та ТзОВ «БОД-07» і ТзОВ «БАД-09».
Факт поставки товару відповідачу згідно накладних № 01/06-1 від 01.06.2009 року, № 09/06-1 від 09.06.2009 року товариством «БОД-07» та № 01/07-1 від 01.07.2009 року товариством «БОД-07» не заперечується перевіряючими в акті перевірки та представником позивача в засіданні суду.
За отриманий товар відповідачем проведено розрахунок у повному обсязі, що підтверджується квитанціями до прибуткового касового ордеру № 1 від 01.07.2009 року, згідно якої ТзОВ «БАД-09» отримало 81000 грн., та № 3 від 19.06.2009 року, згідно якої ТзОВ «БОД-07» отримало 350130 грн.
Документально підтверджуючи факт поставки товару, відповідач надав усі необхідні для перевірки документи - податкові накладні, видаткові накладні, квитанції. Претензій щодо їх змісту і форми перевіряючими в акті зауважено не було.
Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити:
- назву документа (форми);
- дату і місце складання;
- назву підприємства, від імені якого складено документ;
- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;
- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і
- правильність її оформлення;
- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно вищезазначених вимог накладні та квитанції повністю відповідають вимогам законодавства, оскільки містять усі вищевказані реквізити.
Письмові пояснення директора ТзОВ «БОД-07» ОСОБА_4 від 17.03.2010 року про те, що ТзОВ «БОД-07» було ним зареєстроване на прохання іншої особи, договорів з підприємцем ОСОБА_3 він не укладав, не є належними доказами у даній справі, так як факт поставки товару та розрахунку за нього підтверджується відповідними накладними і квитанціями. Крім того, суд критично сприймає такі пояснення й з огляду на те, що внаслідок порівняння підписів ОСОБА_4 на поясненні та накладних і квитанціях, вбачається, що підписи є ідентичними, документи підписані однією особою.
Відповідно до статі 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути, на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним повністю або в частині.
Необхідними умовами для визнання зобов'язання недійсним відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України є, зокрема, його вчинення з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.
Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов'язання і суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.
Умисел юридичної особи в даному випадку визначається умислом тієї особи, що укладала угоду, на підставі якої виникло таке зобов'язання.
Згідно з частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то у разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Санкції, передбачені частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Враховуючи наведене, суд вважає, що відповідачем не доведено, що вищезазначені господарські зобов'язання вчинені саме з метою, заздалегідь суперечною інтересам держави та суспільства, та не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, тобто поставка товару та розрахунок за нього.
А тому суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій у вигляді стягнення коштів, одержаних у зв'язку з укладенням нікчемних правочинів.
Керуючись ст. ст. 160 ч. 3, 163 Кодексу адміністративного судочинства України та на підставі Господарського кодексу України, суд
У задоволенні адміністративного позову Луцької об'єднаної державної податкової інспекції до підприємця ОСОБА_3 про стягнення коштів, одержаних у зв'язку з укладенням нікчемних правочинів, відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, повний текст якої виготовлено 09 серпня 2010 року. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.
Головуючий - суддя О. О. Андрусенко