вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493
про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
30.07.10Справа №2а-9827/10/8/0170
Суддя Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим Кушнова А.О., розглянувши адміністративний позов ОСОБА_1
до Прокурора Автономної Республіки Крим Молицького Степана Володимировича про визнання бездіяльності незаконною та спонукання до виконання до виконання певних дій
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду АРК з позовом про визнання бездіяльності посадової особи - прокурора АРК в частині фактичної відмови в порушенні кримінальної справи відносно посадових осіб ВКФ «Блик» і ЗАТ «Крим-Лада» - по зверненнях ОСОБА_1 від 12.10.2007р., 15.10.2007р., 27.05.2009р., 06.11.2009р.- незаконними, такими, що суперечать ст. 19, 40 Конституції України, нормам КК України, ст. 4, 94, 95, 97-98 КПК України, що порушують конституційні, кримінальні і кримінально-процесуальні права позивача; зобов'язання посадової особи - прокурора АРК порушити кримінальну справу відносно посадових осіб ВКФ «Блик», ЗАТ «Крим-лада»- по зверненнях ОСОБА_1 від 12.10.2007р., 15.10.2007р., 27.05.2009р., 06.11.2009р. згідно ст. 19, 40 Конституції України, норм КК України, ст. 4, 94, 95, 97-98 КПК України і усунути порушення конституційних, кримінальних і кримінально-процесуальних прав позивача; визнання бездіяльності посадової особи - прокурора АРК в частині фактичної відмови в порушенні кримінальної справи відносно посадових осіб прокуратури АРК - по зверненнях ОСОБА_1 від 21.07.2009р., 05.08.2009р., від 30.01.2010р., від 12.03.2010р. - незаконними, такими, що суперечать ст. 19, 40 Конституції України, нормам КК України, ст. 4, 94, 95, 97-98 КПК України, що порушують конституційні, кримінальні і кримінально-процесуальні права позивача; зобов'язання посадової особи - прокурора АРК порушити кримінальну справу відносно посадових осіб прокуратури АРК - по зверненнях ОСОБА_1 від 21.07.2009р., 05.08.2009р., від 30.01.2010р., від 12.03.2010р. згідно ст. 19, 40 Конституції України, норм УК України, ст. 4, 94, 95, 97-98 КПК України і усунення порушення конституційних, кримінальних і кримінально-процесуальних прав позивача; визнання відомостей не процесуального рішення прокурора АРК від 23.04.2010р. у частині відсутності у посадових осіб ВКФ «Блик» і ЗАТ «Крим-Лада», а також посадових осіб прокуратури АРК ознак складів злочинів, передбачених КК України - недостовірними, і такими, що не відповідають дійсності.
Розглянувши адміністративний позов, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження по адміністративній справі з огляду на нижченаведене.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України справою адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до ст. 4 КАС України правосуддя в адміністративних справах здійснюється адміністративними судами. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Статтею 17 КАС України встановлена компетенція адміністративних судів, яка поширюється на:
1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;
2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;
3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;
4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;
5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України;
6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.
Тобто до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків коли, щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Зокрема ч.2 ст.17 КАС України визначено обмеження компетенції адміністративних судів щодо таких публічно-правових справ:
1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;
2) що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства;
3) про накладення адміністративних стягнень;
4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції.
Тобто поряд з переліком категорій справ, що є предметом адміністративного судочинства, у Кодексі адміністративного судочинства України наведені категорії справ публічно-правового характеру, які не належать до предмету адміністративної юрисдикції.
Із суті позовних вимог вбачається, що позивачем фактично оскаржується бездіяльність відповідача з питань щодо порушення кримінальної справи та наданні на звернення позивача фактичних відмов у порушенні кримінальних справ, тобто бездіяльність щодо здійснення відповідачем повноважень у сфері кримінального судочинства, відповідно до Кримінального кодексу України та Кримінально-процесуального кодексу України.
Відповідно до ст. 2 Кримінально-процесуального кодексу України завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.
Відповідно до ст. 4 Кримінально-процесуального кодексу України суд, прокурор, слідчий і орган дізнання зобов'язані в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про прокуратуру" прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.
Відповідно до ст. 13 Закону України "Про прокуратуру" систему органів прокуратури становлять: Генеральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, а також військові прокуратури.
Судом встановлено, що позиція позивача ґрунтується серед іншого на кримінально-правових відносинах, стосується вирішення питання стосовно порушення кримінальної справи, через що оскарженню підлягають дії суб'єкта владних повноважень у межах норм кримінального та кримінально-процесуального законодавства, Закону України "Про прокуратуру" та стосуються безпосередньо діяльності Прокурора АРК та виконання покладених на нього обов'язків. Тому такий спір належить вирішувати в порядку кримінального судочинства, а відповідно до ч.2 ст.17 КАС України компетенція адміністративних судів не поширюється на такі публічно-правові справи.
Виходячи із закріплених у статтях 21 та 22 Конституції України гарантій охорони прав і свобод людини, держава зобов'язана забезпечити кожному можливість відстоювати свої права у суперечці з будь-якими органами і службовими та посадовими особами, у тому числі й тими, які здійснюють розслідування у кримінальних справах.
Втім суд прийшов до висновку, що позивачем допущено помилку у розмежуванні позовних вимог, які повинні розглядатися в порядку адміністративного судочинства, а які -в порядку кримінального судочинства.
Кримінально-правові відносини щодо переслідування особи за вчинення злочину, які вирішуються в порядку кримінального судочинства, хоч і можна вважати публічно-правовими спорами, однак природа цих відносин унеможливлює віднесення їх до адміністративної юрисдикції.
Незважаючи на спільне загальне завдання судочинства -захист прав, свобод та інтересів особи, кожен вид судочинства спрямований на досягнення властивого лише йому специфічного завдання.
Суд кримінальної юрисдикції може встановлювати протиправність рішення, дії чи бездіяльності фізичної особи, що виконує функції суб'єкта владних повноважень у межах норм Кримінального кодексу України. В порядку кримінального судочинства суд розглядає скарги на рішення, дії чи бездіяльність органів дізнання, досудового слідства та прокуратури у випадках, визначених Кримінально-процесуальним кодексом України. Перегляд таких рішень, дій чи бездіяльності не належить до юрисдикції адміністративних судів.
Таким чином завдання кримінального судочинства полягає у вирішенні питання стосовно порушення кримінальної справи, встановленні винуватості чи невинуватості особи у вчиненні кримінально караного діяння та справедливому застосуванні до такої особи заходів кримінальної відповідальності, а також у захисті прав потерпілого, інтересів суспільства і держави від злочинного посягання та у захисті особи від необґрунтованого притягнення до кримінальної відповідальності, порушень її прав, свобод та інтересів під час здійснення дізнання і досудового слідства. Адміністративні ж суди розглядають претензії особи до влади.
Отже даний спір може бути вирішений в порядку кримінального судочинства судом кримінально-процесуальної юрисдикції.
Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України №6-рп/2001 від 23.05.01р. кримінальне судочинство - це врегульований нормами Кримінально-процесуального кодексу України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів.
Захист прав і свобод людини не може бути наданим без надання їй можливості оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.
У розділі II Порушення кримінальної справи, дізнання та досудове слідство Кримінального процесуального кодексу України є глава 22 "Оскарження дій слідчого та прокурора", що передбачає право оскарження. Вказана глава містіть статті 234 та 235, 236 про оскарження дій слідчого, розв'язання скарг прокурором та оскарження дій прокурора. Проте вказані статті не містять в собі права особи оскаржити бездіяльність відповідних осіб у випадку не вирішення заяви про злочин у порядку ст. 97 Кримінального процесуального кодексу України.
Згідно вказаної статті 97 КПК України прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані приймати заяви і повідомлення про вчинені або підготовлювані злочини, в тому числі і в справах, які не підлягають їх віданню.
По заяві або повідомленню про злочин прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані не пізніше триденного строку прийняти одне з таких рішень: 1) порушити кримінальну справу; 2) відмовити в порушенні кримінальної справи; 3) направити заяву або повідомлення за належністю.
У даному випадку позивач звернувся до відповідача з заявою про проведення перевірки та прийняття рішення в порядку ст. 97 КПК України, щодо фактів, викладених у заяві. Однак на думку позивача відповідачем не вирішені питання саме в порядку ст. 97 КПК України, тобто: 1) не порушена кримінальна справа; 2) не надана відмова в порушенні кримінальної справи; 3) не направлена заява за належністю.
Положення статті 55 Конституції України щодо можливості громадянина звернутись за захистом своїх прав і свобод однаково стосується можливості судового оскарження актів, дій чи бездіяльності посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури, оскільки ними можуть порушуватись його права і свободи. Недосконалість інституту судового контролю за діями посадових осіб до початку досудового слідства не може бути перешкодою для оскарження актів, дій чи бездіяльності посадових осіб зазначених органів.
Відповідно до ст. 99 КПК України при відсутності підстав до порушення кримінальної справи прокурор, слідчий, орган дізнання своєю постановою відмовляють у порушенні кримінальної справи, про що повідомляють заінтересованих осіб.
Статтею 99-1 КПК України встановлений порядок оскарження рішень про відмову в порушенні кримінальної справи, а саме: постанову слідчого і органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржено відповідному прокуророві, а якщо таку постанову винесено прокурором - вищестоящому прокуророві. Постанову прокурора, слідчого і органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржено особою, інтересів якої вона стосується, або її представником до суду в порядку, передбаченому статтею 236-1 цього Кодексу.
Тобто судом встановлено, що норми КПК України містять порядок оскарження рішень про відмову в порушенні кримінальної справи у вигляді постанови прокурора, а бездіяльності у вигляді не винесення прокурором постанови про відмову у порушенні кримінальної справи шляхом надання відповіді замість винесення визначеного КПК України процесуального документу не встановлено.
Але суд зазначає, що прогалини у кримінальному процесуальному законодавстві не можуть унеможливлювати оскарження бездіяльності прокурора. У зв'язку з цим в юриспруденції розроблені способи заповнення прогалин в процесі застосування закону, які отримали назву аналогії права та аналогії закону. В свою чергу суд зазначає, що аналогія закону - це вирішення справи або окремого юридичного питання на основі правової норми, розрахованої на схожі випадки. Застосування аналогії забороняється, якщо вона прямо заборонена законом. Кримінально-процесуальний кодекс України не містить заборони щодо застосування аналогії закону.
Суд вважає, що відсутність вказівки на можливість використання аналогії не є перешкодою для її використання, оскільки з ще більшою вірогідністю можна говорити, що коли законодавець відмовився від застосування аналогії, то такий його намір повинен був бути сформульований в законі. Відсутність заборони на застосування аналогії в законодавстві слід розуміти як можливість застосування аналогії насамперед в процесуальному праві, оскільки відмова в судовому захисті за мотивом неврегульованості процедури суперечить сенсу і значенню процесуального права.
З вищенаведеного вбачається, що оскарження бездіяльності прокурора у випадку не вирішення заяви про злочин у порядку ст. 97 Кримінального процесуального кодексу України повинно вирішуватись за допомогою аналогії закону за правилами, встановленими КПК України для оскарження дій та рішень прокурора при вирішенні заяви про злочин у порядку ст. 97 Кримінального процесуального кодексу України.
При вирішенні справи за аналогією закону чи аналогією права обов'язковим є дотримання таких умов:
- аналогія допустима лише у випадку повної чи часткової відсутності правових норм;
- суспільні відносини, до яких застосовується аналогія, повинні знаходитися у сфері правового регулювання;
- повинна бути схожість між обставинами справи і наявною нормою за суттєвими юридичними ознаками;
- пошук норми, що регулює аналогічний випадок, повинен здійснюватися спочатку в актах тієї ж галузі права, у випадку відсутності - в іншій галузі права і у законодавстві в цілому;
- винесене у процесі використання аналогії правове рішення не повинно суперечити нормам закону, його меті;
- обов'язково повинно бути мотивоване пояснення причин застосування рішення за аналогією до конкретного випадку.
Враховуючи вищенаведене та те, що КПК України не містить норм, які надають право особі оскаржити бездіяльність відповідних осіб у випадку не вирішення заяви про злочин у порядку ст. 97 Кримінального процесуального кодексу України, а саме бездіяльності у вигляді не прийняття одного з рішень, передбачених ст. 97 КПК України, а містить порядок оскарження дій та процесуальних документів прокурора, у тому числі постанови, винесеної прокурором за результатами розгляду повідомлення або заяви про злочин, суд вважає можливим застосування до спірних правовідносин саме за аналогією закону та вважає, що таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому Кримінально-процесуальним кодексом України, зокрема для оскарження рішення прокурора, за наслідками розгляду заяв про злочин.
Таким чином, враховуючи викладене, поданий адміністративний позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Суд також зазначає, що скарги на бездіяльність прокурора АРК уповноважена розглядати Генеральна прокуратура України.
Статтею 13 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що вказівки Генерального прокурора України з питань розслідування є обов'язковими для виконання всіма органами дізнання і попереднього слідства, у тому числі і для Прокурора АРК.
Суд не погоджується із твердженнями позивача у позові про те, що нормами КПК України не передбачено оскарження бездіяльності та не процесуальних рішень прокурора і вважає, що позивач не скористався своїм правом на оскарження бездіяльності посадової особи прокуратури АРК до вищестоящої прокуратури, в даному випадку до Генеральної прокуратури України або до суду в порядку, встановленому КПК України.
Відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 109 КАС України суд відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
На підставі викладеного, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 17, п. 1 ч. 1 ст. 109 КАС України, суд
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 про визнання бездіяльності посадової особи - прокурора АРК в частині фактичної відмови в порушенні кримінальної справи відносно посадових осіб ВКФ «Блик»і ЗАТ «Крим-Лада»- по зверненнях ОСОБА_1 від 12.10.2007р., 15.10.2007р., 27.05.2009р., 06.11.2009р.- незаконними, такими, що суперечать ст. 19, 40 Конституції України, нормам КК України, ст. 4, 94, 95, 97-98 КПК України, що порушують конституційні, кримінальні і кримінально-процесуальні права позивача; зобов'язання посадової особи - прокурора АРК порушити кримінальну справу відносно посадових осіб ВКФ «Блик», ЗАТ «Крим-лада»- по зверненнях ОСОБА_1 від 12.10.2007р., 15.10.2007р., 27.05.2009р., 06.11.2009р. згідно ст. 19, 40 Конституції України, норм КК України, ст. 4, 94, 95, 97-98 КПК України і усунути порушення конституційних, кримінальних і кримінально-процесуальних прав позивача; визнання бездіяльності посадової особи - прокурора АРК в частині фактичної відмови в порушенні кримінальної справи відносно посадових осіб прокуратури АРК - по зверненнях ОСОБА_1 від 21.07.2009р., 05.08.2009р., від 30.01.2010р., від 12.03.2010р. - незаконними, такими, що суперечать ст. 19, 40 Конституції України, нормам КК України, ст. 4, 94, 95, 97-98 КПК України, що порушують конституційні, кримінальні і кримінально-процесуальні права позивача; зобов'язання посадової особи - прокурора АРК порушити кримінальну справу відносно посадових осіб прокуратури АРК - по зверненнях ОСОБА_1 від 21.07.2009р., 05.08.2009р., від 30.01.2010р., від 12.03.2010р. згідно ст. 19, 40 Конституції України, норм УК України, ст. 4, 94, 95, 97-98 КПК України і усунення порушення конституційних, кримінальних і кримінально-процесуальних прав позивача; визнання відомостей не процесуального рішення прокурора АРК від 23.04.2010р. у частині відсутності у посадових осіб ВКФ «Блик»і ЗАТ «Крим-Лада», а також посадових осіб прокуратури АРК ознак складів злочинів, передбачених КК України - недостовірними, і такими, що не відповідають дійсності.
Ухвала набирає законної сили через 5 днів з дня її отримання. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної республіки Крим протягом 5 днів з дня отримання. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.
Суддя підпис Кушнова А.О.
30.07.10