права № 2-369/10
12 серпня 2010 року Микитівський районний суд м. Горлівки Донецької області в складі: головуючого судді Мілєйко Є.Д., при секретарі Кобзар Т.А., за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, представника третьої особи Головного управління Державного казначейства України у Донецькій області Циганок В.О., прокурора Циктич О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Горлівці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства „шахта ім. Ю.О. Гагаріна", співвідповідача Держави Україна про стягнення моральної шкоди,
Звернувшись до суду з позовом ОСОБА_1 просить стягнути на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної йому ушкодженням здоров'я, спричиненої стійкою втратою працездатності, з відповідача у розмірі 100000грн., зі співвідповідача у розмірі 100000грн. посилаючись на те, що 13.04.1991 року з ним трапився нещасний випадок під час виконання ним трудових обов'язків підземного забійника на шахті ім. Ю.О. Гагаріна в м. Горлівці, внаслідок чого він був травмований. Після проходження ним стаціонарного і амбулаторного лікування та обстеження в медичних установах він був спрямований для огляду МСЕК (ВТЕК). Востаннє висновком МСЕК від 05.09.2006 року йому була безстроково встановлена втрата професійної працездатності у зв'язку з трудовим каліцтвом у розмірі 70% та 2 група інвалідності. Заподіяння йому моральної шкоди та її розмір він зв'язує з наступними обставинами.
За час його праці на протязі багатьох років ним було отримано ушкодження здоров'я трудове каліцтво, що спричиняє йому особливі моральні страждання. Через втрату професійної втрати працездатності в розмірі 70% по причині зазначених професійних захворювань він не мав і не має можливості працювати на тих посадах, які дозволяють одержувати великий заробіток, він не має змоги і рівних прав з іншими громадянами здійснювати, реалізовувати своє право на працю, враховуючи групу інвалідності. Через втрату працездатності протягом тривалого часу порушені відносини з оточуючими його людьми, друзями та знайомими, при цьому він переносить моральні й психічні страждання, його не залишає почуття дискомфорту, власної неповноцінності у зв'язку з втратою його організмом значної частини нормальним життєвих функцій внаслідок отриманого ушкодження здоров'я. Він позбавлений можливості в повній мірі виконувати роботу з+ господарства, при його виконання зазнає фізичної болі, через що не може нормально спати. Він змушений постійно лікуватись, що вкрай негативно відображається на його сердечному стані. Внаслідок отриманого ним значного ушкодження здоров'я та встановлених висновками МСЕК обмежень, у нього постійно створюється почуття дискомфорту й неповноцінності. Він переніс та продовжує переносити особливі фізичні та психічні страждання, тому що вже безповоротно загублена значна частина нормальних життєвих функцій його організму. У зв'язку з зазначеними негативними явищами та наслідками від ушкодження здоров'я були порушення його плани на подальше життя. Зазначені вищі негативні явища та наслідки від зазначеного ушкодження здоров'я в сукупності вкрай негативно відбиваються на його душевному та психічному стані, заподіюючи щодня йому моральні страждання, тобто моральну шкоду.
З прийняттям в 1996 році Конституції України всім громадянам України були надані рівні права на відшкодування моральної шкоди (ст.56,66), зокрема і внаслідок порушення законних прав (ст. 268ЦК України, ст.237-1КзПП України). Вважає, що до правовідносин між позивачем та відповідачем по відшкодуванню моральної шкоди в даному конкретному випадку слід застосувати чине законодавство: ст.237-1 КЗпП України, ст.23,268,1167,1168,1205 Цивільного Кодексу України. Заперечує проти звільнення відповідача від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди посилаючись на постанову пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)».
Враховуючи ступінь втрати його здоров'я та його характер, обсяг заподіяних йому страждань (фізичних, душевних, психічних), характер та тривалість, глибину заподіяної йому моральної шкоди, поганий стан його здоров'я, неможливість на належному рівні відновити здоров'я, нерівність можливостей в порівнянні з іншими громадянами по відновленню втрачених немайнових особистих прав, вважає, що розмір моральної шкоди повинен бути по 100000грн. з відповідача і співвідповідача.
Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі за наведених у позовній заяві підстав, просили позов задовольнити.
Представник відповідача Державного підприємства „шахта ім.Гагаріна” Кузнецов М.М. позов не визнав пояснивши, що на момент професійної травми ОСОБА_1 та встановлення втрати професійної працездатності законодавством не було передбачено відшкодування моральної шкоди, просив у задоволенні позову відмовити.
Представник третьої особи Головного управління Державного казначейства України у Донецькій області Циганок В.О. у судовому засіданні просила у задоволенні позову відмовити, оскільки в даному випадку відшкодування моральної шкоди не передбачено і Державне казначейство не може нести відповідальність за спричинену моральну шкоду.
Заслухавши доводи сторін, думку прокурора, який просив в задовленні позову відмовити, та перевіривши їх доказами, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебував в трудових відносинах з відповідачем з 25.08.1987 року по 05.08.1991 року, працював підземним горно робочим, а з 04.07.1986 року підземним забійником на шахті ім. Ю.О.Гагаріна, що підтверджується копією трудової книжки.
Під час виконання трудових обов'язків підземного електрослюсаря 13.04.1991 року з ним стався нещасний випадок, внаслідок якого він був травмований. Висновками МСЕК від 06.08.1991 року, 13.08.1992 року, 17.08.1993 року йому первинно було встановлено 80 % втрати працездатності, висновками МСЕК від 30.08.1994 року, 14.04.1995 року, 11.11.1996 року йому було встановлено 60 % втрати непрацездатності, висновками МСЕК від 4.12.1997 року, 7.12.1998 року йому було встановлено 25 % втрати непрацездатності, висновком МСЕК від 2.09.2004 року йому було встановлено 70% втрати непрацездатності, а з 5.09.2006 року 70 % безстроково.
Позивач посилається, що моральна шкода йому заподіяна ушкодженням здоров'я внаслідок трудового каліцтва отриманого 13.04.1991року.
Станом на 13.04.1991 року питання відшкодування підприємствами шкоди, заподіяної робітникам та службовцям каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, регулювалося „Правилами відшкодування підприємствами, установами, організаціями шкоди, заподіяної робітникам та службовцям каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я”, затвердженим постановою Ради Міністрів СРС від 03 липня 1984 року, які відшкодування моральної шкоди не передбачали.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду країни від 31 березня 2001 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» з подальшими змінами оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.
Відповідно до ст.12 Закону України "Про охорону праці”, який вперше передбачав право на відшкодування моральної шкоди працівникам, та введено в дію з 24 листопада 1992 року , відшкодування морального шкоди проводилося власником підприємства, якщо небезпечні або шкідливі умови праці завдали моральної шкоди потерпілому, порушили його нормальні життєві зв'язки та вимагають від нього додаткових зусиль для організації життя.
Пізніше право на відшкодування моральної шкоди було передбачено п.11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органам шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаних з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою КМУ від 23 червня 1993 року №472.
Відповідно до ст.5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі.
На момент отримання позивачем травми (10 серпня 1983 року) не було прийнято Закону України „Про охорону праці” і цих Правил. Тому їх дії не поширюються на події, що мали місце до прийняття даних актів.
Норми ЦК України 2003 року - ст.ст.23, 1167, 1168 ЦК України, на які посилається позивач, не розповсюджуються на виниклі правовідносини, оскільки діють з 1 січня 2004 року.
Відповідно до ст.237-1 КЗпП України (набрала чинності 13 січня 2000 року) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди покладається на власника або уповноваженого ним органу незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Дія Закону України "Про загальнообов'язкове соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що спричинили втрату працездатності", норми якого передбачали можливість відшкодування моральної шкоди відділеннями виконавчої дирекції Форду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійної захворювань України та набрав чинності з 1 квітня 2001 року не поширюється на події, що сталися до його прийняття.
Таким чином, на час виниклих правовідносин жодний нормативний акт не передбачав можливості відшкодування моральної шкоди позивачеві.
За таких обставин суд вважає, що в задоволені позову ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 209, 212-215 ЦПК України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства „шахта ім. Ю.О. Гагаріна", співвідповідача Держави Україна про стягнення моральної шкоди відмовити.
На рішення до Апеляційного суду Донецької області через Микитівський районний суд м. Голівки може бути подана апеляційна скарга протягом 20 днів, після подання на протязі 10 днів з дня проголошення рішення, заяви про апеляційне оскарження, або в порядку ч.4 ст. 295 ЦПК України.
Суддя