21 листопада 2022 року Справа № 160/14412/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Сидоренко Д.В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (код ЄДРПОУ 21084076, 33004, м.Рівне, вул.Короленка, б.7) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
Обставини справи: до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №045650013201 від 12.08.2022 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу, що дає право на призначення пенсії за Списком №1 періоди роботи з 01.03.2010 по 25.06.2014 рентгенлаборантом рентгенівського відділення з повним робочим днем;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 з 05.08.2022 року на підставі пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції відповідно до рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсій страхування». Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 12.08.2022 року позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки заявник не досяг необхідного пенсійного віку. Додатково в рішенні від 12.08.2022 року зазначено, що до пільгового стажу за Списком №1 не зараховано період роботи з 01.03.2010 по 25.06.2014 згідно уточненої довідки від 29.07.2022 №102 виданої КНП «Міська клінічна лікарня №6», оскільки невірно зазначено підстави видачі довідки, а саме посилання на розділ постанови КМУ від 16.01.2003 №36 та відсутній перелік посад за сп.1 до наказу про результати атестації робочих місць №414 від 25.08.2009. Позивач з таким рішенням відповідача не погоджується, вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Ухвалою суду від 21.09.2022 року відкрито провадження у справі та зазначено про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами.
28.10.2022 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області надійшов відзив на позов, в якому відповідач зазначає, що заяву позивача було розглянуто за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області та прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії на підставі пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсій страхування». До пільгового стажу позивача за Списком №1 не було зараховано період роботи з 01.03.2010 по 25.06.2014 згідно уточнюючої довідки від 29.07.2022 №104 виданої КНП «Міська клінічна лікарня №6», оскільки невірно зазначена підстава видачі довідки, а саме посилання на розділ постанови КМУ від 16.01.2003 №36 та відсутній перелік посад за сп.1 до наказу про результати атестації робочих місць №414 від 25.08.2009. Згідно з документами, доданими до заяви про призначення пенсії від 05.08.2022 та даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, страховий стаж позивача становить 32 роки 1 місяць 9 днів. Пільговий стаж за Списком №1 становить 8 років 05 днів. Однією з умов для визначення права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 є досягнення особою віку 50 років. Однак, відповідно до паспорта позивача на момент звернення до пенсійного фонду, досягла 47 років 4 місяці 25 днів, що суперечить вимогам чинного законодавства. Щодо рішення КСУ, відповідач зазначає, що на час виникнення спірний правовідносин наявна коаліція між нормами Закону №1788 з урахуванням Рішення №1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058 - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 45 років, тоді як другий 50 років. Однак на виконання вказаного рішення ВРУ не внесено зміни до ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення. Норми статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсій страхування» є чинними та неконституційними не визнавались, а відтак відповідач діє лише в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Станом на 21.11.2022 року відповідь на відзив на адресу суду не надходила.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
05.08.2022 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду в Рівненській області від 12.08.2022 року №045650013201 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. В даному рішенні зазначено зокрема наступне.
Пунктом 1 статті 114 Закону, передбачено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Згідно з пунктом 2 цієї статті, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років, при страховому стажі роботи на дату досягнення віку з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 19 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону, зокрема жінкам - на 1 рік 4 місяці за кожний повний рік такої роботи.
Вік заявниці 47 років 4 місяці 25 днів.
Страховий стаж особи з урахуванням кратності становить 32 роки 1 місяць 9 днів.
Пільговий стаж особи (за Списком №1) становить 8 років 5 днів.
За доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди.
До пільгового стажу за Списком №1 не зараховано період роботи з 01.03.2010 по 25.06.2014 згідно уточнюючої довідки від 29.07.2022 №102 виданої КНП «Міська клінічна лікарня №6», оскільки невірно зазначена підстава видачі довідки, а саме посилання на розділ постанови КМУ від 16.01.2003 №36 та відсутній перелік посад за сп.1 до наказу про результати атестації робочих місць №414 від 25.08.2009.
Відмовлено у призначенні пенсії відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсій страхування» оскільки заявниця не досягла необхідного пенсійного віку.
Не погоджуючись із рішенням відповідача щодо відмови в призначенні пенсії та із не зарахуванням періодів роботи до пільгового стажу, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, суд зазначає наступне.
За правилами частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, з яким кореспондується обов'язок держави щодо його забезпечення. Реалізація цього обов'язку здійснюється органами державної влади відповідно до їх повноважень.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються, зокрема, Законом України «Про пенсійне забезпечення» та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції на час звернення позивача із заявою).
Відповідно до частини першої статті 114 Закону № 1058-ІV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Відповідно до підпункту першого частини другої статті 114 Закону № 1058-IV працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.
Працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожний повний рік такої роботи.
За правилами статті 44 Закону № 1058-IV (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин):
- заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально;
-органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії (частина 5 статті 45 Закону № 1058-IV).
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій урегульовано «Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України № 13-1 від 07.07.2014) (далі - Порядок № 22-1).
Відповідно до пунктів 1.1 та 1.3 Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії може подаватись: заявником разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів), через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України (далі - вебпортал) з використанням кваліфікованого електронного підпису або електронної системи BankID відповідно до Положення про організацію прийому та обслуговування осіб, які звертаються до органів Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.07.2015 № 13-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.08.2015 за № 991/27436; представником заявника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Згідно із пунктом 1.8 Порядку № 22-1 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
Відповідно до пункту 4.2 Порядку № 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3 Порядку № 22-1 встановлено: рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи; рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
За приписами пункту 4.10 Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Згідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 «Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 637 від 12.08.1993 (далі Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно із пунктом 2 Порядку № 637 у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Відповідно до Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 № 442 (далі Порядок № 442), пенсії за віком на пільгових умовах за списками виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, а також пенсії, що можуть встановлюватися підприємствами й організаціями за рахунок власних коштів працівникам інших виробництв, професій та посад залежно від умов праці, призначаються за результатами атестації робочих місць.
Атестація робочих місць за умовами (надалі - атестація) проводиться на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров'я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому.
Основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між роботодавцем і працівниками у галузі реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Згідно із пунктом 4 Порядку № 442 періодичність проведення атестації робочих місць визначається безпосередньо колективним договором підприємства і проводиться не рідше одного разу на 5 років.
Результати атестації використовуються для розроблення заходів щодо покращення умов праці і оздоровлення працівників та під час визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах, пільг і компенсацій за рахунок підприємств, установ та організацій, обґрунтування пропозицій про внесення змін до списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Пунктом 3 «Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах», затвердженому наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 № 383 (далі Порядок № 383) встановлено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.
Згідно з пунктом 4.2 Порядку № 383 результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умов і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.
Відповідно до пункту 10 Порядку № 383 для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 «Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637.
Підставою незарахування періоду роботи з 01.03.2010 по 25.06.2014 згідно уточнюючої довідки від 29.07.2022 №102 виданої КНП «Міська клінічна лікарня №6» в оскаржуваному рішенні зазначено, що не вірно зазначена підстава видачі довідки, а саме посилання на розділ постанови КМУ від 16.01.2003 №36 та відсутній перелік посад за сп.1 до наказу про результати атестації робочих місць №414 від 25.08.2009.
До матеріалів справи позивачем було долучено копію наказу №414 від 25.08.2009 року «Про результати атестації робочих місць за умовами праці для підтвердження права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за Списком №1 та №2, надання пільг та компенсацій», згідно якого затвердженого Перелік робочих місць виробництв, робіт, професій та посад, працівникам, яким підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення по Списку №1 та №1. До вказаного наказу додані переліки робочих місць виробництв, робіт, професій та посад, працівникам, яким підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення по Списку №1 та №1 постанови КМУ від 16.01.2003 року №36. Згідно переліку посада по Списку №1, посада лікар-рентгенолог та рентгенолаборант атестовані.
Щодо відсутності посилання на розділ постанови КМУ від 16.01.2003 №36 в довідці №102 від 29.07.2022 року, як на відмову у зарахуванні спірного періоду до пільгового за Списком №1, то суд ставиться критично, оскільки записами трудової книжки підтверджено роботу позивача на посаді «рентгенлаборанта рентгенологічного відділення».
Відтак, з урахуванням наведеного суд вважає, що матеріалами справи підтверджується право позивача на зарахування спірного періоду до пільгового стажу за Списком №1. В ході розгляду справи судом було встановлено, що пенсійним органом безпідставно не враховано до пільгового стажу за Списком 1 період роботи з 01.03.2010 по 25.06.2014.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Оскільки судом було встановлено, що пенсійним органом безпідставно не враховано до пільгового стажу позивача за Списком 1 період роботи з 01.03.2010 по 25.06.2014, то відповідно належним способом захисту прав позивача є зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до пільгового стажу роботи ОСОБА_1 за Списком №1 період роботи з 01.03.2010 по 25.06.2014.
Щодо позовних вимог про зобов'язання ГУ ПФУ в Вінницькій області з 29.04.2021 року призначити Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 з 05.08.2022 року на підставі пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції відповідно до рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, суд зазначає наступне.
У преамбулі Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII “Про пенсійне забезпечення” (далі - Закон № 1788-XII) зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Згідно із статтею 2 Закону № 1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії: до яких відносяться пенсії за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Згідно з пунктом “а” статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” (далі - Закон № 213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Статтею 13 Закону № 1788-XII було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок відносно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.
Отже, за змістом вищенаведеної норми пенсія за віком на пільгових умовах є особливим видом пенсії, яка призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу, залежить від праці такої особи в особливих умовах, певно визначений час, призначення якої має відбуватись при досягненні нижчого пенсійного віку.
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 01 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом “а” статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 45 років до 50 років.
9 липня 2003 року було ухвалено Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон № 1058-ІV).03 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій” № 2148-VIII, яким Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” доповнено розділом XIV-1, який передусім, у контексті предмету спору, містить пункт 1 частини другої статті 114 такого змісту: 1) працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Також зазначена норма передбачає зміст ідентичний пункту “а” статті 13 Закону №1788-XII в редакції Закону України від 2 березня 2015 року № 213-VIII щодо підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах.
Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б” - “г” статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 року N 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02 березня 2015 року № 213-VIII (пункт 1 Рішення № 1-р/2020).
Позивач вважає, що за наявності необхідного стажу роботи та досягненням відповідного віку має право на пенсію на пільгових умовах.
Натомість відповідач керується Законом № 1058-ІV (в редакції Закону № 2148-VIII), за яким пенсійний вік становить 50 років.
Водночас Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій”, що містить ідентичні правові норми щодо збільшення пенсійного віку, на предмет конституційності не перевірявся.
Згідно із частиною першою статті 92 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII “Про Конституційний Суд України” (далі - Закон № 2136-VIII) юридичну позицію Конституційний Суд викладає у мотивувальній та/або резолютивній частині рішення, висновку.
Суд бере до уваги, що у рішенні від 23 січня 2020 року Конституційний Суд України зробив висновок щодо неконституційності підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах та визнав неконституційною, зокрема, статтю 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02 березня 2015 року № 213-VIII (пункт 1 Рішення № 1-р/2020).
Згідно із статтею 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Конституційний Суд України в рішенні від 8 червня 2016 року у справі № 4-рп/2016 зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є “обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені” (частина друга статті 150 Конституції України). Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Основного Закону України, пункт 7 рішення № 4-рп/2016).
З огляду на вищенаведене, правова норма, яка регулює правовідносини аналогічно нормі, що визнана Конституційним Судом України неконституційною, або дублює таку правову норму (незалежно від періоду її прийняття та виду нормативного акту, в якому вона втілена), не підлягає застосуванню. У такому разі суд застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Висновок у рішенні Конституційного Суду України у справі № 4-рп/2016 зроблений з урахуванням вимог частини 2 статті 150 Конституції України в редакції, чинній на момент прийняття рішення № 4-рп/2016, яка є тотожною статті 151-2 Конституції України у редакції на час розгляду справи та статті 8 Конституції України.
Водночас висновок, сформований у пункті 7 рішення № 4-рп/2016, застосовується судом з урахуванням обставин справи та вимог статті 151-2 Конституції України.
У пункті 3.1 рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 наголошено, що за юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (абзац другий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018). Відповідно до змісту статті 8 Конституції України, розвиваючи практику Конституційного Суду України, верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.
Також у пункті 4.4. мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б”-“г” статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
У першому пункті резолютивної частини рішення КСУ від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 визнано неконституційними статтю 13, частину другу статті 14, пункти “б” - “г” статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
У контексті предмету спору Конституційним Судом України визнані неконституційними положення щодо підвищення віку виходу на пенсію для пільгових категорій осіб та згідно з пунктом 2 резолютивної частині Рішення КСУ № 1-р/2020 зазначені положення втрачають чинність з дня ухвалення цього Рішення (тобто з 23 січня 2020 року).
У пункті третьому резолютивної частини рішення КСУ від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 викладена юридична позиція щодо порядку виконання цього Рішення, а саме: застосуванню підлягають положення Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.
Згідно із частиною другою статті 8 Закону “Про Конституційний Суд України” з метою захисту та відновлення прав особи Суд розглядає питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) акта (його окремих положень), який утратив чинність, але продовжує застосовуватись до правовідносин, що виникли під час його чинності
У третьому пункті Рішення № 1-р/2020 визначено порядок його виконання щодо тих осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року (набрання чинності Законом № 213-VIII) на посадах, визначених у вказаних нормах.
Таким чином, Конституційний Суд в Рішенні № 1-р/2020 визначив спосіб захисту та відновлення прав осіб, що зазнали їх порушення у зв'язку з ухваленням Закону № 213-VIII.
Як встановлено судом, згідно оскаржуваного рішення пільговий стаж позивача становить 8 років 5 місяців (без зарахованого судом в даному рішенні), якого достатньо для призначення пенсії.
Водночас у контексті предмету спору юридична позиція, викладена в Рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, застосовується також при оцінці змін до Закону № 1058-IV, які регламентують спірні правовідносини та рішення відповідача.
Тому, ґрунтуючись на юридичній позиції Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, суд вважає, що ідентична правова норма, яка міститься в Законі України від 03 жовтня 2017 року “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій” № 2148-VIII не підлягає застосуванню.
Враховуючи, що на виконання вимог пункту 5 статті 62, пункту 4 частини другої статті 63 Закону № 2136-VIII, Конституційним Судом не було закрито провадження у справі № 1-р/2020, відсутні підстави вважати, що у зв'язку із ухваленням Закону № 1058-IV у редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017, втратили дію положення Закону № 1788-XII в частині регулювання прав на пільгову пенсію у період з 01.04.2015 року.
Проте положення пункту 2 розділу XV Закону № 1058-IV в редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017 перешкоджають таким особам у реалізації права на пенсію на пільгових умовах за Законом № 1788-ХІІ в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VII.
Аналіз вищенаведених норм та позиції Конституційного Суду України свідчить, що збільшення пенсійного віку для отримання пенсії на пільгових умовах для осіб, які відпрацювали в особливих умовах, набули на момент підвищення пенсійного віку необхідний стаж, який передбачав право на пільгову пенсію, є звуженням цього права.
Відповідно до вищевикладеного, суд зазначає, що до категорії осіб, на яких поширюється дія Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, і відповідно мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за положеннями Закону №1788-ХІІ після 23.01.2020 (набрання чинності Рішення КСУ № 1-р/2020) належать особи, які працювали до 01.04.2015, були зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, мали стаж роботи, визначений статтею 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” в редакції, яка діяла до 01.04.2015, та досягли віку, визначеного цією статтею, на момент звернення до Пенсійного фонду за призначенням пенсії.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у своєму рішенні від 21 квітня 2021 року у адміністративній справі № 360/3611/20.
У контексті вимог статей 6, 8, 22, 46, 151-2 Конституції України, рішення Конституційного Суду України у справі № 1-р/2020 щодо порушень частини першої статті 8 Конституції України внаслідок підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи мають враховуватись всіма суб'єктами владних повноважень.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
За таких обставин та правового регулювання суд вважає, що відповідач не застосував більш сприятливий закон, який передбачає право позивача на обумовлену попередньою роботою пільгову пенсію, проте застосував закон, який позбавляє зазначеного права, отже діяв всупереч вимог верховенства права.
Як свідчать матеріали справи, приймаючи оскаржуване рішення №045650013201 від 12.08.2022 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 відповідач керувався положеннями статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, однак у даному випадку відповідач мав би застосовувати норми Закону України “Про пенсійне забезпечення”, оскільки саме Закон України “Про пенсійне забезпечення” більш сприятливішим та таким, що захищає право позивача на пенсію за віком на пільгових умовах, а тому пенсія за віком на пільгових умовах по списку №1 має бути призначена позивачу з урахуванням норм Закону України “Про пенсійне забезпечення”, в редакції, що діяла до ухвалення закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” № 213-VІІІ від 02.03.2015.
Таким чином, рішення №045650013201 від 12.08.2022 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до частини першої статті 45 Закону № 1058 пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: 1) пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Судом встановлено, що позивачка має страховий стаж роботи 32 років 01 місяць 9 днів, пільговий стаж складає не менше 7 років 6 місяців (8 років 5 днів та зарахований судом період), тобто достатній для призначення пенсії. За пенсією звернулась 05.08.2022р.
Підставами для відмови у призначенні пільгової пенсії була недостатність необхідного віку 50 років (на момент звернення позивача - 47 років років), однак підставу недостатності віку визнано судом необґрунтованою.
Отже, встановлені у цій справі обставини є достатніми для повного та ефективного захисту прав позивачки шляхом саме зобов'язання призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах з дня її звернення із відповідною заявою.
Вирішуючи питання щодо органу Пенсійного фонду, який має обов'язок щодо поновлення порушеного права позивача, суд зазначає, що пунктом 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління ПФУ від 25.11.2005р. № 22-1 визначено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
У зв'язку із чинністю вказаної вище норми Порядку №22-1 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області розглянуто заяву позивача про призначення пенсії, який у розглянутому спорі є органом, що призначає пенсію.
Таким чином, суд зобов'язує саме Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області вчинити дії, направлені на поновлення порушених ним прав позивача.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому в силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За вказаних обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи задоволення позовних вимог, судовий збір у сумі 992,40 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 3000 грн., суд зазначає наступне.
Також судом встановлено, що в позовній заяві, позивач просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.
Згідно із ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 3 ст.132 КАС України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до ч.3 ст.134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 4 ст.134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч.5 ст.134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно із ч.7 ст.139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Частиною 9 ст.139 КАС України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Матеріалами справи підтверджується, що з метою отримання професійної правничої допомоги позивачем було укладено з адвокатом Давиденко Д.І. договір про надання професійної правничої допомоги №б/н від 08.09.2022р.
Акту виконаних робіт матеріали справи не містять.
Згідно квитанцій від 08.09.2022 року позивачем внесено кошти на рахунок ОСОБА_2 в сумі 3000 грн. за адвокатські послуги згідно договору від 08.09.2022 року.
Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч. 2 ст.3, ст.59 Конституції України покладає на державу відповідні обов'язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов'язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги. Проте не всі галузеві закони України, зокрема процесуальні кодекси, містять приписи, спрямовані на реалізацію такого права, що може призвести до обмеження чи звуження змісту та обсягу права кожного на правову допомогу.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 26 вересня 2018 року у справі №826/14072/17.
Таким чином, усі витрати повинні перебувати у безпосередньому причинному зв'язку із наданням правової допомоги у конкретній справі, а їх розмір повинен бути розумним.
У рішенні ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (269).
Оцінюючи зміст вказаного позову обсягу фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількості витраченого часу, розміру гонорару, співмірності послуг категорії складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та значенню справи, суд вважає, що дана справа не викликає складності у правовому розумінні, є справою незначної складності, а розмір витрат на професійну правничу допомогу значно перевищує розмір негативних наслідки за спірними рішеннями, у зв'язку з чим витрати на професійну правничу допомогу не відповідають принципу співрозмірності та як наслідок відсутні підстави для стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.
Відповідно до ч.5 ст.250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 9, 73-78, 90, 139, 241 - 246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (код ЄДРПОУ 21084076, 33004, м.Рівне, вул.Короленка, б.7) від 12.08.2022 року №045650013201.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (код ЄДРПОУ 21084076, 33004, м.Рівне, вул.Короленка, б.7) зарахувати до пільгового стажу роботи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за Списком №1 період роботи з 01.03.2010 року по 25.06.2014 рік.
Зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (код ЄДРПОУ 21084076, 33004, м.Рівне, вул.Короленка, б.7) призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пільгову пенсію за віком за Списком №1 з 05.08.2022 року, відповідно до пункту “а” частини 1 статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02.03.2015 року №213 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення", з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020р.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (код ЄДРПОУ 21084076, 33004, м.Рівне, вул.Короленка, б.7) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 992 грн. 40 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Д.В. Сидоренко