79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"08" листопада 2022 р. Справа №921/682/21
Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:
головуючого - судді Кравчук Н.М.
суддів Кордюк Г.Т. Плотніцький Б.Д.
секретар судового засідання Гавриляк І.В.
розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Паламара Володимира Володимировича б/н від 09.06.2022 (вх. № ЗАГС 01-05/1330/22 від 15.06.2022)
на рішення Господарського суду Тернопільської області від 12.05.2022 (суддя І.П. Шумський, повний текст складено 18.05.2022)
у справі № 921/682/21
за позовом: Фізичної особи-підприємця Паламара Володимира Володимировича (надалі ФОП Паламар В.В.), смт. Залізці, Тернопільська область
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропродсервіс інвест" (надалі ТзОВ "Агропродсервіс інвест"), смт. Козлів, Тернопільський район, Тернопільська область
про стягнення 211752 грн
за участю представників сторін:
від позивача: Варода П.Б. - адвокат (ордер серії ВО №1036565 від 09.06.2021)
від відповідача: Сідий С.В. - адвокат (довіреність №01 від 01.06.2021)
ФОП Паламар В.В. звернувся до Господарського суду Тернопільської області з позовом про стягнення з ТзОВ "Агропродсервіс інвест" 211752 грн.
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 12.05.2022 у справі № 921/682/21 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що позивачем не доведено проведення станом на 10.07.2019 повної передоплати вартості пшениці по ТТН №573 на 41,520 т., передоплата була здійснена на суму 178648,00 грн. Окрім того, суд зазначив, що з огляду на положення договору поставки №05/07/19-3 від 05.07.2019, докази його фактичного виконання та усні домовленості з цього приводу, зміст звернення позивача в правоохоронні органи, приписи ст. ст. 532, 664, 693, 712 ЦК України недоведеними є твердження позивача про невиконання відповідачем свого зобов'язання по передачі зі свого складу 41,520 т пшениці, визначеному Паламарем В.В. перевізнику по ТТН №573 від 10.07.2019. А відтак, не підтверджено виконання ТзОВ "Агропродсервіс інвест" свого зобов'язання передати товар покупцеві. Суд також дійшов висновку, що відсутність у позивача примірника ТТН № 573 від 10.07.2019 на його підпису на ній пояснюється, зокрема, його заявою до правоохоронних органів, за якою проводиться досудове розслідування, а саме те, що позивач залучив до перевезення третю особу, яка і вивезла у невідомому напрямку 41,520 т пшениці.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ФОП Паламар В.В. подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано надані ним докази та аргументи, а відтак, винесено незаконне рішення, просить його скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити в повному обсязі. Зокрема, скаржник зазначає, що в матеріалах справи немає жодного доказу, який б підтверджував факт укладення позивачем договору із перевізником на перевезення товару, який зазначений у ТТН №573 від 10.07.2019, що наданий відповідачем на підтвердження виконання ним зобов'язання, як і не має жодного доказу уповноваження позивачем будь-якої особи на отримання від його імені спірної пшениці. ТТН №573 від 10.07.2019 підписана виключно ТзОВ «Агропродсервіс Інвест» та водієм Бойко Р. Підпис, печатка або штамп позивача на зазначеній ТТН відсутній. Відтак, факт передачі відповідачем товару ФОП Паламарю В.В., чи його уповноваженому представнику, не підтверджено. Окрім того, скаржник вважає, що висновки суду першої інстанції зроблені на основі відомостей, що містяться в ухвалі слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25.10.2019 у кримінальному провадженні №12019210000000322 від 09.10.2019 є неправильними, так як інформація є фактичними обставинами досудового розслідування у кримінальному провадженні, а господарський суд не наділений компетенцією давати оцінку таким обставинами досудового розслідування.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.05.2022 справу № 921/682/21 розподілено до розгляду судді-доповідачу Кравчук Н.М., склад колегії сформований з суддів: Кравчук Н.М. - головуючий суддя, судді: Кордюк Г.Т. та Плотніцький Б.Д.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 20.06.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФОП Паламаря В.В. на рішення Господарського суду Тернопільської області від 12.05.2022, розгляд справи № 921/682/21 призначено на 26.07.2022.
26.07.2022 у судовому засіданні було оголошено перерву до 23.08.2022.
23.08.2022 судове засідання по розгляду справи №921/682/21 не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Кордюк Г.Т. у відпустці.
Ухвалою суду від 19.09.2022 розгляд справи №921/682/21 призначено на 11.10.2022.
11.10.2022 судове засідання по розгляду апеляційної скарги ФОП Паламара В.В. не відбулось у зв'язку із довготривалою повітряною тривогою та з метою уникнення загрози та небезпеки для життя відвідувачів, суддів та працівників апарату суду, що існувала внаслідок ракетних ударів з боку Російської Федерації.
Ухвалою суду від 11.10.2022 розгляд справи №921/682/21 призначено на 08.11.2022.
Представник скаржника в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав в повному обсязі.
В судовому засіданні представник відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечив з мотивів, наведених у відзиві на апеляційну скаргу, просить суд рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Окрім того, господарський суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що у відзиві ТзОВ «Агропродсервісінвест» просить суд долучити до матеріалів справи податкові накладні, які складені за наслідками господарських операцій з позивачем, у тому числі і по спірній поставці. В обґрунтування вказаного клопотання відповідач покликається на те, що з моменту введення воєнного стану на території України було відключено Єдиний реєстр податкових накладних. Відтак, надати відомості про зареєстровані податкові накладні не було можливості. Доступ до Єдиного реєстру податкових накладних відкрито 27.05.2022, на той момент уже було закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті. З вказаних податкових накладних вбачається, що позивач провів оплату на користь відповідача 08.07.2019 в розмірі 360 000,00 грн та 09.07.2019р. в сумі 214 000,00 грн. У зв'язку з цими оплатами складено і зареєстровано дві податкові накладні №3 від 08.07.2019р. та №2 від 09.07.2019р. Наступна податкова накладна, яка була зареєстрована відповідачем №1 від 10.07.2019 на суму 33 104,00 грн. Така податкова накладна зареєстрована у зв'язку з поставкою товару позивачу на суму 211 752,00 грн., тобто на спірну суму. Зокрема 360 000,00 грн + 214 000,00 грн = 574 000,00 грн - це сума оплати від позивача станом на 10.07.2019. 395 352,00 грн + 211 752,00 грн = 607 104,00 грн - це сума поставленого товару станом на 10.07.2019. 607 104 - 574 000,00 = 33 104,00 грн. - це сума перевищення вартості поставки товару над сумами оплати, які отримані від позивача. Саме на цю різницю і була складена і зареєстрована податкова накладна, по факту поставки товару і включена позивачем до складу свого податкового кредиту.
Колегія суддів долучає вказане клопотання до матеріалів справи в якості інформації.
Суд апеляційної інстанції у відповідності до ст. 269 ГПК України переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів апеляційної інстанції встановила таке.
05.07.2019 між ФОП Паламарем В.В. (покупцем) та ТзОВ "Агропродсервіс інвест" (продавцем) було укладено договір поставки №05/07/19-3 (а.с. 6).
Відповідно до п. 1.1 вказаного договору продавець продає, а покупець купує пшеницю (надалі товар) у кількості та по ціні, згідно накладних, що становить 5100 ,00 грн з ПДВ на 1 тонну.
Згідно з п.п. 1.2, 1.3 договору кількість товару становить 500 тонн, +/- 5%. Загальна сума договору становить 2 550 000,00 грн з ПДВ.
Пунктом 2.2 договору сторони погодили, що поставка товару здійснюється протягом строку дії договору відповідно до попередніх замовлень покупця (переданих усно, за допомогою телефонного зв'язку або письмово, в т.ч. переданих за допомогою електронної пошти, факсового зв'язку).
Згідно з п. 2.4 договору поставка товару здійснюється автотранспортом покупця зі складу продавця, що знаходиться за адресою: Тернопільська область, Підволочиський район, м. Скалат, вул. Грушевського, 50.
Продавець зобов'язався, зокрема: у разі отримання попередньої оплати за товар, здійснити поставку останнього покупцеві не пізніше 5 днів з дня отримання грошей; надати покупцеві податкову накладну, складену в електронній формі та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних згідно вимог п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України з урахуванням граничних строків реєстрації податкових накладних (п. 3.1 договору).
Відповідно до п. 3.3 договору покупець зобов'язався забезпечити відповідні умови транспортування товару.
Оплата за товар здійснюється у національній валюті на розрахунковий рахунок продавця. Термін оплати протягом 3 днів з дня відвантаження продукції, що підтверджується підписаною сторонами накладною (п. 4.1, п. 4.2 договору).
Пунктом 7.1 договору визначено, що його укладено терміном до 31.12.2019.
Відповідно до п.п. 8.3, 8.4 договору покупець знаходиться на загальній системі оподаткування, а ТзОВ "Агропродсервіс інвест" є платником єдиного податку 4 групи.
05.07.2019 ФОП Паламару В.В. виставлено рахунок №67 на оплату товару - озимої пшениці, кількістю 500 т, загальною вартістю 2 550 000,00 грн (а.с. 7).
Згідно з з платіжними дорученнями №517 від 08.07.2019 на суму 360 000,00 грн; №519 від 09.07.2019 на суму 214000,00 грн; №523 від 17.07.2019 на суму 227000,00 грн; №524 від 17.07.2019 на суму 219 000,00 грн; №525 від 18.07.2019 на суму 147900,00 грн ФОП Паламар В.В. здійснив перерахування ТзОВ "Агропродсервіс інвест" коштів на загальну суму 1167900 грн.
У вищевказаних платіжних доручаннях вказано: призначення платежів - оплата за пшеницю згідно рахунку №67 від 05.07.2019, з урахуванням ПДВ.
На виконання умов договору поставки №05/07/19-3 ТзОВ "Агропродсервіс інвест" передало ФОП Паламарю В.В. озиму пшеницю в розмірі 186,98 тон, на суму 953 598,00 грн по видаткових накладних:
- № 181 від 09.07.2019, в розмірі 77,52 тон, на суму 395352,00 грн;
- № 189 від 16.07.2019, в розмірі 78,92 тон, на суму 402492 грн;
- № 193 від 18.07.2019, в розмірі 30,54 тон, на суму 155754 грн.
Вказані видаткові накладні підписані та скріплені печатками сторін.
Відповідно до підписаних представниками сторін у справі та перевізниками товарно-транспортних накладних позивач одержав 186,98 т зерна зі складу відповідача у м. Скалат, Підволочиського району, Тернопільської області по вул. Грушевського, а саме:
- по ТТН №560 від 09.07.2019 - 38,320 т пшениці;
- по ТТН №561 від 09.07.2019 - 39,200 т пшениці;
- по ТТН №622 від 16.07.2019 - 37,200 т пшениці;
- по ТТН №623 від 16.07.2019 - 41,720 т пшениці;
- по ТТН №643 від 18.07.2019 - 30,540 т пшениці.
Згідно з поясненнями представників сторін пшениця по вищевказаних ТТН відпускалась відповідачем перевізникам (водіям) за усним повідомленням про них позивача, без оформлення і перевірки документів на підтвердження їх повноважень.
07.10.2019 ФОП Паламар В.В. звернувся до ТзОВ "Агропродсервіс інвест" з претензією №321, у якій просив здійснити поставку недопоставленого зерна пшениці кількістю 41,520 т вартістю 211 752 грн за договором №05/07/19-3 від 05.07.2019 (а.с. 16-17).
11.02.2021 ФОП Паламар В.В. вдруге звернувся до ТзОВ "Агропродсервіс інвест" з претензією №21, у якій просив здійснити поставку недопоставленого зерна пшениці кількістю 41,520 т вартістю 211 752 грн за договором №05/07/19-3 від 05.07.2019 (а.с. 18-19).
Вказані претензії залишені ТзОВ "Агропродсервіс інвест" без задоволення.
Таким чином, за твердженням ФОП Паламаря В.В., невиконання відповідачем обов'язку щодо поставки пшениці в кількості 41,520 т вартістю 211 752 грн стало підставою для звернення ФОП з позовом про стягнення з ТзОВ "Агропродсервіс інвест" 211752 грн.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції ТзОВ "Агропродсервіс інвест" долучило до матеріалів справи копію примірника ТТН №573 від 10.07.2019 на 41,520 т пшениці (а.с. 74). Як вказує відповідач, вказана ТТН підтверджує виконання ним зобов'язання за договором №05/07/19-3 від 05.07.2019.
Дослідивши ТТН №573 від 10.07.2019, суд встановив, що на ній є печатка відповідача та підписи від імені його представника та представника перевізника - водія Бойко Р. В якості замовника перевезення вказано ФОП Паламаря В.В, автомобільний перевізник - Рябеха П.І. Автомобіль НОМЕР_1 , причіп НОМЕР_2 . Підпис та печатка позивача на вказаній ТТН відсутні.
Згідно з ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 25.10.2019 у справі №607/25295/19 про надання тимчасового доступу до речей і документів, СУ ГУНП в Тернопільській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №12019210000000322 від 09.10.2019 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2ст.190 КК України (а.с. 51-52).
З вищевказаної ухвали вбачається:
« 09.10.2019 в СУ ГУНП в Тернопільській області надійшла заява ФОП Паламаря В.В. про те, що у період з січня по липень 2019 року ОСОБА_1 , шляхом обману заволодівав його майном, чим завдав йому значної матеріальної шкоди.
Під час допиту, в якості потерпілого, ОСОБА_2 , показав, що він здійснює підприємницьку діяльність у сфері оптової торгівлі зерном. З грудня 2018 року він, на підставі усної домовленості, залучив до своєї діяльності ОСОБА_1 , в обов'язки якого входило пошук товариств, які здійснюють продаж зернових культур. В подальшому, в період з січня по серпень 2019 року, ОСОБА_1 зловживаючи довірою ОСОБА_2 , заволодів належним йому зерном, яке реалізував невідомим особам. Загальна сума завданих потерпілому збитків становить 995 918, 82 грн.
05.07.2019 між ФОП Паламарем В.В та ТзОВ «Агропродсерв ісінвест» укладено договір поставки №05/07/19-3, предметом якого купівля пшениці.
Згідно показів ОСОБА_2 , організацію перевезення придбаного зерна у ТзОВ «Агропродсерв ісінвест» здійснював Попко В.А. Під час проведення взаємозвірки з ТзОВ «Агропродсервісінвест» ним було встановлено, що Попко В.А. вивіз у невідомому йому напрямку 41,540 тонн зерна.».
Станом на момент розгляду справи № 921/682/21 досудове розслідування у названому кримінальному провадженні не завершено.
При винесенні постанови колегія суддів керувалася таким.
Приписами ст. 11 ЦК України унормовано, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно із ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.
За змістом ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.
Згідно з ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Як передбачено ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні положення містяться в ст.ст. 193, 173 ГК України.
Відповідно до ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу.
Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Як було зазначено вище, на виконання умов договору поставки №05/07/19-3 ФОП Паламар В.В. здійснив перерахування ТзОВ "Агропродсервіс інвест" коштів за товар на загальну суму 1167900 грн.
З матеріалів справи вбачається, що ТзОВ "Агропродсервіс інвест" передало ФОП Паламарю В.В. озиму пшеницю в розмірі 186,98 тон, на суму 953 598,00 грн. За твердженнями позивача непоставленим залишився товар в кількості 41,520 т, вартістю 211 752 грн.
Проте, зі спірної ТТН №573 від 10.07.2019, долученої до матеріалів справи відповідачем, вбачається, що ТзОВ "Агропродсервіс інвест" відвантажило на замовлення ФОП Паламаря В.В. пшеницю в кількості 41,520 т, автомобільним перевізником був ОСОБА_3 , водієм автомобіля з номерним знаком НОМЕР_1 ОСОБА_4 .
Згідно з п. 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Мінтрансу №363 від 14.10.1997 і зареєстрованим в Мінюсті 20.02.1998 р. за № 128/2568 - основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна за встановленою формою.
Верховний Суд у постановах від 10.12.2020 у справі №910/14900/19, 04.11.2019 у справі №905/49/15, 29.11.2019 у справі №914/2267/18, 29.01.2020 у справі №916/922/19 та 25.06.2020 у справі №924/233/18 звернув увагу на те, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару. Такий факт повинен оцінюватися у сукупності з іншими доказами у справі, оскільки вибіркова оцінка доказів не відповідає вимогам процесуального законодавства. У зв'язку з цим, необхідно враховувати, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів. Отже, судам у розгляді справ, у яких необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з'ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірними накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій.
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч. ч. 1 та 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
17.10.2019 набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема, внесено зміни до ГПК України та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" і викладено її у новій редакції, фактично, впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, 23.10.2019 у справі №917/1307/18, 18.11.2019 у справі №902/761/18, 04.12.2019 у справі №917/2101/17 та 25.06.2020 у справі №924/233/18).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
Такий підхід також узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж.К. та інші проти Швеції" суд наголосив, що у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту. Скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні Європейського суду з прав людини від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України", в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
З урахуванням наведеного, оцінюючи надані сторонами докази, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне, поряд зі ст. 79 ГПК України, застосовувати стандарт "balance of probabilities" ("баланс ймовірностей"), за яким факт є доведеним, якщо після оцінки доказів внутрішнє переконання судді каже йому, що факт скоріше був, а ніж не мав місце.
Відтак, господарський апеляційний суд прийшов до висновку, що факт постачання товару за договорами №05/07/19-3 від 05.07.2019 в кількості 41,520 т, вартістю 211 752 грн мав місце, що підтверджується наступними доказами та встановленими обставинами.
Згідно з ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові для відправлення набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки.
Відповідно до ч.1 ст. 532 ЦК України місце виконання зобов'язання встановлюється у договорі.
Відповідно до ч. 2 ст. 664 ЦК України якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
З аналізу цих норм закону випливає, що з моменту здачі товару перевізнику продавець (постачальник) вважається особою, яка виконала свої зобов'язання з передачі товару покупцеві.
Пунктом 2.2 договору №05/07/19-3 сторони погодили, що поставка товару здійснюється протягом строку дії договору відповідно до попередніх замовлень покупця (переданих усно, за допомогою телефонного зв'язку або письмово, в т.ч. переданих за допомогою електронної пошти, факсового зв'язку).
Згідно з п. 2.4 договору поставка товару здійснюється автотранспортом покупця зі складу продавця, що знаходиться за адресою: Тернопільська область, Підволочиський район, м. Скалат, вул. Грушевського, 50.
Відповідно до п. 3.3 договору покупець зобов'язався забезпечити відповідні умови транспортування товару.
Згідно з поясненнями представників сторін та умов договору поставки №05/07/19-3 від 05.07.2019, організацією перевезення товару автотранспортом зі складу відповідача займався виключно позивач у справі, забезпечуючи його.
ТТН в трьох примірниках виписував відповідач як вантажовідправник та передавав їх водію автоперевізника, який підписом засвідчував прийняття товару для перевезення.
Після одержання пшениці від перевізника відмітки на ТТН робив позивач, який виступав одночасно і замовником перевезення і вантажоодержувачем. Один примірник накладної повертався відповідачу.
Окрім того, відповідно до пояснень сторін пшениця по неоспорених ТТН відпускалась відповідачем автоперевізникам за усним повідомленням про них позивача, без оформлення і перевірки документів на підтвердження їх повноважень.
Як вбачається з долучених до матеріалів справи ТТН №560, № 561, №622, №623 автомобільним перевізником товару був ТОВ «Герсон». Згідно ТТН №543 автомобільним перевізником товару був Агро-Вал.
Відтак, з наведеного вбачається, що ФОП Паламар В.В. користувався послугами різних автоперевізників. Однак, позивачем не долучено жодного письмового договору, укладеного з такими автоперевізниками.
Таким чином, доводи скаржника про те, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтвердили факт укладання позивачем договору перевезення з авто перевізником, який зазначений у ТТН №573, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними. Оскільки відсутність в матеріалах справи письмових договорів з іншими автоперевізниками свідчить про те, що перевезення здійснювалися на усних домовленостях.
Окрім того, відсутність у позивача примірника ТТН №573 від 10.07.2019 41,520 т пшениці та його підпису на ній пояснюється, зокрема, його ж заявою, поданою на адресу СУ ГУНП в Тернопільській області, за якою проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №12019210000000322.
Як вбачається з ухвали Тернопільського міськрайонного суду від 25.10.2019 у справі №607/25295/19, під час допиту, в якості потерпілого, ОСОБА_2 дав пояснення, що він здійснює підприємницьку діяльність у сфері оптової торгівлі зерном, організацію перевезення придбаного зерна у ТзОВ «Агропродсерв ісінвест» здійснював ОСОБА_1 . Під час проведення взаємозвірки з ТзОВ «Агропродсервісінвест» ним було встановлено, що Попко В.А. вивіз у невідомому йому напрямку 41,540 тонн зерна.
Відтак, з наведеного вбачається, що залучена ФОП Паламарем В.В. (на підставі усної домовленості) особа до участі в організації перевезень зерна за укладеним з відповідачем договором №05/07/19-3 від 05.07.2019, вивезла у невідомому напрямку 41,540 т пшениці.
Доказів того, що на підставі договору №05/07/19-3 від 05.07.2019 позивачем здійснювалися інші оплати за товар, ніж на суму 1167900,00 грн, матеріали справи не містять.
Окрім того, суд звертає увагу на те, що з наданих сторонами доказів станом на 10.07.2019 (до оформлення спірної ТТН №573 від 10.07.2019 41,520 т пшениці на суму 211 752 грн.), переплата позивача складала 178 648 грн. Після здійснення відповідачем відпуску товару 16.07.2019 року на суму 402 492 грн. і до перерахування позивачем коштів 17.07.2019 та 18.07.2019 року баланс розрахунків взагалі складався на користь відповідача і передоплата не була проведена.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що наявні в матеріалах справи докази переконливо підтверджують факт постачання товару за договорами №05/07/19-3 від 05.07.2019 в кількості 41,520 т, на суму 211 752 грн.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006) та у справі “Трофимчук проти України” (Рішення ЄСПЛ від 28.10.2010), в яких зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі, суд вважає, що сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.
Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарським судом першої інстанції норм права при прийнятті оскаржуваного рішення не знайшло свого підтвердження, в зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення відсутні.
Приписами ст. 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.
Однак, скаржником всупереч вищенаведеним нормам права, не подано доказів, які б підтвердили доводи викладені в апеляційній скарзі та спростували правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Керуючись, ст.ст. 269, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд-
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Паламара Володимира Володимировича залишити без задоволення.
2. Господарського суду Тернопільської області від 12.05.2022 у справі № 921/682/21залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги залишити за скаржником.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбаченні ст.288 ГПК України.
6. Справу повернути до Господарського суду Тернопільської області.
Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.
Повний текст складено 18.11.2022.
Головуючий суддя Н.М. Кравчук
Судді Г.Т. Кордюк
Б.Д. Плотніцький