Справа № 595/637/22Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/817/282/22 Доповідач - ОСОБА_2
Категорія - ч.1 ст.286-1 КК України
16 листопада 2022 р. Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
з участю - прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8 ,
потерпілої - ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора Бучацької окружної прокуратури ОСОБА_10 на вирок Бучацького районного суду від 06 вересня 2022 року, у кримінальному провадженні №12022211130000054,-
Цим вироком затверджено укладену 06 вересня 2022 року між потерпілими ОСОБА_9 , ОСОБА_11 та обвинуваченим ОСОБА_7 угоду про примирення.
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,-
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286-1 КК України та призначено йому узгоджене сторонами кримінального провадження покарання із застосуванням ст.69 КК України у вигляді громадських робіт на строк 240 (двісті сорок) годин, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 (три) роки.
Скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Бучацького районного суду Тернопільської області від 03.05.2022 року на автомобіль марки «VAUXHALL INSIGNIA», реєстраційний номер НОМЕР_1 (реєстрація Великої Британії).
Питання щодо речових доказів та процесуальних витрат вирішено.
Згідно з вироком, 28 квітня 2022 року, приблизно о 20 год. 00 хв., водій ОСОБА_7 , у порушення вимог п. 2.9 (а) Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року зі змінами та доповненнями (далі - ПДР України), перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння (2,26 ‰ (проміле) етилового спирту в крові), керував технічно справним автомобілем марки «VAUXHALL INSIGNIA», р.н. НОМЕР_1 (реєстрація Великої Британії), у якому знаходилися пасажири ОСОБА_9 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , їдучи зі швидкістю 108 км/год проїзною частиною автомобільної дороги сполученням «Соколів Скоморохи» зі сторони с. Соколів у напрямку с. Скоморохи Чортківського району.
Під час руху водій ОСОБА_7 унаслідок алкогольного сп'яніння, не був достатньо уважним та не стежив належно за дорожньою обстановкою, щоб своєчасно реагувати на її зміну та не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху, чим порушив вимоги п. 2.3 (б, д) ПДР України.
Так, під час подальшого руху, на ділянці вказаної автодороги у населеному пункті, що неподалік домогосподарства ОСОБА_13 с. Скоморохи Чортківського району Тернопільської області, водій ОСОБА_7 , керуючи у стані алкогольного сп'яніння технічно справним автомобілем марки «VAUXHALL INSIGNIA», р.н. НОМЕР_1 (реєстрація Великої Британії) зі швидкістю 108 км/год в порушення вимог п.п. 1.5. (дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків), 1.10 (в частині визначення терміну «перешкода для руху» та виконання його вимог), 12.1 (під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним), 12.3 (у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди.), 12.4 (у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.), 12.9 (б) (водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену у пунктах 12.4-12.7 цих Правил), 13.3 (під час обгону, випередження, об'їзду перешкоди чи зустрічного роз'їзду необхідно дотримувати безпечного інтервалу, щоб не створювати небезпеки для дорожнього руху) ПДР України, з моменту виникнення перешкоди для його руху, а саме: появи у полі зору нерухомих квадратних бетонних блоків, що стояли в межах проїзної частини, негайно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу чи безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди, хоча мав для цього технічну можливість, а продовжив рух, внаслідок чого допустив зіткнення лівою частиною керованого транспортного засобу з нерухомими квадратними бетонними блоками, що стояли в межах проїзної частини.
Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди:
-пасажир автомобіля «VAUXHALL INSIGNIA» ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримала тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому лівої стегнової кістки, які за ознакою тривалого (більше 21 день) розладу здоров'я належать до середньої тяжкості тілесного ушкодження;
- пасажир автомобіля «VAUXHALL INSIGNIA» ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , отримала тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому лівої великогомілкової кістки, які за ознакою тривалого (більше 21 день) розладу здоров'я належать до середньої тяжкості тілесного ушкодження.
Порушення водієм ОСОБА_7 вимог п.п. 1.10 (в частині визначення терміну «перешкода для руху» та виконання його вимог), 2.3 (б), 12.1, 12.3, 12.4, 12.9 (б), 13.3 ПДР України перебуває в прямому причинному зв'язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди та спричиненням потерпілим ОСОБА_9 та ОСОБА_11 середньої тяжкості тілесних ушкоджень.
Таким чином, ОСОБА_7 , обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України - порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, що спричинило потерпілим ОСОБА_9 та ОСОБА_11 середньої тяжкості тілесні ушкодження.
В апеляційній скарзі прокурор просить вирок Бучацького районного суду Тернопільської області від 06 вересня 2022 року - скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Свої вимоги мотивує тим, що при затвердженні угоди було допущено істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення.
Крім того вважає, що умови затвердженої оскарженим вироком угоди не відповідають інтересам суспільства та суперечать закону України про кримінальну відповідальність.
Прокурор вказує, що в цьому провадженні угоду було затверджено всупереч його заперечень про невідповідність умов угоди інтересам суспільства. Посилається на вимоги п.19 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №13 від 11 грудня 2015 року, згідно яких у кримінальних правопоушеннях проти безпеки руху основним безпосереднім об'єктом виступають саме публічні інтереси, а тому затвердження угоди в таких справах не допускається.
Також, прокурор стверджує, що суд першої інстанції не врахував вимоги Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за окремі порушення у сфері безпеки дорожнього руху №1231-ІХ від 16.02.2021р. (далі - Закон №1231-ІХ).
Прокурор вважає, що призначення водію узгодженого сторонами угоди основного покарання у виді громадських робіт не відповідає вимогам ст.50 КК України, оскільки в даному випадку обвинувачений у стані алкогольного сп'яніння (2,26 промілє) керував автомобілем з трьома пасажирами у межах населеного пункту зі значною швидкістю (108 км/год). При цьому, прокурор посилається на висновки постанови ККС ВС від 29.052018р. у справі №484/3291/16-к про те, що уникнення особою реального покарання за обставин керування автомобілем у стані алкогольного сп'яніння негативно вплине на сприйняття суспільством необхідності дотримуватися ПДР.
В запереченні на апеляційну скаргу захисник обвинуваченого ОСОБА_7 адвокат ОСОБА_8 просить апеляційну скаргу прокурора відхилити, а вирок Бучацького районного суду від 06 вересня 2022 року залишити без змін. Свої доводи мотивує тим, що судом першої інстанції при постановленні ухвали про затвердження угоди про примирення дотримано усіх вимог процесуального закону, а також з'ясовано у обвинуваченого та потерпілих чи їм зрозумілі права і наслідки укладення та затвердження угоди відповідно до ст.473 та п.1 ч.5 ст.474 КПК України. Крім того, вказує, що обвинувачений ОСОБА_7 та потерпілі ОСОБА_9 і ОСОБА_11 дійшли згоди щодо міри покарання, яке повинен понести обвинувачений за вчинене кримінальне правопорушення передбаченого ч.1 ст.286-1 КК України.
Також адвокат зазначає, що судом було перевірено угоду і встановлено, що її умови не суперечать вимогам КПК та закону України про кримінальну відповідальність, а прокурором не доведено в чому полягає неможливість укладення угоди про примирення та чому її умови суперечать публічним інтересам.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, доводи прокурора, який підтримав апеляційну скаргу з наведених у ній підстав, та думку обвинуваченого, його захисника і потерпілої, які заперечили проти апеляційної скарги і просили залишити вирок без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції з'ясував наступне.
В цьому провадженні вирок постановлено на підставі угоди про примирення, яка укладена між потерпілими і обвинуваченим 06 вересня 2022 року.
Прокурор оскаржив цей вирок з тих підстав, що угоду було затверджено судом у кримінальному провадженні, в якому згідно з ч. 3 ст. 469 КК України вона не може бути укладена.
Перевіривши доводи прокурора, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність апеляційної скарги в цій частині.
Так, згідно з ч. 3 ст. 469 КПК України угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, нетяжких злочинів та у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.
Апеляційна скарга прокурора не містить вказівки на порушення судом першої інстанції вказаної норми кримінального процесуального закону.
Більше того, перевіркою матеріалів провадження встановлено, що суд першої інстанції при затвердженні угоди про примирення дотримався вимог закону, оскільки вчинений ОСОБА_7 злочин згідно положень ч.4 ст.12 КК України є нетяжким, а будь-яких інших умов для затвердження угоди між потерпілим і обвинуваченим ч.3 ст.469 КПК України не містить.
Перевіркою матеріалів провадження в ході апеляційного розгляду встановлено, що суд першої інстанції дотримався усіх вимог процесуального закону щодо порядку здійснення судового провадження на підставі угоди.
Так, перед ухваленням рішення про затвердження угоди суд з'ясував у обвинуваченого, що він цілком розуміє права, передбачені п. 1 ч. 5 ст. 474 КПК України, наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені ст. 473 КПК України, характер обвинувачення та вид покарання, а так само з'ясував у потерпілих, що вони цілком розуміють наслідки затвердження угоди, передбачені ст. 473 КПК України. Також суд перевірив угоду на відповідність вимогам закону і встановив, що її умови не суперечать вимогам кримінального процесуального закону та закону України про кримінальну відповідальність.
Отже, доводи прокурора про неможливість затвердження угоди про примирення та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону в цьому кримінальному провадженні є безпідставними.
Зі змісту апеляційної скарги видно, що окрім підстав для оскарження вироку на підставі угоди про примирення, які передбачені п.3 ч.3 ст.394 КПК України, прокурор для скасування такого вироку навів також інші підстави, з яких він не мав права його оскаржувати в апеляційному порядку, а саме стверджує про невідповідність умов угоди інтересам суспільства і надмірну м'якість визначеного нею основного покарання.
Чинний КПК України, зокрема ст.399, не передбачає відкриття апеляційного провадження чи відмову в його відкритті за окремими частинами доводів апеляційної скарги, а тому апеляційне провадження було відкрито за апеляційною скаргою прокурора, що містить доводи як про затвердження судом угоди у кримінальному провадженні, в якому вона не може бути укладена, так і інші доводи, на підставі яких прокурор не вправі був оскаржувати вирок в цьому провадженні.
Однак, виходячи з положень ч.6 ст.9, ст.394 КПК України апеляційний суд вважає неможливим скасування оскарженого вироку з підстав, які не передбачені п.3 ч.3 ст.394 КПК України.
Крім наведеної процесуальної перешкоди для задоволення апеляційної скарги прокурора в частині доводів про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення, апеляційний суд вважає неможливим задоволення апеляційних вимог прокурора також і через те, що такі його доводи є необґрунтованими.
При цьому апеляційний суд враховує, що згідно положень ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Так, зі змісту апеляційної скарги видно, що прокурор не заперечує встановлених обставин вчинення кримінального правопорушення, кваліфікацію дій обвинуваченого та наявність в даному випадку визначених угодою і врахованих судом першої інстанції обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченого, а саме: щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування завданих збитків, надання допомоги потерпілим після вчинення злочину та в подальшому на медичну допомогу і лікування.
Зі змісту апеляційної скарги видно, що прокурор не заперечує правильність застосування ст.69 КК України при призначенні основного покарання за ч. 1 ст. 286-1 КК України і не оспорює вирок з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність (ст.413 КПК України), а підставою для скасування вироку, окрім істотного порушення вимог КПК, вказує лише невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення.
При цьому, прокурор вважає таким, що не відповідає суспільним інтересам та закону України про кримінальну відповідальність лише призначене ОСОБА_7 основне покарання у виді громадських робіт на строк 240 (двісті сорок) годин.
Невідповідність такого покарання суспільним інтересам прокурор обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не врахував положення Закону №1231-ІХ і мету його прийняття законодавцем - створення безпечних умов для учасників дорожнього руху, збереження життя і здоров'я громадян, підвищення ефективності впливу на дисципліну учасників дорожнього руху з чітким визначенням правових санкцій за вчинені правопорушення.
Колегія суддів повністю погоджується, що Закон №1231-ІХ був прийнятий законодавцем саме з такою метою.
Однак, зі змісту цього Закону видно, що внесені ним зміни до Кримінального кодексу України не передбачали заборони застосування ст.69 КК України у справах щодо порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Також, санкція ч.1 ст.286-1 КК України визначена Законом №1231-ІХ в такому розмірі, який згідно ст.12 КК відносить її до категорії нетяжких злочинів. При цьому, вказаний Закон не вніс зміни і не передбачив жодних обмежень щодо можливості укладення угоди про примирення у кримінальному провадженні за ч.1 ст.286-1 КК України.
Крім того, Законом №1231-ІХ не було змінено положення ст.475 КПК України і не передбачено повноваження суду призначати інше покарання ніж узгоджене сторонами угоди.
За змістом ст.1 КПК України та ст.75 Конституції України Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Зміни до кримінального процесуального законодавства України можуть вноситися виключно законами України, а єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.
Оскільки законодавець при прийнятті Закону №1231-ІХ не передбачив жодних заборон чи обмежень на застосування ст.69 КК України та укладення угод у кримінальних провадженнях за ч.1 ст.286-1 КК України, то доводи прокурора про невідповідність оскарженого вироку в цій частині суспільним інтересам є безпідставними.
Прокурор не конкретизує в чому на його думку полягає невідповідність умов затвердженої судом угоди суспільному (публічному) інтересу в даному конкретному випадку і чому в цьому кримінальному провадженні приватні інтереси обвинуваченого ОСОБА_7 і потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_11 , які уклали між собою угоду про примирення, суперечать публічним інтересам.
Перевіркою матеріалів провадження встановлено, що згідно висунутого ОСОБА_7 обвинувачення внаслідок його дій, в тому числі за тих обставин, які описані в апеляційній скарзі прокурора (місце події, швидкість руху, наявність пасажирів, стан алкогольного сп'яніння) було завдано шкоду лише потерпілим ОСОБА_9 та ОСОБА_11 .
Та обставина, що безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого ч.1 ст.286-1 КК України, є суспільні відносини, які забезпечують безпеку дорожнього руху та експлуатацію транспорту, сама по собі не є підставою для висновку про те, що в будь-якому випадку угода про примирення між потерпілим та обвинуваченими не відповідає інтересам суспільства.
Також, перевіркою матеріалів справи під час апеляційного розгляду встановлено, що узгоджене сторонами угоди покарання за видом та розміром не суперечить вимогам cт.ст. 50, 65, 66, 67, 69 КК України.
Так, обвинувачений ОСОБА_7 і потерпілі ОСОБА_9 та ОСОБА_11 дійшли згоди щодо покарання за ч. 1 ст. 286-1 КК України у виді громадських робіт на строк 240 (двісті сорок) годин, з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки.
При узгодженні покарання сторонами було враховано те, що ОСОБА_7 повністю визнав свою вину, щиро розкаявся та активно сприяв розкриттю злочину; добровільно відшкодував завдані збитки; надав допомогу потерпілим після вчинення злочину та матеріальну допомогу на проведення медичного огляду та лікування; позитивну характеристику з місця проживання та місця колишньої роботи; на його утриманні знаходяться двоє малолітніх дітей.
Таким чином, зважаючи на декількох обставини, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, призначене ОСОБА_7 покарання із застосуванням ст. 69 КК відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості та індивідуалізації покарання, є обґрунтованим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.
Наведене в апеляційній скарзі прокурора посилання на висновки постанови ККС ВС від 29.052018р. у справі №484/3291/16-к є неналежними і не спростовують правильність призначення визначеного угодою покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , оскільки оскарженим вироком йому призначено основне і додаткове покарання, які він має відбувати реально.
З урахуванням наведеного і того, що додатковим покаранням ОСОБА_7 позбавлений права керування транспортними засобами строком на три роки, апеляційний суд приходить до висновку про безпідставність твердження прокурора, що такі покарання не будуть достатніми для запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як ним, так і іншими особами.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає безпідставними та необґрунтованими доводи апеляційної скарги прокурора про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону і приходить до висновку, що зміст угоди про примирення між потерпілими ОСОБА_9 , ОСОБА_11 та обвинуваченим ОСОБА_7 , затвердженої вироком суду першої інстанції у цьому кримінальному провадженні за ч. 1 ст. 286-1 КК України, не суперечить інтересам суспільства.
Наявність гіпотетичної шкоди суспільним інтересам, не конкретизованої в пред'явленому особі обвинуваченні, не може бути перешкодою для вирішення питання про укладення у кримінальному провадженні угоди про примирення між потерпілим та обвинуваченим.
Отже, судом першої інстанції було дотримано вимог кримінального процесуального та кримінального закону, в тому числі положень ст.ст. 474,475 КПК України, ст.50 КК України.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора Бучацької окружної прокуратури ОСОБА_10 задоволенню не підлягає, оскільки підстав для скасування оскарженого вироку та призначення нового розгляду цього кримінального провадження в суді першої інстанції не встановлено.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст.9,404,405,407,419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора Бучацької окружної прокуратури ОСОБА_10 залишити без задоволення, а вирок Бучацького районного суду Тернопільської області від 06 вересня 2022 року - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий
Судді