Справа № 278/3253/21
10 листопада 2022 року м. Житомир
Житомирський районний суд Житомирської області у складі головуючого судді Дубовік О. М., за участю секретаря судового засідання Мороз К. Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -
Позивач звернувся до суду із позовною заявою, в якій зазначив, що є власником квартири АДРЕСА_1 , в якому зареєстрований відповідач, але не проживає у ній. Факт реєстрації місця проживання відповідача у згаданому житловому приміщенні перешкоджає позивачу реалізувати її право власності на квартиру, яке включає в себе право розпорядження майном. Також позивач вимушений сплачувати за відповідача вартість комунальних послуг, якими останній фактично не користується. Крім того, реєстрація відповідача, який фактично не проживає у вказаному житловому приміщенні, заважає позивачу отримати субсидією та пільги по оплаті комунальних послуг.
У зв'язку з наведеним, просить суд позбавити відповідача права користування квартирою АДРЕСА_1 .
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 04.10.2021 року справа була розподілена судді Житомирського районного суду Житомирської області Татуйко Є. О. (а.с. 25).
Ухвалою суду від 12.10.2021 року суддею Татуйко Є. О. було відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с. 29-30).
03.11.2021 року відповідачем подано відзив (а.с. 32-36), у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем вже подавався аналогічний позов, який був задоволений рішенням Житомирського районного суду під головуванням судді Грубіяна Є. О. від 05.02.2020 року (а.с. 47), яке було скасоване постановою Житомирського апеляційного суду від 22.06.2022 року (а.с. 48), відтак позов є безпідставним.
Ухвалою суду від 08.12.2021 року (а.с. 54-55) закрито провадження у справі.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 23.02.2022 року, вище зазначену ухвалу скасовано; справу направлено до суду першої інстанції для продовження її розгляду по суті (а.с. 93-95).
28.03.2022 року справу передано судді Татуйко Є. О., що підтверджується протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду (а.с. 98).
Ухвалою суду від 15.04.2022 року (а.с. 100) заяву про самовідвід судді задоволено; відведено суддю Татуйка Є. О. від розгляду даної справи на підставі положень ч. 2 ст. 36 ЦПК України.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 20.04.2022 року справа була розподілена судді Житомирського районного суду Житомирської області Дубовік О. М. (а.с. 102).
Ухвалою суду від 25.04.2022 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (а.с. 103).
01.08.2022 року відповідачем подано відзив на позовну заяву (а.с. 126-132); просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі за безпідставністю.
10.11.2022 року відповідачем подано письмові пояснення, у яких заперечує проти наведених позивачем обставин та правових підстав позову; просить у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі (а.с. 150-152).
У судовому засіданні позивач просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Пояснив, що після покупки квартири він особисто прописав відповідача, однак останній фактично не проживав у ній; проживав у баби. Повідомив, що домовленності щодо фактичного проживання між сторонами не було, біла домовленість лише щодо реєстрації відповідача у вказаній квартирі. Вказав, що наразі хоче продати квартиру, оскільки має намір переїхати жити у м. Житомир.
Відповідач категорично заперечував з приводу задоволення позовних вимог. Зазначив, що дійсно зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , однак фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 , та ніколи фактично не проживав за місцем реєстрації.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.
На підставі договору купівлі-продажу від 07.08.2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтпком В. Я., зареєстрованого в реєстрі за № 9638/41 (а.с. 4-7) ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 .
Відповідно до довідки Виконавчого комітету Тетерівської сільської ради Житомирського району Житомирської області № 1085 від 27.09.2021 року ОСОБА_2 зареєстрований у спірній квартирі, але фактично у ній не проживає (а.с. 17).
Згідно акту обстеження матеріально-побутових умов від 16.02.2021 року № 256 (а.с. 18) ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 не проживає з 2013 року.
Зазначене також підтверджується актом комісії Виконавчого комітету Тетерівської сільської ради Житомирського району Житомирської області (а.с. 21).
З акту від 30.09.2021 року вбачається, що ОСОБА_2 не проживає за адресою: АДРЕСА_2 , з 01.06.2021 року по 30.09.2021 року (а.с. 19).
Відповідно до положень ст. ст. 55, 124 Конституції України, ст. 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. 1 ст. 316 ЦК України).
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України).
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч. 1 ст. 319 ЦК України).
Частиною 1 ст. 383 ЦК України передбачене право власника житлового будинку, квартири використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Відповідно до ст. 150 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України).
Частиною 2 статті 405 ЦК України визначено, що член сім'ї власника житла втрачає право користування даним житлом у випадку відсутності члена сім'ї без поважних причин більш ніж один рік, якщо інше не встановлено угодою між ним та власником житла або законом.
У постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі N 6-2931цс16, від 29 листопада 2017 року у справі N 753/481/15-ц (провадження N 6-13113цс16), від 09 жовтня 2019 року у справі N 695/2427/16-ц, (провадження N 61-29520св18), від 09 жовтня 2019 року у справі N 523/12186/13-ц (провадження N 61-17372св18) зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не належать до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідачем в обґрунтування своїх доводів не надано належних та допустимих доказів того, що він намагався як проживати, так і вселитись у спірну квартиру до цього часу; не надано доказів, що відповідач не живе у спірній квартирі з причин того, що позивачем чиняться перешкоди.
Доводи відповідача з приводу того, що даний спір вже розглядався в судовому порядку не знайшли свого підтвердження, оскільки позовні вимоги у позові, що розглядався в межах справи №278/3281/19 під головуванням судді Грубіяна Є. О. стосувались іншого періоду фактичного не проживання ОСОБА_2 у спірній квартирі, ніж періоду, мова про який іде у даній справі.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що тривале не проживання відповідача, який не пов'язаний спільним побутом з позивачем, у належній останньому квартирі, має істотне значення, оскільки створює перешкоди позивачу у здійсненні права користування та розпоряджання майном, у зв'язку з чим, дослідивши питання дотримання балансу між захистом права власності позивача та захистом права відповідача на користування квартирою, вважає за потрібне визнати останнього таким, що втратив право користування належною позивачу квартирою АДРЕСА_1 .
Оскільки позивачем не ставилось питання щодо розподілу судових витрат, суд його не вирішує.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 12, 13, 76-83, 89 ЦПК, ст. 391, ч. 2 ст. 406 ЦК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано 15.11.2022 року.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 .
Суддя О. М. Дубовік