Іменем України
17 листопада 2022 року
м. Валки
справа № 638/6835/21
провадження № 22-ц/818/3646/22
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.
суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.
учасники справи:
позивач - Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі»
відповідач - ОСОБА_1
розглянувши у порядку ст. 369 ЦПК України в м. Валки без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 07 грудня 2021 року, у складі судді Штих Т.В.,-
У травні 2021 року Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання у розмірі 195 287,01 грн за період з 01.03.2012 року по 31.03.2021 року, а також просило стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 3781,14 грн, інфляційні витрати у розмірі 8504,38 грн; та вирішити питання щодо судових витрат.
Заочним рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова від 07 грудня 2021 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» заборгованість за послуги з теплопостачання за період 01 березня 2012 року по 31 березня 2021 року у розмірі 195 287,01 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» інфляційні витрати в розмірі 8504,38 грн, три відсотки річних в розмірі 3781,14 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» судові витрати у розмірі 2270,00 грн.
Ухвалою Дзержинського районного суду м.Харкова від 22 грудня 2021 року виправлено описку в рішенні Дзержинського районного суду м. Харкова від 07.12.2021 року та перший абзац резолютивної частини викладено в наступній редакції: «Позов комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання - задовольнити».
Ухвалою Дзержинського районного суду м.Харкова від 13 липня 2022 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати заочне рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; вказує, що судом не прийнято до уваги відзив на позовну заяву з обґрунтуванням заперечень по суті позовних вимог та клопотанням про застосування строків позовної давності і внаслідок чого помилково ухвалено рішення при заочному розгляді справи. Зазначає, що нарахування, викладені позивачем по справі не мають під собою правового підґрунтя, а саме : ні в позовній заяві, ні в зазначеному додатку не вказано, за якими показниками проводилось нарахування, яким є порядок принцип нарахування заборгованості за якими проводився розрахунок заборгованості чи нарахувань, не наводився. Отже, позовні вимоги вважає не обґрунтованими належними та допустимими доказами, а тому вони не підлягають задоволенню. Вказує, що позивачем не враховані дні та періоди, в які позивачем фактично не надавалися послуги з теплопостачання, однак ці періоди включені до суми розрахунку, як заборгованість. Також судом першої інстанції помилково не прийнято до уваги її позиції щодо застосування строку позовної давності, які неодноразово надавалися суду у вигляді клопотань по справі. На підставі вищевикладеного просить скасувати заочне рішення суду в повному обсязі.
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що належним чином повідомлений відповідач не з'явився в судове засідання, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив. При цьому за період з 01.03.2012 року до 31.03.2021 року відповідачка не сплачувала за опалення, даний факт підтверджено наданим розрахунком, що є підставою для стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 195 287,01 грн.
Проте такі висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Матеріали справи свідчать про те, що у травні 2021 року КП « Харківські теплові мережі» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання .
Ухвалою судді Дзержинського районного суду м.Харкова від 24 травня 2021 року відкрито провадження у справі. Визначено, що справа буде розглядатися в порядку спрощеного позовного провадження (а.с.13). Справу призначено до розгляду на 06.07.2021 року.
Ухвалу про відкриття провадження та судову повістку на 06.07.2021 року відповідачка отримала 30.08.2021 року (а.с.18).
Відповідно до ч.1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
З матеріалів справи вбачається, що 06.09.2021 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву від ОСОБА_1 з підтвердженням направлення останнього на адресу позивача (а.с.19-24).
Оскільки, як вбачається з матеріалів справи відповідачкою подано до суду відзив на позовну заяву і судом першої інстанції його прийнято, доказів щодо залишення відзиву без розгляду або повернення його відповідачці, матеріали справи не містять, у суду першої інстанції не було підстав для ухвалення заочного рішення.
Відповідно до п.п. 1,4 ч.1, ч.2 статті 376 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги відповідача щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права та помилкового постановлення заочного рішення. У зв'язку з чим, рішення суду підлягає скасуванню на підставі ст. 376 ЦПК України, з ухваленням нового рішення по суті позовних вимог.
Судовим розглядом встановлено, що з 16.07.2008 року ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Викладене підтверджується довідкою з місця проживання про склад сім'ї від 02.04.2021 року (а.с. 3).
За період з 01.03.2012 року по 31.03.2021 року за адресою: АДРЕСА_1 , утворилася заборгованість за надані КП «Харківські теплові мережі» послуги в розмірі 195 287,01 грн, що підтверджено відомістю нарахування та оплат за теплову енергію з урахуванням періоду платежу ( а.с. 4-6).
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, на час виникнення спірної заборгованості регулювалися Законом України № 1875-ІV від 24.06.2004 «Про житлово-комунальні послуги» (надалі Закон №1875-ІV), що діяв на час виникнення спірних правовідносин.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 13 Закону №1875-ІV, залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються, зокрема, на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньо - будинкових систем), газопостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).
Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону № 1875-ІV передбачене право споживача вчасно одержувати якісні житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та згідно з умовами договору на надання таких послуг. Водночас відповідно до пункту 5 частини третьої статті 20 цього Закону такому праву прямо відповідає обов'язок споживача оплачувати надані йому житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
За визначенням, наданим у пункті першому статті 1 вказаного Закону, житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Статтею 526 ЦК України визначені загальні умови виконання зобов'язання, зокрема, зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов'язань.
Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.
Таким чином, правовідношення, у якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто у якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.
З огляду на викладене правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, у якому, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.
Отже, виходячи з юридичної природи спірних правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
За відсутності оформлених договірних відносин, але у разі існування прострочення виконання грошового зобов'язання зі сплати отриманих житлово-комунальних послуг боржник несе відповідальність, передбачену частиною другою статті 625 ЦК України.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 має заборгованість перед КП «Харківські теплові мережі» за сплату комунальних послуг. Тому судова колегія вважає, що вимоги КП «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги підлягає задоволенню.
Разом з тим, у відзиві на позовну заяву, у заяві про перегляд заочного рішення та в апеляційній скарзі ОСОБА_1 неодноразово ставила питання про застосування до позову КП «Харківські теплові мережі» наслідків спливу строків позовної давності. Посилалась на те, що з позовною заявою КП «Харківські теплові мережі» звернулося у травні 2021 року, а заборгованість з неї позивач просить стягнути за період з березня 2012 року по березень 2021 року.
Відповідно до частини першої статті 256 ЦК України позовною давністю є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з частиною першою статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Стаття 261 ЦК України передбачає, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення рішення (стаття 267 ЦК України).
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Створення учасникам справи рівних можливостей у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, складовими яких є закріплені у цивільному процесуальному законодавстві принципи рівності і змагальності сторін.
Судовою колегіє установлено, що ОСОБА_1 заявляла про застосування наслідків спливу строків позовної давності у відзиві на позовну заяву від 06.09.2021 року(а.с. 19-24) та у заяві про перегляд заочного рішення від 28.12.2021 року (а.с. 42-49). Зазначене питання не було розглянуто судом першої інстнації а ні при ухваленні судового рішення, а ні при вирішенні питання про перегляд заочного рішення. Тому заявлене відповідачем клопотання про застосування наслідків спливу строків позовної давності, викладене в апеляційній скарзі, підлягає розгляду Харківським апеляційним судом під час апеляційного перегляду справи.
Матеріалами справи підтверджено, що в поданому позові КП «Харківські теплові мережі» просить стягнути ОСОБА_1 заборгованість за надані послуги за період з березня 2012 року по березень 2021 року (а.с. 2). КП «Харківські теплові мережі» було обізнано про існування свого порушеного права на отримання сплати за надані послуги, з березня 2012 року, оскільки згідно з відомістю нарахувань та оплат сплата за надані позивачем послуги за адресою: АДРЕСА_1 з травня 2012 року споживачами не проводилася (а.с. 4-5). Але з позовом КП «Харківські теплові мережі» звернулося лише у травні 2021 року, тобто з пропуском строку позовної давності відносно окремих платежів. Тому в задоволенні вимог про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за період з березня 2012 року по травень 2018 року належить відмовити. Стягненню підлягає лише сума заборгованості за період з 01.05.2018 року по 31.03.2021 року. Згідно з наданою КП «Харківські теплові мережі» відомістю нарахувань та оплат, заборгованість споживачів за надані позивачем послуги за вказаний період складає 96 426,36 грн.
Також підлягає відповідному зменшенню сума трьох відсотків річних та інфляційних витрат за період з 01.05.2018 року по 31.03.2021 року. А саме, інфляційні втрати складуть 7 759,29 грн, три відсотки річних - 3 448,00 грн (а.с. 6).
З огляду на викладене, судова колегія вважає необхідним апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, заочне рішення - скасувати та ухвалити нову постанову, якою стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за надані КП «Харківські теплові мережі» послуги за період з 01.05.2018 року по 31.03.2021 року в розмірі 96 426,36 грн, три відсотки річних в розмірі 3 448,00 грн та інфляційні втрати в розмірі 7 759,29 грн, а всього 107 633,65 грн. В задоволенні позову КП «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги за період з березня 2012 року по квітень 2018 року, трьох відсотків річних та інфляційних витрат за квітень 2018 року слід відмовити.
Щодо посилання ОСОБА_1 , що КП «ХТМ» не наведено на підставі чого зроблений відповідний розрахунок заборгованості за сплату наданих послуг, судова колегія зазначає наступне.
Відповідно до вимог частин 1, 2 статті 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Розмір плати за комунальні послуги розраховується, виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. У разі наявності засобів обліку оплата комунальних послуг здійснюється виключно на підставі їх показників на кінець розрахункового періоду згідно з умовами договору, крім випадків, передбачених законодавством.
Правочином відповідно до ч. 1 ст.202 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності правочину встановлена ст. 204 ЦК України).
Проте поки неправильність розрахунку тарифів не визнана КП «Харківські теплові мережі» або їх недійсність не встановлена судом, суд зобов'язаний виходити із правомірності розміру тарифів, покладених в основу розрахунку заборгованості споживача за отримані послуги теплопостачання. Тому колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про неналежність розрахунку заборгованості ОСОБА_1 перед КП «Харківські теплові мережі» за надані послуги.
Частиною 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Виходячи з вищевикладеного судова колегія приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням того, що позовні вимоги КП «Харківські теплові мережі» підлягають частковому задоволенню, а саме: на 51,12 % (з 210 535,85 грн на 107 633,65 грн), з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подачу позовної заяви у розмірі 1 514,85 грн (51,12% від 2 963,32 грн).
Проте апеляційна скарга відповідача також підлягає частковому задоволенню, а саме: на 48,88 %, тому з КП «Харківські теплові мережі» підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2 172,72 грн (48,88% від 4 445,00 грн).
Згідно ч.10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Таким чином з КП «Харківські теплові мережі» на користь ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір у розмірі 657,87 грн (2 172,72 грн -1 514,85 грн).
Керуючись ст. 367, 369, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Заочне рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 07 грудня 2021 року скасувати, та ухвалити нове рішення.
Позов Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь комунального підприємства «Харківські теплові мережі» (р/р НОМЕР_1 в ФХОУ АТ «Ощадбанк» м. Харків, МФО 351823, Код ЄДРПОУ 31557119) заборгованість за послуги з теплопостачання за період з 01.05.2018 року по 31.03.2021 року у розмірі 96 426,36 грн, три відсотки річних в розмірі 3 448,00 грн та інфляційні втрати в розмірі 7 759,29 грн, а всього 107 633,65 грн(сто сім тисяч шістсот тридцять три грн 65 коп.).
В задоволенні позову Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за період з 1 березня 2012 року по 30 квітня 2018 року, трьох відсотків річних та інфляційних витрат за квітень 2018 року відмовити.
Стягнути з комунального підприємства «Харківські теплові мережі» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 657,87 грн (шістсот п'ятдесят сім грн 87 коп.).
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і підлягає оскарженню в касаційному порядку у випадках, встановлених частиною третьою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: Н.П. Пилипчук
О.Ю. Тичкова