04 серпня 2010 р. № 21/86
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді:Губенко Н.М.,
суддів:Барицької Т.Л.,
Жукової Л.В.,
розглянувши касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Фудс" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Діксі Лі-України"
на рішення господарського суду міста Києва від 03.12.2009
та на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 17.05.2010
у справі№ 21/86
за позовом1. Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_4;
2. Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_5;
доТовариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Фудс"
пророзірвання договору оренди нежитлового приміщення від 12.09.2007 року №01 та виселення
в судовому засіданні взяли участь представники:
- позивача 1 повідомлений, але не з'явився;
- позивача 2 ОСОБА_6(дов. №3155 від 29.07.2010);
- відповідача повідомлений, але не з'явився;
- ТОВ "Діксі Лі-України" повідомлений, але не з'явився;
Розпорядженням в.о. Голови Вищого господарського суду України від 29.07.2010 змінено склад колегії суддів для розгляду даної справи та сформовано наступний склад суддів: головуючий суддя -Губенко Н.М., судді Барицька Т.Л., Жукова Л.В.
Встановив:
Рішенням господарського суду міста Києва від 03.12.2009 у справі №21/86 (суддя Шевченко Е.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2010 (судді: Корсак В.А., Авдеєв П.В., Коршун Н.М.), задоволений позов Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_4 (надалі позивач 1) та Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_5 (надалі позивач 2) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Фудс" (надалі відповідач/скаржник); за рішенням розірвано договір оренди нежилого приміщення №01 від 12.09.2007, укладений між позивачами 1, 2 та відповідачем; виселено відповідача з орендованого за вказаним договором нежилого приміщення: групи приміщень №39, площею 180,6 кв.м., розташованих по вул. Горького 47 у м. Києві.
До Вищого господарського суду України з касаційними скаргами на прийняті у даній справі судові рішення звернулися відповідач та Товариство з обмеженою відповідальністю "Діксі Лі-України" (надалі ТОВ "Діксі-Лі-Україна") в порядку ст. 107 ГПК України, як особа, яка не приймала участі у даній справі, проте, стверджує, що прийнятими у даній справі судовими рішеннями порушуються її права. Підстави касаційних скарг зводяться до порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття невірних судових рішень.
До початку судового засідання від відповідача у справі надійшло клопотання (телеграма) про відкладення розгляду справи, яке за результатами розгляду було відхилено судовою колегією за відсутності підстав для його задоволення.
Учасники судового процесу належним чином повідомлялися про час та місце розгляду даної справи згідно з вимогами Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.2002 № 75, проте позивач 1, відповідач та ТОВ "Діксі-Лі-України" не скористалися своїм правом бути присутніми у судовому засіданні.
Оскільки ухвалами Вищого господарського суду України від 06.07.2010 явка учасників судового процесу обов'язковою не визнавалася, додаткові документи від них не витребовувалися, з врахуванням особливостей розгляду скарги судом касаційної інстанції, передбачених ст. 1117 ГПК України, колегія суддів вважає, що неявка представників вищевказаних осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами відповідно до ст.ст. 75, 1115 ГПК України та не є підставою для відкладення розгляду справи.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України встановила наступне.
Предметом даного спору є вимоги позивачів 1 та 2 про - розірвання договору оренди нежитлового приміщення №01, укладеного 12.09.2007 між ними та відповідачем, відповідно до умов якого позивачі 1 та 2 передали в оренду відповідачу нежилі приміщення групи приміщень №39, площею 180,6 кв.м., розташованих за адресою: вул. Горького, 47, м. Київ, а відповідач, відповідно, прийняв у тимчасове оплатне користування вказані приміщення (надалі спірне майно) та про - виселення відповідача із спірного майна.
Підставами позову є порушення відповідачем умов договору в частині здійснення орендних платежів, а саме: несплата орендної плати за період з травня 2008 року по липень 2009 року. Позов обґрунтований ст. 651 ЦК України та ст. 188 ГК України.
За результатами розгляду даної справи суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, прийшов до висновку про обґрунтованість та правомірність заявлених позивачами позовних вимог. При цьому, суди керувалися ст.ст. 651, 782 ЦК України, ст. 188 ГК України.
Вищий господарський суд України погоджується із прийнятими у даній справі судовими рішеннями з огляду на таке.
Згідно зі ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (ст. 654 ЦК України).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що укладеним між сторонами договором оренди передбачено, що зміни умов цього договору допускаються за угодами сторін, оформленими письмово і підписаними уповноваженими особами (п. 6.1.); за вимогою орендодавця цей договір може бути достроково розірваний у випадках, передбачених чинним законодавством України, при цьому орендодавець зобов'язаний письмово повідомити орендаря за три місяці про таке розірвання договору (п. 6.2.).
Чинне цивільне законодавство надає право орендодавцю (наймодавцю) вимагати дострокового розірвання в односторонньому порядку договору оренди у разі несплати орендарем (наймачем) орендних платежів протягом 3 місяців (ч. 1 ст. 782 ЦК України); в той же час, частина друга вказаної норми встановлює, що договір оренди вважається розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.
Отже, умови договору оренди, що регулюють право орендодавця на розірвання договору оренди кореспондуються із вказаною нормою, яка чітко встановлює момент, з якого договір оренди вважається розірваним в односторонньому порядку на вимогу орендодавця, а саме: з моменту отримання орендарем повідомлення орендодавця про відмову від договору.
Однак, суди попередніх інстанцій, встановивши, що позивачами не надано доказів вручення відповідачу листа від 24.04.2009 №090424/1 про відмову від договору у зв'язку з несплатою відповідачем орендної плати протягом більше року (з травня 2008 року по липень 2009 року), а лише сам вказаний лист та докази його направлення відповідачу, правомірно не застосували вказану норму цивільного права (ст. 782 ЦК України), яка надає право наймодавцю на односторонню відмову від договору, що виключає необхідність звернення до суду з відповідною вимогою, а застосували до даних правовідносин норми ст. 651 ЦК України та ст. 188 ГК України, приписами яких врегульовано підстави для зміни або розірвання договору в судовому порядку, а також порядок розірвання договору.
Так, відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договорів допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором. Договір може бути розірваний або змінений за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Статтею 188 Господарського кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
За встановлених судами попередніх інстанцій обставин, а саме: ? порушення відповідачем умов договору оренди в частині здійснення орендних платежів, ? направлення позивачами відповідачу листа про розірвання договору оренди у зв'язку з несплатою останнім орендної плати, ? відсутність будь-яких доказів з боку відповідача на спростування доводів позивачів, якими останні обґрунтовують свої позовні вимоги, є правомірним висновок судів попередніх інстанцій про обґрунтованість вимог позивачів в частині розірвання укладеного між ними та відповідачем договору оренди №01, так само як і висновок судів про виселення відповідача із займаних ним спірних приміщень, з огляду на таке.
Частина 1 статті 67 Господарського кодексу України встановлює, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.
Стаття 785 ЦК України встановлює, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Відповідно до ч. 2 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
Отже, оскільки договір оренди, укладений між позивачами і відповідачем є розірваним, то, відповідно, і перебування відповідача у спірному приміщенні, що є предметом розірваного договору оренди, є безпідставним, а тому вимога позивачів про виселення відповідача у даному випадку є обґрунтованою, та правомірно задоволена судами попередніх інстанцій.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга відповідача у справі не підлягає задоволенню, оскільки суди попередніх інстанцій правильно встановили взаємовідносини сторін, що склалися на підставі укладеного між ними договору, достовірного встановили обставини справи, вірно застосували норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим у суду касаційної інстанції відсутні підстави для скасування прийнятих у даній справі судових рішень.
Доводи касаційної скарги відповідача зводяться до неповного встановлення судами обставин справи, а тому, в силу повноважень суду касаційної інстанції, залишаються без розгляду.
Стосовно ж поданої ТОВ "Діксі-Лі-України" касаційної скарги, суд касаційної інстанції зазначає.
Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України "Про судоустрій України" (чинного на час прийняття судових рішень) усім суб'єктам правовідносин гарантується захист їх прав, свобод і законних інтересів незалежним і неупередженим судом, утвореним відповідно до закону.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.
Зазначена конституційна норма конкретизована законодавцем і в статті 12 Закону України "Про судоустрій України", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи у випадку і порядку, передбачених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення.
Крім того, в п.п. 8, 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 №8 "Про незалежність судової влади" встановлено, що звернення до суду здійснюється у формі, порядку, випадках та особами, передбаченими процесуальним законом; звернення у справах інших осіб у всіх випадках, а учасників процесу -поза випадками, передбаченими процесуальним законом, розгляду судами не підлягають; оскарження судових рішень допускається у випадках, порядку та з підстав, визначених законом.
Відповідно до статті 107 ГПК України сторони у справі мають право подати касаційну скаргу, а прокурор касаційне подання на рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, та постанову апеляційного суду. Касаційну скаргу мають право подати також особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав та обов'язків.
Крім того, рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов'язків цієї особи, тобто коли в рішенні суду безпосередньо розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо: в описовій чи мотивувальній частині рішення наведені висновки або судження суду про права та обов'язки цієї особи.
Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 02.09.2008 у справі №23/293.
Проте, із оскаржуваних судових рішень не вбачається, що судами попередніх інстанцій прийнято судові рішення, що порушують права та обов'язки ТОВ "Діксі-Лі-України", адже в оскаржуваних ним судових рішеннях відсутня згадка про вказане товариство; в судових рішеннях відсутні будь-які висновки або судження суду стосовно прав чи обов'язків ТОВ "Діксі-Лі-України"; господарські суди не зобов'язували вказане товариство вчинити будь-які юридично значимі дії.
Оскільки ТОВ "Діксі-Лі-України" відповідно до ст. 33 ГПК України не довело, що прийняті у даній справі судові рішення у справі №21/86 зачіпають його права та обов'язки, у колегії суддів Вищого господарського суду України відсутні підстави для задоволення поданої ним касаційної скарги, в зв'язку з чим касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Діксі-Лі-України" у даній справі підлягає припиненню (такої правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 07.07.2009 у справі №01/65-88).
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Фудс" залишити без задоволення.
Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Діксі-Лі-України" припинити.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2010 та рішення господарського суду міста Києва від 03.12.2009 у справі №21/86 залишити без змін.
Головуючий суддя Н.М. Губенко
Судді: Т.Л. Барицька
Л.В. Жукова