10 серпня 2010 р. № 20/18-10
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючогоПершикова Є.В.,
суддів:Кривди Д.С.,
Уліцького А.М.
розглянувши касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровськпромбуд"
на постановувід 03.06.10 Дніпропетровського апеляційного господарського суду
та на рішеннявід 01.04.10
у справі№20/18-10
господарського судуДніпропетровської області
за позовомДніпропетровського міжрайонного природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради
доТовариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровськпромбуд"
провнесення змін до договору оренди земельної ділянки
за участю представників сторін
від позивача:у засідання не прибули
від відповідача:Дика Н.В., дов.
від ГПУ:Рудак О.В., посв.
Дніпропетровський міжрайонний природоохоронний прокурор звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровськпромбуд" (правонаступник Відкритого акціонерного товариства транспортного будівництва "Дніпротрансбуд") про внесення змін до п. 3.2 укладеного між позивачем і відповідачем договору оренди земельної ділянки від 22.05.03, зареєстрованого 06.06.03 за №3581, та викладення його в наступній редакції: "Орендна плата за користування земельною ділянкою встановлюється відповідно до Закону України "Про оренду землі" та не може бути меншою трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю" та відповідно до рішення Дніпропетровської міської ради від 06.08.08 №39/35 у розмірі мінімальної ставки орендної плати встановленої Законом України "Про оренду землі".
Позов мотивовано посиланням на обставини внесення змін до ч.ч. 4, 5 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" щодо мінімального розміру орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, та необхідність приведення п. 3.2 спірного договору у відповідність з вказаними положеннями закону.
Відповідач проти позовних вимог заперечив, посилаючись на їх безпідставність через відсутність внесення змін до п. 3.1 договору щодо суми орендної плати на термін дії договору.
Рішенням від 01.04.10 господарського суду Дніпропетровської області (суддя Пархоменко Н.В.), яке залишено без змін постановою від 03.06.10 Дніпропетровського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: Бахмат Р.М. -головуючого, Лотоцької Л.О., Євстигнеєва О.С.), позовні вимоги задоволено з підстав їх доведеності.
Ухвалою від 22.02.10 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, в якій заявлено вимоги про скасування вказаних рішення і постанови та відмову в задоволенні позову новим рішенням.
Касаційна скарга мотивована посиланням на неправильне застосування судами до спірних правовідносин положень до ч.ч. 4, 5 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" в новій редакції з огляду на припис ст. 58 Конституції України щодо дії законів у часі. Також касатор посилається на незастосування судами ч. 2 ст. 651 ЦК України.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 22.05.03 між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) в справі укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 0,6745 га за адресою: м. Дніпропетровськ, АНД район, вул. Верстова, 36, строком до 18.12.17, грошова оцінки якої на момент укладення договору становила 2088147,88 грн.
Згідно з п. 3.1 вказаного договору сума орендної плати за користування земельною ділянкою на термін дії договору складає 313222,2 грн.
У відповідності з п. 3.2 орендна плата за користування земельною ділянкою сплачується у грошовій формі в розмірі земельного податку, вноситься на розрахунковий рахунок Держказначейства за місцем податкового звіту щомісячно (до 15 числа наступного місяця) на майбутній період вноситься на термін не більше одного календарного року.
Пунктом 3.3 передбачено, що розмір земельного податку переглядається у разі законодавчої зміни ставок земельного податку.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №309-VI від 03.06.08 внесені зміни до ч.ч. 4, 5 ст. 21 Закону України "Про оренду землі", згідно з якими річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення -розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю"; для інших категорій земель -трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим законом. Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може перевищувати 12 відсотків їх нормативної грошової оцінки. При цьому в разі визначення орендаря на конкурентних засадах може бути встановлений більший розмір орендної плати, ніж зазначений у цій частині. Вказаний закон набрав чинності з моменту опублікування 04.06.08.
У зв'язку з цим позивачем прийнято рішення №39/35 від 06.08.08 "Про внесення змін до рішень міської ради та її виконавчого комітету у галузі земельних відносин і приведення деяких рішень міської ради з питань передачі земельних ділянок та діючих договорів до вимог чинного законодавства", п. 3 якого встановлено річну орендну плату за користування ділянками в розмірі мінімальної ставки орендної плати, встановленої законом України "Про оренду землі", незалежно від мети використання. Також позивач 18.01.10 направив на адресу відповідача вимогу про приведення договір оренди до вимог законодавства, яка залишилась без відповіді.
Звертаючись до господарського суду з позовом у даній справі, прокурор заявив вимоги про внесення змін до п. 3.2 вказаного договору оренди щодо визначення орендної плати у розмірі мінімальної ставки, не менше трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю".
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічне положення закріплено в ч. 1 ст. 188 ГК України.
Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Зокрема, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом; а також у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору (ст. 652 ЦК України).
Статтею 632 ЦК України передбачено застосування у встановлених законом випадках цін (тарифів, ставок тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. При цьому зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
Орендна плата за землю визначена у ч. 1 ст. 21 Закон України "Про оренду землі" як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
На момент укладення між сторонами договору оренди ч. 5 ст. 19 Закону України "Про оренду землі" передбачала, що орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, централізується на спеціальних бюджетних рахунках, розподіляється і використовується відповідно до Закону України "Про плату за землю" і не може бути меншою за розмір земельного податку, що встановлюється зазначеним Законом.
Відповідно ж до ст.ст. 116, 121 Бюджетного кодексу України бюджетним правопорушенням визнається недотримання учасником бюджетного процесу встановленого цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами порядку складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету чи звіту про виконання бюджету. Особи, винні у порушенні бюджетного законодавства, несуть цивільну, дисциплінарну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законами України.
Заявивши позовні вимоги про зміну умов договору оренди, прокурор послався на Закон України від 03.06.08 №309-VI, яким внесено зміни до Закону України "Про оренду землі", зокрема ч. 4 ст. 21, згідно з якою річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення -розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю"; для інших категорій земель -трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю".
З огляду на викладене позивач вправі був вимагати від орендаря приведення спірного договору у відповідність до вимог законодавства шляхом внесення відповідних змін з метою усунення порушення сторонами договору вимог законодавства, обов'язкового для позивача і відповідача.
Отже, доводи відповідача щодо непоширення на спірні в справі правовідносини положень ч.ч. 4, 5 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" в новій редакції підлягають відхиленню, а суди першої та апеляційної інстанцій правильно задовольнили позовні вимоги прокурора.
Виходячи з викладеного, підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги відсутні.
Керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, ст.ст. 6, 8, 125, 129, 150 Конституції України, постановою Пленуму Верховного Суду України №9 від 01.11.96 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", рішенням Конституційного Суду України №8-рп/2010 від 11.03.10, Вищий господарський суд України
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.06.10 у справі №20/18-10 залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий Є.Першиков
Судді Д.Кривда
А.Уліцький