10 серпня 2010 р. № 2/52
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючогоПершикова Є.В.,
суддів:Кривди Д.С.,
Уліцького А.М.
розглянувши касаційне поданняЗаступника Генерального прокурора України
на рішеннявід 04.03.08
у справі№2/52
господарського судум. Києва
за позовомПриватного підприємства "Компанія ПАРМА"
до1. Київської міської ради
2. Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
проукладення договору оренди
за участю представників сторін
від позивача:у засідання не прибули
від відповідачів:1. Тхорик С.М., дов.
від ГПУ:Рудак О.В., посв.
Приватне підприємство "Компанія ПАРМА" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом про визнання за ним права на оренду земельної ділянки (кадастровий номер 8 000 000 000:62:212:0014) по вул. Пухівській у Деснянському районі м. Києва згідно з проектом відведення, вважати укладеним між позивачем та Київською міською радою договір оренди вказаної земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування виробничо-складського комплексу в редакції позивача, а також зобов'язання Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) зареєструвати цей договір.
Позов мотивований посиланням на обставини виготовлення позивачем за згодою ради проекту відведення спірної земельної ділянки, погодження його з відповідними органами, але неприйняття радою рішення щодо його затвердження.
Київська міська рада проти позову заперечила, посилаючись на відсутність прийняття нею рішення про передачу позивачу відповідної земельної ділянки як підстави для укладення спірного договору оренди.
Головне управління земельних ресурсів проти позову заперечило, посилаючись на відсутність порушення з його боку прав позивача, який в установленому порядку не звертався щодо реєстрації підписаного обома сторонами договору оренди.
Рішенням від 04.03.08 господарський суд м. Києва (суддя Домнічева І.О.) позов задовольнив у повному обсязі. Рішення мотивовано посиланням на положення ст.ст. 181, 187 ГК України, а також обставини непідписання радою запропонованого позивачем проекту договору без надіслання протоколу розбіжностей або певних заперечень.
Ухвалою від 20.07.10 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційним поданням Заступника Генерального прокурора України, в якому заявлено вимоги про скасування рішення в справі та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Касаційне подання мотивоване посиланням на порушення судом вимог ст. 124 ЗК України, яка передбачає передачу в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування, яке Київською міською радою щодо спірної земельної ділянки не приймалось.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Предметом спору в даній справі є, зокрема, вимога вважати укладеним між позивачем та Київською міською радою договір оренди земельної ділянки (кадастровий номер 8 000 000 000:62:212:0014) по вул. Пухівській у Деснянському районі м. Києва згідно з проектом відведення для будівництва, експлуатації та обслуговування виробничо-складського комплексу.
Приписи ст. 13 Конституції України визначають, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.
Відповідно до ст.ст. 142-145 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень. Права органів самоврядування захищаються у судовому порядку.
Статтею 116 ЗК України (в редакції на момент вирішення спору) визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, або державних органів приватизації, або центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
В силу ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Відповідно до п. 34 ст. 26, п. 2 ст. 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" питання надання земельної ділянки в оренду вирішується на пленарному засіданні ради -сесії, а спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.
З аналізу вказаних норм, які регулюють земельні правовідносини, вбачається, що надання земельної ділянки із земель державної або комунальної власності в оренду шляхом укладення відповідного договору здійснюється на підставі рішення ради, прийнятого за результатами розгляду заяви (клопотання) особи, яка бажає отримати земельну ділянку в оренду, поданої відповідно до ст. 16 Закону України "Про оренду землі".
Як встановив суд першої інстанції, позивач звернувся до Київської міської ради з клопотанням про виділення в оренду спірної земельної ділянки та за згодою Київського міського голови №Д-1437 від 19.10.05 підготував проект відведення, який погоджено з відповідними органами, пройшов державну експертизу. У зв'язку з такими обставинами позивач листом №36 від 28.05.07 звернувся до Київської міської ради з пропозицією укласти договір оренди цієї земельної ділянки, надіславши два підписаних зі свого боку примірники договору.
З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач вчинив усі передбачені законодавством дії, спрямовані на набуття права оренди земельної ділянки, а рада в місячний строк не прийняла відповідного рішення.
Тобто визнаючи укладеним договір оренди спірної земельної ділянки, суд першої інстанції виходив не з обставин прийняття Київською міською радою на сесії відповідного рішення. Навпаки, судом встановлено обставини неприйняття нею жодного рішення з цього приводу.
Разом з тим, суд першої інстанції зазначив, що Київська міська рада своєю бездіяльністю щодо розгляду питання про передачу в оренду земельної ділянки порушила права позивача на одержання її в оренду. Проте такий висновок суду є безпідставним за відсутності встановлення обставин щодо визнання незаконною бездіяльності відповідача в судовому порядку, оскільки оскарження певних дій або бездіяльності відповідача не визначені предметом заявлених у даній справі позовних вимог. Предметом даного спору є саме вимога вважати укладеним договір оренди земельної ділянки, підставою для задоволення якої може бути лише встановлення обставин щодо наявності передбачених законом підстав для укладення такого договору.
Відповідно ж до положень земельного законодавства необхідною умовою укладення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або комунальній власності, є наявність відповідного рішення органу місцевого самоврядування, а відтак визнання договору оренди укладеним за відсутності такого рішення є порушенням виключного передбаченого Конституцією України права цього органу на здійснення права власності від імені Українського народу та управління землями, яке підлягає захисту. Проте судом першої інстанції при вирішенні даного спору вказані вимоги не враховано, що призвело до прийняття неправильного судового рішення.
Крім того, позивачем при зверненні до господарського суду заявлено вимоги про зобов'язання Головного управління земельних ресурсів зареєструвати договір оренди земельної ділянки, вимоги щодо визнання укладеним якого також заявлені в даному спорі.
Суд першої інстанції задовольнив ці вимоги без зазначення підстав такого рішення та з'ясування, в чому полягає порушення прав позивача Головним управлінням земельних ресурсів, зокрема, суди не встановили фактичні обставини щодо ухилення цієї особи від реєстрації укладеного договору оренди спірної земельної ділянки, а також наявності у неї правових підстав для реєстрації цього договору за відсутності його підписання сторонами, а відтак і до вирішення даного спору щодо його укладення по суті.
З огляду на викладене судова колегія дійшла висновку про недотримання судом першої інстанції вимог ст.ст. 43, 47, 43, 84 ГПК України щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи та правильного застосування законодавства, тому рішення підлягає скасуванню як таке, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Оскільки касаційна інстанція обмежена у праві оцінки доказів та встановленні фактичних обставин справи, а право оцінки доказів належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу рівності сторін у процесі, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин щодо правовідносин, які існують між сторонами, та правильного застосування законодавства.
Керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119-12 ГПК України, ст.ст. 6, 8, 125, 129, 150 Конституції України, постановою Пленуму Верховного Суду України №9 від 01.11.96 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", рішенням Конституційного Суду України №8-рп/2010 від 11.03.10, Вищий господарський суд України
1. Касаційне подання задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду м. Києва від 04.03.08 у справі №2/52 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий Є.Першиков
Судді Д.Кривда
А.Уліцький