21 липня 2010 р. № 33/417
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді:Мирошниченка С.В.,
суддів:Барицької Т.Л.,
Губенко Н.М.,
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Новасел»
на рішеннягосподарського суду м. Києва від 15.12.2009
та на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 01.04.2010
у справі№ 33/417
за позовомВідкритого акціонерного товариства «ВТБ Банк»
до1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Новасел»;
2. Товариства з обмеженою відповідальністю «НоваСек'юріті»
простягнення 16482019,50 грн.
в судовому засіданні взяли участь представники:
- позивача -Волков Г.В. (дов. № 146/11.5.2 від 28.04.2010);
- відповідача 1 -повідомлений, але не з'явився;
- відповідача 2 -повідомлений, але не з'явився
Рішенням господарського суду міста Києва від 15.12.2009 у справі № 33/417 (суддя: Мудрий С.М.) задоволено позов Відкритого акціонерного товариства «ВТБ Банк»(далі - позивач); за рішенням підлягає до солідарного стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Носасел»(далі -відповідач-1/скаржник) та Товариства з обмеженою відповідальністю «НоваСек'юріті»(далі -відповідач-2) на користь позивача основна заборгованість в сумі 2000000 дол. США, що станом на 11.06.2009 за курсом НБУ становить 15 220 000,00 грн., заборгованість за процентами за користування кредитними коштами в сумі 145519,42 дол. США, що станом на 11.06.2009 за курсом НБУ становить 1 137 842,79 грн., пеня за прострочення строків сплати процентів за кредитом в сумі 8 433,21 дол. США, що станом на 11.06.2009 за курсом НБУ становить 64 176,72 грн., штраф в розмірі 60 000,00 грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 25500,00 грн. та 312,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.04.2010 у справі № 33/417 (судді: Отрюх Б.В., Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.) рішення суду першої інстанції залишено без змін, а апеляційну скаргу відповідача-1 без задоволення.
Відповідач-1, не погоджуючись із вказаними рішеннями попередніх судових інстанцій, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати. Доводи касаційної скарги обґрунтовуються порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, та є аналогічними доводам, які скаржник викладав в апеляційній скарзі.
Позивач надав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити скаргу без задоволення, оскільки вважає, що рішення та постанова є законними та обґрунтованими.
Сторони у справі належним чином повідомлялися про час та місце розгляду даної справи згідно з вимогами Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.2002 № 75, проте відповідачі не скористались своїм правом бути присутніми у судовому засіданні 21.07.2010.
Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами попередніх інстанцій, дослідивши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Згідно із статтею 108 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.
Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права; касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Підставою виникнення господарських зобов'язань за приписами ч. 1 ст. 174 ГК України є договір.
Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Судами двох інстанцій встановлено, що між позивачем та відповідачем-1 у справі в силу ст.ст. 11, 202, 1054 ЦК України виникли зобов'язальні відносини на підставі укладеного між ними договору про надання відновлювальної відкличної кредитної лінії № 03.55/08-КЛ від 19.06.2008, згідно з яким позивач (кредитор) зобов'язався надати відповідачу-1 (позичальнику) грошові кошти у тимчасове користування, а саме кредит в межах максимального ліміту заборгованості 2000000,00 дол. США окремими частинами з кінцевим терміном повернення по 18.12.2009 із сплатою процентів у розмірі 14% річних.
Предметом даного спору є вимога позивача стягнути з відповідачів солідарно заборгованість в сумі 2000000,00 дол. США, що станом на 11.06.2009 за курсом НБУ становить 15220000,00 грн., заборгованість за процентами за користування кредитними коштами в сумі 145519,42 дол. США, що станом на 11.06.2009 за курсом НБУ становить 1137842,79 грн., пеня за прострочення строків сплати процентів за кредитом в сумі 8433,21 дол. США, що станом на 11.06.2009 за курсом НБУ становить 64176,72 грн., штраф в розмірі 60000,00 грн.
Підставами позову є порушення виконання відповідачем-1 умов кредитного договору; як стверджує позивач на момент звернення до суду із даним позовом відповідач-1 не погасив заборгованість за кредитом та проценти за користування кредитом, що призводить до появи значної заборгованості.
Вищий господарський суд України погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про обґрунтованість позовних вимог, з огляду на наступне.
В силу ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до пункту 1.1.1 договору № 03.55/08-КЛ надання кредиту буде здійснюватися в межах максимального ліміту заборгованості 2000000,00 доларів США окремими частинами, надалі за текстом кожна частина окремо -«транш», а у сукупності -«транші», кінцевим терміном повернення заборгованості по 18 грудня 2009 року на умовах, визначених цим договором зі зменшенням максимального ліміту заборгованості згідно графіку, передбаченого у цьому пункті. Сума заборгованості за кредитом, яка перевищує розмір максимально припустимої заборгованості за кредитом після погашення, встановленої на відповідну дату, вважається простроченою заборгованістю.
Пунктом 1.1.2 договору передбачено, що за користування кредитом позичальник сплачує кредитору проценти в розмірі 14 відсотків річних, а відповідно до пунктів 3.3.6, 3.3.8 договору позичальник зобов'язаний сплачувати кредитору проценти в розмірі, передбаченому пунктом 1.1.2 договору в порядку, визначеному пунктом 2.5 договору, а також повернути кредитору в повному обсязі кредит в строк, визначений пунктом 1.1. цього договору.
Відповідно до пункту 2.4 договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту на фактичну суму залишку, за весь час користування кредитом у валюті кредиту із розрахунку факт/факт, а за умовами пункту 2.5 сплата процентів здійснюється позичальником у валюті кредиту на рахунок позивача в у визначеному цим пунктом порядку.
Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, позивач виконав свої зобов'язання перед відповідачем-1, надавши йому кредитні кошти в сумі 2000000,00 дол. США, але починаючи з 01.01.2009 відповідач-1 припинив виконувати свої зобов'язання за кредитним договором.
Частиною 1 статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самі сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що були встановлені договором.
Судами встановлено, що позивач направив відповідачу-1 вимогу погасити заборгованість за договором, але останній залишив її без відповіді.
Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком, а за статтею 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Матеріали справи свідчать, що між позивачем та відповідачем-2 було укладено договір поруки № 03.55/08-ДП1, за умовами якого поручитель (відповідач-2) зобов'язується перед кредитором (позивачем) відповідати за виконання відповідачем-1 зобов'язань по договору про надання відновлювальної відкличної кредитної лінії № 03.55/08-КЛ від 19.06.2008.
За умовами даного договору відповідач-2 несе перед позивачем повну відповідальність своїм майном та грошовими коштами за виконання відповідачем-1 зобов'язань по договору кредиту, в тому числі за своєчасне та повне повернення суми боргу, процентів за кредитом, пені, штрафів та інших платежів, передбачених договором кредиту, а також відшкодуванню можливих збитків, пов'язаних з невиконанням боржником договору кредиту (пункт 1.2), а відповідно до пункту 2.1 договору поруки у випадку невиконання боржником своїх зобов'язань за договором кредиту в частині повернення кредиту, процентів по кредиту, пені та інших платежів в сумі та в строки, передбачені договором кредиту, невідшкодування спричинених невиконанням договору кредиту збитків, поручитель зобов'язується виконати їх за позичальника протягом 3 робочих днів з моменту отримання повідомлення кредитора шляхом перерахування коштів на рахунок кредитора.
Як встановлено судами та видно з матеріалів справи, позивач направив 01.04.2009 відповідачу-2 вимогу погасити заборгованість за договором № 03.55/08-КЛ від 19.06.2008 та договором поруки № 03.55/ДП1 від 19.06.2008 у розмірі 73902,99 дол. США простроченої заборгованості, але останній залишив її без відповіді і заборгованість залишилась не сплаченою.
Відповідно до пункту 4.4 договору у разі невиконання позичальником протягом більше 15 днів з моменту направлення позичальнику кредитором письмового повідомлення зобов'язань, визначених пунктами 3.3.2, 3.3.4-3.3.7. 3.3.9-3.3.20 цього договору та/чи порушення позичальником або третьою особою, з якою укладений договір забезпечення виконання зобов'язань за кредитом, умов договорів, визначених пунктом 1.3 цього договору, термін повернення кредиту вважається таким, що настав та, відповідно, позичальник зобов'язаний погасити кредит, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту, та нараховані штрафні санкції та/або кредитор залишає за собою право переглянути умови кредитування визначені в даному договорі. Після повного погашення заборгованості позичальника за цим договором дія договору припиняється.
Відповідно до статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
Отже, суди попередніх інстанцій, встановивши факт порушення виконання відповідачем-1 умов кредитного договору щодо своєчасної сплати заборгованості за кредитом та відсотків за користування кредитом, правомірно задовольнили вимоги позивача в частині солідарного стягнення з відповідачів суми кредиту, нарахованих позивачем та пред'явлених до стягнення з відповідачів відсотків за користування кредитом.
Крім того, позивачем були заявлені також вимоги про стягнення з відповідачів 8433,21 дол. США, що станом на 11.06.2009 за курсом НБУ становить 64176,72 грн. пені за порушення строку сплати відсотків та 60000,00 грн. штрафу, які (вимоги) після дослідження судом наданих позивачем розрахунків, були задоволені повністю, з чим погоджується і суд касаційної інстанції, з огляду на нижчевикладене.
За нормами статей 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання, він в силу статті 230 ГК України має сплатити штрафні санкції, якими визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка штраф, пеня).
Відповідно до частини 3 статті 459 ЦК України пенею є неустойка. Що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За умовами договору (п. 4.2) у разі прострочення позичальником строків сплати процентів визначених цим договором, а також прострочення строків повернення кредиту, визначених пунктами 1.1, 2.11.3, 3.2.7, 4.4, 5.4 цього договору, позичальник сплачує кредитору пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, за кожен день прострочення, що діяла у період невиконання зобов'язань за цим договором, а згідно з пунктом 4.3 у разі порушення позичальником пунктів 3.3.2. 3.3.10, 3.3.17, 3.3.18 цього договору, позичальник обов'язаний сплатити кредитору штраф у розмірі 10000,00 грн. за кожний випадок; у разі порушення позичальником вимог пунктів 3.3.11.-3.3.16, 3.3.19, 3.3.20 цього договору, позичальник зобов'язаний сплатити кредитору штраф у розмірі 1000,00 грн. за кожний випадок.
Виходячи із наведених норм та умов договору, а також маючи доведеним факт порушення відповідачем-1 виконання грошового зобов'язання за договором кредитної лінії, суди попередніх інстанцій також правомірно стягнули в солідарному порядку з відповідачів і пеню та штраф в заявленому до стягнення позивачем розмірі.
Доводи касаційної скарги з посиланням на статті 192, 193 ЦК України колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не є підставами для скасування прийнятих у даній справі судових рішень. При цьому колегія суддів зауважує, що наведені доводи є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, яким суд апеляційної інстанції дав правомірну правову оцінку, згідно з якою чинним законодавством, а саме статтею 533 ЦК України, статтею 198 ГК України, а також статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»визначено право використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті.
Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення суду першої інстанції або постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення суду першої інстанції або постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 1115 ,1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 125, 129 Конституції України, Рішенням Конституційного Суду України від 11.03.2010 № 8-рп/2010, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Новасел»залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 15.12.2009 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.04.2010 у справі № 33/417 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя С.В. Мирошниченко
Судді: Т.Л. Барицька
Н.М. Губенко