04 серпня 2010 р. № 2/242
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді:Губенко Н.М.,
суддів:Барицької Т.Л.,
Жукової Л.В.,
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гал-Євро-Контакт"
на рішеннягосподарського суду Львівської області від 11.03.2010
та на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 19.05.2010
у справі№ 2/242
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Гал-Євро-Контакт"
доАкціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк", м. Київ в особі Львівської обласної філії Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк"
провизнання договору частково недійсним
в судовому засіданні взяли участь представники:
- позивача повідомлений, але не з'явився;
- відповідача Воловик С.М. (дов. №02-04/512 від 27.07.2010);
Розпорядженням в.о. Голови Вищого господарського суду України від 29.07.2010 змінено склад колегії суддів для розгляду даної справи та сформовано наступний склад суддів: головуючий суддя -Губенко Н.М., судді Барицька Т.Л., Жукова Л.В.
Встановив:
Рішенням господарського суду Львівської області від 11.03.2010 у справі №2/242 (суддя Мазовіта А.Б.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 19.05.2010 (судді: Кордюк Г.Т., Давид Л.Л., Мурська Х.В.) відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Гал-Євро-Контакт" (надалі позивач/скаржник) в частині визнання недійсним третейського застереження, встановленого пунктом 6.2. договору невідновлювальної кредитної лінії №600/21-17 від 01.03.2007, укладеного між позивачем та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк", м. Київ в особі Львівської обласної філії Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" (надалі відповідач); провадження у справі в частині вимоги позивача про визнання недійсним підпункту 2.12.3 договору невідновлювальної кредитної лінії №600/21-17 від 01.03.2007, припинено.
Позивач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить оскаржувані ним судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги позивача. Підстави касаційної скарги обґрунтовуються порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Відповідач надав відзив на касаційну скаргу позивача, в якому заперечує проти її доводів.
Учасники судового процесу належним чином повідомлялися про час та місце розгляду даної справи згідно з вимогами Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.2002 № 75, проте позивач не скористався своїм правом бути присутнім у судовому засіданні.
Оскільки ухвалою Вищого господарського суду України від 09.07.2010 явка учасників судового процесу обов'язковою не визнавалася, додаткові документи від них не витребовувалися, з врахуванням особливостей розгляду скарги судом касаційної інстанції, передбачених ст. 1117 ГПК України, колегія суддів вважає, що неявка представника позивача не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами відповідно до ст.ст. 75, 1115 ГПК України та не є підставою для відкладення розгляду справи.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових актів, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Як встановили суди попередніх інстанцій, між позивачем та відповідачем був укладений договір невідновлювальної кредитної лінії №600/21-17 від 01.03.2007, відповідно до якого кредитор (відповідач) надає позичальнику (позивачу) грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, згідно з вказаним договором (надалі кредитний договір).
Згідно з п. 6.2 кредитного договору, у випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, сторони, керуючись ст. 5 Закону України "Про третейські суди", домовляються про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Ярошовцем Василем Миколайовичем Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків.
Відповідно до доповнень до позовної заяви від 17.02.2010, позивач вважає це третейське застереження незаконним та недійсним, оскільки на його думку, суперечить ч. 3 ст. 1 ГПК України, тобто, обмежує вільний вибір та право сторони звертатись за захистом своїх прав до господарського суду.
Суди попередніх інстанцій прийшли до вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним третейського застереження, з огляду на наступне.
Згідно з ч.2 ст. 1 Закону України "Про третейські суди" (далі - Закон), до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Відповідно до ст. 2 Закону, третейська угода - це угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом. Статтею 5 Закону визначено, що юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.
Частиною 1 ст. 12 Закону визначено, що третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв'язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує.
У разі недодержання правил, передбачених цією статтею (ч.ч. 1, 4, 6 ст. 12 Закону), третейська угода є недійсною.
Статтею 14 вказаного Закону передбачено право сторін вільно призначати чи обирати третейський суд та третейських суддів.
Згідно зі ст. 18 Закону третейські судді не є представниками сторін. Третейським суддею може бути призначена чи обрана особа, яка прямо чи опосередковано незаінтересована в результаті вирішення спору, а також має визнані сторонами знання, досвід, ділові та моральні якості, необхідні для вирішення спору.
Згідно з п. 6.2 кредитного договору, у випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, сторони, керуючись ст. 5 Закону України "Про третейські суди", домовляються про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Ярошовцем В.М. Постійно діючого Третейського суду при Асоціації Українських банків.
Зі змісту третейського застереження, встановленого п. 6.2 кредитного договору, вбачається, що сторони на стадії укладення господарського договору, включили до договору умову про розгляд спору в третейському суді, який (спір) може виникнути в подальшому під час дії договору, обравши спосіб захисту, що передбачений ст. 16 ЦК України.
Відтак, суди попередніх інстанцій прийшли до вірного висновку про те, що третейське застереження, встановлене п. 6.2 кредитного договору відповідає вимогам ст. 5, ч.1 ст. 12 Закону України "Про третейські суди" та ст. 1 ГПК України.
Частиною першою ст. 215 ЦК України передбачено, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до вимог ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що позивач не довів того, що спірне третейське застереження, встановлене у п. 6.2 кредитного договору, не відповідає волевиявленню та внутрішній волі її учасників та суперечить вимогам закону.
За таких обставин, місцевий господарський суд, з яким погодився апеляційний господарський суд, правомірно відмовив у задоволенні позову в частині визнання недійсним третейського застереження.
Крім того, колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій щодо припинення провадження в частині вимоги позивача про визнання недійсним підпункту 2.12.3 кредитного договору, укладеного між позивачем та відповідачем, на підставі п. 5 ч. 1 ст.80 ГПК України, виходячи з наступного.
Згідно з ст. 12 ГПК України, підвідомчий господарським судам спір може бути передано на вирішення третейського суду (арбітражу), крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб, та спорів, передбачених п.4 ч. 1 цієї статті.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо сторони уклали угоду про передачу спору на вирішення третейського суду.
Отже, за наявності у кредитному договорі чинного третейського застереження (п. 6.2.) щодо розгляду спорів, що виникають на підставі кредитного договору і, які (спори) неможливо вирішити шляхом переговорів, третейським суддею Ярошовцем Василем Миколайовичем Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, є правомірним припинення судом першої інстанції провадження щодо вимоги позивача про визнання недійсним підпункту 2.12.3 кредитного договору, укладеного між позивачем та відповідачем.
Враховуючи викладене, прийняті у даній справі судові рішення є законними та обґрунтованими, а тому вони підлягають залишенню в силі.
Доводи касаційної скарги не спростовують правомірних висновків судів попередніх інстанцій, що лягали в основу прийнятих у даній справі судових рішень, а тому, не є підставами для їх скасування.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України,
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гал-Євро-Контакт" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Львівської області від 11.03.2010 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19.05.2010 у справі №2/242 залишити без змін.
Головуючий суддя Н.М. Губенко
Судді: Т.Л. Барицька
Л.В. Жукова