26 липня 2010 р. № 48/338
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Карабаня В.Я. -головуючого,
Ковтонюк Л.В.,
Данилової Т.Б.
розглянувши матеріали касаційної
скаргиДержавного підприємства "Міжнародний аеропорт Запоріжжя", м. Запоріжжя
напостанову Київського апеляційного господарського суду від 26.04.2010р.
у справігосподарського суду міста Києва №48/338
за позовомДержавного підприємства "Міжнародний аеропорт Запоріжжя"
доДержавного підприємства Міністерства оборони України "Українська авіаційна транспортна компанія"
простягнення 41 316,58 грн.
Представники сторін -не з'явилися.
09.11.2009р. Державне підприємство "Міжнародний аеропорт Запоріжжя" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом, з урахуванням змін, про стягнення з Державного підприємства Міністерства оборони України "Українська авіаційна транспортна компанія" 41 316,58 грн., з яких: 33 320,60 грн. - заборгованості, 5 005,01 грн. - пені, 824,65 грн. -3% річних, 2 166,32 грн. - інфляційних втрат. В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що на виконання умов договору про надання комплексу послуг з забезпечення прийому, стоянці, обслуговуванню та випуску повітряних суден від 21.05.2003 р. № 26.8/03-056 ДП "Міжнародний аеропорт Запоріжжя" упродовж березня 2009 року надало відповідачеві комплекс послуг на загальну суму 33 320,60 грн., проте, останнім зобов'язання зі сплати цих послуг не виконано.
28.12.2009 р. рішенням господарського суду міста Києва (суддя: Бойко Р.В.) позовні вимоги задоволено частково шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 29 107,16 грн. - заборгованості, 3 737,06 грн. - пені, 1 699,71 грн. - інфляційних, 685,80 грн. - 3 % річних. Провадження у справі в частині стягнення 4 213,44 грн. - заборгованості припинено. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.
26.04.2010р. Київський апеляційний господарський суд (судді: Коротун О.М.- головуючий, Кропивна Л.В., Поляк О.І.) постановою, перевірене рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3 737,06 грн. - пені, 1 699,71 грн. - інфляційних, 685,80 грн. - 3 % річних скасував. В цій частині у позові відмовив. Пункт 2 рішення виклав в наступній редакції: стягнути з відповідача на користь позивача 29 107, 16 грн. -заборгованості. В іншій частині рішення залишив без змін.
У касаційній скарзі Державне підприємство "Міжнародний аеропорт Запоріжжя" посилалось на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконної постанови, тому просило її скасувати, а рішення у справі залишити без змін. Скаржник, зокрема, не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для стягнення пені, інфляційних та річних.
Проаналізувавши касаційну скаргу на предмет її обґрунтованості у сукупності з іншими матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку про задоволення вимог скарги виходячи з наступного.
Рішення та постанова у справі переглядаються в оскаржуваній частині щодо нарахування пені, інфляційних та річних.
Як убачається з матеріалів справи, Державним підприємством "Міжнародний аеропорт Запоріжжя" на виконання умов договору про надання комплексу послуг з забезпечення прийому, стоянці, обслуговуванню та випуску повітряних суден від 21.05.2003р. № 26.8/03-056 надано Державному підприємству Міністерства оборони України "Українська авіаційна транспортна компанія" послуги на суму 33 320,60 грн., останній за отримані послуги розрахувався частково на суму 4 213,44 грн. При цьому, як вбачається з матеріалів справи та установлено судами, відповідач сплатив позивачеві вказану суму боргу після порушення провадження у цій справі. Таким чином, як установлено судами обох інстанцій, заборгованість відповідача становить 29 107,16 грн.
Скасовуючи рішення у справі та відмовляючи у стягненні пені, інфляційних та річних суд апеляційної інстанції виходив з неможливості визначення періоду нарахування штрафних санкцій. Проте, такий висновок визнається колегією суддів помилковим.
Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема є, договори та інші правочини.
За приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Дана норма кореспондує з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України. За приписами статті 629 цього ж Кодексу договір є обов'язковим для виконання.
Частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України унормовує, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплати неустойки (стаття 611 Цивільного кодексу України).
Згідно статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пунктом 3.3 договору сторони визначили, що при несплаті у встановлений строк платежів перевізнику нараховується пеня в розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочення (але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діє в період, в якому сплачується пеня), включаючи день оплати.
Виходячи з того, що доказів погашення заборгованості у повному розмірі відповідачем не надано, навіть під час здійснення провадження у цій справі, тому, зважаючи на викладені норми діючого законодавства щодо належного виконання зобов'язань, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги та стягнув з відповідача пеню, розрахунок якої місцевий суд здійснив самостійно, з урахуванням обмеження, встановленого частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України.
Разом з цим, частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. З огляду на установлений судами факт порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань, суд першої інстанції правомірно стягнув з останнього річні та інфляційні, здійснивши самостійний їх перерахунок.
Відповідно до статті 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; недоведеність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Проте, скасовуючи рішення, суд апеляційної інстанції не спростував висновків суду першої інстанції щодо прострочення відповідачем платежів за договором від 21.05.2003р. та встановлених ним обставин справи, що призвело до безпідставного скасування рішення у справі в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені, інфляційних, 3 % річних.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає задоволенню, а постанова апеляційної інстанції підлягає скасуванню, з залишенням без змін рішення у справі.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 -11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Державного підприємства "Міжнародний аеропорт Запоріжжя" задовольнити.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.04.2010р. у справі господарського суду міста Києва № 48/338 скасувати.
Рішення господарського суду міста Києва від 28.12.2009р. у цій справі залишити без змін.
Головуючий суддяВ.Я. Карабань
СуддяЛ.В. Ковтонюк
СуддяТ.Б.Данилова