Номер провадження 2/754/4033/22
Справа №754/11563/21
Іменем України
17 листопада 2022 року Деснянський районний суд м. Києва
у складі: головуючого судді Панченко О.М.
секретаря судового засідання Богослов Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовними вимогами ОСОБА_1 до Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_2 про скасування розпоряджень про затвердження висновку,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідачів про скасування розпоряджень про затвердження висновку, просив суд поновити строк на оскарження та скасувати розпорядження Деснянської РДА №415 від 08.07.2021 року, яким затверджено висновок Служби у справах дітей та сім'ї щодо підтвердження місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для його тимчасового виїзду за межі України; поновити строк на оскарження та скасувати розпорядження Деснянської РДА №416 від 08.07.2021 року яким затверджено висновок Служби у справах дітей та сім'ї щодо підтвердження місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , для його тимчасового виїзду за межі України. Мотивував вимоги позову тим, що він не знав про наявність вищевказаних висновків оскільки його не повідомляли та не запрошували на співбесіду, чим порушили його право, як батька дітей. Копію розпорядження він отримав лише 19.07.2021 року, а тому оскаржити його протягом десяти робочих днів. Що стосується необхідності в отриманні висновків матір'ю, позивач вважає безпідставною та передчасною, оскільки він ніколи не відмовляє у наданні дозволу на виїзд дітей за кордон. Навпаки, він переймається здоров'ям, безпекою та життям своїх синів і готовий щоразу надавати нотаріальний дозвіл на виїзд дітей у безпечні місця, що повинні обговорюватися обома батьками задля інтересів дітей.
Ухвалою судді Деснянського районного суду м. Києва Панченко О.М. від 02.08.2021 року відмовлено у відкритті провадження по цивільній справі за позовними вимогами ОСОБА_1 до Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_2 про скасування розпоряджень про затвердження висновку, - на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України.
Постановою Київського апеляційного суду від 03.02.2022 року ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 02.08.2021 року скасовано та направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвалою судді Панченко О.М. від 01.07.2022 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито провадження, постановлено розгляд справи здійснювати у порядку загального позовного провадження, призначено її підготовчий розгляд.
05.08.2022 року від Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації до суду надійшов відзив на позовну заяву в якому представник просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
05.08.2022 року від представника Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації до суду надійшов відзив на позовну заяву в якому представник просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Протокольною ухвалою суду від 20.09.2022 року закрито підготовче засідання, призначено справу до розгляду по суті.
Позивач у справі в судове засідання не з'явився, надіславши до суду заяву з проханням проводити розгляд справи без його участі, позов просив задовольнити.
Представники відповідачів Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації та Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації в судове засідання не з'явилися, надіславши до суду заяви про розгляд справи без їх участі та просили відмовити у задоволенні позову з підстав, що викладені у відзивах на позовну заяву.
Третя особа у справі ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, в своїй письмовій заяві просила проводити розгляд справи без її участі, а також відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини справи та відповідні правовідносини.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач обґрунтовує свої позовні вимоги порушеннями норм чинного законодавства України, допущеними, на його думку посадовими особами Відповідача 1 та Відповідача 2, що призвели до видачі Деснянською районною в місті Києві державною адміністрацією незаконних розпоряджень, що підлягають скасуванню, як такі, що через їх незаконність та протиправність, порушують його законні права та інтереси.
Відповідно до положень статті 56 Цивільного кодексу України, органами опіки та піклування є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад. Права та обов'язки органів, на які покладено здійснення опіки та піклування, щодо забезпечення прав та інтересів фізичних осіб, які потребують опіки та піклування, встановлюються законом та іншими нормативно-правовими актами.
Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей», визначено, що здійснення соціального захисту дітей і профілактики серед них правопорушень в межах визначеної компетенції покладено на: центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері сім'ї та дітей, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері сім'ї та дітей, орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері сім'ї та дітей, відповідні структурні підрозділи обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих органів міських і районних у містах рад.
Постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 року № 866 затверджений «Порядок провадження органами опіки і піклування, діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини» (далі - Порядок).
Відповідно до абзацу 6 пункту 3 Порядку, безпосереднє ведення справ і координація діяльності стосовно захисту прав дітей, зокрема дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, дітей, які постраждали внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, а також стосовно здійснення передбачених законодавством заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству стосовно дітей та за участю дітей покладаються на служби у справах дітей районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад, сільських, селищних рад об'єднаних територіальних громад.
На виконання вищенаведених правових норм, Деснянською районною в місті Києві державною адміністрацією видане розпорядження від 29.12.2018 року № 737 «Про затвердження Положення про Службу у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації в новій редакції».
Пунктом 4 Положення про Службу у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - Служба), встановлено, що одним з основних завдань Служби є забезпечення реалізації державної політики з питань соціального захисту дітей, запобігання дитячій бездоглядності та безпритульності, вчиненню дітьми правопорушень на території Деснянського району міста Києва.
На підставі розпорядження Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 12.01.2011 року № 17 «Про затвердження Положення про комісію з питань захисту прав дитини Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації» (в редакції розпорядження Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 26 лютого 2018 № 94), діє Комісія з питань захисту прав дитини Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - Комісія).
У відповідності до пункту 1 Положення про комісію з питань захисту прав дитини Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, затвердженого розпорядженням Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 12.01.2011 року № 17 «Про затвердження Положення про комісію з питань захисту прав дитини Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації» (в редакції розпорядження Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 26 лютого 2018 № 94), Комісія з питань захисту прав дитини Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації за своїм правовим статусом є консультативно-дорадчим органом, що утворюється розпорядженням Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації.
Очолює Комісію голова Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації. Голова Комісії може мати заступника, який у разі відсутності голови веде засідання комісії та має право підпису відповідних документів комісії у межах її повноважень (пункт 6 Положення).
До складу комісії на громадських засадах входять керівники структурних підрозділів Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, Деснянського районного у місті Києві Центру соціальних служб для сім'ї , дітей та молоді, Центру у справах сім'ї та жінок Деснянського району міста Києва, заступники керівників органів Національної поліції та Мінюсту, а також працівник Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, який виконує обов'язки секретаря комісії (пункт 7 Положення).
Основною організаційною формою діяльності комісії є її засідання, які проводяться двічі на місяць (перший та третій четвер місяця), у разі потреби - частіше (пункт 8 Положення).
Комісія у своїй діяльності керується Конституцією України, Сімейним кодексом України, законами України «Про охорону дитинства», «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей», «Про освіту», «Про соціальні послуги», іншими нормативно-правовими актами України та Конвенцією ООН про права дитини.
Відповідно до пункту 3 Положення про Комісію, основним її завданням є сприяння забезпеченню реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист, сімейне виховання та всебічний розвиток.
25 червня 2021 року до Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації звернулась ОСОБА_2 з заявою щодо надання висновку про підтвердження місця проживання малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для їх тимчасового виїзду за межі України з метою відпочинку та оздоровлення.
Відповідно до положень частини 3 статті 313 Цивільного кодексу України, фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.
Згідно вимог частини 2 статті 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.
Підпунктом 3 пункту 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених відповідною Постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, встановлено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі тимчасового виїзду з України на строк до одного місяця під час пред'явлення рішення суду або органу опіки та піклування (районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі його утворення), сільської, селищної ради об'єднаної територіальної громади) або їх копій, засвідчених нотаріально чи органом, який їх видав, у якому визначено (підтверджено) місце проживання дитини з одним із батьків, який має намір виїзду з дитиною або який уповноважив на це нотаріально посвідченою згодою інших осіб.
Механізм провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини визначений Порядком провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України №866 від 24 вересня 2008 року (далі - Порядок).
За змістом пункту 72? вказаного вище Порядку, для підтвердження місця проживання дитини під час вирішення питання її тимчасового виїзду за межі України з метою, визначеною частиною п'ятою статті 157 Сімейного кодексу України (лікування, навчання, участі дитини в дитячих змаганнях, фестивалях, наукових виставках, учнівських олімпіадах та конкурсах, екологічних, технічних, мистецьких, туристичних, дослідницьких, спортивних заходах, оздоровлення та відпочинку дитини за кордоном, у тому числі у складі організованої групи дітей), той з батьків, з ким проживає дитина, подає до служби у справах дітей за місцем проживання дитини такі документи: заяву; копію паспорта заявника; копію паспорта дитини (у разі наявності); довідку про реєстрацію місця проживання заявника (у разі коли в паспорті відсутні дані про реєстрацію місця проживання); довідку про реєстрацію місця проживання дитини; копію свідоцтва про народження дитини; копію рішення суду про розірвання шлюбу (у разі наявності); підтвердження про відправлення рекомендованого листа згідно з вимогами, передбаченими абзацом першим частини п'ятої статті 157 Сімейного кодексу України (у разі наявності); копію документа, виданого лікарсько-консультативною комісією лікувально-профілактичного закладу, в порядку та за формою, встановленими МОЗ (подається для тимчасового виїзду за межі України дитини з інвалідністю, дитини, яка хворіє на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, або на утримання дитини, яка отримала тяжкі травми, потребує трансплантації органа або паліативної допомоги).
На виконання наведених вище вимог діючого законодавства України, заявницею ОСОБА_2 , матір'ю дітей, до заяви щодо надання висновку про підтвердження місця проживання дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для їх тимчасового виїзду за межі України, з метою відпочинку та оздоровлення, долучила: копію паспорта, довідку про реєстрацію свого місця проживання, копії свідоцтв про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , копію рішення Деснянського районного суду міста Києва від 27.02.2020 про розірвання шлюбу , копію листа від 23.06.2021, адресованого батькові дітей - ОСОБА_1 про майбутню поїздку дітей за межі України, її мету та тривалість, а також доказ його надсилання рекомендованим поштовим відправленням.
За змістом пункту 72? вказаного вище Порядку, Служба у справах дітей за результатами розгляду зазначених документів, відвідування дитини за місцем її проживання, проведення бесіди з тим із батьків, хто проживає окремо від дитини (у разі можливості її проведення), або бесіди з дитиною, яка досягла 14 років, готує висновок про підтвердження місця проживання дитини для її тимчасового виїзду за межі України за формою згідно до додатком 13 та один з таких проектів рішень/розпоряджень районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об'єднаної територіальної громади: про затвердження висновку служби у справах дітей про підтвердження місця проживання дитини для її тимчасового виїзду за межі України; про відмову у затвердженні такого висновку.
За результатами опрацювання вищезазначеної заяви ОСОБА_2 та доданих до неї документів, працівниками Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації було встановлено, що ОСОБА_2 (Третя особа) та ОСОБА_1 (Позивач) є батьками малолітніх ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Малолітні ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не мають зареєстрованого місця проживання, фактично (без реєстрації) проживають за адресою: АДРЕСА_1 , разом з матір'ю, ОСОБА_2 , що підтверджується актами від 17.06.2021 та від 30.06.2021, а також передбачено Договором між батьками про участь в утриманні дітей від 31.01.2020.
На виконання вимог пункту 72? вказаного вище Порядку, спеціалістом Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації 30.06.2021, у присутності дітей, проведено обстеження житлово-побутових умов проживання малолітніх у квартирі за вказаною вище адресою, за результатами якого встановлено, що для проживання та виховання малолітніх дітей створені належні умови. Відтак, за результатами обстеження складено висновки про підтвердження місця проживання малолітніх дітей у квартирі за вказаною вище адресою.
Предметно зазначити, що пункт 72? Порядку містить вичерпний перелік підстав для відмови у затвердженні висновку про підтвердження місця проживання дитини для її тимчасового виїзду за межі України, а саме: неподання заявником документів, передбачених цим пунктом; наявність рішення суду, в якому визначено місце проживання дитини з іншим із батьків або відкриття провадження у справі щодо визначення місця проживання дитини.
З наведеного вище об'єктивно вбачається, що третя особа ОСОБА_2 вимоги щодо надання документів за встановленим переліком, виконала у повному обсязі, відтак Відповідач 1 не мав правових підстав для відмови у затвердженні висновків про підтвердження місця проживання дітей для їх тимчасового виїзду за межі України.
За змістом положень частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Щодо доводів Позивача відносно того, що він не отримував від ОСОБА_2 жодного листа про виїзд дітей за кордон, то з наведених вище правових норм вбачається, що законодавець не вимагає долучення до заяви щодо надання висновку про підтвердження місця проживання дитини для її тимчасового виїзду за межі України, з метою відпочинку та оздоровлення, підтвердження про вручення поштового відправлення тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, визначаючи, що до заяви повинно бути долучене підтвердження про відправлення рекомендованого листа згідно з вимогами, передбаченими абзацом першим частини п'ятої статті 157 Сімейного кодексу України (у разі наявності).
Відносно доводів Позивача про те, що його не повідомляли і не запрошували на співбесіду, чим порушили його права як батька, то згідно вимог пункту 72? Порядку, проведення бесіди з тим із батьків, хто проживає окремо від дитини проводиться у разі можливості її проведення. Тобто, законодавець не визначає проведення такої бесіди, як обов'язкової і не встановлює, зокрема, для Відповідача 2 обов'язку щодо її проведення.
Щодо повідомлення Відповідачем 1 Позивача про видання ним розпоряджень, оскаржуваних у межах заявленого позову, то судом встановлено наступне.
Відповідно до вимог пункту 72? Порядку, районна, районна у м. Києві та Севастополі держадміністрація, виконавчий орган міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об'єднаної територіальної громади протягом семи робочих днів з дня подання заяви приймає рішення/розпорядження про затвердження висновку Служби у справах дітей та сім'ї про підтвердження місця проживання дитини для її тимчасового виїзду за межі України.
З наведеного слідує, що законодавцем обмежений строк для прийняття Відповідачем 1 рішення/розпорядження про затвердження висновку Служби у справах дітей та сім'ї про підтвердження місця проживання дитини для її тимчасового виїзду за межі України.
Відтак, Відповідачем 1 видані розпорядження від 08.07.2021: № 415 «Про затвердження висновку Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про підтвердження місця проживання дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , для її тимчасового виїзду за межі України» та № 416 «Про затвердження висновку Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про підтвердження місця проживання дитини, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , для її тимчасового виїзду за межі України», якими затверджені відповідні висновки Відповідача 2.
На виконання вимог пункту 72? Порядку, 09.07.2021 Позивачеві засобами поштового зв'язку (рекомендованим листом) Відповідачем 2 направлені лист та копії вищезазначених розпоряджень, про що в матеріалах справи є відповідні докази.
Крім того, у своїй позовній заяві позивач зазначає, що копію розпорядження він отримав лише 19 липня 2021 року, тобто оскаржити протягом десяти робочих днів з дня прийняття рішення/розпорядження не було можливості з об'єктивних причин, що не залежали від нього.
Так, зі змісту оскаржуваних розпоряджень вбачається, що вони набрали законної сили 21 липня 2022, що повністю нівелює твердження Позивача про неможливість оскарження вказаних розпорядчих документів, зокрема, з об'єктивних причин.
Крім того, оскаржувані у межах заявленого позову розпорядчі документи, що є актами індивідуальної дії, втратили чинність у зв'язку з обмеженою дією у часі, а також у зв'язку з їх виконанням.
Так, відповідно до пункту 72? Порядку, розпорядження про затвердження висновку служби у справах дітей про підтвердження місця проживання дитини для її тимчасового виїзду за межі України діє протягом одного року з дня набрання ним законної сили.
Зі змісту оскаржуваних розпоряджень слідує, що вони пред'являються під час перетинання державного кордону України та діють протягом одного року з дня набрання ними законної сили. При цьому, днем набрання законної сили слід вважати 21 липня 2021 року, що випливає з їхнього змісту.
Відтак, станом на день ухвалення судом рішення, судом розглядаються позовні вимоги щодо скасування розпоряджень, що вже втратили чинність.
Предметно зазначити, що гарантії охорони дитинства в Україні закріплені нормами Конституції України, положеннями Сімейного кодексу України, а також відповідними законами та підзаконними нормативно-правовими актами, якими у своїй діяльності керуються Відповідач 1 та Відповідач 2.
Відповідно до частини 3 статті 51 Конституції України, дитинство в Україні охороняється державою.
Відповідно до вимог частини 7 статті 7 Сімейного кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини (далі - Конвенція), яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Велика Палата Верховного Суду України у своїй Постанові від 04 липня 2018 року у справі № 712/10623/17(провадження № 14-244цс18), виснувала, що положення про рівність прав та обов'язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а тимчасовий виїзд дитини за кордон (із визначенням конкретного періоду) у супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею. У такій категорії справ узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність в одного з батьків права відмовити в наданні згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон з іншим з батьків є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.
З огляду на вищенаведене, дії відповідачів у повній мірі відповідають вимогам частини 2 статті 19 Конституції України, а також вимогам норм діючого законодавства України, дія яких поширюється на спірні правовідносини.
Відповідно до статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до положень статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом статей 76, 80 Цивільного процесуального кодексу України, доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи,та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи,які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази,які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи,які входять до предмету доказування.
Статтею 81 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд доходить висновку про те, що позовні вимоги до задоволення не підлягають.
Враховуючи положення статті 141 ЦПК України та висновки суду про відмову в задоволенні позовних вимог, судові витрати понесені стороною позивача розподілу не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 10, 12, 18, 76-83, 89, 95, 141, 247, 258, 263-265, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_2 про скасування розпоряджень про затвердження висновку, - залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Деснянський районний суд м. Києва до апеляційного суду у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: О.М. Панченко